KURS_LEKTsIJ_IOB

Для гарячого водопостачання приймають проточні або ємнісні газові водонагрівачі, а для опалення та гарячого водопостачання – ємнісні газові водонагрівачі, малометражні опалювальні котли та інше опалювальне обладнання (конвектори, калорифери, каміни, термоблоки), призначені для роботи на газовому паливі. В одному приміщенні житлових будинків не допускається передбачати установку більше двох ємнісних водонагрівачів або двох малометражних опалювальних котлів або двох інших типів газового обладнання. При установці в кухні газової плити та проточного водонагрівача з відводом продуктів згоряння в димохід об'єм кухні слід приймати таким же, як і при встановленні лише газової плити.

Для опалення приміщень житлових будинків висотою до 10 поверхів включно допускається передбачати газові каміни, конвектори, калорифери та інші типи опалювального газового обладнання заводського виготовлення з відводом продуктів згоряння через зовнішню стіну будинку. При цьому подачу газу до газового обладнання, встановлюваного в приміщеннях житлового будинку слід передбачати самостійними відгалуженнями, на яких у місці приєднання до газопроводу повинні установлюватися поза приміщеннями, де встановлено газове обладнання, вимикаючі пристрої. Газові пальники опалювального газового обладнання повинні бути оснащені автоматикою безпеки та регулювання.

Установку водонагрівачів, опалювальних котлів та опалювальних апаратів з відводом продуктів згоряння в димохід або крізь зовнішні стіни будинку слід передбачати в кухнях або у відособлених нежитлових приміщеннях, які призначені для їхнього розміщення. Опалювальні апарати конвекторного типу з герметичною камерою згоряння і відводом продуктів згоряння через зовнішню стіну будинку можуть встановлюватися в житлових і службових

відособленому приміщенні, внутрішній об'єм кухні при встановленні опалювального обладнання з відводом продуктів згоряння в димохід, повинен бути на 6 м3 більше зазначеного вище (для газових плит). Відвід продуктів згоряння від опалювальних апаратів тепловою потужністю до 30 кВт дозволяється робити через димохід або через зовнішню стіну будинку. Установку газового опалювального обладнання тепловою потужністю понад 30 кВт до 200 кВт слід передбачати у відособлених нежитлових, вбудованих або прибудованих до житлових будинків приміщеннях.

Установку плити слід передбачати біля стіни із негорючих матеріалів на відстані не менше 0,06 м від стіни. Допускається установка плити біля стін з важкогорючих і горючих матеріалів, ізольованих негорючими матеріалами на відстані не менше 0,07 м від стін. Ізоляція передбачається від підлоги і повинна виступати за габарити плити на 0,1 м з кожного боку і не менше 0,8 м зверху.

111

Установку настінного газового обладнання для опалення та гарячого водопостачання слід передбачати:

• на стінах із негорючих матеріалів на відстані нe менше 0,02 м від

стіни;

• на стінах із важкогорючих та горючих матеріалів, ізольованих негорючими матеріалами на відстані не менше 0,03 м від стіни. Ізоляція повинна виступати за габарити корпусу обладнання на 0,1 м і 0,7 м зверху.

Для припливу повітря в приміщення, де розміщуються газові прилади і опалювальні апарати з відводом продуктів згоряння в димохід, слід передбачати в нижній частині дверей або стіни, що виходять в суміжне нежитлове приміщення, решітку або зазор між дверима та підлогою, або решітку, встановлену в зовнішній стіні приміщення. Ці вимоги не поширюються на приміщення, в яких установлюється опалювальне обладнання з герметичною камерою згоряння, в яких забір повітря для горіння та відвід продуктів згоряння газу здійснюється через зовнішню стіну будинку. Розмір живого перерізу припливного пристрою визначається розрахунком, при цьому він повинен бути не менше 0,02 м2 для кухонь, в яких встановлені газова плита, проточний водонагрівач та опалювальні газові апарати сумарною потужністю

до 30 кВт.

