41

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, яка

відображає відносини з приводу формування і використання страхових фондів.

Фінанси підприємств різних форм власності складають основу фінансів. Тут

формується переважна частина фінансових ресурсів.

Запитання для самоконтролю:

1)Що таке сфера фінансових відносин?

2)Назвіть сфери, що складають фінансову систему.

3)Що таке ланка фінансової системи?

4)Що таке фінансова система?

5)Що таке позабюджетні (спеціальні) фонди?

6)Що таке державний кредит?

7)Що таке страхування?

8)Чим є фінанси підприємств різних форм власності для держави?

Список рекомендованої літератури:

1. Алексєєв І.В., Колісник М.К., Ярошевич Н.Б. Основи теорії фінансів:

Навч. посібник. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 144 с.

2.Алексєєв І.В., Колісник М.К. Гроші та кредит: Навч. посібник. – К.:

Знання, 2009. – 253 с.

3.Берлин С.И. Теория финансов: Учебное пособие. – “Издательство Приор”, 1999. – 256 с.

4.Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник. – К.: НІОС., 2001. – 416 с.

5.Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. –

Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. – 714 с.

6.Кузнецова А.Я. Теорія фінансів: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 158 с.

7.Общая теория финансов: Уч. пособие / Под ред. Л. А. Дробозиной. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

8.Опарін В..М. Фінанси (загальна теорія). – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.

9.Сабанти Б.М. Теория финансов: Учебное пособие. – М.: Менеджер, 1998. – 168 с.

42

10.Финансы: Пособие / Под ред. В.М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 432 с.

11.Финансы: Учебник для вузов. Под ред. проф. М.В.Романовского,

проф. О.В. Врублевской, проф. Б.М. Сабанти. – М.: Издательство “Перспектива”; Издательство “Юрайт”, 2000. – 520 с.

43

ТЕМА 7. ФІНАНСОВА РОБОТА У ДЕРЖАВНИХ ТА

МУНІЦИПАЛЬНИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ

Питання теми:

7.1.Фінансові установи та служби.

7.2.Особливості діяльності фінансистів в секторі державних фінансів.

7.1.Фінансові установи та служби

ВУкраїні до управління державними фінансами причетні такі суб'єкти: Верховна Рада України (ВРУ), Президент України та Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України (КМУ), Міністерство фінансів України, Державне Казначейство України, Міністерство доходів і зборів України (об’єднало колишні Державну митну службу і Державну податкову службу), Державна служба фінансового контролю (колишня Контрольно-ревізійна служба України (КРУ)),

Державний пенсійний фонд України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР), Міністерство економіки України

(Мінекономіки), Національний банк України (НБУ), фінансові органи місцевого самоврядування (міські фінансові управління, районні та міські фінансові відділи),

та інші суб’єкти фінансового управління.

Верховна Рада України, Президент України та його адміністрація, Кабінет Міністрів України беруть участь в управлінні фінансами, фінансовою системою через прийняття Законів України, Постанов ВРУ, Указів Президента, Постанов КМУ щодо фінансової системи. Інакше кажучи, ці суб’єкти управління фінансами визначають правове поле фінансової діяльності суб’єктів господарювання та управління, чинять стратегічне управління фінансовою сферою, розраховане на значну перспективу.

Мінфін, Державне казначейство, Міністерство доходів і зборів, Державна служба фінансового контролю, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, НБУ та місцеві фінансові органи здійснюють поточне і оперативне управління фінансами, відповідними рівнями бюджетів за визначеними для кожного органу функціями фінансового управління згідно чинного законодавства. Мінекономіки причетне до управління фінансами як орган, що координує розробку та виконання державної програми соціального та економічного розвитку. Така державна програма є критерієм для розроблення, прийняття та виконання державного бюджету України. Наявність такої програми робить діяльність уряду і

44

фінансових органів управління ефективною, спрямованою на досягнення конкретних стратегічних цілей. Відсутність програми надає можливості суб’єктивного впливу на бюджетний процес шляхом лобіювання миттєвих інтересів окремих фінансових і господарюючих суб’єктів, протягування у державні витрати таких затрат, які не обґрунтовані з точки зору загальнодержавних або регіональних інтересів.

Управління фінансами підприємств в залежності від величини підприємства здійснюють відповідні підрозділи: фінансовий відділ (для великих підприємств – фінансове управління) або бухгалтерія (для малих підприємств).

7.2.Особливості діяльності фінансистів в секторі державних фінансів

Вуправлінні фінансами слід розрізняти два напрями: управління державними фінансами і управління фінансами державних підприємств.

Управління фінансами державних підприємств, як і в секторі приватних підприємств здійснюють фінансові служби підприємств.

Управління державними фінансами здійснюється державними органами влади та управління, органами місцевого самоврядування (у містах, селищах та селах), а також державними фінансовими установами. Воно підпорядковано фінансовій політиці держави. Щодо місцевих органів влади, то вони мають свої пріоритети, визначені громадою, або територіальними представницькими органами влади

(обласні і районні ради). Звичайно, цілі місцевих громад не мають суперечити загальнодержавній політиці.

Якщо представницькі органи влади усіх рівнів затверджують бюджети відповідних рівнів та звіти про їх виконання, то фінансові органи безпосередньо відповідають за розроблення цих фінансових планів (бюджетів), за їх виконання і звітують у відповідних радах за результатами своєї діяльності.

Незалежний державний контроль за доходами і видатками бюджетів здійснює Рахункова палата України, яка безпосередньо підпорядкована вищому законодавчому органу України – Верховній Раді.

Запитання для самоконтролю:

1)Які фінансові органи існують в Україні?

2)Хто причетний до розробляння загальнодержавної програми соціального та економічного розвитку?