Geodesy,architecture and constraction

Зовнішній вигляд міжнародного вокзального комплексу (проект), розробленого кафедрою містобудування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка" представлений на рис. 3.

а)

б)

Рис. 3. Міжнародний вокзальний комплекс із прилеглою територією: а) вид з південно-західної сторони; б) вид з північно-західної сторони.

IV. Організація транспортного

обслуговування території вокзального

комплексу

Проектований вокзальний комплекс дислокований на території, обмеженій транспортним кільцем вулиць: Городоцька, Сяйво, Левандівка, Залізнична. Обслуговується також тупиковим в'їздом-виїздом по вул. Чернівецькій.

Відповідно до Генплану та нової концепції розвитку м.Львова, а також, іншою містобудівною документацією, передбачена реконструкція привокзального транспортного вузла, в тому числі:

-вул. Городоцкая, як магістраль районного значення повинна бути розширена з поділом руху в обох напрямках. Передбачено облаштовання наземної кільцевої розв'язки на перетинанні вулиць Городоцька-Залізнична-Чернівецка (1-а черга) та, у перспективі, пропуску транзитного транспорту в напрямку Городоцька-Голубовича з використанням підземного простору;

-вул. Залізнична розширюється із забезпеченням виїзду на вул. Шевченка і Левандівку з реалізацією наземної кільцевоїрозв'язки(у перспективі - урізнихрівнях);

-передбачається будівництво вул. Проектованої, шириною 42,0 м (проїзджа частина - 15 м) між вул. Городоцкою і Чернівецькою. При цьому, передбачається можливість переносу трамвайних шляхів у зону проектованих об'єктів для більш ефективного обслуговування пасажирів. Також можливе рішення вулиці в підземному рівні;

-автостанцію №8 пропонується зберегти на привокзальній площі тільки для курортних напрямків, інші маршрути перенести на вул. Городоцьку, біля приміського вокзалу. Це дозволить збільшити ємність автостоянки на площі біля Головного вокзалу і розширить пішохідну зону площі;

-передбачається активне використання підземного простору для облаштовання підземних паркінгів, системи підземних переходів, що забезпечать пішохідний зв'язок усіх проектованих об'єктів з Головним вокзалом;

-тролейбусний рух по вул.Городоцкій зберігається, зміни передбачені лише в розташуванні зупинок.

Висновок

Швидкість і якість пасажирських перевезень - основні напрямки транспортної політики, що успішно впроваджується в державах Західної Європи.

На даний час для Львова, котрий інтенсивно розвиває міжнародні економічні та культурні зв’язки, і котрий вже найближчим часом буде приймати ЄВРО-2012, дуже актуальним є питання реконструкції діючого вокзального комплексу і будівництва міжнародного вокзалу з комплексом обслуговуючої інфраструктури. Пропоновані кафедрою містобудування Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» і викладені вище архітектурні, технічні і містобудівні рішення значною мірою дозволяють виконати поставлені задачі.

При цьому, найбільш ефективною буде реалізація проекту за рахунок широкого освоєння підземного і надземного простору, раціонального використання територій над залізничними коліями, створення багаторівневих комплексів з високою інтеграцією різних видів транспорту.

References

[1]Развитие системы пассажирских сообщений/Под редакцией Л.В.Кантаровича, Н.И.Бещевой.

М.:Наука, 1984.

[2]Гранкін П.Е. та ін. Львівська залізниця. Історія і сучасність.-Львів:Центр Європи, 1996.

[3]География путей и сообщения. Киев, 1994 г.

[4]http://www.lviv.ua/page404.html.

[5]Львовская железная дорога, описание к проекту строительства, 1997 год.

[6]http://www.uz.gov.ua.

Abstract – There has been conducted a comparative analysis on town-planning competition of creating conception of community centre in Sykhiv district in Lviv. According to results of this competition it has been now investigating a process of introduction new types of dwellings with multiplicity community functions into a plan structure.