Внутрішні газопроводи низького і середнього тиску монтують з водогазопровідних труб. Газопроводи прокладаються відкрито. Приховане прокладання у вентильованих рівчаках допускається як виняток. З'єднання труб, що прокладаються в житлових (службових) приміщеннях слід виконувати зварними, різьбові з'єднання допускаються тільки в місцях підключення газопроводу до опалювального газового обладнання, для приєднання арматури, газових і контрольно-вимірювальних приладів. Прокладаючи трубопроводи по зовнішній стіні дворових фасадів, відстань між трубою і стіною приймають не меншою за радіус труби, але не більшою за 100 мм. У місцях перетину внутрішнього газопроводу з іншими трубопроводами відстань між трубами передбачають не меншою, ніж 20 мм.

Газопровід прокладають на висоті не нижче, ніж 2,2 м в місцях проходу людей і вище від дверних прорізів та воріт. Газопроводи не повинні перетинати віконних прорізів. Газові стояки в житлових будинках прокладають в кухнях, сходових приміщеннях або у коридорах. Встановлення стояків у житлових приміщеннях, ванних кімнатах і санвузлах, а також перетин газопроводами вентиляційних і димових каналів та шахт не допускається. Газові стояки встановлюють вертикально з допустимим відхиленням 2 мм на 1 м довжини.

Вимикаючі пристрої на газопроводах, що прокладаються в житлових та громадських будинках (за винятком підприємств громадського харчування та підприємств побутового обслуговування виробничого характеру) слід встановлювати зовні будинків і передбачати: для вимикання стояків, які обслуговують більше п'яти поверхів; перед лічильниками (якщо для вимикання лічильника неможливо використати вимикаючий пристрій на вводі); перед побутовими плитами, опалювальними газовими приладами, печами та газовим обладнанням.

Всередині будинків використовують латунні крани, які монтуються на спускові до газового приладу на висоті, не меншій за 1,5 м від підлоги. Вісь

112

крана повинна бути паралельна до поверхні стіни. Перед краном встановлюють згін для можливості демонтажу газового приладу. Біля газових приладів, в яких спалюється газ із вмістом сірководню до 2 мг/м3, необхідно встановлювати

Газовий лічильник встановлюють на вводі в будинок в місцях, які виключають можливість пошкодження його при відкриванні дверей, вікон. При цьому мінімальні відстані від лічильника показані на рис. 3.11.

3.6 ОСНОВИ РОЗРАХУНКУ СИСТЕМ ГАЗОПОСТАЧАННЯ

При розробленні проектів газопостачання населених пунктів у першу чергу знаходять витрати газу: річні та максимальногодинні з урахуванням перспективи розвитку об'єктів-споживачів природного газу. Розрахунковий період визначається планом розвитку населеного пункту і становить 20-25 років.

Витрати газу обчислюють окремо для кожної категорії споживачів: на комунально-побутові та санітарно-гігієнічні потреби населення, на опалення,

113

вентиляцію і гаряче водопостачання житлових і громадських будинків, на потреби промислових підприємств відповідно до вимог нормативних документів або на основі паспортних характеристик встановленого обладнання і устаткування. Методика розрахунку витрат газу різними категоріями його споживачів при складанні генеральних планів різноманітних населених пунктів наведена в спеціальній літературі.

При розробленні проектів генеральних планів населених пунктів допускається приймати укрупнені показники споживання газу, м3/рік на 1 людину (при теплоті згоряння газу 34 МДж/м3):

•при наявності централізованого гарячого водопостачання – 100;

•при гарячому водопостачанні від газових водонагрівачів – 250;

•при відсутності гарячого водопостачання – 125 (165 в сільській місцевості).

Витрата газу на комунально-побутові потреби становить до 40 % від загальної витрати газу в населеному пункті. Річні витрати теплоти на технологічні потреби промислових та сільськогосподарських підприємств слід визначати за даними технологів. Річні витрати теплоти на потреби підприємств торгівлі, підприємств побутового обслуговування невиробничого характеру тощо, слід приймати в розмірі до 5 % сумарної витрати теплоти на житлові будинки.

