конспект лекцій ысторыя облыку

економії, фінансів, грошового обігу, математики та психології.

ЛЕКЦІЯ 5. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ФОРМ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЙ

ПОДВІЙНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ФАКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1.Узагальнення розвитку основних форм обліку

Упроцесі історичного розвитку бухгалтерської науки відбулося об'єднання окремих розрізнених елементів, що застосовувалися в ньому, в певну послідовність ведення обліку

—у форму бухгалтерського обліку. Розглянемо історичний розвиток форм обліку в процесі його становлення.

Староіталійська, або венеціанська, форма стала першою формою бухгалтерського

обліку, її описав, як ми зазначали вище, відомий італійський математик середньовіччя Л. Пачолі. Венеціанська форма базувалася на використанні трьох облікових книг: меморіалу, журналу та зошита, який став називатись Головною книгою.

Меморіал був книгою, до якої купець записував усі свої справи у хронологічному порядку. Меморіал був чорновою книгою, в якій записи проводились із усіма Дрібницями. Друга книга — журнал, у якому в хронологічному порядку проводилися записи про рух власного рухомого та нерухомого майна з рознесенням цих операцій за рахунками, що дебетуються та кредитуються. Записи в цей журнал проводили на підставі першої книги, яка замінювала в той час первинні документи.

Із записів у журналі вибирали дані для перенесення у третю — Головну книгу (зошит). У цій книзі на кожного дебітора та кредитора, а також на кожний товар та інший об'єкт обліку відкривали окремий рахунок. Для складання балансу за кожним рахунком виводили сальдо на певні облікові дати. Синтетичні рахунки в той час не використовували, всі рахунки були аналітичними. За кожною господарською операцією складали окрему журнальну статтю. Обґрунтування господарських операцій первинними документами не проводили, що було першим суттєвим недоліком такої форми обліку '".

Наприкінці XVII ст. на зміну венеціанській формі прийшла нова італійська. її поява була викликана потребами значного розвитку господарства Італії, обґрунтованим його зростанням і потребою поглиблення змісту економічної інформації. Тому в обліку почали використовувати синтетичні та аналітичні рахунки. Синтетичний (узагальнений) облік проводили тільки у Головній книзі підприємства, а облік за аналітичними рахунками — у допоміжних книгах. Стара італійська форма обліку, як правило, задовольняла запити невеликих торгових підприємств. Зростання господарства та поява великих торговельних підприємств вимагали розширення штату бухгалтерів і практичного розподілу облікової роботи. Для нової форми обліку значно збільшувалася кількість допоміжних книг. Основними регістрами були журнал, Головна книга, допоміжні книги. Якщо стара італійська форма обліку залишила свій слід у використанні хронологічного та систематичного запису, то нова італійська форма відрізнялась тим, що синтетичний облік був доповнений аналітичним, а це давало змогу контролювати рух цінностей не тільки у загальних показниках, а й за кожним їх видом

Меморіально-касову, або німецьку, форму обліку, почали застосовувати в цій країні з другої половини XVIII ст.

У цій формі обліку журнал для хронологічних записів було розділено на два журнали: касовий журнал — для реєстрації касових оборотів і меморіал — для відображення інших оборотів. Було застосовано новий порядок заповнення Головної книги. Його зміст полягав у тому, що щомісяця з касового журналу та меморіалу проводили вибірку за кореспондуючими рахунками для складання місячного збірного журналу. На

31

підставі цього вибирання і складалася Головна книга з підсумками за місяць. Допоміжні книги вели у звичайному порядку. Ця форма широко застосовувалась і в Україні до середини XIX ст. (дод. 3).

Багатожурнальна, або французька, форма обліку відрізнялася від німецької тим, що у ній замість меморіалу хронологічних записів безгрошових операцій вели декілька журналів такого ж типу, наприклад, журнал купівель, журнал продажу, журнал заготівель і т. ін.

Якщо за німецької форми записи у меморіалі проводив, як правило, один бухгалтерський працівник, то за французької форми обліку одночасно вели записи багато працівників обліку. Це одна з ознак поділу рахункової праці при зростанні обсягу бухгалтерської роботи.