Ключові слова – town-planning competition, community centre, dwellings with multiplicity community functions/

Постановка проблеми. Для покращення містобудівельної ситуації на Сихові, Львівська міська адміністрація оголосила містобудівельний конкурс на кращу архітектурно-містобудівну концепцію громадського центру району. Завданням конкурсу стояло запроектувати громадський центр житлового району Сихів як багатофункціональну просторово розвинуту систему, сформовану групою типологічних функціональних комплексів. У структурі громадського центру Сихова потрібно було передбачити об’єкти адміністративно-ділового, торгово-побутового, лікувально-оздоровчого, куль- турно-просвітницького комплексів і комплексу дозвілля та розваг. Також було задано, що функції повинні розподілятись у наступному співвідношенні: адміністративно-ділова зона – 10%; торгово-побутова

– 10%; лікувально-оздоровча – 10%; культурнопросвітницька – 30%; зона дозвілля, спорту і розваг – 40% [5]. Перед учасниками стояло кілька обов’язкових задач, які потребували вирішення, зокрема: передбачити розвиток центру району вздовж проспекту Червоної Калини з майбутнім доведенням його до кільцевої автомобільної дороги; модернізувати транспортно-пішохідні зв’язки вздовж проспекту Червоної Калини; створити багаторівневу композицію громадського центру з активним використанням підземного простору для розташування об’єктів технічного та господарського обслуговування; забезпечити взаємозв’язок будівель громадського центру з системою просторів природного ландшафту місцевості та інші [5].

Мета статті. Узагальнити результати проведеного містобудівного конкурсу з точки зору впровадження різних типів багатофункціональних житловогромадських комплексів в структуру центру житлового району на прикладі Сихова у Львові.

I. Вступ

Сихів — спальний район на півдні Львова. Тут проживає понад 300 тис. мешканців. Цей район часто

виступав у ролі альтернативи традиційному Львову. Його протиставляють історичному центру та глорифікованому багатому минулому міста. Цей район уособлює недавнє минуле, проте трансформації, які відбувалися з містом, залишили тут помітні відбитки. Сихів до середини минулого століття був селом біля Львова. У 60-их роках ХХ століття його майже повністю зруйнували під час соціалістичної індустріалізації, хоч де-не-де село збереглося ще до нині. Те, що виникло на його місці, є досконалим прикладом житлового району – головної просторової одинці соціалістичного міста часів радянської урбанізації. Проте новий Сихів так і залишився незавершеним урбанізаційним проектом, невдалою спробою створити урбаністичний простір за принципами соціалістичного реалізму. Про незавершеність формування простору району свідчить його неповноцінна інфраструктура громадського обслуговування та громадського життя загалом. Здебільшого, завершити будівництво району не вдалося через брак коштів [4].

II. Огляд конкурсних проектів

На конкурсі було представлено дев’ять проектів авторів з різних країн, шість із яких було відзначено та премійовано членами журі. У даній статті ми розглянемо та спробуємо зробити короткий аналіз премійованих робіт.

Проект авторів Юрія Приведи, Дмитра Сорокевича та Івана Бардецького був відзначений заохочувальною премією. Основною проблематикою, котра потребувала вирішення, автори визначили поділ району проспектом Червоної Калини на дві частини. На думку авторів, одним із визначальних недоліків є той факт, що місцеве архітектурне середовище не співмасштабне з людиною і не комфортнє для людини-пішохода. За основу було взято вже існуючі пішохідні зв’язки, створені стихійно самими мешканцями. Пішохідний та транспортний рух, згідно з проектом, у місцях його найбільшої інтенсивності був поділений на різні рівні. Таким чином, - контакт пішохідних зв’язків з транспортною магістраллю запроектований точково – у заздалегідь передбачених місцях. Таке вирішення допомогло збільшити навантаження на транспортні та пішохідні магістралі, і цим – самим збільшити їх пропускні здатність. Також проектом передбачено будівництво лінії рейкового електротранспорту вздовж проспекту Червоної Калини. Далі, вглиб району, пересування здійснюється за напрямками окремих пішохідних

шляхів, які в місцях перетину утворюють вузли громадського простору. Цей громадський простір повинен нести на собі також функції обслуговування населення – комерційні та адміністративні.

