КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ КІНЦЯ 16 ПОЧАТКУ 17 СТОЛІТТЯ

Якуб Собєський — батько майбутнього польського короля, — визнаючи заслуги козацтва, писав одночасно про недостойну поведінку шляхти під час кампанії: “Якщо боягузтво небагатьох може зганьбити цілий народ, то тіні наших предків можуть соромитися своїх нащадків, бо під час цього походу чимало було таких, які кидали свої корогви, тікали вдень і вночі, воліючи загинути в бистрих хвилях ріки (Дністра), ніж зі славою відбивати грізну для вітчизни небезпеку”.

Після завершення хотинської кампанії польський уряд створив комісію для “впорядкування” реєстру з тим, щоб звести його до 3 тис. і повернути ви пищиків під владу панів та урядовців. Сподівання козацтва що уряд визнає козацькі права за всіма учасниками війни, не здійснилися. 10 квітня 1622 р. у Києві помер від ран гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, що посилило радикальні настрої серед козацтва. Значна кількість козаків у Східній Україні, їх нестримне зростання викликало велике занепокоєння магнатів, які вимагали від уряду негайної розправи з ними. Сенатор князь Ю.Збаразький зазначав, зокрема, що не “приборкувати треба цю біду, а звільнитися від неї”. Однак здійснити це було не просто. У королівській інструкції сеймикам 1625 р. стверджувалось, що козаки “встановлюють собі удільну Річ Посполиту… Вся Україна підкорена ними, шляхтич у домі своєму не вільний, в містах і містечках його королівської милості все управління, вся влада козаків (вони), присвоюють собі владу, встановлюють закони”.

ПОВСТАННЯ ПІД ПРОВОДОМ ЖМАЙЛА

Влітку 1625 р. коронне військо на чолі з польним гетьманом Станіславом Конєцпольським вирушило на Східну Україну в райони зосередження основних козацьких сил — Білу Церкву, Канів, Корсунь, Черкаси, Чигирин. Восени розпочалися запеклі бої з козаками, які у той час усунули з гетьманства Михайла Дорошенка — соратника Сагайдачного і обрали гетьманом запорожця Марка Жмайла. У ході боїв під містечком Крилевим і біля Курукового озера (поблизу Кременчука) козаки завдали тяжких ударів польському війську, але і в козацькрму таборі становище було нелегким. Розпочалися переговори. Було

Марко Жмайло

Марко Жмайло

усунено з гетьманування Жмайла і знову обрано гетьманом Михайла Дорошенка — прихильника поміркованої щодо Польщі політики. Ним була підписана угода з польськими комісарами так звана Куруківська угода, яка мала офіційну назву «Ординації запорізьких козаків”. Відповідно до неї встановлювався реєстр до 6 тис. козаків з виплатою реєстровцям 60 тис. злотих на рік. Усі хто проживав у маєтках магнатів і шляхти, мусили залишати їх. Учасникам повстання оголошувалася амністія. Реєстровці зобов’язувалися тримати на Запоріжжі залогу, спалити запорізькі човни і не допускати зв’зку між волостями і Запоріжжям.

Шеститисячне козацьке реєстрове військо було поділене на шість полків — Київський, Переяславський. Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкасвкий. Полки поділялись на сотні. Козацька генеральна старшина у той період складалася з гетьмана (старшого), обозного, писаря, двох осавулів та військового судді. Крім того, ординація називає шість полковників і шістдесят сотників. Нижчою адміністративною владою були отамани, які очолювали курені. Така організація визначила в загальних рисах структуру козацької воєнно-адміністративної структури і на майбутні роки. До складу реєстру входили насамперед так звані лучші люди, тобто найбільш заможна і впливова частина козацтва. Народна поезія обозначила їх словом “дуки” у протилежність козацькій бідноті — “нетягам”.

