Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

KURS_LEKTsIJ_IOB

.pdf
Скачиваний:
77
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
3.77 Mб
Скачать

Для контролю тиску застосовують механічні реле тиску, електроконтактні манометри, електронні датчики тиску.

 

 

Механічні реле (рис.

 

1.38) тиску мембранного або

 

діафрагмового

 

типу

й

 

електроконтактні

манометри

 

широко

використовуються

 

для включення й вимикання

 

електродвигунів

насосів

і

 

компресорів

у

системах

без

Рис. 1.38 Схема реле тиску (а), контактного

водонапірних

 

баків

або

із

манометра (б) і струминного реле (в): 1 – мембрана; 2

пневматичними баками. При

– контакти; 3 – трубка датчика; 4 – вісь стрілки; 5 –

зміні

 

тиску

 

мембрана

стрілка; 6 – чутлива пластинка

(діафрагма)

звивається

й

 

через

важіль

реле

замикає

або розмикає контакти ланцюга керування магнітного пускача електродвигуна. Для контролю наявності або відсутності потоку рідини використовують струминні реле. За допомогою струминного реле включаються пожежні насоси. Принцип дії струминного реле заснований на впливі енергії струменя води, що відхиляє пластинку, яка замикає контактний пристрій. Струминне реле встановлюють у підстави пожежних стояків або у водонапірного бака (при

роздільній системі водопостачання).

1.13 СИСТЕМИ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ВНУТРІШНЬОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ

Внутрішня каналізація – це система трубопроводів та інженерного обладнання, що забезпечують організований прийом стічних вод у місцях їх утворення та транспортування забруднених стоків за межі будинку в зовнішні мережі. За необхідності до системи внутрішньої каналізації можуть входити споруди місцевого підкачування або локального очищення стічних вод.

Система каналізація призначена для видалення з будинку забруднень, що утворюються в процесі санітарно-гігієнічних процедур, господарської й виробничої діяльності людину, а також для відведення атмосферних і поталих вод.

При наявності водопостачання влаштовують сплавні системи забруднення видаляють водою. У не каналізованих районах без водопроводу для житлових будинків і гуртожитків висотою один-два поверхи при числі проживаючих не більш 50 чол., дитячих оздоровчих таборів, сільських клубів і т.д. допускається влаштовувати місцеву вивізну систему з використанням люфтклозетов або вигрібних ям.

По призначенню системи каналізації розділяються на: побутові, виробничі, внутрішні водостоки.

Таким чином, внутрішню каналізацію на схемах і кресленнях у вітчизняній документації позначають буквою українського алфавіту К.

Внутрішня каналізація має наступні різновиди: К1 – побутова каналізація;

41

К2 – дощова каналізація (або "внутрішні водостоки"); К3 – виробнича каналізація (загальне позначення).

Побутова система відводить забруднену воду після миття посуду й продуктів, прання білизни, санітарно-гігієнічних процедур (умивання, прийняття ванни і т.д.).

Виробнича система видаляє за межі будинку рідина, використану в технологічних процесах, що й містить відходи, які надалі не можуть бути

застосовані у виробництві.

Рис 1.39 Елементи системи каналізації

Внутрішні водостоки (дощова каналізація)

відводить із покрівлі будинку дощові й поталі води.

Тверді відходи (сміття) видаляють сміттєпроводами, які також можна віднести до систем каналізації – водовідведення твердих відходів.

Система каналізації (рис. 1.39) складається з наступних елементів: приймачів стічних вод 1, гідрозатворів 2, внутрішньої каналізаційної мережі, що відводить, 3, місцевих установок для очищення й перекачування стічних вод 4, випусків 5.

Приймачі стічних вод приймають забруднену воду і відводять її у водовідвідну мережу.

Гідравлічні затвори запобігають вилученню шкідливих газів з водовідвідної мережі в помешкання.

Внутрішня каналізаційна мережа збирає і відводить стічні води від

приймачів у дворову каналізаційну мережу.

Місцеві установки для перекачування стічних вод передбачаються на мережі в тому випадку, якщо зовнішня мережа розташована вище дворової мережі.

На установках для очищення стічних вод проводиться попереднє очищення найбільше забруднених стоків і віддаляються речовини, які можуть порушити нормальну роботу зовнішньої водовідвідної мережі або очисних споруджень.

Вибір системи каналізації окремих будинків, а також її схеми визначається призначенням будинку, видом технологічного процесу, установленим устаткуванням, глибиною розташування зовнішньої водовідвідної мережі, якісним складом стічних вод.