Системи газопостачання повинні розраховуватися на максимальну

годинну витрату газу. Максимальна розрахункова годинна витрата газу Qdh , м3/год, при 0 °С і тиску газу 0,1 МПа на господарсько-побутові та виробничі потреби слід визначати як частку річної витрати газу за формулою:

де Kmaxh – коефіцієнт годинного максимуму (коефіцієнт переходу від річної

витрати до максимальної розрахункової годинної витрати газу); Qу – річна

витрата газу, м3/рік.

Для окремих житлових та громадських будинків розрахункові годинні

витрати газу Qdh , м3/год, слід визначати за сумою номінальних витрат газу газовими приладами з урахуванням коефіцієнтів одночасності їх дії за формулою:

приладів або груп приладів, шт.; m – число типів приладів або груп приладів, шт.

Розрахункові річні та годинні витрати теплоти на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання слід визначати згідно з вимогами СНиП

2.04.01, СНиП 2.04.05 та СНиП 2.04.07.

114

За результатами розрахунків складають зведену таблицю максимальногодинних витрат газу і визначають навантаження на газові мережі різних тисків та мережеві газорегуляторні пункти для прийнятої схеми газопостачання населеного пункту як для окремих категорій споживачів, так і в цілому для населеного пункту.

Вибір системи розподілу газу, кількості газорозподільних станцій (ГРС) і газорегуляторних пунктів (ГРП), а також принцип трасування газопроводів (кільцеві, тупикові або змішані) здійснюють на основі техніко-економічних розрахунків із урахуванням об'єму, структури і густини газоспоживання, надійності газопостачання, а також місцевих умов будівництва і експлуатації.

На розрахунковій схемі вибирають так звану головну магістраль – це мережа газопроводів, по яких транспортується газ від ГРС до найбільш віддаленого споживача, і в першу чергу розраховують її, а вже потім – всі інші ділянки газорозподільної системи. Мета розрахунку газопроводів – визначення діаметрів трубопроводів для проходження розрахункової (максимальногодинної) витрати газу при допустимих втратах тиску.

Державними стандартами дозволяється встановлювати величину максимального тиску газу в розподільчих газопроводах низького тиску (після ГРП) 3000 Па при номінальному тиску газу перед приладами 2000 Па. Мінімальна величина тиску газу в мережах прийнята 1200 Па. Таким чином, розрахунковий перепад для газопроводів низького тиску складає:

ΔН = рмах–рmin = 3000 – 1200 = 1800 Па (180 даПа або 180 мм вод. ст.).

При цьому 2/3 або 1200 Па сумарного перепаду рекомендується використати на вуличну мережу, а 73 або 600 Па – на дворову та внутрішню

мережу.

Проектування систем газопостачання слід виконувати відповідно до вимог ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання». Правильні проектні рішення забезпечать: зниження металоємності розподільних мереж і економію газового палива; надійність та ефективність роботи системи.

3.7ВИКОРИСТАННЯ ЗРІДЖЕНОГО ГАЗУ

Вокремих районах міст та в населених пунктах, де немає газових мереж, набуло поширення газопостачання зрідженими вуглеводневими газами (ЗВГ). Побутові газові прилади в цьому випадку отримують газ від індивідуальних або групових установок зрідженого газу (рис. 3.12). Індивідуальною балонною установкою вважають установку газопостачання ЗВГ, до складу якої входить не більше 2-ох балонів. Індивідуальні балонні установки допускається встановлювати як зовні, так і всередині приміщень (рис. 3.12, а, б). Для зниження тиску газу і підтримуванні його на заданому рівні безпосередньо на балоні або біля нього встановлюють редуктор. Газовий прилад і балон з'єднують сталевим газопроводом або гнучким рукавом. В приміщеннях встановлюють лише один балон.

Використання балонів всередині будинків, які мають більше 2-ох поверхів, заборонено. Крім того, забороняється встановлювати балони з газом в житлових кімнатах, в цокольних і підвальних приміщеннях та приміщеннях, що

115

розташовані під торговими залами та залами для глядачів, класами чи іншими

бутанова суміш) – 50 МДж/кг. Відносна густина до повітря: пропану – 1,56; бутану – 2,09. Розрахункову продуктивність газового балону приймають 0,25 м3/г, що вистачить для постачання газом одного пальника інжекційного типу приблизно на 350 годин безперервного горіння. ЗВГ розливають у балони на

спеціальних газонаповнювальних станціях.

