конспект лекцій ысторыя облыку

розроблена ним модель портфельних інвестицій, яка збагатила теорію, методологію і практику фінансового аналізу.

Жерар Дебре розвинув наукові засади аналізу з теорії загальної рівноваги, функцій корисності, обмеження реалізації ризику невизначеності, граничних ресурсів. За це удостоєний Нобелівської премії у 1983 р. Моріс Алле був відзначений у 1988 р. Нобелівською премією за наукові розробки з ефективного використання виробничих ресурсів, а Джеймс Міррліз та Вільям Вікрі присвятили свої праці економічній теорії стимулів в умовах асиметричної інформації. Це забезпечило наукові засади досягнення економічної та інформаційної рівноваги у прийнятті управлінських рішень на макро-, мезота мікрорівнях. Вони отримали Нобелівську премію у 1996 р.

Нобелівськими преміями відзначені також Джеймс Хек-ман, Деніел Макфадден за розвиток теорії і методів аналізу (2000 р.); Роберт Енгл, Клайв Греджер за розробку методу аналізу тимчасових рядів в економіці (2003 р.); Роберт Ауманн, Томас Шеллінг за поглиблення розуміння суті конфлікту і співпраці шляхом аналізу теорії ігор (2005 p.); Леонід Гурвіц, Ерік Мескін, Роджер Майєрсон за створення основ теорії оптимальних механізмів (2007 p.).

Отже, в індустріальну та постіндустріальну епохи сталися прорив у методологічному, інформаційному розвитку і практичному застосуванні економічного аналізу, відокремлення його від інших наук, насамперед статистики, бухгалтерського обліку. Це забезпечило функціонування аналізу як самостійної науки, що має не тільки загальнотеоретичний, а й прикладний характер, а також використання його в різних видах економічної діяльності на всіх рівнях управління.

9.2. Основні етапи розвитку економічного аналізу

Узагальнену та систематизовану інформацію щодо історичних етапів розвитку економічного аналізу подано в табл. 1, за допомогою якої можна наочно прослідкувати еволюцію становлення і розвитку у світі економічного аналізу як практичної діяльності та науки.

Таблиця 1. Основні етапи розвитку економічного аналізу

6

Сфера використання: багатогалузевий Методи і прийоми економічного аналізу:

–абсолютні, відносні, середні показники;

–порівняння (кінець IV тис. до н. е.);

–факторний аналіз (XV ст.);

–деталізація та синтез

Об'єкт економічного аналізу – господарські процеси та явища, що мають індивідуальний і загальний характер Предмет аналізу – природні (у т. ч. земельні, водні та ін.) виробничі, трудові, фінансові ресурси Періодичність економічного аналізу: регулярний

Інформаційні джерела: документальні носії інформації

–регулярний;

–оперативний Інформаційні джерела:

–документальні носії інформації;

–електронні носії інформації

9.3.Основні етапи розвитку вітчизняного економічного аналізу

В Україні, як і в інших державах, економічний аналіз розвивався паралельно з документуванням та обліком. На думку дослідників, на території сучасної України елементи економічного аналізу вперше почали використовувати племена у VI ст. до н. е. Підтвердженням цього є листи, документи, вірші (збереглися донині) мислителя з Подніпров'я Анахарсіса, в яких він вперше використовує такі економічні терміни, як вартість, справедлива ціна. У своїх листах до філософів та правителів він аналізував економічний стан, господарську торговельну діяльність, побут та звички скіфських і грецьких народів. У цих письмових історичних пам'ятках можна спостерігати започаткування графічного методу аналізу та праобраз сучасних діаграм з метою передбачення, прогнозування ситуації.

Збереглася також інша історична пам'ятка – "Руська правда", яка свідчить про проведення аналізу економічного і політичного стану на найвищому – державному рівні з використанням різних аналітичних методів, термінології та показників. Так, в аналізі суспільних відносин вивчалися чисельність та здійснювалося групування населення за ознаками, що характеризували соціальні верстви: князі, мужі, прості люди, бояри, смерди,

7

наймити, холопи, закупи. Крім того, економічний стан визначали за допомогою таких термінів як: "істе" – капітал, "рез, ріст" – відсоток, товар, "куна" – гроші.

