24. Механічна вентиляція. Види механічної вентиляції.

Механічна вентиляція – це примусове видалення з приміщень забру-дненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агрегатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкрет-ного виробничого приміщення.

Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та комбінованою.

Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення.

Місцева вентиляція забезпечує нормалізацію повітряного середови-ща на робочих місцях. Вона може бути припливною (повітряні душі, по-вітряні та повітряно-теплові завіси) і витяжною(вловлювання шкідливих речовин безпосередньо біля місць їх утворення).

Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і приплив-но-витяжними (комбінованими).

Кондиціювання повітря може бути повним, коли регулюються всі параметри повітря(вологість, температура, очищення від пилу, дезінфек-ція, озонування тощо) і неповним, коли регулюються лише частина пара-метрів повітряного середовища приміщення.

25. Основні світлотехнічні поняття та одиниці

ОСНОВНІ СВІТЛОТЕХНІЧНІ ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

1. Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S). Одиницею освітленості е люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м¹, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

2. Робоча поверхня — поверхня, на якій проводиться робота і на якій нормується чи вимірюється освітленість.

3. Умовна робоча поверхня — умовно прийнята горизонтальна поверхня, що розміщена на висоті 0,8 м від підлоги.

4. Об'єкт розпізнавання — предмет, що розглядається, окрема його частина чи дефект, які необхідно розпізнавати в процесі роботи.

5. Коефіцієнт відбиття поверхні (ρ) — відношення світлового потоку, відбитого від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї.

Сила світла (І) – це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:

6. , кД .

Кандела (кД) – це сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється в середині тілесного кута в 1 стерадіан.

Освітленість (Е) – це величина світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні (S)

7. .

Люкс (лк) – рівень освітленості поверхні площею 1 м², на яку падає світловий потік в 1 лм.

Яскравість (L). Одиницею яскравості є ніт (нт) – яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м².

26. Види виробничого освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення. У виробничих приміщеннях використовують 3 види освітлення: природне (джерелом його є сонце);штучне (джерелом є штучне освітлення) суміщене або інтегральне (поєднання природного і штучного).Діючим ДБН В.2.5-28-2006 передбачені дві системи штучного освітлення:* система загального освітлення (світло розподіляється на всю площу приміщення);* система комбінованого освітлення (там, де проводяться роботи висо­кої точності з напругою зорового аналізатора). необхідно, щоб:

* рівень освітлення відповідав характерові здорової роботи і встановле­ним нормативам;

* забезпечувалась достатня рівномірність та постійність рівня освітле­ності, що зменшувало б необхідну адаптацію органів зору;

* не створювалось сліпучої дії як від джерел світла, так і від предметів,

що знаходяться в полі зору;

* не створювались на робочих поверхнях різкі і глибокі тіні, а рівень був достатнім для розрізнення предметів праці, що освітлюються;

* освітлення було надійним і простим в експлуатації, економічним, есте­тичним, а за спектром наближене до природного.

27. Виробниче освітлення. Нормування та забезпечення. При освітленні виробничих приміщень використовують природне або змішане, в окремих випадках, а також в темну пору доби – штучне освітлення. Для забезпечення оптимальних умов зорової роботи встановлюються нормативи освітленості. Основними документами, якими регламентується освітлення є 1. ДБН В.2.5.28-2006 «Природне і штучне освітлення», взамін СНиП ІІ-4-79 “Природне і штучне освітлення. Норми проектування”. 2. ГОСТ 12.1.046-85 ССБП “Будівництво. Норми освітлення будівельних майданчиків”. Відповідно до цих документів встановлюються нормативні показники освітленості, які залежать від розряду зорової роботи, зумовленого. найменшим або еквівалентним діаметром об’єкта розрізнення. Об'єкт розрізнення- це предмет, що розглядається, його окрема частина або дефект, які треба розрізнити в процесі роботи Еквівалентний розмір об'єкта розрізнення - це розмір рівнояскравого кола на рівнояскравому фоні, який має той самий пороговий контраст, що і об'єкт розрізнення при даній яскравості фону. Для протяжних об’єктів розрізнення, довжина яких в 2 р більша за ширину визначається еквівалентний розмір, в інших випадках розряд зорової роботи встановлюється за мінімальним розміром об'єкта при розгляді з відстані 500 мм. ДБН встановлюють 8 розрядів зорової роботи: І – найвищої точності при мінімальному еквівалентному розмірі об'єкта розрізнення менше 0,15 мм ІІ – дуже високої точності (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення від 0,15 до 0,30 мм) ІІІ – високої точності (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення від 0,30 до 0,50 мм) ІV – середньої точності (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення від 0,5 до 1,00 мм) V – малої точності (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення від 1,0 до 5 мм) VІ – груба (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення більше 5 мм) VIІ – робота з матеріалами, які світяться (мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення більше 5 мм) VIIІ – загальне спостереження за ходом процесу (незалежно від мінімальн. еквівалент. розмір об'єкта розрізнення, фону та контрасту) Вказані групи зорової роботи поділяються в залежності від контрасту між об’єктом розрізнення і фоном на підгрупи, для яких і встановлюється нормована освітленість. ДБН встановлюють також нормовані показники для штучного освітлення: допустимі показники осліпленості та коефіцієнта пульсації освітленості

Після визначення нормованої освітленості здійснюються заходи з її забезпечення: в випадку проектування приміщень здійснюється необхідний розрахунок з вибором освітлювачів та їх кількості і розміщення, в випадку діючого приміщення – здійснюється перевірка існуючого освітлення та його корекція .