Проектування та експлуатацію систем газопостачання ЗВГ слід виконувати відповідно до вимог ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання».

3.8ЕКСПЛУАТАЦІЯ СИСТЕМ ГАЗОПОСТАЧАННЯ

3.8.1.Випробування системи, налагодження і здавання в експлуатацію

Будівельно-монтажні організації випробовують газопроводи на міцність і

щільність, причому на щільність – обов'язково в присутності представників замовника і експлуатаційної газової служби з відповідним записом про це в будівельному паспорті об'єкта.

Перед випробуванням газопровід оглядають і продувають для очищення від окалини, сміття та вологи. Внутрішні газопроводи низького тиску випробовують на міцність тиском 0,1 МПа на ділянці від пристрою для відключення на вводі в будинок до кранів на підводах до газових приладів; при цьому газові прилади відключають, а лічильники знімають (якщо вони не розраховані на тиск 0,1 МПа) і заміняють тимчасовими перемичками.

Послідовність випробувань на міцність така: від’єднують систему внутрішнього газопостачання від вводу; закривають крани всіх приладів; приєднують до системи компресор і манометр та нагнітають в газопроводи повітря до заданого тиску; готують мильний розчин; контролюють покази манометра; якщо тиск падає, виявляють місця витікання повітря, обходячи газопроводи і обмилюючи можливі місця витікання; після випускання повітря

116

зварюванням або перебиранням різьбових з'єднань; ліквідують дефекти і газопровід випробовують повторно.

Випробовують газопроводи на щільність після випробування на міцність, підключивши газові прилади і лічильники. В газопроводі низького тиску житлових, громадських будинків і комунально-побутових об'єктів випробний тиск становить 4 кПа в системах з лічильниками, 5 кПа – без лічильників. Газопроводи низького тиску в промислових комунальних підприємствах, опалювальних і виробничих котелень; випробовують тиском 10 кПа. Газопровід витримав випробування, якщо протягом 5 хв тиск знизиться не більше, ніж на 0,2 кПа.

Газопроводи середнього тиску випробовують на міцність тиском 0,4 МПа упродовж 4-5 годин (падіння тиску не допускається) і на щільність – тиском 0,3 МПа протягом 12 годин (допустиме падіння тиску не повинне перевищувати 1 % від початкового). Газопроводи середнього тиску в комунальних, промислові підприємствах, в опалювальних і виробничих котельнях випробовують на міцність і щільність повітрям, а високого тиску від 0,3 до 1,2 МПа на міцність –

водою і на щільність – повітрям.

Вводи газопроводів випробовують окремо від внутрішньої газової мережі. Дворовий газопровід низького тиску випробовують на міцність повітрям з тиском 0,3 МПа (до засипання ґрунтом). Після засипання траншей газопровід повторно протягом 1 год випробовують на щільність тиском 0,1 МПа. Падіння тиску не повинне перевищувати допустимого.

Після випробувань на міцність і щільність систему здають приймальній комісії, яка на основі перевірки відповідності проекту і актам випробувань оформляє акт приймання газового обладнання будинку. Цей акт є дозволом на введення об'єкта експлуатацію.

Газ у внутрішні газопроводи впускають після його подання в дворові мережі та вводи. Перед цим перевіряють справність газопроводу і відповідність системи проекту, комплектність газових приладів, наявність тяги в димових каналах, надходження води в газові водонагрівачі, справність кранів (вільне прокручування, наявність обмежувачів, накидних ключів тощо). Крани повинні бути закриті. Після контрольних пневматичних випробувань тиском 4 кПа ввід з'єднують з внутрішніми газопроводами і продувають ці газопроводи газом (для витіснення повітря і газоповітряної суміші). Для цього після крану на спусках до газових приладів найвищого поверху до роз'єднаного згону під'єднують гнучкий рукав (шланг), другий кінець якого виводять на 50 см через квартирку.

