Завдання до розділу іі

Емпіричний матеріал, потрібний для соціологічного дослідження, має різний характер і міститься у багатьох різноманітних джерелах. При тому, інформація, яка є у кожному з них, як правило, дозволяє охарактеризувати досліджуване явище лише в якомусь одному аспекті. З метою забезпечення комплексного, всебічного аналізу досліджуваної проблеми, рекомендується в емпіричних дослідження передбачити одержання інформації з різних джерел відповідними методами. Кожен з них має певні обмеження до застосування, сильні та слабкі сторони, що слід врахувати при плануванні дослідження (див. таблицю).

Метод	Переваги	Обмеженість
Спостереження (відкрите і приховане)	1. Дає безпосередню "гарячу" різноманітну і багату інформацію. 2. Гнучкість в проведенні досліджень.	1. Дає найкращі результати лише при вивченні малих груп. 2. Важко фіксувати процеси, які "розтягнуті" в часі та в просторі. 3. Є проблеми з визначенням важливості інформації, відбором тої, яка відображає дійсно істотні зв'язки, явища
Експеримент	1. Дослідник може контролювати та коригувати дію системи чинників, їх вплив на об'єкт. 2. Створюється можливість моделювання різних ситуацій та аналізу поведінки суб'єктів у них. 3. Можливе повторне проведення експерименту, в т. ч. і з різними учасниками, у відмінних умовах.	1.Неможливо застосувати для вивчення життєдіяльності великих соціальних суб'єктів, на протязі тривалого часу. 2. Багато аспектів соціального життя неможливо змоделювати, а отже вони не піддаються експериментальному вивченню. 3. На результат може впливати "лабораторна ситуація". 4. Потреба значних матеріальних затрат і часу на підготовку та проведення
Аналіз документів	1. Метод базується на аналізі первинних, і автентичних продуктів діяльності самих соціальних суб'єктів. 2. Забезпечується глибоке вивчення предмету, в т. ч. змін самого об'єкта дослідження на протязі тривалого часу. 3. Дозволяє "реставрувати" соціальні суб'єкти, які припинили своє існування та їх поведінку, а отже проводити історико-соціологічні дослідження.	1. Можуть виникати проблеми з доступом до джерел, визначенням їх автентичності та їх інтерпретацією. 2. Джерела можуть давати суб'єктивну інформацію, а отже спотворювати соціальні реалії. 3. Метод вимагає вміння відібрати саме необхідну інформацію, відділити її від другорядної та зайвої.
Опитування	1. Можна проводити на великих масивах, а отже вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів. 2. Дозволяє зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів. 3. При повторних дослідженнях можна встановити динаміку змін об'єкта дослідження. 4. Дослідник сам формує банк інформації, відбирає лише потрібні йому емпіричні дані. 5. Забезпечує оперативність збору інформації.	1. Для забезпечення репрезентативності результатів потрібно вірно визначити коло респондентів (зробити вибірку). 2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності вивчуваного об'єкта, особливо коли опитування проводиться "по гарячих слідах". 3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації. 4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді. 5. Потребує значних матеріальних затрат.

Завдання студента полягає в тому, щоб визначити максимальну кількість джерел, які містять необхідну інформацію та обрати адекватні меті та завданням дослідження методи її одержання. Студент повинен чітко окреслити, яка саме інформація буде одержана з певного джерела і яке значення вона буде мати для досягнення мети дослідження. При цьому потрібно відзначити основний метод збору інформації та опрацювати для нього відповідний інструментарій. Емпірична база дослідження повинна будуватися таким чинном, щоб блоки інформації, одержані з різних джерел і різними методами, добре узгоджувалися між собою, взаємно доповнювали один одного і давали, по-можливості, змогу перевірити інформацію, набуту одним методом, інформацією, одержаною іншим методом з іншого джерела.

Наприклад. Обираючи методи збору інформації, почнемо із структурування об’єкта дослідження. Упускаючи ту частину випускників, які не планують працевлаштуватися у Львові, а тому не є об’єктом нашої уваги, виділяємо серед решти молодих спеціалістів дві групи: випускники, які на час проведення дослідження (травень 2002 р.) мають зарезервоване місце праці у Львові, або і вже працюють за спеціальністю і ті, які шукають роботу. Інформацію про моделі працевлаштування тієї частини випускників які мають визначене місце роботи, можна одержати, проаналізувавши наступні документи:

а) замовлення від працедавців на молодих спеціалістів;

б) заяви самих випускників у адміністрацію навчального закладу про спрямування їх на роботу на відповідні підприємства та в установи.