Таким чином, завдяки розділенню транспорту та пішохідних шляхів на різні рівні, пересування всередині району повинно стати швидшим, та безпечнішим. Зокрема, завдяки такій багаторівневій структурі різні частини району перебувають між собою у тіснішому контакті, цим самим формуючи середовище більш сприятливе та багатофункціональне. Недоліком даного проекту можна назвати дещо однобоке бачення проблематики району. Зокрема, авторами не передбачено формування окремого адміністративного, чи культурно-просвітницького, чи лікувальнооздоровчого сектора. Попри ці недоліки, проект є цікавим завдяки тому, що обрано певний один засіб вирішення найгострішої проблематики району. Поява цих змін потягнула б за собою і ряд інших змін, що пішли би на користь мешканцям Сихова.

Проект авторів Юрія Джигіля, Лілії Виноградової та Андрія Шуляра (Україна) був також відзначений заохочувальною премією.

Автори цього проекту поставили собі за завдання формування окремого громадського багатофункціонального простору на місці, розташованому біля перетину проспекту Червоної Калини та вулиці Сихівської. Цей багатофункціональний простір повинен був також взяти на себе функцію центру району Сихів. Така потреба у власному громадському центрі обґрунтована тим, що Сихів є віддаленим „спальним” районом, котрий межує з містом через райони здебільшого промислової забудови. Потреба в такому центрі стояла також в ідеологічній площині, оскільки Львів стає дедалі поліцентричнішим, і єдиний історичний центр вже не може нести на собі тих навантажень, які би задовольнили потреби мешканців різних його частин.

За задумом авторів, архітектурною домінантою громадського центру Сихова повинен був стати вже існуючий Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Довкола нього планувалось звести підковоподібну споруду з озелененими терасованими дахами, що каскадом знижувались в напрямку храму. Ця споруда повинна була бути насичена функціями переважно культурноосвітнього характеру. Тут планувалось розмістити виставкові галереї, молодіжні центри та інші громадські функції. Таким чином утворювався елемент паркового середовища у формі амфітеатру, в центрі якого знаходилась церква. З іншого боку, було передбачено формування рекреаційно-ландшафтного парку на місці існуючого лісу. Початок цього парку заплановано підкреслити за допомогою бульвару та нової вулиці, яка повинна була сполучити між собою вулиці Скрипника та Зубрівську. Простір між парком та новим комплексом навколо церкви повинен був забудовуватись багатофункціональними житловогромадськими спорудами. Ця забудова несла в собі як чітко запрограмований характер – як от будівництво

готелю, торгово-офісних, адміністративних та лікувально-оздоровчих центрів; так і характер вільного, стихійного та гнучкого насичення різноманітними культурними, побутовими, розважальними та обслуговуючими функціями. Споруди повинні були формуватись вздовж пішохідної громадської вулиці, насиченої пасажами внутрішніми дворами та переходами. Для того, щоб пов’язати між собою простори, різні за характером та призначенням, автори формували, нанизуючи їх на функціональну та візуальну вісь, що прокладена перпендикулярно проспекту Червоної Калини від перехрестя його з вулицею Сихівською. Ця вісь у перспективі повинна привести до об’єктів, що заплановано збудувати для проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року на вулиці Стрийській. Щоб поєднати між собою частини району по обидва боки від транспортної магістралі, заплановано збудувати декілька підземних переходів з торговими молами. Центральний підземний перехід запроектовано у двох рівнях і сполучено з проектованим підземним торговим центром, що розташовано під сквером біля існуючого кінотеатру.

