Походження та аналіз сюжету[ред. • ред. Код] Джерела[ред. • ред. Код]

Моделлю для Вергілія в складанні його дидактичної поеми гекзаметром послужили «Роботи і дні» давньогрецького поета Гесіода, що зачіпають теми відносини людини до землі, і важливість важкої фізичної праці. Втрачена поема "Георгіки" поета епохи еллінізму Никандра також могла зробити істотний вплив на твір Вергілія. Вергілій використав праці і інших грецьких авторів в якості зразків і джерел технічної інформації, в тому числі роботу з астрономії та метеорології Арата, відомості Никандра про змій, пізнання Аристотеля в зоології, і Теофраста в ботаніці, і інші, наприклад поетичні та стилістичні міркування Каллімаха. Грецька літературна традиції, що йде від Гомера, також послужила Вергілію важливим джерелом для уточнення міфологічних деталей і відступів.

З латинських джерел на "Георгіки" Вергілія з точки зору жанру і поетичного розміру, значний вплив справила «De Rerum Natura» Лукреція. Багато фрагменти з поезії Вергілія зобов'язані їй: в описі чуми в третій книзі приймається як зразок чума, колишня в Афінах, якою закінчується «De Rerum Natura». Вергілій також зобов'язаний Еннію, який разом з Лукрецією, натуралізований гекзаметр в латинській мові. Вергілій часто використовує особливості мови Еннія, щоб надати своїй поезії архаїчного звучання. Одним дослідником Вергілія була висунута цікава ідея, що Вергілій також перекладав в певних місцях своєї поеми сільські пісні і фразеологічні звороти Італії, щоб надати деяким місцям специфічний італійський відтінок. Часом Вергілій спирається на твори новоримских авторів, такі як «Кармен, 64» Катулла, який очевидно справив великий вплив на епіллій Арістея, який закінчує оповідну частину його «Георгіки». Великі знання Вергілія і вміле застосування їм зразків для наслідування, мають вирішальне значення для успіху різних частин його поеми і всього твору в цілому.

Контекст[ред. • ред. Код]

«Георгіки» служили протестом Вергілія проти поширення останнім часом Римської республіки атеїзму; поет допомагає Августу збуджувати в римлянах згаслу віру в богів і сам щиро пройнятий переконанням в існуванні вищого Промислу, керуючого людьми.

 "Буколики". Вергилий воспроизводил жанр пастушечьих идилий Феокрита. Как и он, Вергилий тоже создает идеалистический мир, совершенно отрованный от действительности и пастушескго быта, чем отличается от Феокрита. Пейзаж, пусть и удаленный от действительного, играет важную роль - он составляет единое целое с настроением произведения.  Вергилий испульзует традиционную форму диалога, монолога или состязания в пении. Часто Вергилий заисмтвует у Феокрита, но устраняет ирони и заменяет ее напряженностью, эмоциональносттю, почти трагическим пафосом. Однако необходимо отметить, что буколический мир утверждает жизнь: плач о гибели Дафниса дополняется ликованием о его обожествлении, за песней о неразделенной любви следует песнь о счастливой любви, на пастуха, которого изгоняют с родной земли находится пастух, которому участк был возвращен. Последний пример выводит нас на современную Вергилию политическую тематику: поместье самого поэта в эпоху смуты было конфисковано, но Вергилий добился его возвращения. Возможно, с современными событиями связана четвертая эклога: там возвещается о номой эре, о смене "желеного" века золотым и о приходе мальчика, будущго властителя мира. Ряд исследователей трактует эти строчки как относящиеся к какому-то видному семейству, например, Октавиана. Другие же придерживаются мифологической точки зрения: этот "мальчик" не является реальным существом, а своеброазным человеко-богом, с которым связывают пиход нового мира. Христианство же порой усматривало в нем пророчество о поялении Христа. С политической точки зрения этот образ, видимо, вызван надеждой, котора возникла в результате мира между Октавианом и Антонием. Биографически оправданы и шестая и десятая эклоги: Вар, который помог Вергилию в деле о его поместье, ожидал своего зображение в какой-нибудь эпической поэме в качетве благодарности. Вергилий же отказывается от эпической форме и посвещает Вару сказание о Силене. В десятой же эклоге восхваляетя Галл, литературный друг Вергилия, и описывается его любовные муки, соотносимые с чувствами Дафниса. "Георгики". Сразу вспоминаются "Труды и дни" Гесиода. Но что же представляет собой труд Вергилия? Его композиция традиционна для сельскохозяйственных трактатов о земледелье: книга о хлебопшстве, книга о разведении деревьев, книга о скотоводстве, четвертая о пчеловодстве. Поэму, конечно, невозможно рассматривать как учебник или практическое пособие по ведению хозяйства, для этих целей сущетвовала особая литература. Да и не изображает Вергилий, как Гесиод,тягот реальной жизни земледельца. Его мир деревни идеализирован, поэтичен и предсталяет собой островок "золотого" века. Животные идеализированы, их психика очеловечена. Ценность поэмы в проповеди нравственных радостей зеледельческого труда и этой особой форме жизни. Вопрос о восстановлении земледелья был очень актуален на тот момент. Ряд отступлений содержит в себе похвалу Октавиану, эпикурейский идеал безмтежной жизни орпавдывает новый строй. Вновь мы видим гаромничное соединение разных мотивов: нечетные книги заканчиваются мрачными катринами, четные - умиротворенными. Первая - ужасы гражданских войн, вторая - хвала сельской жизни,третья - описание страшной эпидемии, четвертая - сказание о пчеловоде Аристее.  