У всьому іншому ця форма не відрізнялася від німецької. Допоміжні книги, збірний журнал і щомісячну Головну книгу заповнювали в тій же послідовності, що й за німецької форми. Французька форма застосовувалася з середини XIV ст. (дод. 4).

Форма Журнал-Головна, або американська, форма обліку, з'явилася на початку XIX ст. та завдяки своїй практичності набула значного поширення в усьому світі. Основна особливість її полягає в тому, що синтетичний облік ведеться в одній книзі хронологічних та систематичних, записів. Ця книга називається Журнал-Головна. її можна застосовувати лише на підприємствах з невеликою кількістю синтетичних рахунків, тобто на невеликих за обсягом діяльності та з нескладною технологічною організацією.

При застосуванні цієї форми сума за кожною простою операцією записується три рази: в графу оборотів, за дебетом одного та за кредитом іншого рахунка. За складної операції сума обороту, що дебетується та кредитується, розділяється, але підсумкові суми дебетового та кредитового оборотів мають бути однаковими. У книзі виводять початкові, кінцеві сальдо за рахунками та обороти. Далі, на підставі документів, складають меморіальні ордери, які є підставою для запису в Журнал-Головну. Потім меморіальні ордери разом з документами передають для запису проведених операцій за аналітичними рахунками. Щомісяця на підставі них складають оборотні відомості та проводять звірку записів аналітичного обліку із синтетичними рахунками.

Оборотний баланс виводять за даними книги Журнал-Головна. Ця форма широко застосовувалась та набула найбільшого розвитку та вдосконалення у колгоспах і споживчій кооперації колишнього СРСР (дод. 5).

Інтегральна форма обліку — це книжкова форма, пристосована для потреб технологічно великих і складних підприємств. Деяка її подібність до французької форми полягає у продовженні тенденції подальшого розширення використання журналів хронологічного обліку. Це викликано значним обсягом облікової інформації та збільшенням потоку документів для обробки. У зв'язку з цим виникає потреба подальшого поділу рахункової праці. За цієї форми хронологічний журнал відкривають до кожного синтетичного рахунка. Кількість журналів при цьому доводять до кількості синтетичних рахунків. Деякі журнали ведуть окремо за дебетом та кредитом рахунка. У Головній книзі операції для кожного синтетичного рахунка відображають відокремлено. Записи в журналах проводять із зазначенням кореспонденції рахунків, що дає змогу здійснювати контроль оборотів.

Шахова форма обліку значно поширилася наприкінці XIX ст. Записи у Головній книзі цієї форми розташовані у квадратах, які містяться на перетині вертикальних граф з горизонтальними рядками. У кожному квадраті записується оборот за кореспондуючими рахунками, оскільки квадрат, який міститься на перетині горизонтальної та вертикальної ліній, показує кореспонденцію за рахунками: дебетовий — по горизонталі, а кредитовий — по вертикалі. Отже, запис здійснюється один раз, однак він відтворює подвійне відображення — за дебетом та кредитом. Підсумок однотипних операцій за місяць покаже всі обороти із зазначенням кореспонденції рахунків. Це дає можливість ширше показати динаміку розвитку господарства у процесі відображення кореспонденції рахунків. Ця

32

підсумкова таблиця при її заповненні перетворюється в шаховий баланс. Шахова форма внесла багато нового в інші форми обліку та збагатила їх. Так, шаховий принцип широко використовується в журнально-ордерній формі до сьогодні.

Копіювально-карткова форма обліку в 1927— 1929 pp. набула досить великого поширення, особливо на території колишнього СРСР. У ній набули відображення загальноприйняті сьогодні облікові принципи рахункової реєстрації: поділ на регістри синтетичного та аналітичного обліку, застосування хронологічного та систематичного записів тощо. Крім того, від інтегральної форми копіювально-карткова форма обліку запозичила поділ журналів, враховуючи характер господарських операцій.