Ужитлових і побутових будинках передбачається господарсько-побутова

ізливна (водостоки) система каналізації. Холодна вода від установок кондиціювання повітря, що не містить твердих і розчинених забруднень, відноситься до умовно-чистих стоків і скидається в систему водостоків або

побутову каналізаційну мережу.

З метою зменшення будівельних і експлуатаційних витрат бажане спільне відведення виробничих і побутових стоків об'єднаною системою. Це можливо в наступних випадках: якщо виробничі стічні води мають температуру нижче 40

42

°С; містять менш 500 мг/л зважених і спливаючих часток; не виявляють руйнуючого впливу на матеріал труб і елементи споруджень каналізації; не містять речовини, які здатні засмічувати труби, відкладати на їхніх стінках, перешкоджати біологічному очищенню, утворювати вибухонебезпечні або токсичні суміші в мережах і спорудженнях і т.д. При невідповідності стоків зазначеним вимогам на виробничих системах каналізації передбачають установки для очищення, на яких стічні води зазнають попередній обробці, у результаті чого знижується вміст забруднень до припустимих меж.

1.14 МАТЕРІАЛИ Й ОБЛАДНАННЯ КАНАЛІЗАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ

Внутрішня каналізаційна мережа (рис. 1.40), що складається з відвідних трубопроводів 2, стояків 3, витяжної частини 1, горизонтальних ліній 4, випусків 6 і пристроїв для прочищення 5, монтується із чавунних, пластмасових, азбестоцементних труб. Сталеві труби застосовуються для прокладки коротких відвідних

ліній від умивальників, мийок, ванн і т.д.

Чавунні труби виготовляють діаметром 50, 100, 150 мм. Для захисту труб від агресивного впливу стічних вод виконують їхнє антикорозійне

Рис. 1.40 Внутрішня покриття (нафтовий бітум). Випускають труби каналізаційна мережа двох класів – А и Б. До класу А відносяться труби,

що витримують тиск 0,1 МПа до нанесення антикорозійного покриття. Їх використовують для прокладки в будівельних конструкціях. Труби класу Б витримують такий ж тиск після нанесення покриття. Оскільки ці труби менш герметичні, їх застосовують при відкритому прокладанні.

Чавунні труби з'єднуються за допомогою розтрубів (рис. 1.41). Щілина між розтрубом 1 і гладким кінцем труби 2 заповнюють джгутом зі смоляного пасма 3 і цементом 4. При використанні гумового кільця 5, розташовуваного в канавці розтруба, значно знижується трудомісткість складання труб і забезпечуються еластичність і герметичність з'єднання.

Рис. 1.41 Пристрій розтрубних

Рис. 1.42 Фасонні частини: 1 - компенсаційна муфта; 2 -

з'єднань

відвід; 3 - відвід-хрест; 4 - коліно; 5 - перехідний

 

патрубок; 6, 7 - хрестовина пряма й коса; 8 - муфта; 9,

 

10 - трійник косою й прямій; 11 - відступ; 12 - двох

 

площина хрестовина

43

Для зміни напрямку трубопроводу, приєднання бічних відгалужень, з'єднання труб різного діаметра використовують фасонні (сполучні) частини

(рис. 1.42).

Для типових розведень у санітарно-технічних кабінах використовують укрупнені уніфіковані елементи, виготовлені шляхом виливки або за допомогою контактного зварювання окремих фасонних частин.

За кордоном випускаються чавунні труби без розтрубів, що з'єднуються за допомогою спеціальних хомутів з гумовими ущільненнями.

Пластмасові труби, у порівнянні з металевими, мають меншу масу, більшу корозійну стійкість, гладку поверхню, що забезпечує незасмічуваності і невеликий гідравлічний опір.

Однак при використанні цих труб необхідно враховувати їхню меншу механічну міцність і значний коефіцієнт лінійного розширення.

Пластмасові труби виготовляють із поліетилену низкою щільності (ПНП) і високої щільності (ПВП), а також непластифікованного полівінілхлориду (ПВХ). Поліетиленові труби діаметром 50 - 100 мм можна застосовувати в районах з температурою повітря не нижче - 20 °С. Труби із ПВХ діаметром 50 і 100 мм більш морозостійкі ( до - 30 °С).