Заповнення мережі газом і відсутність в трубопроводах повітря перевіряють газоаналізатором, або за його відсутності в мильний розчин опускають кінець гнучкого рукава. Якщо мильні бульбашки не запалюються від полум'я сірника, то витікає чисте повітря. Займання мильних бульбашок, що супроводжується потріскуванням, означає наявність вибухонебезпечної газоповітряної суміші. Якщо надходить чистий газ, мильні бульбашки загоряються спокійно, без потріскування. Потім гнучкий рукав від'єднують, приєднують газовий прилад і запалюють його пальники. Приміщення, в яке випускається газоповітряна суміш і газ під час продування системи, повинно провітрюватись. Сторонні особи в нього не допускаються.

117

Продувши прилади газом, запалюють пальники і регуляторами витрати первинного повітря встановлюють повне спалювання газу (полум'я повинно бути рівним, без кіптяви і не відриватись від пальника). Після регулювання пальників та засобів автоматики абонентам видають правила користування газовими приладами з вказаними адресами та телефонами аварійної служби, служби газового господарства, пожежної команди та швидкої допомоги. Закінчення пусконалагоджувальних робіт оформлюється актом.

3.8.2. Організація технічного обслуговування систем внутрішнього газопостачання

Основна задача технічного обслуговування внутрішнього газового обладнання житлових та іншого призначення будинків – забезпечити належний стан та безпечну експлуатацію газового обладнання. Для проведення технічного обслуговування організовують бригади кваліфікованих працівників газового господарства. Розрізняють наступні види технічного обслуговування: планово-попереджувальний ремонт (ППР); поточне технічне обслуговування (ПТО); позаплановий ремонт за заявками (ПРЗ). Періодичність технічного обслуговування газового обладнання встановлюється газовим господарством.

Планово-попереджувальний ремонт. Не менше, ніж за три доби всі абоненти попереджуються про необхідність допуску до внутрішнього обладнання у визначений час. При проведенні ППР виконують наступні роботи:

•перевіряють відповідність установки газових приладів, прокладання газопроводів та приміщень вимогам норм і правил;

•перевіряють тягу в димоходах та вентиляційних каналах;

•розбирають, очищають та змащують всі газові крани на приладах;

•перевіряють роботу газових приладів та автоматичних пристроїв;

•перевіряють герметичність газового обладнання;

•усувають всі виявлені при проведені ППР недоліки;

•проводять інструктаж абонентів з правил безпечного користування

газом.

Поточне технічне обслуговування внутрішніх систем газопостачання.

Перелік робіт при проведенні поточного технічного обслуговування майже не відрізняється від переліку робіт при проведенні ППР. ПТО для сезонно працюючих систем проводять два рази на рік – перед початком і після закінчення сезону. Якщо в будинках, крім сезонного, є обладнання, що працює цілий рік, то планують так, щоб ПТО і ППР співпадали і проводились перед початком сезону.

Позаплановий ремонт за заявками. Проводиться на підставі записів в журналі реєстрації заявок на несправність газової апаратури. При ПРЗ оперативно усуваються виявлені несправності та перевіряється робота відремонтованого обладнання. Проведення робіт оформляється записами в заявці та журналі встановленої форми.

Витоки газу можуть бути на різьбових з'єднаннях, кранах плити, при відриві полум'я від пальників. Виявлені недоліки усуваються заміною ущільнення в різьбових з'єднаннях, заміною прокладок фланцевих з'єднань, змащуванням кранів та іншими способами. Причиною неповного згоряння газу

118

в пальнику плити, а також відрив полум'я від пальника може бути неправильне положення регулятора подачі первинного повітря. Якщо ці несправності мають місце у всіх пальників, то слід перевірити тиск газу перед приладом.