У копіювально-картковій формі обліку всі бухгалтерські регістри та книги замінюються картками або окремими листками. Хронологічні записи в журналі та систематична їх реєстрація у картках здійснюються шляхом копіювання в один робочий прийом. Запис у журналі є копією, а в картці систематичної реєстрації — оригіналом. Відбитки виходять синхронно, за текстом однакові, а за призначенням — різні.

Записи не потрапляють у картку без одночасного копіювання їх у журналі, так само як записи в журналі будуть зроблені, якщо не здійснено запис у картку.

Для виконання копіювальних записів потрібні були спеціальні прилади. Копіювально-карткова форма, досягнувши у 1930 р. вершини розвитку, почала

поступово втрачати попереднє значення. Багато підприємств відмовлялися від цієї форми. Метод копіювання за необхідності повинен відображати в регістрах кожну операцію окремо Це, звичайно, збільшувало витрати праці на записи, підрахування та перевірку підсумків. Збільшені витрати рахункової праці не могли компенсуватися економією, отриманою за рахунок зіставлення в один робочий прийом хронологічного та систематичного записів. Це й стало головною причиною занепаду копіювально-карткової системи обліку.

Меморіально-ордерна форма бухгалтерського обліку була створена у 1928—1930 рр. на базі контрольно-шахової форми. Вона вдосконалювалася за рахунок упровадження в облік найраціональніших засобів і прийомів, форм обліку. У завершеному вигляді меморіально-ордерна форма була рекомендована до впровадження "Положенням про документи та записи у бухгалтерському обліку підприємств і господарських організацій". Цим документом регламентовано складання меморіальних ордерів для відображення кореспонденції рахунків з усіх господарських операцій, а також передбачено ведення Головної книги — за дебетом і кредитом синтетичних рахунків.

Бухгалтерський баланс(сальдо)

Рис. 1. Меморіально-ордерна форма бухгалтерського обліку

33

Рис. 2. Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку

Умовні позначення: — запис;

— звірення записів.

Журнально-ордерна форма обліку (рис. 2) ґрунтується на принципі ведення з усіх операцій нагромаджувальних журналів-ордерів.

За зовнішнім виглядом — це аркуші-реєстри багатографної форми, призначені для кредитових записів того балансового рахунка, операції якого обліковують у цьому журналіордері. Записи до журналів-ордерів роблять на підставі первинних чи зведених документів, а також допоміжних відомостей, і меморіальні ордери не складають. Господарські операції записують за дебeтом кредитом кореспондуючих рахунків (шаховий принцип). Це зменшує обсяг облікової роботи, унаочнює й підвищує якість облікових даних. Підсумки журналівордерів за місяць переносять до Головної книги, на основі якої складають баланс.

У більшості журналів-ордерів синтетичний і аналітичний облік поєднують. Аналітичний облік відокремлюють тільки за тими рахунками, за якими є велика кількість облікованих об'єктів (матеріали, готова продукція). За цими аналітичними рахунками складають сальдові й оборотні відомості.

За журнально-ордерної форми обліку скорочується кількість облікових реєстрів, синтетичний облік поєднується з аналітичним, протягом місяця забезпечується рівномірний запис операцій до облікових реєстрів, підвищується якість обліку та звітності. І все ж журнально-ордерна форма має недоліки: через складність і громіздкість деяких журналівордерів неможливо повністю автоматизувати облік.

За таблично-автоматизованої форми бухгалтерського обліку (рис. 3) облікова інформація може передаватися за каналом зв'язку з місць її виконання (цех, склад і т. ін.) безпосередньо на обчислювальну машину.

Облікова інформація, що надійшла, автоматизовано обробляється на ЕОМ з більшою швидкістю. Результати обробки даних пристрої ЕОМ виводять на друк. Це можуть бути документи і реєстри будь-якої форми на рулонному папері — вимоги, доручення, лімітнозабірні картки, платіжні відомості, машинограми синтетичного й аналітичного обліку, Головна книга, баланс тощо.