 Після виходу "Буколік" Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопулярніших римських поетів. Він входить до літературного кола, очолюваного Меценатом - близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій наступний твір - дидактичну поему "Георгіки", що писалася упродовж семи років (37-30 роки до н.е.).        Основна ідея твору - поетизація і, якоюсь мірою, пропаганда життя в сільській місцевості, ідеалізація сільськогосподарської праці. Тема, з одного боку, дуже близька світоглядові Вергілія - вихідця з провінції, з другого боку, дуже актуальна й корисна для держави та політики Октавіана Августа, який, значно скорочуючи римську армію, наділяв земельними ділянками колишніх солдат та офіцерів. Поема складається з чотирьох частин, присвячених основним видам сількогосподарської праці: землеробству, садівництву, виноградарству та бджолярству. Для написання поеми Вергілій використовує досвід попередньої художньої і спеціальної літератури, серед якої головне місце посідала поема грецького поета Гесіода "Труди і дні". У "Георгіках" людина представлена як частка природи, яка зобов'язана жити й працювати за її законами. Як дидактичний твір, що має загальнолюдську спрямованість, поема носить не тільки філософський, але і повчальний характер, бо містить чимало життєвих і господарських порад, що свідчать про любов і знання автором умов сільського життя, сільської праці. Головне для Вергілія - показати моральні й економічні переваги життя і праці на землі. 

«Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладенарозмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

„Енеїда“ написана чотиристопним ямбом

Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці „Енеїди“ Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя

І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української „Трої“ — Запорожської Січі.

В „Енеїді“ зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хат­нього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Харак­терною для мови поеми є багатасиноніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням „іти — ходити“:

• волочитися, почухрати, попха­тися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семанти­кою „зробити кому-небудь зле“:

• зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, да­ти перегону, дати хльору, видавити олію, зали­ти за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст наси­чений приказками і прислів'ями:

• „Біда не по дерев'ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплу­тався, мов рибка в сітці; Терявся в думах мо­лодець“.

Мова поеми повністю орієнтована на усне мовлення з такими характерними його рисами, як фамільярність і експресивність. На­роднорозмовна стихія визначає не тільки лексичні і фразеологічні засоби, а й словотворчі (Енеєчко, Анхизенко, Агамемноненко, Лавися та ін.) та синтаксичні (Енея не любила — страх; Забув і в Рим щоб мандровать; Гребнули раз, два, три, чотири. Як на! — у берега човни; Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу).

В „Енеїді“ зафіксовані й різні групи запозиченої лек­сики, зокрема військової: муштра, муштрувати, баталія, армія, ранжир, бомба, артикул, депо, лагер, пікет, мундир, флот, провіантмейстер, крігсцальмейстер, волонтир та ін.; побутової: капот, портшез, ридван, презент.