Ширшого застосування набув економічний аналіз з обліком, відображенням, систематизацією, фіксацією господарських та інших операцій. За результатами досліджень М.Р. Лучко та М.Я. Остап'юка, встановлено, що облікові записи велися в Київській Русі в XI ст., а дещо пізніше – в Галицько-Волинському князівстві. Вони призначалися переважно для обліку майна великих приватних власників – князів. Це надавало можливість дворецьким та підпорядкованим їм печатникам (канцелярам) аналізувати і контролювати збереження та використання майна шляхом порівняння наявних грошових і майнових цінностей з обліковими за матеріально-відповідальними особами (комірниками) з використанням натуральних і грошових показників.

Подальший етап розвитку економічного аналізу пов'язаний із заснуванням Запорозької Січі. Тут вівся чіткий облік майна, доходів і видатків, на основі якого скарбник січового скарбу (тафар) регулярно складав і подавав кошовому отаману і козацькій раді звіт.

Одним із перших намагався провести аналіз, насамперед фінансовий, на рівні держави гетьман І. Мазепа. Завдяки запровадженню калькуляції в обліку в XVII ст. в Україні почали широко використовуватися оперативний аналіз собівартості продукції і господарських операцій. У ролі документальних інформаційних джерел виступали різноманітні книги обліку, наприклад Книга грошових надходжень, Книга видачі грошових коштів, Книга про видатки борошна, одягу та іншого інвентарю, Ужинна книга, Обмолотна книга, Столова книга.

Розвиток фінансового аналізу активізувався у XVIII ст. з посиленням аналітичних і контрольних функцій державних контролерів щодо дотримання кошторису магістрату.

Отже, становлення та розвиток економічного аналізу в Україні відбувалися одночасно з аналогічними процесами в інших країнах світу, насамперед Росії. Це пояснюється тим, що ще з XVIII ст. Україна втратила свою незалежність як самостійна держава і була підпорядкована царській Росії.

Є різні погляди щодо періодизації розвитку вітчизняного економічного аналізу. На нашу думку, в цілому історію економічного аналізу в Україні, як важливої складової економічної науки, доцільно умовно розподілити на такі чотири хронологічні етапи:

–перший – від початку XIX ст. до Жовтневої революції 1917 р.;

–другий – від Жовтневої революції до Другої світової війни (191 7–1941 pp.);

–третій – воєнний та післявоєнний періоди (1941 – 1991 pp.);

–четвертий – з початку досягнення політичної незалежності України і донині (з 1991 р. до теперішнього часу).

Перший, дореволюційний, етап розвитку економічного аналізу відбувався в умовах утворення великих промислових підприємств, банків, кооперативів, сільськогосподарських артілей, що потребувало відповідного вивчення стану господарювання, пошуку шляхів підвищення його ефективності, прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це стало передумовою виокремлення економічного аналізу в самостійну галузь науки і практики.

Аналіз цього періоду призначався для дослідження фінансових результатів господарювання, балансу та його статей, платоспроможності окремих підприємств, монопольних об'єднань, банків. Проте незважаючи на досить широке практичне використання економічного аналізу, не було достатньо наукової літератури, спеціальних методик з аналізу, а існували лише окремі рекомендації, інструкції, наприклад з перевірки платоспроможності потенційних клієнтів, видавалися поодинокі статті, написані на основі матеріалів невеликих підприємств.

Характерними рисами другого етапу розвитку економічного аналізу (від Жовтневої революції до Другої світової війни – 1917–1941 pp.) були розробка та обґрунтування теоретико-методологічних засад економічного аналізу в умовах усуспільнення засобів

8

виробництва, індустріалізації та колективізації країни, нової економічної політики, побудови планово-адміністративної системи господарювання.

Особливістю післяреволюційного періоду та періоду воєнного комунізму було здійснення згідно зі Спеціальним положенням (1917 р.) жорсткого робочого контролю за виробництвом, реалізацією, витрачанням, зберіганням продукції, фінансовою діяльністю промислових, будівельних, сільськогосподарських підприємств та організацій, кооперативів, банківських структур. При цьому було відмінено комерційну таємницю, запроваджено гласний облік, контроль, державну статистику. У1918 р. прийнято Положення про державну статистику, а в 1920 р. – Положення по державному рахівництву і звітності. Були опубліковані перші книги з аналізу господарської діяльності кооперативів, зокрема "Аналіз балансу" П.Н. Худякова (1920 p.).