Пластмасові труби використовують у системах побутового й виробничого водовідведення що транспортують воду з температурою не вище 40 - 60 °С. Їх з'єднують розтрубним з'єднанням з гумовим кільцем. Для компенсації температурних подовжень гладкий кінець труби вводять у розтруб так, щоб між його торцем і внутрішній торцем розтруба залишався зазор 3 - 6 мм. Труби із ПВХ з'єднують також на клеї, одержуючи міцне, герметичне з'єднання. Іноді використовують розтрубне зварене з'єднання (перед з'єднанням розплавляють внутрішню поверхню розтруба й зовнішню поверхню гладкого кінця).

Пластмасові фасонні (сполучні) частини по конфігурації й номенклатурі аналогічні чавунним фасонним частинам.

Азбестоцементні безнапірні труби діаметром 100 -150 мм використовують у виробничій сфері для відводу агресивних стоків. З'єднують азбестоцементні труби азбестоцементними муфтами з гумовими ущільнювальними кільцями. При використанні чавунних муфт і фасонних частин зазор між трубою й муфтою зашпаровують аналогічно чавунним

трубам.

Сталеві труби для зменшення корозії покривають асфальтовим або асфальтопековим лаком. Їх з'єднують на різьбі, зварюванні або на клеї.

Для усунення засмічень і прочищення каналізаційної мережі на ній передбачають ревізії й прочищення.

Ревізії (рис. 1.43) дозволяють прочищати труби в обох напрямках. Їх виконують у вигляді люків 1 на трубі, що закриваються кришкою 2 з гумовою прокладкою, які притягаються до корпуса двома або чотирма болтами. Установлюють їх на вертикальних і горизонтальних ділянках трубопроводів. При підземній прокладці труб над ними влаштовують оглядові колодязі 3.

Прочищення (рис. 1.43) установлюють у місцях, де потрібна прочищення труб тільки в одному напрямку. Їх виконують у вигляді косого трійника й відводу в 135° або двох таких відводів, що забезпечують плавний

44

вхід троса, що прочищає, у трубу. Зверху розтруб закривають заглушкою 4 на легкоплавкій мастиці або сурико-крейдової замазці.

 

 

Приймачі

стічних

 

вод збирають забруднену

 

воду

й

відводять

у

 

каналізацію. Їх виконують

 

у

вигляді

відкритих

Рис. 1.43 Ревізії й прочищення

посудин

або вирв, у

які

збираються вода і бризи, що утворюються при технологічних процесах або проведенні процедур. Приймачі стічних вод розділяються на два види: санітарні прилади, що збирають побутові стоки, і приймачі виробничих стічних

вод.

Приймачами стічних вод служать санітарно-технічні прилади (мийки, раковини, умивальники, ванни, душеві піддони, біде, унітази, пісуари); спеціальні санітарно-технічні прилади (лікувальні ванни та оздоровчі душі, медичні умивальники, спеціальні мийки тощо); пристрої для прийому виробничих стічних вод (лотки, трапи, приймальні решітки, приямки, вирви тощо); водостічні вирви, які призначені для збору й відведення з даху дощових або талих вод.

Основні вимоги, що ставляться до приймачів стічних вод, – це простота їх конструкції, високі гігієнічні показники та зручність в експлуатації. У випусках всіх приймачів стічних вод (крім унітазів) є решітки для затримання твердих забруднень, що можуть викликати засмічення трубопроводу.

Рис. 1.44 Мийки: а – на одне відділення; б – на два відділення: 1 – арматури; 2 – чаша мийки; 3 – випуск; 4 – гідрозатвір; 5 – шафа

Мийки збирають забруднену воду, що утворюється при підготовці харчових продуктів, митті посуд та столових приладів. Мийки виготовляють з чавуну або сталі з емальованим покриттям на одне або два відділення (рис. 1.44). Найчастіше для виготовлення мийок використовують нержавіючу сталь. Встановлюють мийки на кухнях житлових будинків, підприємств громадського

харчування, харчоблоках громадських та лікувальних закладів. Змішувачі мийок встановлюють на висоті 0,15-0,20 м від борту, що зручно для наповнення чайників, каструль та інших побутових ємностей. До випуску-решітки мийки, який розташовують у центрі або кутку, під'єднують гідрозатвір. Мийки на два відділення обладнують двома випусками й одним гідрозатвором.