Діалектною основою мови „Енеїди“ послужили середньонаддніпрянські говори української мови. Більшість фонетичних, морфологічних і синтаксичних рис мови Котляревського закріпились як норматив­ні в новій українській літературній мові.

Поза нормою лиши­лись окремі фонетичні варіанти, наприклад, форми, в яких відсутнє чергування о з і в закритому складі: радость, боль, поход та ін.; переважає форма прийменника од (поряд з від); спостерігається непослідовність у відтворенні звукосполучен­ня ри у відкритому складі з попереднім приго­лосним: здрогнувся і здригнувся, перехристився поряд з хрещений; закінчення -е в називному відмінку множини в іменниках чоловічого роду II відміни з суфіксом -ин, випад­ним у формах множини: люде, миряне, дворя­не, міщане; відмінкові форми особ, займенника 3-ї ос. без епентетичного н у прийменникових конструкціях: Бісом на його дививсь, Просить собі у їх пораду та ін.; дієслівні форми з суф. -ова: бенкетовать, замудровав, жартовати; па­ралельне вживання повних і скорочених дієслів­них форм 3-ї ос. одн. теп. або майб. ч. дієслів І дієвідміни з основою на -а(-я): співає і співа, думає і дума тощо.

Високий рівень варіативності в мові Котляревського є закономірним для початкового ета­пу формування літературної мови.

Останнім часом увага літературознавців зосереджена на дослідженні сучасного пласта літератури. Велика кількість робот присвячена такому напряму як постмодернізм, бо він є близьким до сучасного читача. Інтерес до античної літератури поступово згасає. Однак вона залишається джерелом натхнення сучасних письменників. В даній роботі ми проаналізуємо поему Вергілія «Енеїда». На перший погляд здається, що цей твір вже практично повністю вивчений сучасними літературознавцями, але наявність великої кількості інтерпретацій залишає актуальною цю тему для дослідження.

Ця поема задумана як римська паралель до «Іліади» й «Одіссеї». «Енеїда» складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на дві частини, кожна з яких уміщує по шість книг: 1–6 книги – це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Гомерівського Одіссея); 7–12 книги – опис боїв у Італії, це наче римська «Іліада» [2,57].

Пащенко в своєму підручнику з античної літератури надають дещо іншу інформацію: поема налічує 9896 рядків [3,575].

Ця різниця вже на початку композиційного аналізу наводить на протилежні думки: це може бути помилкою при друкуванні, наявність двох різних варіантів поеми або слабка обізнаність одного з літературознавців. Таким чином, цілком понятим стає той факт, що неможливо вивчити такий величний твір мистецтва цілком і повністю – завжди залишається вільна площина для подальшого розвитку дослідницької думки.

Далі в цій роботі ми здійснимо спробу ретельно проаналізувати особливості композиції та сюжету поеми.

«Почти все эпизоды «Энеиды» подобраны по образцу гомеровских: начало с середины действия, буря у чужих берегов, рассказ героя на пиру о своих скитаниях, задерживающая героя женщина (Дидона – Калипсо), поминальные игры, спуск за пророчеством в царство мертвых, война из-за женщины, перечни воителей, битва в отсутствие героя, изготовление оружия, ночная вылазка, перемирие и нарушение перемирия, совет богов, умерщвление друга и месть за него в последнем единоборстве, – все это имеет знаменитые прототипы в «Илиаде» и «Одиссее», и Вергилий их не скрывает, а подчеркивает. Но выглядят они в контексте «Энеиды» совершенно по-новому» [1,28].