Таким чином, за даним задумом можна отримати широку палітру багатофункціональних просторів, що плавно переходять з одного в інший і створювали б найцікавіші видові перспективи та функціональні середовища різного характеру на будь-який смак. Недоліком даного проекту можна вважати недостатньо радикальну зміну системи транспортного руху, що передбачає лише будівництво естакади для руху електротранспорту та формування нових вулиць всередині проектованого громадського центру. З іншого боку, за даним проектом, в район дисперсних кваталів принесено забудову регулярного характеру, масштаб якої характерний більш для історичного центру Львова, а не для Сихова. Це неодмінно повинно надати мешканцям району більшого відчуття ідентичності львів’янина, що неодмінно позитивно відобразиться характері та динаміці життя на Сихові.

Проект архітектурної майстерні „Czora i Czora” (Польща) дечим нагадував попередній проект з тією різницею, що перший пропонував більш радикальні методи реорганізації середовища. Натомість, даний проект зберігає існуючі будівлі супермаркетів та об’єкти поточного будівництва і включає їх у проектовану структуру. Також в даному проекті передбачено перенесення пішохідного руху над транспортною магістраллю і формування надземної площі перед церквою. Громадський простір формується довкола пішохідної осі що з’єднує між собою греко-католицьку церкву та молитовний будинок євангелістів. Ця пішохідна вісь формується як громадська вулиця, до котрої примикають інші вулиці, площі та будівлі різні за функцією формуючи цим багатофункціональний простір. Недоліком можна вважати погану доступність транспорту всередину багатофункціональних кварталів, що могло б призвести до ускладнень пов’язаних з технологічним функціонуванням комплексу.

Проект авторів Зиґмунда Книшевського (Франція), Мар'яни Борсюк, Максима Павлея, Олега Козачука (Україна), теж відзначений заохочувальною премією, пропонує найбільш радикальне вирішення даного містобудівного питання. За задумом авторів, територія транспортної магістралі та примикаючих проїздів, проходів і площ повинна заповнитись багаторівневою складною за своєю організацією структурою, багатофункціональних утворень під покриттям аморфної форми. Розподілення функцій всередині структури відбувається за принципом багатошарового пирога: для технологічних та процесів руху транспорту відводяться нижні рівні, обслуговуюча та комерційна функція займає середній рівень, а функція громадська та рекреаційна знаходиться на верхніх рівнях. Це вирішення дозволяє багатократно використовувати територію. Крім того, така грандіозна футуристична структура дозволяє розширити громадську функцію на всю територію району і тим самим скоротити час пересування мешканців від свого житла до місця отримання тої чи іншої послуги, а багаторівневе зонування дозволяє забезпечити транспортну доступність по всій території громадського центру. Попри всі преваги такого рішення, слід відзначити його численні недоліки. Найпершим і найвагомішим є надмірна утопічність та складність впровадження цього проекту. Такі структури вимагають впровадження складних та дорогих технологій, що неодмінно вплине на якість будівництва та ризикує показати нюанси, які раніше не були враховані, і в процесі будівництва та функціонування такої структури випливуть на поверхню. Невдалим прийомом можна назвати намагання авторів нав’язати своє бачення функціонування вже існуючого містобудівельного утворення, яким є район Сихів. Негативним є проектування величезних будівель в існуючому сформованму масштабі, які протиставлені оточуючому середовищу. Такий підхід тяжіє до гігантоманії, що не є характерним для архітектурної традиції Львова.

Проект архітектурного бюро „Krook & Tjader” (Швеція) був відзначений другою премією. Для будівництва нового громадського центру Сихова, в даному проекті було запропоновано принцип експерименту і поступовості. Автори даного проекту взяли за основу характер забудови притаманний для історичних центрів європейських міст, зокрема Львова. Запроектовано кілька багатофункціональних громадських кварталів котрі контрастують з навколишнім середовищем завдяки своїй підвищеній щільності. Всередині цих кварталів формується велика кількість громадських просторів та пішохідних вулиць. Основним транспортно-пересадочним вузлом слугує перетин проектованих кварталів із існуючою магістраллю проспекту Червоної Калини. Місцем для експерименту обрано площу між церквою та супермаркетом „Арсен”. Внутрішньоквартальний простір зоновано за принципом паралельного функціонального зонування. Далі громадські квартали