Аналітичні та синтетичні рахунки на ЕОМ обробляють сортуванням машинних документів за відповідними ознаками, підрахунками сум і друком відповідних реєстрів. При цьому на машинних носіях інформації фіксують дані за синтетичними й аналітичними

35

Рис. 3. Таблично-автоматизована форма бухгалтерського обліку

Реєстрами за таблично-автоматизованої форми обліку є машинограми. їх роздруковують друкувальні пристрої ЕОМ на основі відповідних масивів інформації. Зведені реєстри і звітність розробляють за даними зведеної інформації, що є на машинних носіях, заповненими при створенні машинограми.

Таблично-автоматизована форма обліку повною мірою відповідає вимогам, що ставляться до бухгалтерського обліку. За такої форми забезпечується повний взаємозв'язок даних синтетичного й аналітичного обліку, оскільки всі облікові показники отримують автоматично на основі єдиної вихідної інформації. Вона дає змогу автоматизувати всі ділянки обліку, підвищити його оперативність і достовірність за одночасного скорочення кількості облікового персоналу, вирішити проблему безперервного контролю за основними господарськими процесами.

Потреби застосування персональних обчислювальних машин у бухгалтерському обліку — це основне питання про форму обліку за умов побудови автоматизованих робочих місць бухгалтера.

Синтезувавши думки стосовно цієї проблеми та врахувавши підсумок аналізу перелічених підходів, ми визначили форму обліку за умов АРМБ як комп'ютерну. За нею здійснюється розподілена обробка даних з побудовою АРМБ за функціональними ознаками АРМ облікового працівника із виділенням таких рівнів отримання облікових даних і їх використання:

•АРМБ 1-ї категорії — складський облік, внутрішньовиробничий облік, облік витрат на місцях їх виникнення;

•АРМБ 2-ї категорії — вирішення облікових, контрольних і регламентних завдань;

•АРМБ 3-ї категорії — складання звітності, контроль та аналіз господарської діяльності.

5.2. Історичний розвиток і формування теорій подвійного відображення фактів господарювання

Розвиток облікової думки в різних країнах сприяв виникненню різних теорій подвійного відображення фактів господарської діяльності. Обліково-економічна

література виділяє юридичну, обмінну, філософську та балансову теорії. Зупинимось на їх основних особливостях, не характеризуючи позитивних та негативних ознак.

Першим напрямом в історичному розвитку облікової думки був юридичний. Його засновниками стали Б. Котрульї та Л. Пачолі. Слід вказати й на той факт, що ідеї останнього "вирували" в обліковій літературі аж до 30-х років XX ст.

Юридичний напрям розвитку теорії подвійного відображення фактів господарської діяльності пройшов кілька етапів. На першому етапі — становлення — кожна господарська операція розглядалась як окремий юридичний акт, в якому одна особа щось отримує, а інша

— видає. Такі юридичні дії мотивують правові обов'язки сторін: особа, що отримала, зобов'язана особі, що видала, а особа, що видала, має право отримати з іншої особи. Отже, за цим напрямом подвійність правових відносин зумовлює і подвійність в облікових записах, що мало такі наслідки:

•рахунки бухгалтерського обліку розглядались як рахунки-персони;

•подвійний запис стає шляхом відображення взаємних прав та обов'язків;

•господарські операції розглядали як відносини підпорядкованих суб'єктів, що беруть у них участь.

Другий етап розвитку цієї теорії вчені обліковці пов'язують із Е. Дегранжем. На його думку, усі господарські операції слід проводити від імені власника підприємства, а бухгалтерський облік при цьому має відповідати двом таким умовам. По-перше, він

36

зобов'язаний надавати аналітичну інформацію про кожного суб'єкта господарювання, а подруге — найбільш повно відображати господарську діяльність. Ця двоякість і зумовлює, за Е. Дегранжем, подвійність у бухгалтерському обліку. На підставі цього він поділив рахунки на дві групи. До першої він відніс рахунки дебіторів та кредиторів, а до другої — рахунки матеріальних цінностей і фінансових результатів. Окрім того, він запропонував відкривати ще три особливих рахунки: Капітал, Баланс початкового та заключного. На рахунок Заключного балансу наприкінці року переносять усі активи, пасиви та капітал. На усі активи він дебетується за кредитом активних рахунків, а на усі пасиви — кредитується. На початку року записи за ним переносять на рахунок Балансу початкового у зворотному напрямі до рахунку Балансу заключного.