Читаючи «Одіссею» або «Іліаду» Гомера, ми не спостерігаємо мету того, що діється. В «Енеїді» основний акцент робиться саме на неї: вся дія спрямована до розв’язки. Існує більш суттєва відокремленість цих творів: розповідь Гомера торкається минулого в той час, як Вергілій – теперішнього, що може мати наслідки в майбутньому. «Тесный и обжитой мир Гомера превращается в бесконечно раздвинутый мир всесветной державы. Расширился космос: боги стали далеки от людей, и связь мировых событий непонятна людям. Расширилось пространство: Эней путешествует не по неведомым сказочным морям, а по местам, где уже побывали троянские и греческие колонисты, где слава Троянской войны долетела уже до Карфагена. Расширилось время: если Одиссей получал в Аиде предсказание только о собственной ближайшей участи, то Эней получает пророчество об отдаленнейшем будущем своих неведомых потомков. Наконец, – и это главное, – расширился духовный мир человека, динамика действия переместилась из сферы поступков в сферу переживаний: слава войн и битв перестала быть самоценной и стала лишь внешним проявлением и подтверждением воли судьбы, а все силы героя обращаются к тому, чтобы постичь эту волю судьбы и сообразоваться с ней» [1,30]. Війна у Вергілія зображена страшніше, ніж у Гомера. Вона майже громадянська: бо воюють народи, які вже вступили до союзу.

Як і у гомерівській «Іліаді», в «Енеїді» Вергілія тема її закладена вже в перших рядках: Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські...

Що стосується сюжету, то залишилась черга маленьких та незначних непорозумінь в основній його лінії.

Кожна книга «Енеїди» – це драматичне ціле із зав’язкою, розвитком подій і розв’язкою.

Головна концепція «Енеїди» міститься в перших її рядках, де Вергілій ділиться наміром зобразити «мужа», який «мандрував морем багато» та «...натерпівся вдосталь на війні». В цьому античний читач вбачав прагнення автора об’єднати тематику обох гомерівських поем.

Вся первая половина «Энеиды» – это школа самоотречения, которую проходит Эней в «Энеиде» – в самом возвышенно-благородном; но отречения требуют и такие [1,31].

Друга половина «Енеїди», в основі якої лежать італійські легенди, розповідає про війни. Еней стає свідомим. Ідеологічна тенденція «Енеїди» потребувала, щоб між троянцями та італійцями не було суперечностей.

Книга І Заспів (вірші 1–33) (вірші 34–756). У Заспіві автор повідомляє про те, що він вславляє героя із Трої, який заснував Рим і став родоначальником римського народу, що буде панувати над світом. Йдеться про відплиття троянців від рідних берегів. Юнона умовляє бога вітрів Еола потопити їхні кораблі, оскільки вона мріяла про всесвітню велич Карфагена, любого їй міста. Нептун втихомирює шторм. Еней та його супутники на семи кораблях пристають до берега, де відпочивають та оплакують загибель своїх друзів. їх закинуло аж до берегів Лівії (Північна Африка). Венера, мати Енея, просить Юпітера підтримати сина. Юпітер визначає долю Енея та Риму. Венера приходить до сина й висловлює йому підтримку. Юноні не вдається зашкодити Енеєві, оскільки Венера розпалила у серці цариці Дідони кохання. Дідона влаштовує бенкети, усіма силами намагаючись залишити біля себе Енея. (Еней опинився у володіннях Дідони на сьомий рік блукань, після закінчення Троянської битви).

Книга II (вірші 1–800). Еней оповідає Дідоні про трагедію Троянської війни, пов’язану з хитрістю Улісса (Одіссея) – троянським конем. (Оповідь Енеясповнена скорботними переживаннями.) Еней бачить, як горить Троя, його хвилює доля й усіх троянців, і доля його сім’ї – батька Анхіса, дружини Креуси та сина Асканія. Енеєві вдається врятувати батька й дитину, а дружина залишається за межею життя. Книга включає у себе велику кількість драматичних епізодів. Троянська війна постала з точки зору троянця, дана оцінка лиха, заподіяного греками.

Книга III (вірші 1–718) присвячена блуканням Енея, які замислювались як одночасні мандри Одіссея. Але Вергілій, проводячи троянців повз Скіллу і Харібду чи острови кіклопів, не дублює описаних Гомером пригод, момент єдності вноситься в мандри тим, що на кожній, будь-якій вагомій зупинці, віщий сон або оракул повідомляють герою дещо нове про кінцеву мету. В цьому плані ІІІ книга не поєднана з іншими частинами «Енеїди», де герой уже з самого початку прямує до Італії. Для імперської ідеологічної концепції характерна позиція – Італія для троянців виявляється не чужиною, а «давньою матір’ю», батьківщиною, до якої повертаються її змучені сини. Продовження розповіді Енея про поневіряння троянців, визначені божими пророцтвами, за якими вони могли шукати вільних земель. У пророцтвахГелени накреслений шлях Енея до Італії, який багато в чому співпадає з мандрами Одіссея. Розповідаючи Дідоні про свої пригоди, Еней доводить оповідь до прибуття в Сицилію, де помирає його старий батько Анхіз. Але на шляху до Італії він потрапляє у бурю, з якої починаються події поеми.