З цих документів можна дізнатися:

• кількість робочих місць на підприємствах різних форм власності, різних типів, які займуть випускники та їх якісні характеристики ( посада, розмір заробітної плати, можливість забезпечення житлом тощо);

• шлях, яким випускники одержали ці місця ( замовлення від підприємства на спеціаліста, цільова підготовка фахівця коштом замовника, перемога у відбірковому конкурсі та інші ).

Ми також можемо виходити з того, що моделі працевлаштування випускників 2002 року не будуть істотно відрізнятися від вже реалізованих моделей поведінки на ринку праці випускників попередніх трьох років, а отже їх можна простежити за відповідною документацією, якщо така ведеться адміністративними службами та відділами працевлаштування студентів навчальних закладів. Ця інформація буде використовуватися нами як допоміжна, служитиме для порівняльного аналізу, якщо він передбачений планом дослідження.

Метод спостереження можна застосувати при вивченні глибинних мотивів вибору певної моделі працевлаштування, що не входить в коло наших завдань, а отже він не буде використовуватися. Специфіка дослідження також не передбачає використання експериментальних методів.

Виходячи із завдання планованої роботи, найбільшу користь, на наш погляд, може принести метод опитування. Тому ми приймемо його як основний і зупинимося детальніше на його використанні у планованій роботі.

Як правило, емпіричні дослідження такого роду проводяться на вибірковій сукупності. Тому даний розділ передбачає також виконання розрахункової роботи - визначення об’єму (або похибки) однощаблевої випадкової вибірки як такої, що має найчіткіше статистичне обгрунтування.

Таким чином, Розділ ІІ повинен складатися з таких елементів:

• розрахунок в и б і р к и (вихідні дані див. ДОДАТОК Б);

• б л і ц - а н к е т а (8-10 питань).

ДОДАТКОВІ РОЗ’ЯСНЕННЯ.

1.Вибірковий метод в соціологічному дослідженні. Об’єктом соціологічних досліджень звичайно є великі сукупності людей, які за своїми соціально-демографічними характеристиками виступають носіями певної проблеми і утворюють генеральну сукупність. Якщо вивчаються всі індивіди генеральної сукупності, то говорять про суцільне дослідження (наприклад, перепис населення). Однак, такі дослідження проводяться рідко, частіше досліджується лише частина генеральної сукупності, яка має назву - вибіркова. Це пов’язано передусім з економічними і часовими обмеженнями на проведення суцільного дослідження.

Для того, щоб суцільне дослідження можна було замінити вибірковим, потрібно, щоби властивості генеральної сукупності були адекватно представлені у вибірковій. В статистиці здатність вибіркової сукупності (вибірки) відображати характеристики генеральної називають репрезентативністю вибірки. Різниця характеристик вибіркової та генеральної сукупності називають помилкою репрезентативності. Можна виділити два види таких помилок:

• випадкові - ті, які при повторних вимірюваннях змінюються за законами ймовірності.

Наприклад. Якщо ми визначаємо певну характеристику вибірки, наприклад, середнє арифметичне, то отримуючи нові випадкові вибірки того ж розміру, будемо отримувати відхилення цієї характеристики то в один, то в інший бік від істинного значення (тобто від значення в генеральній сукупності) приблизно з одинаковою частотою. При збільшенні кількості вибірок середня похибка наближається до нуля. Але це лише при умові, що вибірки дійсно є випадковими, тобто, всі елементи досліджуваної сукупності мають одинакову імовірність попасти у вибірку;

• систематичні, які являють собою деяке постійне зміщення, яке не зменшується зі збільшенням числа опитаних і викликане вадами та прорахунками в системі відбору респондентів.

Наприклад. Для вивчення моделей працевлаштування випускників, було відібрано випадковим методом жителів 40 кімнат в гуртожитку, в яких проживають випускники, а потім опитано всіх, хто виявився на місці в момент проведення опитування /від 18 до 19 години/. Одержані таким способом дані не будуть репрезентативними, бо не враховано наступних моментів:

а) можна допустити, що мобільніші студенти, тобто ті, які проводять значну частину часу в пошуках роботи, працюють, або навчаються, проводять менше часу в гуртожитку, а отже з меншою вірогідністю стануть респондентами;

б) з вибірки повністю “випали” ті студенти, які не проживають в гуртожитку.