Куруківська угода не зупинила зростання козацтва. Поряд з реєстровцями продовжувала існувати величезна маса нереєстрових “виписчиків”, які юридично були позбавлені козацьких прав, але фактично залишались козаками і не підкорялись польській адміністрації. Характерно, що польський уряд часто був змушений користуватися військовою допомогою не лише реєстрового війська, а й усього козацтва. Так було, зокрема, навесні 1628 р. під час походу Дорошенка з відома уряду на низ Дніпра, де турки і татари розпочали будівництво фортець. У цьому поході козацьке військо поряд з реєстровцями включало значну кількість виписчиків, тимчасово прийнятих на службу. У травні 1629 р. урядовий комісар Хмелецький офіційно доповідав королю, що на Запоріжжі зібралося козаків майже стільки, скільки їх було під Хотином, тобто 40 тис.

ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ Т. ТРЯСИЛА

Навесні 1630 р. на Запоріжжі розпочалося нове повстання, яке очолив Тарас Федорович (Трясило).

Тарас Федорович (Трясило)

Тарас Федорович (Трясило)

Підступивши до Черкас — центру реєстровців, запорожці захопили реєстрового гетьмана Григорія Чорного, прибічника польської шляхти, і стратили його як зрадника. Значна частина реєстрових козаків перейшла на бік повсталих. Повстання швидко поширилося на Наддніпрянщину. Козаки взяли Корсунь, Канів, Переяслав. У головній квартирі коронного війська в Україні у м. Барі поспішно організовували каральні заходи проти козаків. Уперед до Переяслава, де концентрувались повстанці, був відправлений коронний стражник Самуїл

Лащ, який з особливою жорстокістю вирізав “людей невинних, — як зазначає автор Львівського літописа, — биле бы тилко русин был”. Жертвою його кривавої розправи стало майже все населення містечок Лисянки й Димера. Згодом з благословення домініканців “Русь викорінити” вирушив і сам коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, який мав у своєму розпорядженні 12 тис. чоловік. У травні 1630 р. він підступив до Переяслава. Протягом трьох тижнів тривали запеклі бої. Загону козаків вдалося вночі 15 травня прорватись у розташування штабу Конєцпольського і знищити добірну корогву шляхтичів, яка його охороняла. Цей епізод, наведений у знаменитій “Истории Русов”, оспіваний Т.Г.Шевченком у поемі “Тарасова ніч”:

Заспівали козаченьки

Пісню тії ночі,

Тії ночі кривавої.

Що славою стала

Тарасові, козачеству,

Ляхов що приспала.

Фактична поразка польської армії змусила Конєцпольського замість сподіваного винищення козацтва піти на укладення нової угоди з козацькою старшиною (8 червня 1630 р.). Реєстр мав збільшитись до 8 тис. чоловік, в іншому були збережені пункти Куруківської декларації.

Могутні козацькі повстання набули широкого резонансу в Європі. Рішучі дії козацтва в обороні православної церкви, його протидія католицизму в Україні давали протестантським країнам підстави розглядати українських козаків як союзників у боротьбі з наступом контрреформації. Шведський король Густав-Адольф, який високо цінував бойові якості козаків (він називав їх справжніми дияволами), був одним з ініціаторів залучення козацьких сил до боротьби з антигабсбурзькою коаліцією у Тридцятилітній війні. Цей план підтримували Голландія і Трансильванія. У свою чергу Валленштейн та інші воєначальники Католицької ліги, зважаючи на високу військову репутацію козаків, звертались до Сигізмунда III, щоб він слав до австрійської армії саме їх, а не польські підрозділи. У результаті козацькі загони з’являються на театрі воєнних дій Європи.

Зразу після повстання Федоровича Густав-Адольф робить спробу знову підняти козаків проти Польщі. За його дорученням на Запорізьку Січ було відправлено листа, в якому від імені шведського короля козаки закликались до союзу і боротьби проти Польщі. Смерть Густава-Адольфа обірвала цю політичну акцію.