переходять у громадський урбаністичний парк, котрий, в свою чергу, переходить у парк ландшафтнорекреаційний [5]. Паралельне зонування за функціями дозволило зробити плавним перехід від одної зони до іншої, від більш насиченого та динамічного громадського життя до спокійнішого відпочинкового. Внутрішньоквартальному простору нової громадської забудови надано гнучку програму розвитку, що дозволить заповнити його згідно з першочерговими і актуальними потребами мешканців. Також це дозволяє безболісно змінювати профіль функціонування тої чи іншої частини комплексу. До недоліків даного проекту можна віднести слабо розвинену систему підземних комунікацій, що призводить до втрати потенційних можливостей використання підземного простору. Іншим недоліком може стати дещо чужорідний характер проектованої забудови і надмірно контрастне поєднання її з існуючою.

Проект архітектурного бюро „Domorinthos” (Греція), котрий удостоєний першої премії, взяв на себе дуже амбітні плани. Автори проекту зробили ставку на заповнення просторів між існуючою забудовою, котра є дуже великою і створення нових проходів, проїздів, візуальних перспектив, архітектурних елементів та фонів для різної забудови. За словами авторів, це повинно дати поштовх до нових можливостей реалізації мешканцями своїх потреб та прагнень. Згідно з цим проектом, роздільна смуга проспекту Червоної калини збільшується у ширині та заповнюється громадською забудовою по всій довжині, котра приблизно дорівнює двом кілометрам. Таким чином, проспект ділиться на дві окремі паралельні вулиці, що з’єднуються між собою у місцях розривів у новій проектованій квартальній забудові. Нова забудова покривається озелененими дахами, що створює додаткові місця для рекреації. Характер нової забудови за проектом матиме наголос на горизонтальні лінії і контрастуватиме з вертикальністю існуючої житлової забудови Сихова. Також пропонується утворити вздовж проспекту так званий міський партер шляхом виносу житлової функції з перших поверхів існуючих житлових будинків і наповнення їх громадськими та комерційними функціями. Територію існуючого лісу пропонується облагородити і привести до рівня рекреаційного парку. Для цього в основному застосуються нескладні методи, такі як нове денне освітлення різного роду алеї та відпочинкові майданчики. Загалом цей парк, згідно з проектом, повинен служити з’єднанням між Сиховом та районом автовокзалу та вулиці Стрийської. Щодо дорожньо-транспортної ситуації, то згідно з проектом швидкість руху транспорту повинна значно зменшитись, не займати так багато місця, як сьогодні за рахунок розділення проспекту на дві окремі вулиці. Це повинно створити середовище більш привітне для пішохідного руху та розвантажити транспортну напругу в окремих точках району тим самим розосередивши її [5]. Слабким місцем даного проекту можна назвати його деяку утопічність. Це можна

З активним розвитком архітектурних споруд, що загалом можна віднести до індивідуальної житлової забудови у міжвоєнний період 1919 – 1939 років урізноманітнювались і їх типологічні вирішення та вдосконалювалась планувальна структура. В статті проаналізовано основні типологічні та планувальні особливості садибної архітектури у Львові в 1919-1939 рр.

У доповіді проаналізовано планувальні вирішення ділянок садиб і садибних будинків. Ділянки були проаналізовані за наступними критеріями: за розташуванням у системі міської забудови; за геометричними параметрами та конфігурацією; за способом розташування на ній будинку; за функціональним зонуванням; за наявністю допоміжних споруд. Садибний будинок був проаналізований за наступними критеріями: поверховістю; за кількістю помешкань в одному будинку; за набором приміщень в одному помешканню; за техніко-економічними показниками помешкань та за їх габаритністю; за характером функціонального зонування помешкань; за характером планувального вирішення.