Випадкова помилка буде присутньою завжди при будь-якому вибірковому опитуванні; систематичну помилку можна усунути, змінюючи процедуру формування вибірки. Випадкова помилка підкоряється певним закономірностям і надається до оцінювання. Систематична ж помилка значно небезпечніша.

З усіх існуючих типів вибірки найчіткіше статистичне обгрунтування має однощаблева випадкова вибірка - тобто така, під час якої безпосередньо з генеральної сукупності випадковим чином відбираються респонденти. Репрезентативність такої вибірки характеризується двома взаємопов’язаними параметрами - рівнем помилки та імовірністю відсутності помилки даного рівня. Говорити про якусь вибірку, що вона є репрезентативною, не зовсім точно, оскільки будь-яка вибірка має певний рівень репрезентативності. Точніше сказати, що помилка репрезентативності даної вибірки з імовірністю Р не перевищує  (імовірність Р називають довірчою). Задаючись певним рівнем імовірності, помилку вибірки можна визначити, якщо відомий об’єм генсукупності та вибірки.

Однак при плануванні соціологічного дослідження звичайно вирішують іншу задачу - завдаються певним рівнем точності результатів, що влаштовує дослідника, тобто допустимою помилкою і довірчою імовірністю, та вираховують необхідний об’єм вибірки. Так об’єм вибірки для визначення частки певної ознаки Х в генеральній сукупності визначається за формулою:

де N - об’єм генеральної сукупності, п - об’єм вибірки, t - коефіцієнт, що відповідає довірчій імовірності Р (він визначається за т.зв. таблицями Стьюдента; при Р = 0,954 t = 2, а при Р = 0,997 t = 3, ці два значення найчастіше використовуються в соціології),  - частка ознаки Х в генсукупності, - величина допустимої помилки¹ (в частках).

Наприклад. Припустимо, що дослідник хоче отримати з імовірністю 0,95 (при цьому t2) дані про частку ознаки Х (скажімо, частку чоловіків) в генсукупності (нехай N = 10000) з помилкою, що не перевищує 5% ( = 0,05), і йому відомо, що частка, яку відшукують, складає приблизно 20% (= 0,20). Тоді за наведеною вище формулою отримаємо, що потрібно опитати 256 осіб (п = 256).

Недолік цієї формули полягає в тому, що вона вимагає хоча би приблизної інформації про частку ознаки в генеральній сукупності, тобто саме про те, що досліднику потрібно визначити. Одначе при  = 0,5 добуток (1-) є максимальним, отже, п також є максимальним. Тому, якщо у наведену формулу замість  підставити 0,5, отримаємо формулу, якою можна користуватися при будь-яких значеннях частки ознаки в генеральній сукупності (об’єм вибірки при цьому отримуватиметься з певним запасом). Зафіксувавши таке значення довірчої імовірності, поклавши його рівним 0,954 (при цьому t = 2), отримаємо:

За цією формулою можна досліджувати, як об’єм вибірки залежить від об’єму генеральної сукупності і від величини допустимої в дослідженні помилки:

Об’єм генеральної сукупності	500	1000	2000	3000	4000	5000	10000	100000	
Об’єм вибірки	222	286	333	350	360	370	385	398	400
 = 0,05 Р = 0,954

Звідси видно, що для забезпечення заданої репрезентативності при дослідженні міста з населенням 100 тисяч жителів потрібно опитати 398 осіб, а при дослідженні цілої держави практично стільки ж - 400 осіб. Для забезпечення одного і того ж рівня репрезентативності (5%) потрібно опитати такі частки генсукупності: для N = 500 п = 222 особи, тобто приблизно 44% генсукупності, для N = 500 п = 370 осіб - 7,4%,

а для N = 4 000 000 (наприклад, населення великого міста) п = 400 осіб - 0,01% генсукупності. Тому характеристики, що зрідка зустрічаються в публікаціях характеристики вибірки, типу «було опитано 15% генсукупності» або «опитували кожного двадцятого школяра» нічого не говорять про репрезентативність вибірки.