Раковини (рис. 1.45) встановлюють у тихнув приміщеннях, де необхідно зливати брудну воду або мити прибиральний інвентар. Іноді раковини встановлюють у кухнях житлових будинків. Стіна за раковиною захищається від води металевою стінкою. Раковини обладнують

настінними водорозбірними кранами або змішувачами на Рис. 1.45 Раковина висоті 0,2-0,25 м від борту, що дозволяє наповнити відро. У

центрі раковини є випуск-решітка, до якого під'єднується гідрозатвір.

45

Рис. 1.46 Ванна: a – звичайна; б – сидяча; в – глибокий піддон; г – для миття ніг: 1 – перелив; 2 – гідрозатвір; 3 – випуск

Ванни (рис. 1.46)

можуть мати різну форму, але в основному їх виготовляють круглобортними і прямобортними шириною 700 і 750 мм, довжиною 1500 і 1700 мм, глибиною

445 і 460 мм. Висота розташування борту ванни над підлогою приймається 0,6- 0,65 м. Значно рідше встановлюють сидячі ванни, та напівванни (глибокі

піддони).

Рис. 1.47 Сучасна ванна

Внутрішню поверхню ванн покривають емаллю, а зовнішню – фарбою. Ванни обладнують випуском, переливом та сифоном. Уся арматура (наповнювальна та зливна) встановлюється в торці ванни зі сторони ніг. Холодна й гаряча вода подається у ванни через змішувачі з душовою сіткою.

Ванни встановлюють з нахилом убік випуску й для вирівнювання електричних

потенціалів

корпус

з'єднують

з

трубопроводом спеціальним металічним провідником.

Сучасні типи ванн (рис. 1.47) передбачають під'єднання насоса та компресора. Насос подає воду на борт ванни для створення водоспаду та крізь регульовані форсунки – для гідромасажу. Стиснене повітря, що подається від компресору крізь отвори для виходу повітря, утворює у ванні вируючі потоки. Подають воду у ванну через термостатичні водорозбірні змішувачі. Управління всім інженерним обладнанням здійснюється сенсорною панеллю, яка розташована на борті ванни.

Умивальники (рис. 1.48) виготовляють довжиною 400-700 мм, шириною 300-600 мм, глибиною 135-150 мм. Форма їх може бути різною: прямокутні, ввігнуті, овальні, напівкруглі, з спинкою або без неї.

Умивальники комплектують туалетними кранами або змішувачами. Для відводу води в центрі умивальника є випуск, що з'єднує чашу умивальника та гідрозатвір. У випадку використання умивальників для прання або миття голови їх додатково обладнують корком та прихованим переливом.

а) б) в)

Рис. 1.48 Умивальники: а – на постаменті; б – з кріпленням до стіни; в – схеми кріплення:1 – відвідна труба над залізобетонною плитою перекриття, 2 – відвідна труба до каналізаційного стояка, 3 – гідроізоляція

46

Душі призначені для миття і оздоровчих процедур під проточною водою. Душі гігієнічні, займають мало місця й тому широко використовуються у виробничих та громадських будівлях. За відсутності ванн душі можуть

встановлюватись у житлових будинках.

 

Душові кабіни, як правило,

 

 

 

мають довжину і ширину 0,9-1,0 м,

 

висоту перегородки – 2 м (рис. 1.49).

 

У

підлозі

душових

кабін

 

встановлюють трап або піддон для

 

спуску

води

в

каналізацію.

 

Матеріали стін і підлоги душових

 

кабін не повинні вбирати вологу.

Рис. 1.49 Душові кабіни: а – одиночні; б –

 

Гігієнічні

 

 

душі

встановлюються в кімнатах

гігієни

групові: 1 –душова сітка; 2 – змішувач; 3 –

жінки на підприємствах, у пологових

перегородка; 4 – піддон; 5 – випуск; 6 –

будинках,

санітарних

вузлах

гідрозатвір; 7 – трап; 8 – лоток

житлових

 

будинків

тощо.

Індивідуальні гігієнічні душі (біде) можуть встановлюватись на підлозі або на стіні (рис. 1.50). Борт керамічної чаші біде обігрівається. Змішувач закріплюють на торцевій частині біде біля стіни. У змішувачі є перемикач, що направляє воду на обігрівання чаші або на вилив. Чаша біде обладнується випуском діаметром 32 мм, до якого поєднується гідрозатвір.

Унітази (рис. 1.51) призначені для індивідуального користування і встановлюються в туалетних кімнатах житлових будинків або невеликих туалетах адміністративних і промислових будинків. Унітази виконуються у вигляді керамічної чаші, що плавно переходити в гідрозатвір.