Планувальні вирішення ділянок садиб. У

міжвоєнний період у Львові освоювалися великі нові території під забудову і деякі з них були виділені під садибне будівництво. У результаті аналізу способів розташування індивідуальних будинків було виявлено такі варіанти: окремо розташовані будинки та блоковані будинки. У даний період також набула поширення практика будівництва блокованих будинків, одним із видів яких є спарені будинки. У міжвоєнний період, на відміну від підавстрійського, однородинних будинків у сформованій забудові вже не будували. У залежності від розташування будинків у забудові було розроблено кілька варіантів розміщення будинків на ділянках.

Окремо розташовані будинки. У результаті аналізу розташування будинків було виявлено, що їх розміщували або на центральній, або на боковій осі ділянки. Окрім того, будівлі розташовувалися порізному по відношенню до фронту забудови. Таким чином, будинки, розташовані на центральній осі, поділяються на: розташовані посередині ділянки; розташовані у тильній частині ділянки; прилеглі до фронту забудови. Дуже поширеним способом розташування будинків є розміщення посередині ділянки. Відступ будинку у тильну частину ділянки дозволяв значно розширити репрезентативну зону, краще організувати парадний під’їзд, підвищити шумозахист житлових приміщень будинку. Розташування споруди як прилеглої до фронту забудови було зумовлене меншими метричними розмірами самої ділянки і бажанням більш комфортної організації рекреаційної зони.

Будинки, розташовані на боковій осі, поділяються на: розташовані посередині ділянки; розташовані у передній частині ділянки; прилеглі до поздовжньої сторони ділянки.

Блоковані будинки. У результаті аналізу розташування блокованих будинків, виявлено такі основних способи: з відступом від фронту забудови та прилеглі до тильної сторони ділянки.

Найбільш характерним прикладом розташування будинків на ділянці є їх однорядне розміщення з відступом від фронту забудови. Даний спосіб розташування ілюструють будівлі, запроектовані на вул. Cамійленка, 22-34 (арх. В. Якимовський, 1925 р.). Відступ від фронту забудови становить у середньому 3-5 м, що дозволяло організувати зручний підхід та невелику репрезентативну зону, як правило, у формі палісадника або квітника. Проаналізовані приклади розташування будинків на ділянках дозволяють зробити висновки про те, що метричні розміри ділянок та їх розташування не впливали суттєво на розташування на ній будинку. Важливим чинником, який визначав розміщення будинку на ділянці, був вибір концепції архітектурно-планувальної організації району індивідуальної забудови. Важливе значення у індивідуальному житловому будівництві надавалося вирішенню генеральних планів ділянок. На жаль, не всі архівні проектні креслення мають у своєму складі детально пропрацьовані генеральні плани. Проте, виявлені генеральні плани та натурні обстеження дають можливість виявити основні принципи організації ділянок індивідуальної житлової забудови. Проаналізовані вирішення генпланів ділянок дозволяють зробити висновок про те, що вони були підпорядковані принципам функціонального зонування території. Основними зонами були наступні: репрезентативна зона, рекреаційна зона, зона саду, які поєднувалися пішохідними комунікаціями. Інколи передбачалася і господарська зона, як правило у тильній частині ділянки біля „чорного” входу у будинок.

Типологія садибних житлових будинків. Аналіз житлових садибних житлових будинків засвідчує, що у даний час у Львові розвинулися наступні типи споруд: палаци; однородинні садибні будинки; двородинні садибні будинки.

Єдиним прикладом палацової споруди періоду модерну є палац Бєльських (тепер – Будинок вчителя) на вул. Коперника, 42 (арх. І.Багенський, 1921-1922 рр.).

Однородинні садибні будинки. Найбільш поширеним типом садибного житла у Львові став тип однородинного садибного будинку. Однородинні садибні будинки дуже відрізнялися за розмірами, житловою та загальною площею, набором приміщень,

Considered the basic stages of origin and development of staging,discovered basic principles of forming of space of

action on the different historical stages.