Як бачимо, починаючи від певного моменту збільшення об’єму генеральної сукупності істотно не впливає на збільшення об’єму вибірки, тому при великих генеральних сукупностях (скажімо, при N  5000) величиною 1 / N у другій формулі можна знехтувати. Тоді ця формула прийме вигляд: п = 1 / ², звідки  =  п. Цими формулами можна користуватись при прийнятті рішення відносно об’єму вибірки у випадку, якщо генеральна сукупність більше 5000 одиниць, тобто можна вважати, що вона нескінченна. Об’єм вибірки при цьому отримаємо з певним запасом):

Помилка вибірки %	20	15	10	9	8	7	6	5	4	3	2	1	0,5
Об’єм вибірки	25	45	100	123	156	204	278	400	625	1111	2500	104	4х104
N =  Р = 0,954

Під час планування вибірки слід мати на увазі, що формула п = 1 / ² і ця таблиця дозволяють отримати обсяг вибірки для заданої точності при аналізі вибірки в цілому, тобто у тому випадку, коли ми не будемо розчленовувати її на частини.

Наприклад. Якщо вимагається визначити частку осіб, що перебувають у шлюбі для великого міста, то опитавши 625 випадковим чином відібраних людей, ми визначимо частку, яку шукаємо, з помилкою, котра не перевищує 4% (із ймовірністю 0, 954). Але якщо вимагається визначити цю частку з такою ж точністю не для всього масиву в цілому, а для жінок і для чоловіків, то необхідно, щоб у вибірці було 625 чоловіків і 625 жінок, тобто 1250 осіб. Тобто чим більше дробиться масив під час аналізу інформації, тим більший вимагається обсяг вибірки.

Таким чином, слід пам’ятати: обсяг вибірки залежить у більшій мірі від завдання на опрацювання анкет (від міри дробності аналізу), ніж від об’єму вибірки (від того, з якою помилкою готовий змиритися дослідник).

2. Конструювання анкети. Кожне емпіричне дослідження потребує створення особливої анкети, але всі вони мають спільну структуру. Будь-яка анкета складається з трьох основних частин:

• вступної: вказується, хто проводить дослідження, його мета і завдання (коротко), спосіб заповнення анкети, підкреслюється анонімний характер її заповнення*, а також висловлюється подяка за участь в анкетуванні.;

• змістовної (основна частина);

_______________________

* Анонімність респондентів у більшості емпіричних досліджень пояснюється, по-перше, тим, що дослідника цікавить не оригінальна думка, варіант поведінки окремого респондента, а узагальнені думки і моделі поведінки певних соціальних груп /з цією метою створюється соціально-демографічний портрет респодента/, по-друге, з метою забезпечення щирості, правдивості відповідей респодента, вільного висловення ним своєї позиції.

• завершальної (паспортичка, соціально-демографічний портрет респондента): -містить в собі відомості про респондентів (вік, стать, освіта, соціальне становище тощо).**

Питання анкети розрізняють:

1. За характером відповідей на поставлені питання (відкриті, закриті, напівзакриті, шкальні, питання-меню, альтернативні).

При конструюванні бліц-анкети найчастіше використовують такі з них: Закриті питання - питання, на які наведено, повний (в міру можливого) набір варіантів відповідей (див. питання 5 додатку А). Такі питання досить легко опрацювати, що часто призводить до їх використання навіть без достатніх на це підстав. Головна ж підстава вибору міри стандартизації відповідей на питання - впевненість дослідника в тому, що пропонований ним набір відповідей максимально повно відповідає потенційній різнорідності думок респондентів. Основні вимоги до закритих запитань:

1. Максимально передбачити можливі варіанти відповідей (для цього частіше всього використовують т. зв. напівзакритий варіант, в якому залишається місце для додаткових коментарів та зауважень (наприклад, в кінці списку відповідей значиться: «Додаткові зауваження (вкажіть які саме)»..., тобто поєднуються ознаки закритості і відкритості (див. питання 2 додатку А).

2. Формулюючи питання відповідей (підказки) слід пам’ятати три важливих правила:

а) респондент частіше вибирає перші підказки, рідше - останні; звідси - правило №1: першими повинні бути найменш вірогідні варіанти відповідей;

б) чим довша підказка, тим менша вірогідність її вибору, оскільки для засвоєння її змісту потрібно більше часу, а респондент не хоче його витрачати; звідси правило №2 - підказки повинні бути приблизно однакового розміру;

в) чим абстрактніший характер має підказка, тим менша вірогідність її вибору; звідси правило №3 - всі варіанти відповідей слід витримати на одному рівні конкретності.

3. Не можна комбінувати декілька ідей в одній фразі (наприклад, «робота цікава і добре оплачується», «робота нецікава, але добре оплачується»); слід перерахувати обидві ознаки і запропонувати їх значимість за шкалою інтенсивноті.