В книзі IV (вірші 1–705) розповідь про кохання Дідони до Енея. Еней лаштується таємно залишити Дідону, бо отримує наказ від богів: продовжити подорож до Італії. Напівбожевільна з горя Дідона проклинає Енея і в прокляттях пророкує вічну ворожнечу між Римом і Карфагеном, а потім вбиває себе. В оповіді Ахеменіда переказ фрагменту «Одіссеї» – Одіссей і Поліфем. Відчуваються аналогії з розділами «Одіссеї» Гомера, де герой перебуває у німфи Каліпсо.

Книга V (вірші1–871). Еней прямує до Італії, але на його шляху знову випробування: страшна злива і буря. Троянці пристають до берега Сицилії, де Еней влаштовує ігри, щоб вшанувати річницю пам’яті померлого батька Анхіса. Юнона підсилає Іриду, яка підбурює троянських жінок спалити кораблі, мотивуючи цей вчинок семилітніми блуканнями. Так Юнона намагається затримати виконання волі богів Енеєм. Кораблі палають. Еней просить Юпітера про милосердя ціною його власного життя. Владика богів насилає зливу. Старий Невт радить Енеєві залишити всіх, хто зморився від випробувань, та закласти на Сицилії місто Ацесту. Цю ж думку підтверджує і дух Анхіса, що з волі Юпітера радить синові взяти до берегів Італії тільки найхоробріших юнаків. Еней виконує поради і знову пускається у мандрівку. Венера просить Нептуна про заступництво. Єдиною жертвою стає Палінур, якого зморив сон біля острова Сирен. Еней вболіває за другом.

Книга VI (вірші 1–901). Троянці прибули до Гесперії (Італії). Еней має побачитись з віщункою Сивіллою, вона пророкує йому тяжке майбутнє, жахливі війни і страждання. Еней просить її про побачення з батьком, просить показати шлях до підземного царства. «Сходження» Енея до країни мертвих нагадує відповідно мандрівку до Аїду Одіссея. У Вергілія воно описано дуже детально з подробицями. «Перелом, предельное отрешение от прошлого и рождение для будущего – этоVI книга «Энеиды», спуск и выход из царства мертвых, символ, знакомый нам по Дафнису и Орфею. В начале перед Энеем в последний раз проходит пережитое – тень Деифоба напоминает о родине, тень Дидоны о любви; в середине познается вечное – круговорот очищения душ от телесных страстей; в конце открывается будущее – вереница героев римского народа от древнейших царей до Августа и Марцелла» [1,32].

Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє самоствердження там заради заснування майбутньої римської держави.

Книга VII (вірші 1–817). Вергілій оповідає про рід Латина та про бажання царя поєднати свою доньку Лавінію з красенем Турном. Проте на заваді стоїть пророцтво, що суджений богами Лавінії чужинець (знаком був бджолиний рій, що осів на верхівці лаврового дерева, що росло в середині дому Латина).Починається будування нового міста. Еней шле з дарунками посланців до Латина, і той приймає троянців у храмі богів. Посли просять притулку і обіцяють велику користь від своєї присутності на землі латинян. Цар приймає мирні дари і запрошує самого Енея як зятя у свій дім, щоб справдилося віщування оракула. Замість весілля Юнона розпалює війну між троянцями та рутульцями. Між сином Енея Асканієм і латинянами виникає конфлікт. Латинські жінки, доведені тією ж Аллектою до вакханічного біснування, вимагають війни. Старий Латин не втручається в перебіг подій. Закінчується книга переліком племен і вождів, які виступили проти Енея.