Усі ці заходи сприяли широкому використанню в економіці аналітичних методів, відпрацюванню єдиних методологічних Історичні аспекти становлення та розвитку економічного аналізу підходів до організації бухгалтерського обліку, статистики, контролю та аналізу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався впровадженням госпрозрахунку, заходів державного економічного регулювання, фінансової звітності. Періодично збиралися з'їзди бухгалтерів. Протягом 1922–1926 pp. відбулося чотири з'їзди головних бухгалтерів державних промислових підприємств. На першому з'їзді бухгалтерів первинних кооперативів Росії у 1925 р. велика роль приділялася питанням аналізу господарської діяльності, а саме: рекомендувалося проводити аналіз показників як за сукупністю, системою підприємств, так і за кожним із них окремо, диференціюючи їх за рівнем економічного розвитку (кращі, передові, середні, відстаючі).

Особлива увага приділялася аналізу бухгалтерських балансів. Так, у 1925 р. бухгалтерам було надано для користування конспект – програму "До аналізу балансів та звітів державних органів (керівництво для рахівників"). В ній містилися рекомендації з проведення комплексного аналізу балансу, обсягів та витрат виробництва, собівартості продукції за допомогою нормативного методу, порівняльного аналізу, а також заробітної плати, ефективності використання основних засобів тощо.

На початку 20-х років вийшли перші наукові праці з економічного аналізу, зокрема П.Н. Худякова "Аналіз балансу" (1920 p.), де розкрито сутність бухгалтерського балансу та прийоми його аналізу; Н.Р. Вейцмана "Розрахунковий аналіз", "Методи вивчення діяльності підприємства по даним його бухгалтерії" (1924 р.), в яких наголошувалося на необхідності використання методу дедукції в аналізі оперативної діяльності за допомогою чітких балансових показників.

Методичні засади економічного аналізу активно розвивали і відображали у своїх роботах також А.М. Яковлев – "Аналіз балансу кооперативу", А. Л. Міхєєв – "Керівництво до аналізу балансів споживчих товариств" (1925 р.), А. Л. Усачов "Економічний аналіз балансу" (1926 р.), А.П. Рудановський та І.К. Крейбиг – перші книги з аналізу звітної калькуляції.

Період 30-х років характеризувався комплексним підходом у вивченні ефективності використання основних та оборотних засобів, у системному аналізі собівартості, економічної інформації. У цей час виходять роботи науково-практичного плану, зокрема А.Я. Локшина "Аналіз звітності" та "Розрахунковий аналіз – основні прийоми аналізу діяльності промислового підприємства по даним обліку" (1933–1934 pp.). Крім того, були опубліковані наукові монографії, присвячені зниженню собівартості продукції в різних галузях суспільного виробництва. Серед них можна назвати такі: Н.Є. Колосов "Основи економічного механізму собівартості в підприємстві", "Методика техно-економічного аналізу собівартості в машинобудуванні", БМ. Мокшанцев "Аналіз калькуляції у виробництві", М.Х. Щербак "Принципи організації аналізу собівартості". Аналізу балансу підприємств та організацій були присвячені також розробки Н.І. Блатова, М.Ф. Дьячкова, С.І. Кобизєва.

9

Перед Великою Вітчизняною війною активно будувалися та реконструйовувалися фабрики, заводи, були організовані перші колгоспи, створені машинно-тракторні станції, відбулося масове переселення людей із Західної у Східну Україну, завдяки чому було забезпечено підприємства Донбасу робочою силою. Зростали промислове та аграрне виробництво, торгівля.

Усільському господарстві збільшувалися посівні площі, урожайність сільськогосподарських культур, поголів'я і продуктивність тварин. Крім того аграрний сектор виступав основним постачальником продовольства і сировини. Тут вирощувалися третина зерна, 60% цукрових буряків від загального обсягу союзного виробництва. Цьому сприяло активне поширення, починаючи з 20-х років, кооперативного руху на селі, що потребувало проведення аналітичних досліджень прибутковості діяльності організацій споживчої кооперації.