Найбільш поширені порушення роботи побутових газових плит: витоки газу; погане надходження газу на пальник; кран провертається туго або не провертається зовсім; полум'я по колу пальника має різну висоту; неповне згоряння газу в пальниках; нещільно закриваються двері духової шафи. При технічному обслуговуванні проточних водонагрівачів необхідно виконати наступні роботи: змастити крани, перевірити газопроводи на щільність, перевірити роботу автоматики, перевірити тягу та усунути недоліки. Недостатнє нагрівання води у водонагрівачах може бути: при неправильному регулюванні приладу, недостатньому тиску газу або тиску води у водопроводі, при прогорянні стінок радіатора нагріву чи пластинок калорифера, при заростанні труб теплообмінника; при пошкодження термоклапана тощо.

При експлуатації газових приладів слід пам'ятати, що при витоках газу в приміщенні утворюється небезпечна газоповітряна суміш, яка може вибухнути і викликати значні руйнування та людські жертви. Крім того, витоки газу або його неповне згоряння може викликати отруєння людей, особливо при поганій вентиляції приміщення.

Запитання для самоперевірки

1.Які основні властивості і склад горючих газів?

2.Як класифікуються газові прилади?

3.Як відбувається газопостачання населених пунктів?

4.Як влаштовується система газопостачання житлових будинків?

5.До чого зводиться розрахунок системи газопостачання?

119

4 СИСТЕМИ ВЕНТИЛЯЦІЇ ТА КОНДИЦІЮВАННЯ

4.1 ВЕНТИЛЯЦІЯ ТА КОНДИЦІЮВАННЯ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЗАДАЧІ

Під дією низки різних факторів повітря всередині приміщення може змінювати свій склад, температуру та вологість, що призводить до погіршення самопочуття людей або порушення нормального протікання технологічних процесів. Для того, щоб запобігти надмірному погіршенню якості внутрішнього повітря слід здійснювати обмін повітря в приміщенні, при якому з кімнати видаляється забруднене повітря, а на його місце надходить чистіше, як правило, зовнішнє повітря. Тому основна задача вентиляції полягає в забезпеченні обміну повітря для підтримання розрахункових параметрів внутрішнього повітря.

Вентиляцією називають сукупність заходів та пристроїв, які забезпечують розрахунковий обмін повітря в приміщеннях.

Вентиляція приміщень зазвичай забезпечується однією або кількома спеціальними інженерними системами – системами вентиляції, які складаються з технічних пристроїв. Такі пристрої виконують окремі задачі – нагрівання повітря, очищення, транспортування, розподіл повітря в приміщенні,

зниження рівня шуму та інше. Окрім застосування технічних пристроїв, для нормального функціонування вентиляції потрібна реалізація певних технічних та організаційних заходів, наприклад, нормування швидкості руху повітря для зменшення рівня шуму, якісне виготовлення повітропроводів для запобігання

витокам тощо.

Слід наголосити на тому, що вентиляція повинна забезпечувати не просто обмін повітря, а розрахунковий обмін, тобто влаштування системи вентиляції вимагає обов'язкового попереднього проектування, під час якого визначається розрахунковий обмін повітря, конструкція системи та режими роботи всіх її пристроїв. Якщо мешканець відчиняє кватирку в кімнаті, то це ще не вентиляція, оскільки невідомими є потрібна кількість повітря та скільки насправді його надходить. Якщо ж виконані попередні спеціальні розрахунки, за допомогою яких встановлено, яку кількість повітря потрібно подати та на який кут відчинити кватирку, то тоді слід вести мову про влаштування природної вентиляції в цій кімнаті.

Системи вентиляції забезпечують мікроклімат приміщень і в загальній ієрархії знаходяться між системами опалення та системами кондиціювання повітря. Кондиціювання – це створення та автоматичне підтримання в приміщеннях параметрів повітря на певному рівні з метою забезпечення оптимальних умов, сприятливіших для самопочуття людей. Автоматизована система кондиціювання підтримує заданий стан повітря в приміщенні незалежно від атмосферних умов. Основне обладнання системи компонується в один агрегат, який називають кондиціонером.

Система вентиляції здатна забезпечувати на потрібному рівні температуру, рухливість, відносну вологість, запиленість та концентрації шкідливих виділень. Традиційна система, як правило, не має пристроїв для охолодження та осушення повітря, тому в теплий період року вона не завжди

120