Рис. 1.50 Гігієнічні душі (біде) а –

Рис. 1.51 Унітази: а – схема встановлення; б, в,г,д –

встановлені на підлозі; б – закріплені

типи унітазів: тарільчатий (б), козирковий (в),

на стіні: 1 –чаша; 2 – змішувач; 3 –

сифонуючий (г), воронкоподібний (д): 1– патрубок;

сифон

2 – чаша; 3 – гідрозатвір; 4 – відвідні сурми

Ці прилади найбільш небезпечні з санітарної точки зору й вимагають швидкого та ефективного видалення забруднень. Для цього унітази обладнують індивідуальними промивними пристроями – зливними бачками або зливними кранами.

По відношенню до унітазу розрізняють бачки високорозташовані, низькорозташовані та розташовані безпосередньо на полиці унітаза. Можливе як приховане, так і відкрите розміщення зливних бачків з різними варіантами підведення води.

47

 

 

Окремі

типи

 

унітазів

 

 

(наприклад

унітази швейцарської

 

 

фірми Geberit) обладнують теплим

 

 

душем та феном для висихання тіла

 

 

(рис. 1.52). У цих унітазах при

а)

б)

натискуванні

кнопки

з

корпусу

Рис. 1.52 Унітаз фірми Geberit (Швейцарія) зі

унітаза висовується

ричаг

спеціальним душем: а) – зовнішній вигляд; б) –

розпилювач з теплою водою. Змив

схема роботи душу

 

забруднень з тіла триває

весь

час

доки натиснута кнопка. При відпусканні кнопки ричаг ховається й включається фен, який утворює слабий потік теплого повітря.

 

чаші

Надпідлогові

 

(рис.

1.53)

 

відрізняються

від

 

унітазів тим, що ними

 

користуються

не

 

торкаючись до поверхні

Рис. 1.53 Надпідлогові чаші

приладів. Це забезпечує

більшу

гігієнічність, і

 

тому надпідлогові чаші широко застосовуються в громадських та промислових будинках.

Пісуари (рис. 1.54) встановлюють у чоловічих туалетах громадських, промислових та лікувальних будинків. Вони бувають настінні, надпідлогові та лоткові. Забруднення з пісуарів повинні швидко видалятись, оскільки вони здатні утворювати засмічення, що призводить до заростання труб і має неприємний запах. Промивання пісуарів здійснюють пісуарними кранами або через автоматичні зливні бачки. У лоткові пісуари воду подають постійно. Забруднена вода з пісуарів відводиться через випуск-решітку, який затримує

папір, тощо. Після випуску встановлюють гідрозатвір

 

 

 

 

 

 

 

Різновидом

приймачів

 

стічних вод є трапи, які збирають

 

забруднену

 

воду

з

підлоги

 

приміщення або від технологічного

 

устаткування. Трапи (рис. 1.55)

 

складаються з корпуса, у якім є

 

перегородка,

що

 

утворює

Рис. 1.54 Пісуари: а – встановлені на підлогу; б–

гідравлічний

затвор.

 

Для

настінні; в –лоткові: 1 – кран пісюарний; 2 –

прочищення

мережі

перегородка

чаша; 3 – випускна решітка; 4 – гідрозатвір; 5 –

виконується знімної (рис. 19 а) або

труба з отворами; 6 – трап

в

ній

роблять

отвір,

що

закривається пробкою. Зверху трап закритий знімними ґратами, що затримує великі забруднення.

48

Рис. 1.55 Трапи (а, гідрозатвори (в, г,):1 – ґрати; 2 – перегородка; 3 – корпус; 4 – пробка; 5 – кришка

Усі приймачі стічних вод приєднують до водовідвідної мережі через гідрозатвори.

Гідрозатвори (сифони)

затримують шкідливі гази із системи каналізації шаром води висотою 40 - 70 мм, який утворюється у вигині трубопроводу (U-подібні гідрозатвори) або між двома циліндрами. Незасмічуванність

сифонів забезпечується більшим прохідним перетином і гладкою внутрішньою поверхнею. Для прочищення гідро затворів й ділянок, що примикають до них, передбачаються отвори, що закриваються кришками (сифони-ревізії) або різьбовими пробками.

Гідрозатвори виготовляють із чавуну, пластмаси або латуні.