У1940 р. в Українській РСР частка виробництва засобів виробництва (група А) становила 62%, а предметів споживання (група Б) – 38%. Україна стала головною вугільною і металургійною базою СРСР, оскільки частка її у загальносоюзному виробництві дорівнювала по вугіллю – 50,5%, залізній руді – 67,6, сталі – 48,8, чавуну – 64,7%.

На початку 40-х років XX ст. основним аналітичним завданням стало дослідження господарських балансів, звітів підприємств та організацій, тобто аналіз господарської діяльності. Продовжувався розвиток балансознавства, практикувався аналіз балансів та звітів. Основними об'єктами економічного аналізу виступали не тільки прибутки і витрати, баланси, а вся господарська діяльність фабрик, заводів, інших промислових підприємств, а також кооперативних організацій, споживчих і кредитних товариств, колгоспів, радгоспів. При цьому у ролі інформаційних джерел використовувалися як баланси, так і звіти з додатками, що забезпечує комплексність економічного аналізу.

Метою аналізу були систематизація та узагальнення показників роботи вказаних та інших господарських структур, а також визначення напрямів зниження собівартості вироблюваної продукції та послуг, обґрунтування цін на них, ефективності роботи при госпрозрахунку, жорсткому режимі економії в умовах командно-адміністративної економіки для прийняття рішень.

Саме на початку 30-х років XX ст. було введено в користування терміни "економічний аналіз" та "аналіз господарської діяльності". Спочатку економічний аналіз викладався окремим розділом у складі курсу бухгалтерського обліку, потім – у вигляді окремого навчального курсу "Аналіз балансу і звіту", пізніше – як "Обліковий аналіз", "Техніко-економічний аналіз", згодом – як "Аналіз господарсько-фінансової діяльності", а ще пізніше – як "Теорія економічного аналізу господарсько-фінансової діяльності", "Економічний аналіз" у вищих навчальних закладах СРСР, і найперше в Харківському університеті.

Для цього були випущені перші підручники і посібники з аналізу, авторами яких стали М.І. Бананів, Н.Р. Вейцман, С.К. Татур та ін. Так, були опубліковані підручники М. Баканіва та С. Щенкова "Аналіз господарської діяльності", Н.Р. Вейцмана – "Рахунковий аналіз. Основні прийоми дослідження діяльності промислового підприємства за даними обліку", С.К. Татура "Аналіз господарської діяльності промислових підприємств". Головною метою вивчення аналітичних дисциплін було освоєння знань і набуття практичних навичок щодо контролю за виконанням планів, недопущення прорахунків і сприяння подальшому зростанню підприємства. Аналіз пропонувалося здійснювати за такими трьома етапами: перший – відбір цифрових даних та інших матеріалів; другий (основний) – обробка цих даних; третій (заключний) – формування висновків. Джерелами інформації було визначено: первинні документи, облікові регістри, звітність. Значне місце в підручниках відводилося методам аналізу, насамперед методу порівняння, індексному, факторному, використанню середніх величин. Основними об'єктами аналізу виступали план виробництва, витрати та рентабельність підприємств.

10

Наприклад, підручник Н.Р. Вейцмана – "Рахунковий аналіз. Основні прийоми дослідження діяльності промислового підприємства за даними обліку" мав таку структуру за тематичними розділами:

–предмет та метод рахункового аналізу;

–технічні засоби рахункового аналізу та організація аналітичного процесу;

–аналіз виконання виробничої програми;

–аналіз виробничих витрат;

–аналіз використання ресурсів підприємства;

–аналіз операцій з реалізації та рентабельності підприємства: загальнометодичні питання, аналіз калькуляції, аналіз виробничих витрат за елементами.

Загалом у довоєнний період було видано майже триста монографій, підручників, посібників і шістсот наукових статей, присвячених економічному аналізу.

Були також створені перші наукові економічні установи, заклади, зокрема Інститут економіки Академії наук України (1936 p.), Український науково-дослідний інститут економіки і організації сільського господарства (1956 p.), Науково-дослідний економічний інститут держплану (1962 p.), інші економічні інститути за галузями економіки.