Книга VIII (вірші 1–731). Турн заключає союз з Діомедом, а Еней – з Евандром. В цей час Вєнера просить Вулкана виготовити зброю для сина. Вона зносить з небес осяйну зброю, що має стати запорукою перемоги Енея у війні з Турном: «...шолом тут, що так страшить своїм гребенем і полум’ям, грізно палає, й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої, що червоніє криваво, такий, як та темна хмара, що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах, і наколінники легкі, із золота литі й електру, й спис, і поверхня щита...». Вергілій детально описує Енеїв щит. Письменник використовує міфологічні сюжети про подвиги Геркулеса,головним супротивником якого(як і для Енея) була Юнона (Гера). З подібним проханням Звернулась Фетіда до Гефеста, прохаючи викувати обладунки для Ахілла у «Іліаді»Гомера зображено щит Ахілла.

Книга IX (вірші 1–818) починається опис військових дій. Так, як і в «Іліаді» Гомера, вони розбиті на окремі епізоди, в яких зображується певний герой. Головні персонажі по-різному характеризуються з погляду військової доблесті. Вергілій не применшує хоробрості італійських князів, але все ж Енея він нагороджує ідеально високими моральними якостями, тоді як хоробрість Турна пристрасна і нерозсудлива. Мезентій відзначається жорстокістю і, Паллант і Лавс – однаково гармонійні юнаки.Спочатку перевага на боці італійців: скориставшись відсутністю Енея, Турн оточує троянців – це і є основний зміст ІХ книги.. Вергілій слідує за Гомером у описах поля битви та гіперболізованому зображенні сили героїв, «Енеїда» сповнена епічного пафосу, в бойові дії втручаються, як і в Гомера, боги.

Книга Х (вірші 1–908). Еней повертається і починається кровопролитна битва. На Олімпі Юпітер та Юнона ведуть розмову. Юнона просить вберегти Турнові життя. Взявши подобу Енея, Юнона заманює Турна на корабель, щоб його врятувати від загибелі. Ошуканий Турн волає до батька богів із сорому, просить Юпітера викинути судно на берег. Рутульський цар воліє вмерти, ніж жити з ганьбою, він навіть готовий вчинити самогубтво. Та Юнона скеровує корабель в«прабатьківське Данове місто». У цьому бою дуже відзначився Мезенцій-тірренець, якого Еней поранив, а його сина Лавса вбив. Охоплений жагою помсти, Мезенцій прагне вбити Енея, але спис троянця, кинутий в коня, скидає тірренця з сідла. Паллант гине від руки Турна, а Лавс і Мезентій – від руки Енея. Останнє прохання Мезенція – поховати його разом з сином. Мезенцій сам вбиває себе. Перевага вже на боці троянців. Військова рада в таборі переляканих латинян, в якій піднесений героїзм Турна бере верх над пустопорожнім красномовством Дранка. Турн вбиває сина Евандра Палланта. До Енея доходять одна за одною лихі звістки про загибель його кращих воїнів та союзників. Асканію й молодим троянцям вдається прорвати облогу і з’єднатись із батьковим військом.

Книга XІ (вірші 1–915) – поховання вбитих троянців, нарада та сварка Латина з Турном. Надалі йде виступ Каміли на боці рутулов, який закінчується її загибеллю.

Книга XII (вірші 1–952) – це розповідь про боротьбу Енея з Турном. Олімпійський конфлікт закінчується: Юнона відмовляється від ненависті до Енея, але вимагає, щоб троянці злилися з латинянами, перейняли їхню мову та звичаї.

Заключна сцена двобою побудована на зразок поєдинку Ахілла з Гектором, з повторенням багатьох деталей і навіть висловів гомерівської оповіді. Згадаймо терези, які тримає Юпітер (Зевс). Еней перемагає і вже готовий залишити Турна живим, але, побачивши на плечі у супротивника пов’язку загиблого Палланта, подібно до Ахілла; який помстився за Патрокла, пронизує груди Турна мечем.

Таким чином, в нашій роботі здійсненна спроба відтворити композицію та сюжет «Енеїди» та систематизувати дослідження в цій галузі літературознавців. Творчість Вергілія ще довго буде залишатися великою площиною для дослідницької роботи.