Третій період розвитку юридичного напряму теорій подвійного відображення фактів господарської діяльності пов'язують із німецькими вченими Шибе та Одер-маном. За ними, облік змін активу, пасиву та капіталу слід проводити за допомогою чотирьох груп рахунків: капіталу, матеріальних предметів, боргових документів та особистих. Рахунок, що отримує,

— дебетується, а той, що віддає, — кредитується.

Прихильником цієї теорії в Україні був О.П. Руда-новський.

Фундаторами обмінної теорії були російські вчені A.M. Вольф, Є.Є. Сіверс, М.А. Блатов. Цей напрям має такі риси.

1.Кожен оборот приводить до обміну.

2.Обмін полягає в отриманні одних цінностей та віддачі інших.

3.Кожен рахунок бухгалтерського обліку поділяється на дві сторінки — прихід та

видаток.

4.Кожен оборот у грошовій сумі має бути записаний двічі: на ліву (прихідну) сторінку рахунка, що відкрита для цінностей, до групи якої належить отримана цінність, і на праву (видаткову) сторінку рахунка, що відкрита для цінностей, до групи якої належить отримана цінність.

Отже, подвійний запис, на думку прихильників цієї теорії, визначається двома причинами: по-перше, фактом обміну, за яким одна цінність обмінюється на іншу, і, подруге, що кожен рахунок поділяється на дві сторінки — прихід та видаток. Для його відображення М.А. Блатов розробив 8 груп актів обміну, до яких належали такі господарські операції:

1.Операції з продажу товарів за кошти.

2.Операції з купівлі товарів за кошти.

3.Операції з відпуску товарів на виплат без оплати.

4.Операції з отримання товарів на виплат без оплати.

5.Операції з погашення кредиторської заборгованості.

6.Операції з отримання дебіторської заборгованості.

7.Бартерні операції без проведення розрахунків.

8.Операції з обміну одних умовних цінностей на такі ж.

На думку прихильників цієї теорії, зазначені групи повністю охоплюють усі господарські операції обміну, за якими одна умовна чи абсолютна цінність підлягає обміну на іншу. Подвійність господарських операцій мотивує поділ рахунків на дві сторони — прихід і видаток та визначає основний закон подвійного запису господарських оборотів.

Засновниками та прихильниками філософської теорії, яка певною мірою використовувала й ідеї обмінної теорії, були німецький вчений Л.І. Гомберг, росіянин Я.М. Гальперін та українець за походженням О.М. Ґалаґан. На їхню думку, подвійний запис зумовлений причинно-наслідковими факторами відображення та констатації господарської діяльності. Остання, на думку прихильників цієї теорії, складається з дій посадових осіб, спрямованих на отримання вигоди з господарських дій.

дії посадових осіб завжди приводять до виникнення господарських подій, і ці дві категорії пов'язані між собою і одна без одної не виникають. Такий причинно-наслідковий характер господарської діяльності, зумовлений поєднанням об'єктивних економічних

37

закономірностей, був названий економоло-гікою. Облік при цьому є відображенням господарських подій (операцій) у їх причинній залежності, де одна подія є наслідком іншої, а інші — причиною першої. Тому в процесі реєстрації фактів господарської діяльності за принципом "причина — наслідок" на кожному рахунку відображається рух певних об'єктів обліку, їх прихід і видатки. Зіставляючи на певну облікову дату чи момент часу обороти за дебетом і кредитом рахунків можна визначити їх сальдо. В результаті подвійного запису сума сальдо за рахунками в активі та пасиві балансу має стати однаковою. Така рівність у подальшому дасть можливість побудувати баланс, в якому активи — це наслідки, а пасиви

— причини.