Третій етап розвитку економічного аналізу охоплює період Великої Вітчизняної війни та після неї, тобто воєнний та післявоєнний і до 90-х років XIX ст. включно (1941– 1991 pp.). З початку цього періоду господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Відбувалася масова евакуація заводів, кваліфікованих працівників, учених на схід. Багато заводів було перепрофільовано на випуск військової техніки. Значно збільшилося число металургійних заводів, було проведено мобілізацію робочої сили.

Економічний аналіз цього етапу характеризувався тим, що зусилля аналітиків були спрямовані на виявлення найменш затратних шляхів перебудови економіки на військовий лад, забезпечення її ефективного функціонування, створення міцної матеріально-технічної бази для досягнення перемоги, а також на виявлення резервів щодо виконання планів з випуску воєнної продукції.

Після закінчення війни завдання аналізу полягали в обґрунтуванні заходів щодо відновлення та підвищення ефективності економіки країни, впровадження господарського розрахунку, планування. Цей час також ознаменувався виділенням і розповсюдженням галузевих та інших видів аналізу, його нових напрямів. Економічний аналіз охоплював такі важливі напрями та ділянки, як аналіз господарської діяльності підприємств, аналіз витрат, собівартості продукції, рахунковий аналіз, і ґрунтувався на використанні економікоматематичних методів.

У повоєнні роки (1950–1960 pp.) активізувалися наукові дослідження з економічного аналізу, роль якого в системі економічних наук значно підвищилася. Цьому сприяв і вихід у світ знаменитої роботи Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу" (1954 р.), в якій автор обґрунтував власний підхід до аналізу ролі історії економічного аналізу у становленні сучасної економічної теорії, приділивши велику увагу аналітичному апарату та методам дослідження економічних явищ і процесів.

У зазначений період видавалися також численні методики аналізу, наукові монографії, підручники, авторами яких були Л.Ф. Аксененко, М.І. Баканов, О.С. Бородкін, М.З. Вайсман, Н.Р. Вейцман, М.Д. Дембинський, І.І. Каракоз, JI.I. Кравченко, А.Ш. Маргуліс, С.У. Неділін, Й.І. Поклад, Н.Н. Ряузова, С.К. Татур, М.Г. Чумаченко та багато інших. Так, Й.І. Поклад опублікував монографію "Економічний аналіз виробничофінансової діяльності промислових підприємств", С.К. Татур – "Основи аналізу економіки підприємств" (1956р.), а С.У.Неділін – "Аналіз господарської діяльності радгоспів" (1955 p.).

У 1970–1980 pp. з'явилося багато наукових і навчальних видань з економічного аналізу, підготовлених (крім названих вище) такими відомими вченими-економістами, як С.М. Альошин, С.Б. Барнгольц, О.А. Бугуцький, Є.В. Довгополов, М.Я. Коробов, A.M. Кузьмінський, В.Б. Ліберман, Б.М. Литвин, B.C. Льовочкін, В.О. Мец, В.В. Онікієнко, В.Ф.

11

Палій, А.Г. Попов, П.Я. Попович, Г.В. Постніков, B.C. Самборський, Я.В. Соколов, В.В. Сопко, В.І. Стражева, Г.М. Тацій, А.Д. Шеремет, С.І. Шкарабан та ін.

Для проведення аналізу почали використовуватися наукові методики економічного аналізу – комплексного, тематичного, оперативного стосовно досліджуваних галузей, а також різні інформаційні джерела, зокрема дані статистичної, бухгалтерської звітності, первинних документів, планові показники, а не лише дані балансів. Для проведення аналітичних розрахунків використовувалися електронно-обчислювальні машини, різні види аналізу (функціонально-вартісний, оперативний та перспективний тощо) адаптувалися до умов використання автоматизованих систем управління. Розширилися посадові обов'язки працівників облікової служби. На головних і старших бухгалтерів було покладено функції контролю та аналізу виконання плану, балансу і виробничого звіту, пошуку невикористаних резервів зниження витрат виробництва, реалізації, фінансового стану тощо.