Ключові слова – staging, theatre, history.

італійської декораційної системи став архітектурний шедевр А.Палладіо – театр "Олімпіко" у місті Вінченцо (1580–1585) (рис1).

I. Витоки сценографії

Витоки сценографії – у дійствах ритуальнообрядового передтеатру (як найдавнішого, доісторичного, так і фольклорного, що зберігся у своїх залишкових формах до наших днів). Уже тоді проявився "генетичний код", наступна реалізація якого визначила основні стадії історичного розвитку мистецтва сценографії від античності до наших днів [1]. В цьому "генетичному коді" закладені всі три головні функції, які сценографія здатна проявляти в виставі: персонажна, ігрова, і та що позначає місце дії.

II. Початки театру

Ігрова сценографія – сформувалася в часи Античності, Середніх віків. Саме з цього моменту розпочинається театр, як самостійний вид художньої творчості, і розпочинається ігрова сценографія, як перша історична система художнього вирішення його вистав.

III.Італійська декораційна система

Декораційне мистецтво Ренесансу і Нового часу, елементи якого існували і раніше, (наприклад, в античному театрі і у європейському середньовічному

– симультанному коли одночасно показувала різні місця дії - від раю до пекла, розташовані на підмостках по прямій лінії фронтально) декорація майданних містерій, як особлива система оформлення спектаклів, народилося в просторі вистави італійського придворного театру кінця ХV–XVI ст., у вигляді т.зв. декораційних перспектив, що зображали (аналогічно картинам ренесансних живописців) ніби оточуючий людину навколишній світ: площі й міста ідеальних міст або ідеальні сільські пейзажі. Автором однієї з перших таких декораційних перспектив був великий зодчий Д.Браманте. Митці що створювали їх, були майстрами універсального складу (одночасно і архітектори, і живописці, і скульптори) – Б.Перуцці, Бастьяно Де Сангалло, Б.Ланчіланкі, , нарешті, С.Серліо, який у трактаті про сцену сформулював три канонічні типи перспективної декорації (для трагедії, для комедії й для пасторалі) і головний принцип їх розташування стосовно акторів: виконавці – на першому плані, мальована декорація в глибині, у якості образотворчого тла. Досконалим втіленням

Рис.1 Театр. "Олімпіко" у місті Вінченцо (1580– 1585)

IV.Сценографія в XVII ст.

Cтиль бароко став визначальним у сценографічному мистецтві XVII ст. В цей час середовище оточувало дію з усіх боків простору сцени-коробки. Одночасно суттєво розширилися уявні типи самих місць дії. Дія переносилася в підводні царства і у небесні сфери. Сценічні картини виражали барочну ідею нескінченності й безмежності світу, у якому людина уже не міра усіх речей (як це було в епоху Ренесансу), а лише мала частинка світу.

Провідними майстрами декораційного бароко XVII ст. були – Б.Буонталенті, Дж. і А.Паріджі, Л.Фуртенбах, Л.Бурначіні, Г.Мауро, Ф.Сантуріні, К.Лотті, нарешті, Дж.Тореллі, який реалізовував італійську систему оформлення спектаклів у Парижі, де одночасно формувався інший декораційний стиль

– класицизм.

Канон цього стилю був близький канону ренесансних перспектив: декорація знову ставала тлом для акторів. Вона була, як правило, єдина і незмінювана. Замість вертикальних, спрямованих у небо барочних декорацій – знову домінували горизонтальні. Ідеї нескінченності світу протистояла концепція світу замкненого, влаштованого раціонально, за законами розуму, гармонійнострункого, строго симетричного, співрозмірного людині.

Оскільки авторами класицистичних декорацій найчастіше були ті ж майстри (Дж.Тореллі, Ж

.Бюффекен, К.Вігарані, Г.Беренберет,), які одночасно, в інших виставах, були авторами барочних декорацій, то відбувався природній синтез цих двох стилів, у