ПОВСТАННЯ ПІД ПРОВОДОМ І. СУЛИМИ

Польська шляхта не залишила намірів ізолювати Запоріжжя від України і тим самим ослабити опір

Іван Сулима

Іван Сулима

українського народу. У 1635 р. з цією метою під керівництвом французького інженера де Боплана перед першим Кодацьким порогом на правому березі Дніпра було збудовано міцну фортецю. Кодак істотно перешкоджав проникненню утікачів на Запоріжжя і зносинам запорожців з волостями. У серпні 1635 р. загін запорожців на чолі з Іваном Сулимою, учасником багатьох морських походів, мужнім і досвідченим ватажком, здобув Кодак і винищив гарнізон фортеці. Однак православному українському магнату сенатору Адаму Киселю вдалося спрямувати реєстрову старшину з полками на здобуття Кодака і повернути його. З допомогою підступних зрадників Сулиму схопили, відправили у Варшаву, де й стратили.

У цей період магнати і шляхта ще більше зміцнили свою могутність у Східній. Україні. Різним шляхом набувши маєтності в місцях зосередження козацтва, насамперед на Київщині, вони намагалися умовити сенат і короля знищити реєстр, ліквідувати залишки козацьких прав та козацьке землеволодіння. Однак королівський уряд не поспішав задовольнити ці намагання. Владислав IV, прагнучи посилити свою владу, не хотів позбутися такої цінної мілітарної одиниці, як реєстрове козацтво, і не бажав дальшого посилення магнатів. У результаті магнати Східної України почали діяти за власною ініціативою, приводячи до “послушенства” не лише селянство і міщан, а й реєстрових козаків. Посилення панського гноблення викликало незадоволення в середовищі реєстровців, які хотіли об’єднатися із запорожцями.

ПОВСТАННЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ П. БУТА

Павло Бут

Павло Бут

Навесні 1637 р. частина реєстровців на чолі з Павлом Михновичем Бутом (Павлюком) пішла на Запоріжжя, захопивши з собою артилерію реєстрового війська. Влітку Павлюк вирушив в Україну, а полковників Карпа Скидана і Семена Биховця з тритисячним загоном відправив у переяславський полк з тим, щоб заарештувати реєстрову старшину. В універсалі, звернутому не лише до козацтва, а й до посполитих, Павлюк закликав усіх стати до боротьби за волю. Скидан та Биховець захопили гетьмана реєстровців Саву Кононовича і розстріляли. Повстання охопило насамперед нові слободи Лівобережжя — Полтавщину по Дніпру до Кременчука і нижче.

Восени Станіслав Конєцпольський наказав коронному війську разом з надвірними частинами магнатів виступити з Бару для придушення повстання. Командування польською армією було доручено польному гетьману Миколі Потоцькому. На початку грудня 1637 р. козацьке і польське військо зустрілись під с. Кумейками (Черкаський повіт). Після запеклих боїв козаки були змушені відступити на Мошни, а звідти на Боровицю. Тут залишився Павлюк з кількома тисячами чоловік, а Скидан вирушив на Запоріжжя, щоб підготуватись до нового виступу.

Полякам вдалося оточити козацький табір у Боровиці, але мужність козаків не дозволила Полоцькому лише силою зброї взяти гору над повсталими. Одночасно й козаки не були в змозі визволитись з облоги. У ході переговорів Полоцький наказав схопити Павлюка та інших ватажків і у кайданах відправив їх до Варшави, де вони були закатовані. Козаки були змушені капітулювати на дуже тяжких умовах. Як тільки переговори закінчились, Полоцький влаштував криваву розправу над повсталими.

