58.Україна в умовах адміністративно командної системи у 1970-1980рр. Новітня русифікація.

Будівництво "розвинутого соціалізму". Поворот до неосталінізму. У жовтні 1964 р. партійно-державна номенклатура усунула Хрущова від влади, звинувативши його у суб'єктивізмі та волюнтаризмі, порушенні норм і принципів партійного та державного керівництва. Новим лідером Компартії і СРСР майже на 20-річний період (1964-1982 рр.) став Л.Брежнєв, партійний функціонер із Дніпропетровщини, який був відомий своїми консервативними поглядами й відданістю існуючій системі.. У жовтні 1964 р. партійно-державна номенклатура усунула Хрущова від влади, звинувативши його у суб'єктивізмі та волюнтаризмі, порушенні норм і принципів партійного та державного керівництва. Новим лідером Компартії і СРСР майже на 20-річний період (1964-1982 рр.) став Л.Брежнєв, партійний функціонер із Дніпропетровщини, який був відомий своїми к У 1965-1966 рр. брежнєвське керівництво розгорнуло підготовлену ще за Хрущова економічну реформу. Однак, після короткотривалого піднесення у період 8-ї п'ятирічки (1966-1970 рр.), наступив етап сповільненого, затухаючого економічного розвитку. Тенденція до застою проявилася і в Україні: середньорічний приріст валового суспільного продукту, темпи зростання продуктивності праці і відповідно, темпи приросту реальних доходів на душу населення зменшилися у республіці більше, ніж вдвічі. Незадовільно й неякісно вирішувались питання автоматизації, електрифікації, механізації, газифікації, хімізації, меліорації тощо.

Свою економічну безгосподарність і безпорадність збанкрутіла система прикривала надмірною експлуатацією видобувних галузей, експортом сировини і "нафтодоларами". Добившись військового паритету із США, СРСР безнадійно відстав у соціально-економічній сфері. Завдяки брежнєвському "стабілізаційному" курсу, в СРСР законсервувалися екстенсивні, затратні методи господарювання, застарілі і екологічно небезпечні технології, відставання темпів науково-технічного прогресу, неспроможність колгоспно-радгоспної системи, неефективне використання природних і людських ресурсів, виснаження родовищ і земель, висока частка важкої ручної і жіночої праці, господарська незацікавленість, диктат партійних і відомчих інстанцій, погіршення екологічної й демографічної ситуації, незадовільні умови праці, культурно-побутового обслуговування й відпочинку, постійний дефіцит якісних товарів і довжелезні черги, залишковий принцип фінансування освіти, науки, культури і медицини, загострення житлової і продовольчої проблеми тощо.

За рівнем і якістю життя розрив між СРСР та західними державами постійно збільшувався. Однак це не завадило радянському керівництву у 1967 р. зробити висновок про побудову в СРСР "розвинутого соціалізму". У 1977 р. була прийнята чергова (четверта за рахунком), "найдемократичніша" у світі брежнєвська Конституція. У ній юридично закріплювалася державно-партійна монополія КПРС як керівної й спрямовуючої сили радянського суспільства.

Розпочинаючи із 1968 р., коли радянські війська здійснили інтервенцію у Чехословаччину, поступово відбувся тихий поворот до неосталінізму й антигуманізму. В СРСР руйнувалися основи народовладдя й демократії, а ради, профспілки, виборчі комітети, громадські організації та об'єднання відігравали лише декларативну й декоративну роль. Із зміцненням режиму політичного самодержавства скорочувалась гласність, ігнорувалися права людини, зростав бюрократично-управлінський апарат (до 18 млн. чол.), який щороку видавав величезну кількість наказів, інструкцій та розпоряджень; повсюдно панував культ "сірості", лицемірства, кар'єризму й пристосуванства. Партійно-державна номенклатура, підтримувана органами держбезпеки, суду й прокуратури, армії та міліції, створила вигідну й зручну для себе систему корупції, пільг і привілеїв, а для народу видимість зовнішнього благополуччя. Занепадала суспільна мораль, зростали алкоголізм і наркоманія, втрачалися перспективи. Сталінська модель адміністративно-командної системи себе повністю вичерпала, а нової радянське керівництво не спромоглися створити.

Після смерті Л.Брежнєва, рясно увінчаного усіма можливими нагородами й преміями, загальне кризове становище спробував врятувати Ю.Андропов (1982-1984 рр.), у минулому керівник КДБ. Він рішуче вдався до комісарських методів боротьби із злочинністю, корупцією та недисциплінованістю. Але вже його наступник, висуванець брежнєвської команди Л.Черненко (1984-1985 рр.) усе повернув на свої місця.

Особливості соціально-економічного розвитку УРСР у 1970-х – 1980-х рр. За своїм потенціалом Україна становила один з найрозвинутіших регіонів СРСР. Однак структура розміщення продуктивних сил і природокористування тут були деформованими, інтенсивно розвивалися, насамперед, т.зв. "базові галузі" – вугільно-металургійна, машинобудівна, атомна енергетика. Україна становила менше 3% території СРСР, але тут було зосереджено 25% всього промислового союзного потенціалу, бл. 40% атомних енергоблоків, видобувалося понад 50% залізної руди, майже 30% вугілля. Усіма цими багатствами неефективно, а інколи навіть злочинно, розпоряджалися загальносоюзні відомства.– 1980-х рр. За своїм потенціалом Україна становила один з найрозвинутіших регіонів СРСР. Однак структура розміщення продуктивних сил і природокористування тут були деформованими, інтенсивно розвивалися, насамперед, т.зв. "базові галузі" – вугільно-металургійна, машинобудівна, атомна енергетика. Україна становила менше 3% території СРСР, але тут було зосереджено 25% всього промислового союзного потенціалу, бл. 40% атомних енергоблоків, видобувалося понад 50% залізної руди, майже 30% вугілля. Усіма цими багатствами неефективно, а інколи навіть злочинно, розпоряджалися загальносоюзні відомства.онсервативними поглядами й відданістю існуючій системі.