Четвертий етап розвитку економічного аналізу розпочався з часу проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою Акта незалежності України, який відкрив нову епоху в історії України, і триває донині. Цей період характеризується переходом від командної до ринкової економіки, інтеграцією у світовий економічний простір. Тому економічний аналіз цього періоду має багатогалузевий характер і спрямований на проведення комплексної оцінки вітчизняного ресурсного потенціалу, вивчення та обґрунтування шляхів підвищення рівня добробуту громадян, структурної перебудови господарства, роздержавлення економіки. Зусилля аналітиків також спрямовані на оцінку та відпрацювання пропозицій зі здійснення конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів, маркетингові дослідження, вивчення рівня життя, кон'юнктури ринку, зокрема попиту і пропозиції продовольства, товарів, робочої сили на внутрішньому і зовнішніх ринках.

Значне місце приділяється аналізу та прогнозуванню фінансово-економічної політики держави, зокрема таких її складових, як монетарна політика, державний бюджет, зовнішній борг, інфляція, мінімальний споживчий кошик, прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, грошові потоки, заощадження тощо.

В умовах виникнення нових форм власності і господарювання, розширення самостійності у діяльності та управлінні господарських і підприємницьких структур особливої ваги набувають дослідження фінансового стану, платоспроможності, конкурентоспроможності, комерційного ризику, маркетингової діяльності, зовнішньої торгівлі державних, приватних, спільних підприємств, товариств різного виду відповідальності, кооперативів. Важлива роль належить також аналізу в оцінці радикальних політичних й економічних реформ, визначенню стратегії діяльності підприємств та економіки в цілому з метою отримання максимального прибутку або досягнення соціального ефекту, а також дотриманню економічної безпеки держави.

У сільському господарстві завданнями економічного аналізу були і залишаються дослідження реформування земельних, майнових, трудових відносин, процесів роздержавлення та приватизації землі, майна, реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств, лібералізації цін на сільськогосподарську продукцію, доходів селян.

Нині економічний аналіз є системою спеціальних знань, що дає можливість вивчати, оцінювати та прогнозувати причинно-наслідкові зв'язки суспільних економічних, організаційних, технологічних, екологічних, політичних та інших явищ і процесів. Для цього разом з іншими відомими традиційними та економіко-математичними методами аналізу широко застосовуються факторний, маржинальний та функціонально-вартісний види аналізу. Особливістю аналітичної роботи є повсюдне використання сучасних економіко-математичних методів, персональних інформаційно-комп'ютерних систем, електронно-обчислювальних машин для обробки інформаційного масиву даних, оцінювання та планування, прогнозування найважливіших економічних виробничих показників, проведення ситуаційного комерційного аналізу.

12

9.4. Внесок українських вчених у розвиток економічного аналізу

Українські вчені-економісти відіграли значну роль у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу. При цьому дещо суперечним є визначення національної належності вчених, оскільки вони часто публікували свої праці іноземною мовою або проживали в інших країнах, насамперед у Росії. Проте серед тих учених-економістів, які були за національністю українцями або тривалий час проживали в Україні, та залишили помітний слід в аналізі, економічній теорії та історії, слід назвати В.Н. Каразіна, М.І. ТуганБарановського, I.І. Каракоза, М.І. Ковальчука, Г.Т. Лещенка, О.А. Бугуцького, Ю.Я. Литвина, Г.М. Мельничука, Г.В. Постнікова, В.І. Самборського, М.Г. Чумаченка та інших відомих учених-економістів.

Василь Назарович Каразін (1773–1842 pp.) народився на Слобожанщині, був відомим громадським діячем та економістом. Він виступив з ініціативою заснування Харківського університету у 1805 p., де почали викладати політичну економію. Крім того, за допомогою методів економічного аналізу (деталізація, узагальнення, синтез, порівняння, індексний, факторний аналіз) він показав наявні територіальні диспропорції у розміщенні продуктивних сил країни – зосередження в одних регіонах видобувної, а в інших – оборонної промисловості, економічну залежність від Росії, а також обґрунтував необхідність і шляхи удосконалення такого розміщення.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865–1919 pp.) народився у Харківській губернії. У 1888 р. він закінчив Харківський університет, у 1917–1918 pp. займав посаду першого Генерального секретаря фінансів У HP, був головою Ради українського центрального кооперативного комітету. У 1895–1899 pp. працював приват-доцентом на кафедрі політекономії Петербурзького університету, а згодом – Політехнічного інституту. Тому його часто вважали російським економістом. Після повернення в Україну М.І. ТуганБарановський доклав багато зусиль до заснування Української академії наук, займався науковими дослідженнями, викладацькою та громадською роботою. Він був професором і деканом правничого факультету Київського університету, головою Українського наукового товариства економістів.