На початку 1638 р. Варшавський сейм ухвалив «Ординацію війська Запорізького реєстрового», яка знищувала “на вічні часи усі привілеї, прибутки, право на самосуд і вибір старшин”. Замість виборного гетьмана призначався урядовий комісар, обов’язково шляхтич, з резиденцією у Терехтемирові. Він повинен був завчасно попереджати і подавляти усяке козацьке “свавілля”. Старшина також призначалась із шляхтичів. Козаки позбавлялись права жити у межах воєводств, мали селитись лише в Черкаському, Канівському і Корсунському староствах. Кожний реєстровий полк мусив по черзі стояти залогою на Запоріжжі, запобігаючи проникненню туди населення і навіть реєстровців з України. Реєстр встановлювався в межах 6 тис. чоловік.

ПОВСТАННЯ Я. ОСТРЯНИНА

Яцько Острянин

Яцько Острянин

Однак ні панські репресії щодо селянства, ні спроби обмежити реєстрове військо не могли зупинити нову хвилю боротьби проти шляхетсько-магнатського режиму в Україні. Уже на початку лютого 1638 р. польським урядовцям стало відомо, що близько 5 тис. “своєвольників” під керівництвом Скидана зібрались на Запоріжжі. У зв’язку з цим коронному війську було наказано підступити ближче до Січі. Однак у березні запорізькі козаки, які обрали гетьманом Яцька Острянина (Остряницю), вирушили в Україну.

Головні козацькі сили на чолі з Остряницею рушили на Лівобережжя, зайняли Кременчук, а потім Хорол і Омельник. Частина козаків, очолювана Дмитром Гунею, піднялась човнами Дніпром і захопила ряд переправ. Скидан пішов на Правобережжя і зайняв Чигирин. Знову, здавалось вгамована після кривавих рейдів Потоцького, Україна піднялась проти польської шляхти. На початку травня під Голтвою повстанці завдали поразки Станіславу Потоцькому, який відступив до Лубен. Хоча козаки й виграли бій, але, зазнавши значних втрат, відступили в напрямку Миргорода.

На допомогу Станіславу Потоцькому поспішали війська Миколи Потоцького і власника латифундій у Лубенщині князя Ієремії Вишневецького. Відступивши до Жовнина, Острянин вирішив, що дальша боротьба недоцільна і з невеликим загоном козаків перейшов у межі Російської держави. На його місце козаки обрали Дмитра Гуню, який вважав недоцільним залишатися й надалі під Жовнином і відвів козаків на кращі позиції в гирло ріки Старця, де за короткий час збудував міцні укріплення. Згодом поляки дивувались “винахідливості грубого хлопа і його мистецтву в такого роду спорудах”.

Козацький табір будувався вже під сильним вогнем ворога, коли до Старця наспіла кіннота Миколи Потоцького та шляхетські корогви Вишневецького. Почалася тривала облога. Капелан Окольський зазначав: “Повсталі селяни щодня бачили з свого окопу, як до нас прибувають нові полки, тоді як самі вони не мали ніякої подмоги”. Козаки завдавали значних втрат ворогу. Вночі 22 липня їм вдалося проникнути у польський табір і попсувати ворожі гармати. Однак становище козаків було тяжким — не вистачало харчів і пороху. Реєстрова старшина, яка свого часу пристала до повсталих, намовила козаків на угоду з Потоцьким. “Силу панів перебила голота бурлацька, та не хтіла в одно стати старшина козацька”, — співається про ці події у народній пісні.

Дмитро Гуня з частиною козаків вночі залишили табір і прорвалися на Запоріжжя. На козацьких радах у вересні та грудні реєстрові козаки були змушені визнати ординацію 1638 р. Шляхетські і жовнірські загони за наказом Миколи Потоцького рушили на українські села і міста чинити розправу над мирним населенням. 1639 р. було відбудовано Кодак, який під час огляду коронний гетьман Станіслав Конєцпольський назвав неприступною твердинею. Богдан Хмельницький, що при цьому перебував у групі реєстрових старшин, іронічно зауважив: рукою створене — рукою ж руйнується. Ці пророчі слова майбутнього гетьмана через десять років сповнилися.