Прихильники теорії балансового походження

подвійного відображення фактів господарської діяльності враховують такий момент: зміст методу подвійного запису на рахунках мотивується тим, що кожна господарська операція пов'язана з балансом, змінює його і відображається за дебетом одного та кредитом іншого рахунків у рівновеликих сумах. При кореспонденції рахунків можуть виникати такі зміни:

•внутрішньоактивні — зміни лише в активі балансу під впливом кореспонденції двох активних рахунків;

•внутрішньопасивні — зміни лише в пасиві балансу під впливом кореспонденції двох пасивних рахунків;

•активно-пасивні зміни в бік зменшення — зміни в активі та пасиві у бік зменшення валюти балансу під впливом кореспонденції активного та пасивного рахунків;

•активно-пасивні зміни в бік збільшення — зміни в активі та пасиві у бік збільшення валюти балансу під впливом кореспонденції активного та пасивного рахунків.

Балансова теорія подвійності поділяється на три групи: теорія одного ряду рахунків, теорія двох рядів рахунків і теорія трьох рядів рахунків.

Теорія одного ряду рахунків складається з господарської (О.М. Ґалаґан), математичної (Д. Россі, А. Мазетті) та матеріалістичної теорій (А. Кальмес, П. Новак).

Зміст господарської теорії полягає в тому, що рахунки як розвиток окремих статей

балансу стають засобом відображення тих змін, що відбуваються на статях балансу. Тому кожна господарська операція веде до позитивних та негативних змін у статтях балансу та на рахунках обліку. Операції з позитивним впливом мають відображатися за дебетом рахунків, а з негативним — за їх кредитом.

Прихильники матеріалістичної теорії вивели таку формулу балансу:

А – П – К = 0, або А = П + К,

Де А — сума активу балансу, П — сума пасиву балансу, К — сума чистого капіталу підприємства.

Вчені, що дотримувались поглядів матеріалістичної теорії, розглядали підприємство як майнову масу, що складається з інвентарних активів і пасивів.

Теорія двох рядів рахунків поділилася на першу, другу та третю форми.

Перша форма теорії двох рядів рахунків (Ф. Гюглі, І. Шер) полягала в тому, що її прихильники головною ознакою подвійної системи рахівництва вважали одночасний облік змін майна та чистого капіталу господарства. Так, на думку Ф. Гюглі, це веде до появи двох рядів рахунків — майнових і рахунків чистого капіталу. До майнових рахунків належали активні та пасивні рахунки, крім рахунків чистого капіталу та прибутків і збитків, які належали до другого ряду рахунків. Чистий капітал визначався як різниця між активом і пасивом підприємства. Беручи це до уваги, на рахунках першого ряду обліковувались активні та пасивні операції, а на рахунках другого ряду визначали різницю між активами та пасивами підприємства. Як наслідок, виникає рівність сальдо рахунків першого та другого рядів. Причому дебет рахунків першого ряду завжди має позитивне значення і використовується для відображення збільшення майнового чи фінансового стану підприємств. Кредит рахунків першого ряду завжди має від'ємне значення і

38

використовується для відображення погіршення фінансового чи майнового стану. У рахунках другого ряду простежується протилежна тенденція.

Інший прихильник цього напряму — І, Шер значно розширив математичне відображення активів та пасивів підприємства та поділив усі господарські операції на три групи. До першої він зарахував такі, за яких змінюються окремі частини майна, але розмір капіталу залишається сталим, до другої — господарські акти, наслідком яких є прибуток чи збиток, що змінює величину капіталу, і до третьої — такі, які поєднують дві попередні. Кожна з груп за змістом є подвійною. Вона виявляється у подвійному впливі на складові майна та на чистий капітал.

Друга форма цієї теорії характеризується таким рівнянням:

Актив - Пасив - Капітал = Прибуток - Збиток.

Лівий бік цього рівняння становить перший ряд, а правий — другий. Перший ряд охоплює рахунки, на яких набувають відображення складові та місця збереження майна, а другий — прибутки та збитки.

Третю форму теорії двох рядів визначає загальна рівність активу та пасиву балансу. Вона є найбільш поширеною та вивченою сьогодні.