Після смерті Сталіна і потепління внутріполітичного клімату розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Варто відмітити основні передумови посилення цієї боротьби. Серед них зовнішні передумови: світовий процес деколонізації 50—60-х років, антикомуністичні заворушення в країнах так званої народної демократії, зокрема в Німецькій Демократичній Республіці (1953 p.), Польщі й Угорщині (1956 p.), Чехословаччині (1968 p.), а також потужний правозахисний рух, заохочений прийнятою 1948 р. загальною Декларацією прав людини.

Внутрішніми передумовами опозиційного руху були практично бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення. Водночас хрущовська "відлига" сприяла зародженню руху та появі борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих згодом шістдесятниками, а за рішуче неприйняття комуністичної ідеології — дисидентами.

У II пол. 70-х років нові імпульси було дано процесові русифікації, проти якої рішуче виступали дисиденти. Викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість та абсолютизування категорій радянський народ, злиття націй, під гаслом про відмирання національних мов, які увійшли в арсенал пропаганди з подання Л. Брежнєва, на практиці перетворилися в республіці на засіб витіснення української мови з багатьох сфер суспільного життя. У травні 1972 р. першим секретарем ЦК Компартії України обрали В. Щербицького — людину, близьку до Л. Брежнєва, застарілих стереотипів мислення. Саме він обіцяв головному ідеологу ЦК КПРС М. Суслову протягом п'яти років покінчити з українською мовою і русифікувати Україну. Унаслідок такої політики у II пол. 80-х років в обласних центрах і в Києві українські та мішані російсько-українські школи становили лише 28 % , а в інших великих містах республіки — 16 % . У Донецьку не було жодної української школи. Таке саме становище сталося і в дошкільних закладах. Обов'язковим було вивчення російської мови з п'ятилітнього віку в дитячих садках. Російською мовою виходили найцікавіші і найважливіші публікації в Україні, тоді як видання українською скорочувалися. Так з 1969 р. до 1980 р. частка книжок, які виходили українською мовою, знизилася з 60 до 24 %, журналів — з 40 до 19 %. Міста Південної і Східної України стали майже повністю російськомовними. Усе це вело до подальшого поглиблення комплексу меншовартості, провінційності української мови, культури і нації загалом, розмивання національної та етнічної самосвідомості українців.

59. Національно-державне відродження України наприкінці 80-х-п. 90-х Проголошений квітневим (1985 р.) Пленумом ЦК КПРС курс на перебудову передбачав, як це вже відзначалось, оновлення всіх сфер життя радянського суспільства, його широку демократизацію, глибокі перетворення в економіці, корінну перебудову організаційних структур, форм і методів діяльності органів управління, проведення нової національної політики. Це повністтю відносилось і до України. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості і валової продукції сільського господарства міцно займала 13 місце в СРСР. Таким чином її економіка поступово і неухильно втрачала динаміку свого розвитку. Трагічні події, пов’язані з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, змусили багатьох замислитися над наслідками господарювання в Україні союзного центру. В Україні, як і в цілому в СРСР, виникають громадські організації, які отримали назву “неформальних”. Поступово у надрах неформальних самодіяльних організацій України визріває ідея створення широкого демократичного руху на зразок народних фронтів, що виникли у республіках Прибалтики. 15 травня 1990 р. вперше в історії України Верховна Рада республіки почала працювати у парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, як раніше, а 60 робочих днів). В ній більшість (група 239 депутатів) складали представники Компартії України. Першим головою Верховної Ради було обрано В.Івашка, який до цього змінив В.Щербицького на посаді першого секретаря ЦК КПУ. Слід підкреслити, що опозиція з перших днів роботи Верховної Ради починає в ній відігравати досить активну роль. З ініціативи опозиції 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Фактично з цього законодавчого акту розпочався історичний процес незалежного державотворення України. Декларація послужила правовою основою для цього процесу, основою всього подальшого законодавства в цьому напрямку. Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР, хоча з цього часу починає діяти більш самостйно і сміливо. Впродовж короткого часу (з червня 1990 р. по червень 1991 р.) Верховна Рада ухвалила близько 40 законів і 68 постанов з різних аспектів економічної політики. Одночасно було прийнято Постанову Верховної Ради УРСР про те, щоб проголосити 24 серпня 1991 р. Україну незалежною демократичною державою та 1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум для підтвердження Акту її незалежності. Отримання незалежності України відбулось демократичним шляхом. Головними документами його стали Декларація і Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991 р., які законодавчим шляхом створили умови для будівництва незалежної і суверенної Української держави.

60.Україні на межі тисячоліть. Помаранчева революція та її наслідки.

Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Вільні вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. У період правління Л. Кучми проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991—1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), карбованець страждав від гіперінфляції. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоровя та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконавчої та судової влад. У вересні того ж року Національним Банком, який очолював Віктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.

Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка — 38%.

16 квітня 2000 року відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.