Вагомим науковим здобутком М.І. Туган-Барановського у галузі економічного аналізу є широке застосування економіко-статистичних методів, зокрема деталізації та узагальнення, статистичних групувань, рядів динаміки, відносних, середніх величин, факторного, індексного аналізу. Він вміло використовував їх у вивченні процесів у сільському господарстві країн Західної Європи, Сходу і США.

За допомогою групування і рядів динаміки вчений дослідив тенденції та оцінив рівень розвитку споживчої кооперації майже за 50 років – 1861–1910 pp. – і запропонував шляхи її подальшого розвитку. Він також зробив типологічне групування кооперативів, розділивши їх на 9 груп залежно від виду діяльності: кредитні, споживчі, домобудівні, закупівельні і збутові, переробні товариства та ін. Систематизувавши та узагальнивши результати проведених численних наукових досліджень як України, так і зарубіжних країн (Західна Європа, Схід, СІЛА), отримавши аналітичні результати, вчений зробив висновок про те, що кооперація є вищим рівнем організації праці і виробництва, ніж колективне усуспільнене господарство. Ці та інші думки він виклав у своїй праці "Соціальні основи кооперації".

У своїй праці "Основи політичної економії" (1919 р.) М.І. Туган-Барановський, заклав основи теорії аналізу господарської діяльності та факторного аналізу. Так, у першому розділі вказаної праці "Вчення про господарство" він одним із перших дав чітке визначення господарської діяльності як об'єкта наукового дослідження. За допомогою аналітичного апарату обґрунтував залежність заробітної плати як від продуктивності праці, так і таких мало досліджених чинників, як стан соціального законодавства, технічного поступу, ринків збуту і попиту, організованої сили власників капіталу тощо. При цьому

13

вчений довів зв'язок ідей, теоретичних концепцій з реальними економічними умовами та обґрунтував необхідність підкріплення їх відповідними аналітичними розрахунками.

Серед інших відомих українців, які застосовували методи економічного аналізу, статистики, демографії у своїх працях, сприяючи тим самим їх розвитку, можна назвати І.Я. Франка і М.П. Драгоманова. Зокрема І.Я. Франко зробив аналіз аграрних відносин, фінансового стану банків, банкрутства, оподаткування селян, промислових робітників Галичини. Він також обґрунтував важливість використання в аналізі статистичних даних, рядів динаміки, групувань для виявлення тенденцій і закономірностей тих чи інших суспільних явищ, наприклад цьому присвячена стаття І.Я. Франка "Статистика яко метода і яко наука".

Свій внесок у розвиток економічного аналізу вніс також професор Г.Т. Лещенко. Він був одним із перших в Україні, хто написав підручник з аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Крім нього, підручник з цієї дисципліни опублікувала професор Г.В. Постнікова.

Значний вклад у становлення та розвиток економічного аналізу внесли також такі українські вчені, як Є. Слуцький, І. Вернадський, В. Левицький, Г. Цихановський, О. Білімович та ін.

ТЕМА 6.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ АУДИТУ

ЛЕКЦІЯ 10. ІСТОРІЯ СТАНОВЛННЯ І РОЗВИТКУ АУДИТУ

10.1. Становлення і розвиток аудиту

Сучасний аудит – це особлива організаційна форма економічного контролю. Він непогано себе зарекомендував в умовах розвинутої ринкової економіки і навіть умовноринкової економіки перехідного типу, яка склалася зараз в Україні. Інакше кажучи, сучасний аудит – це невід’ємний складовий елемент інфраструктури ринку. В цьому і полягає його особливість та відмінність від ревізії, яка є формою адміністративного контролю.