28. Природне освітлення. Нормування та розрахунок. Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим і відбитим), яке проходить крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях Природне освітлення (ПО) поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, що здійснюється через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване – це поєднання верхнього та бокового освітлення. Природне освітлення має такі недоліки:

- змінюється протягом доби та року, в різну погоду;

- нерівномірно розподіляється по площі приміщень;

- за незадовільної його організації може спричинити засліплення органів зору.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна його оцінка проводиться за відносним показником – коефіцієнтом природної освітленості (КПО):

,

Нормоване значення КПО для світлових поясів I , II , IV ,V визначається за формулою

е_н = е⁰ х т

де – е⁰ нормоване значення КПО, яке задається „Державними будівельними нормами” (ДБН В.2.5.28-2006) в залежності від розряду виконуваних робіт. В основу визначення КПО також покладено розмір об’єкта розпізнавання ;

–коефіцієнт світлового клімату, який враховує особливості світлового клімату.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІІІ розрядів слід використовувати суміщене освітлення, хоча допускається застосовувати верхнє природне освітлення при нормованих значеннях КПО відповідно 10 % для І розряду, 7% – для ІІ розряду і 5% для ІІІ.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності нормованих значень КПО.

Площа вікон при боковому освітленні визначається за допомогою наступного співвідношення:

,

29 Розрахунок штучного освітлення. Методи розрахунку штучного освітлення Для розрахунку штучного освітлення використовують в основному три методи: метод коефіцієнта використання світлового потоку; питомої потужності; точковий.

1. Метод використання світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Сумарний світловий потік освітлювальної установки F_ визначають за формулою

, лм ,

Показник приміщення враховує висоту втановлення світильника над робочим місцем Н_р, довжину та ширину приміщення а і b і знаходиться за формулою

,

За показником приміщення і коефіцієнтами відбивання світла від стелі , стінробочої поверхніта типом світильника за світлотехнічними таблицями знаходимо коефіцієнт використання світлового потоку.

Підрахувавши ,знаходимо необхідну кількість ламп за формулою

,

де - світловий потік однієї лампи , який вибираємо за табличними даними. Після того розраховуємо необхідну кількість світильників за формулою

,

де n₁ – кількість ламп в світильнику.

2. Точковий метод. В цьому методі початково приймається , що світловий потік лампи у кожному світильнику рівний 1000 лм. Освітленість , яка створюється в такому випадку називається умовною і позначається е. Величина е залежить від світлорозподілу світильника та геометричних розмірів d та h .

Для визначення е слугують просторові ізолюкси умовної горизонтальної освітленості. За даними значеннями d та h на ізолюксах для відповідного типу світильника знаходять значення е шляхом інтерполяції між значеннями , що належать найближчим ізолюксам.

.

Формулу можна використовувати також для визначення освітленості заданої точки (Е _А) при відомому світловому потоці лампи Ф_л.

3. Метод питомої потужності вважають найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожної лампи , для створення в приміщені нормованої освітленості.

,

або де ()

З0. Гігієнічні характеристики та нормування шуму. Захист від шуму.

З гігієнічної точки зору під шу­мом розуміють несприятливе поєднання різних за частотою і силою звуків, які вплива­ють на організм людини, заважаючи працювати і відпочивати.

За фізичною сутністю шум - це механічне коливання часток пружного середови­ща, що виникає під дією будь-якої збуджуючої сили.

Для гігієнічної характеристики шуму і його оцінки при розповсюдженні звуків будь-якої частоти використовують явище відбиття, переломлення, дифракції і інтерференції.

У приміщеннях фронт хвилі натикається на його стіни, при цьому частота звуку передається через перешкоду, а частина зворотно відбивається у приміщення. Всере­дині приміщення створюється багаторазове відбите звукове поле.

Звуки в приміщенні після відключення джерела шуму миттєво не щезають, а про­довжують відбиватися від поверхонь, постійно поглинаючись.

Час, що витрачається на згасання звуку, називається часом реверберації.

Якщо на шляху розповсюдження звукової хвилі зустрічається перешкода, вона може її огинати. Це явище називається дифракцією. При низькочастотних хвилях більша частина звукової енергії внаслідок дифракції розповсюджується за межі перешкоди. Високочастотне випромінювання дає за перешкодою чітку акустичну тінь.

Якщо у звуковому середовищі одночасно розповсюджується декілька звукових хвиль однакової частоти, тоді вони збільшують гучність звуку, приходять у відповідну точку простору одночасно в одній фазі. Якщо протилежні фази звукових хвиль співпа­дають, гучність звуку зменшується.

Явище накладання звукових хвиль в акустиці називається інтерференцією.

У замкнутому приміщенні звукові хвилі від джерела шуму багатократно відбива­ються від перешкод і створюють умови для прояву лункості в приміщенні. Цей фено­мен називається реверберацією.

Якщо зовнішні сили коливальної системи припиняють на неї діяти, тоді система починає коливатися з певною власною частотою коливань. Коли коливання зовнішнь­ого середовища співпадають з власними коливаннями системи, амплітуда різко зрос­тає, що викликає явище резонансу.

Заходи боротьби з шумом поділяються на дві групи: * колективні;

*індивідуальні.

Відносно джерела шуму профілактичні засоби поділяються на такі, що:

* знижують рівень шуму у джерелі його виникнення;

* зменшують шум на шляху його розповсюдження.

За способом реалізації методи і засоби профілактики шумової патології поділя­ються на:

* акустичні — це звукопоглинання і звукоізоляція;

* архітектурно-планувальні;

* організаційно-технічні.