Теорії трьох рядів рахунків досліджували Ж. Дгамарше, Ф. Ляйтнер та В. Ле Кутре. Подвійність записів вони обґрунтовують структурою балансу, який розглядається як комплекс трьох груп рахунків — активних, пасивних і чистого капіталу:

Актив = Пасив + Капітал.

Усі господарські операції за характером підлягають подвійному відображенню в дебет одного та кредит іншого рахунків в однакових сумах. Подвійність господарських операцій випливає з двоякого їхнього впливу на баланс, і якщо існує рівність балансу, то це означає правильність відображення фактів господарської діяльності.

Усі зазначені вище напрями дослідження теорій подвійного відображення за змістом мають дуже багато спільного. І головна заслуга їхніх прихильників полягає у констатації потреби у подвійності в бухгалтерському обліку. Значної уваги цьому питанню в наукових пошуках в Україні приділяє професор В.В. Сопко.

39

ТЕМА 3

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

ЛЕКЦІЯ 6. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

6.1.Облік на території України в дослов'янський період

Удослов'янський період територію України населяли різні народи і племена. Найбільш відомою і давньою була трипільська цивілізація, яка існувала в період з 2500 до 2000 pp. до Різдва Христового (далі — Р. X.). У трипільців широкого розвитку набули гончарство, кераміка. Археологи знаходять велику кількість статуеток, табличок, як умовного (абстрактного) характеру, так і реалістичних.

Спроби розшифрувати трипільські знаки за допомогою давньогрецької та інших європейських мов не дали, як відомо, бажаних результатів. Це пов'язано з тим, що знаки перших мов — шумерський клинопис, єгипетські та китайські ієрогліфи означали слова, а букви давньогрецької або латини — звуки. І

Вже сьогодні ми можемо стверджувати, що в надрах трипільської культури, з певним рівнем цивілізації, досить розвиненими ремеслами, господарством існував чітко відпрацьований, системний облік майна. Звичайно, все викладене вище — на сьогодні лише гіпотеза,

Починаючи з VII ст. до Р. X., на початку залізного віку, на Чорноморському узбережжі сучасної України почали осідати греки. Торгуючи з народами, що тут проживали, а також у пошуках кращої долі, грецькі колоністи заснували кілька містколоній. Нам відомі Тіра в лимані Дністра, Ольвія в лимані Дніпра, Херсонес, Теодосія (Феодосія), Пантікапей (Керч). Грецькі колоністи несли із собою і свою цивілізацію: порівняно вищу від тих народів, що жили за межами міст-колоній. Закономірно, що й облік

угрецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в Греції. Облік вели на вибілених гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі. Основною грошовою одиницею була драхма.

Поселення українців VII—VIII ст., за даними археологічних знахідок, свідчать про значний розвиток у них рільництва, скотарства, гончарства, ткацтва, обробки заліза та інших ремесел5. Відомо зі знайдених у розкопках монет, що в той час на території України провадилась досить значна торгівля з Китаєм, Індією, особливо з Арабським халіфатом. Диргеми (гроші арабського халіфату) вказують на майже точні дати ведення торгівлі, оскільки їх карбували тільки за життя того чи іншого халіфа. Крім арабських монет знайдено західноєвропейські: французькі, німецькі, англійські та ін. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили до Багдада, Закавказзя, навіть до Александрії. Арабський письменник кінця VIII ст. Мохамед Бен Істак писав, що ці товари спрямовували до Тегерана6. Ці факти свідчать про необхідність ведення обліку в той час, особливо торговельного, тому що торгівля провадилась з різними країнами і на далеких відстанях.

У846 р. араб Ібн-Хурдадбег, завідувач пошти в Ірані, у своїх славетній "Книзі шляхів та царств" змалював інтернаціональний характер торгівлі цієї доби, зазначаючи, що від Рейну та Дунаю до Середньої Азії купці розмовляли різними мовами, в тому числі слов'янською7. Коли арабська торгівля занепала, важливим стає шлях з "з варяг у греки", а також шлях, який перетинав Україну зі Сходу на Захід. Роль українських племен не була

3