1.15 ТРАСУВАННЯ КАНАЛІЗАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ

Трасування внутрішньої каналізаційної мережі проводиться з таким розрахунком, щоб стічні води видалялися з будинку по найкоротшому шляху. Перед трасуванням мережі, на планах і розрізах будинку визначають число й місця розташування приймачів стічних вод. Розміщення санітарно-технічних приладів на планах і розрізах, у більшості випадків, намічають архітектори.

Після кожного санітарно-технічного приладу передбачається гідрозатвор, у виробничих мережах стоки, що відводять, забруднені тільки механічними

домішками, гірозатвори встановлювати не обов'язково.

У місцях зосередження приймачів стічних вод передбачають стояки. Для зменшення числа стояків бажане, щоб приймачі стічних вод розташовувалися групами і один над одним по поверхах. Стояки розміщають біля колон, що обгороджують конструкцій по можливості ближче до приймачів, у які надходять найбільш забруднені стоки, і з таким розрахунком, щоб довжина труб, що відводять, була мінімальною. Щоб уникнути замерзання не рекомендується влаштовувати стояки близько зовнішніх стін, дверей, воріт.

Відвідні трубопроводи приєднують до гідрозатворів санітарно-технічних приладів і прокладають до стояка прямолінійно з постійним ухилом. Санітарні прилади в різних квартирах на одному поверсі підключають до окремих відвідних трубопроводів. Бічні відгалуження приєднують за допомогою косих трійників і хрестовин.

Вентиляція мережі. Стояк угорі переходить у витяжну частину, яка передбачається в усіх будинках висотою більш п'яти поверхів (рис. 1.56). При меншій поверховості необхідність пристрою витяжної частини перевіряється розрахунком. Витяжну частину влаштовують для запобігання відсмоктування води з гідравлічних затворів («зриву затвора») при утворі вакууму в стояку під час скидання рідини й для вентиляції внутрішньої й зовнішньої мережі.

49

Рис. 1.56 Вентиляція каналізаційної мережі: 1 – витяжка; 2 – збірний трубопровід; 3 – вентиляційний стояк

Конструкцію витяжної частини враховують залежно від призначення покрівлі (неексплуатована, з ігровими майданчиками, кафе і т.д.) і висоти будинку. На неексплуатованій покрівлі передбачають просту витяжну частину, діаметр якої дорівнює діаметру стояка, висота - 0,3 - 0,5 м. На експлуатованих покрівлях витяжна труба виводиться на висоту не менш 3 м. Допускається поєднувати кілька стояків для зменшення числа проколів покрівлі. Окремий вентиляційний стояк влаштовують у висотних будинках (більш 20 поверхів) у тих випадках, коли неможливо прокласти стояк більшого діаметра або два паралельні стояки.

Стояк водовідвідної мережі в нижній частині плавно приєднують до горизонтального трубопроводу, який прокладають так само, як відвідні трубопроводи до випуску.

Утипових житлових і суспільних будинках стояки розміщають разом зі стояками водопостачання в санітарно-технічних блоках, панелях, кабінах, які монтують одночасно з будівельними конструкціями будинку, що дозволяє скоротити обсяг монтажних робіт на будівельному майданчику.

Труби прокладають відкрито із кріпленням до конструкцій будинків, а також на спеціальних опорах, або сховане - із закладенням у будівельні конструкції перекриттів, під підлогою, у панелях, борознах стін, у підшивних стелях, санітарно-технічних кабінах, вертикальних шахтах, під плінтусом у підлозі.

Випуски розташовують, по можливості, з однієї сторони будинку перпендикулярно зовнішнім стінам так, щоб довжина горизонтальних ліній, що з’єднують стояки, була мінімальною.

Умалоповерхових житлових будинках проектують, як правило, один випуск на секцію, який виводять у двір. У будинках з технічними підвалами й не експлуатованими підвалами доцільно влаштовувати два або один торцевий випуск. Випуски приєднують до двірної мережі в колодязі під кутом не менш 90°. Відстань між стінами будинку й колодязя приймається не менш 3 м. Максимальна довжина випуску (від осі міцності або стояка до осі колодязя) встановлюється 6; 7,5; 10 м при діаметрах труб, відповідно 50; 100; 150 мм, що дозволяє ліквідувати засмічення через прочищення, установлене перед випуском. При більшій довжині випуску необхідно передбачати додатковий колодязь.

За межами будинку випуск прокладають нижче глибини промерзання ґрунту або не більше ніж на 0,3 м вище цієї глибини. При необхідності випуск можна прокладати на меншій глибині, забезпечуючи теплоізоляцію. Мінімальна глибина його закладення 0,7 м.

50

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]