4. Всі можливі варіанти відповідей до одного запитання повинні бути видрукувані на одній сторінці, щоб респондент міг візуально охопити рамки

_____________________________

** Визначення приналежності респодентів до певної соціальної групи, їх соціальних статусів важливе з огляду на те, що члени різних статусних груп практикуватимуть різні моделі соціальної поведінки.

співвідношення оцінок.

5. Не можна друкувати серію позитивних підказок підряд, а слідом - серію негативних або ж навпаки. В цих випадках думка нав’язується самою послідовністю пропонованих варіантів.

6.Список пропонованих відповідей не повинен бути занадто обширним, щоб респондент не втомився по мірі просування до його кінця і не почав давати відповіді «за інерцією».

7. Обмеження вибору підказок можуть бути «строгими» і «нестрогими». Якщо за змістом питання можливі комбінації різних виборів, причому в будь-якій кількості, не можна без «особливих» пояснень обмежувати вибір умовою: «Вкажіть не більше трьох найважливіших пунктів» (наприклад, при виборі професії). Однак, в тому випадку, якщо мета питання - виявити домінанту зацікавленості, обмежити вибір цілком доречно (наприклад: «Хоча при виборі саме цього місця праці, ви керувалися різними мотивами, просимо вибрати із списку не більше трьох, на які Ви зважали найбільше. В даному випадку дослідник пояснює обмеження, щоб респондент не подумав, що його в чомусь обмежують і не відмовився відповідати).

8. Важливу роль виконує варіант відповіді, який дозволяє респондентові ухилитись від відповіді. Формула такого ухилення (наприклад, «важко сказати», «не пам’ятаю», «не знаю») підкреслює свободу респондента, що спонукає його добросовісно ставитись до опитування.

Відкриті питання - питання, в яких дослідник ставить перед респондентом питання і залишає місце для того, щоб він власноруч записав відповідь (наприклад: «Які на Вашу думку основні причини того, що випускники прагнуть знайти місце роботи саме у Львові ?» _______________ (місце для відповіді)). Не маючи підказки, респонденти дають відповідь, яка носить природній характер і дає максимум інформації, хоча зумовлює певні труднощі при їх обробці (див. питання 3 в додатку А).

В анкетних дослідженнях, як правило, комбінують всі види питань, чим підвищують об’єктивність і повноту інформації.

2. За предметним змістом (про факти, про знання, про думки з приводу чогось, про мотиви). При конструюванні бліц-анкети найчастіше використовують такі з них:

Питання про думки з приводу (опінії) скеровані на фіксацію фактів, побажань, очікувань, планів на майбутнє. Відповіддю в цьому випадку найчастіше виступають оціночні судження.

Питання про мотиви, метою який є виявити суб’єктивні уявлення людини про мотиви своєї діяльності. (див. питання 2 додатку А).

3. За логічною природою (основні, фільтри, контрольні, контактні).При конструюванні бліц-анкети найчастіше використовують такі з них:

Основні питання, на основі відповідей на які будуються висновки про досліджуване явище складають більшу частину анкети.

Питання-фільтр. Соціолог адресує свої питання групам людей, які можуть різнитися між собою за рівнем інформованості щодо досліджуваної проблеми. Тому в процесі опитування виникає необхідність звернутися з питанням не до всієї групи людей, а тільки до окремої її частини (див. питання 1 додатку А).

Питання-фільтри виконують функцію уточнення адресата, від якого очікується відповідь. Їх відсутність призводить до «засмічення» маси відповідей, викликаного тим, що до групи опитування включаються респонденти, які не володіють необхідною інформацією. Такі свідчення можуть слугувати джерелами систематичних помилок і в будь-якому випадку звужують можливості інтерпретації отриманих відповідей.

3. Послідовність питань в бліц-анкеті найчастіше формується методом «лійки», тобто питання компонуються від найпростіших до найскладніших. Кожне запитання повинно бути сформульоване нейтрально з боку дослідника (тобто запитання не повинно містити в собі підказки, наприклад: «Як Ви ставитесь до таких негативних явищ нашого життя, як безробіття?»).

Всі питання анкети повинні бути пронумеровані по порядку, варіанти відповідей також нумеруються по порядку. Бажано використовувати різний шрифт для друкування запитань і відповідей. Анкета повинна бути виконана чітким шрифтом, передбачати достатньо місця для записів відповідей на відкриті питання і чіткі стрілки-вказівники переходів від одних питань до інших при фільтрації респондентів.