Контроль, як відомо, є однією з функцій менеджменту. Отже, неможливо собі уявити ніяке управління без перевірок прийнятих рішень, встановлених вимог. І тим більше неможливе ніяке управління капіталом без поточного та наступного контролю за його станом, без професійного вибору інвестицій і без перевірок та аналізу фінансової та бухгалтерської звітності.

Людство завжди проявляло великий інтерес до ролі контролю в управлінні. Історики твердять, що людство знайоме з відповідними видами звітності, а також із контролем її змісту, вже не менш ніж 6000 років. Так, при І і ІІ династіях у Стародавньому Єгипті (34002980 рр. до н.е.) через кожні два роки проводились інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При ІV династії періодична інвентаризація була замінена поточною для перевірки розподілу продуктів харчування. Причому контроль здійснювався трьома особами: одна – фіксувала на папірусі наявні продукти, друга – вказувала фактичний відпуск, а третя – записувала відхилення.

Уже на зорі зародження контроль за господарськими операціями формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та базувався на документуванні цих операцій.

14

Першою стародавньою державою, де виникло спеціальне законодавства про контроль за сплатою податків покупцями та храмами була Вавилонія – закони Хаммурапи (2200-2150

рр.до н.е.).

Убагатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потреби жорсткого контрольного апарату, який вів не лише відкритий облік явищ господарювання, а й таємний. Контролерів називали “очима й вухами царя”.

Суттєво, що вчені-філософи Стародавньої Греції, зокрема Платон, Арістотель, приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Арістотель у “Політиці” чітко розмежовує функції облікові та контрольні, з прямою вказівкою того, що перевірки (аудит, ревізія) є частиною контролю. Від нього йде розуміння того, що перевіряючий (аудитор, ревізор) повинен бути рівноправним із головним бухгалтером і незалежним від нього. Таким чином, незалежність аудиту сягає глибокої давнини.

10.2. Основні етапи розвитку аудиту

Розвиток суспільства та його господарської діяльності потребував і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. У зв’язку з чим у Великобританії з’явився інститут контролерів-аудиторів. Поява такої посади була пов’язана з необхідністю гарантувати достовірність звітності. Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. згідно архіву Казначейства Англії та Шотландії. З цього ж джерела відомо, що 24 березня 1324 р. трьох державних аудиторів Англії призначив сам король Едуард ІІ, підписавши про цю подію спеціальний указ. В цьому указі зазначалося, що аудитори зобов’язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки в Оксфорді, Уельсі та ін. [10.c.35]

“Практика слухання звітів” та рахунків, коли читати вміли дуже небагато людей, проіснувала до ХVIІ століття. Сам термін “аудит” виник від латинського слова “audiо”, що означає “той що слухає” [9.c.23].

Дослідження історичних аспектів виникнення та становлення аудиту свідчать про те, що причинами його виникнення і становлення були розподіл, зіткнення та спільність інтересів різних сторін (податкових органів та управлінців; власників та найманих менеджерів; підприємців і банків, бірж, майбутніх інвесторів, акціонерів, постачальників, гуртових покупців тощо) в процесі господарсько-фінансової діяльності.

Поштовхом до подальшого розвитку аудиту в Європі був прийнятий у 1844 році в Англії закон про британські компанії, за яким вони зобов’язані один раз на рік проводити перевірки рахунків і підтвердження достовірності звітів незалежними аудиторами. Отже, незалежні аудитори та аудиторські фірми стали гарантами того, що оприлюднений фінансовий стан підприємств є саме таким.

Аналогічні закони були прийняті у Франції у 1867 р., у 1887 р. США, у 1931 р. Німеччиною [3.c.65-66].Це спонукало до створення професійних організацій бухгалтеріваудиторів, зокрема у Великобританії у 1880 р. був створений Інститут присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу, у США 1887 р. – Інститут дипломованих бухгалтерів, у ФРН в 1932 р. Інститут аудиторів і Палата аудиторів тощо [3.c.66]

Ведучі країни розвинутого ринку в Європі та Америці мають багатостолітній досвід проведення аудиту. Власне на Заході аудит сформувався як розвинутий інститут правової економіки та сучасного суспільства. Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері один із перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і підручників з аудиту. Так у 1912 році він опублікував першу в США книгу з теорії і

15