KURS_LEKTsIJ_IOB

По розташуванню магістральних трубопроводів водопровідні мережі бувають із нижнім, верхнім, горизонтальним і вертикальним розведенням (рис.

будинках з більшим розкидом водорозбірних пристроїв.

Магістральні трубопроводи в мережах з нижнім розведенням розміщають у підвалі або технічному поверсі будинку, а в мережах з верхнім розведенням – під стелею верхнього поверху, на горищі або технічному поверсі будинку. При виборі місця розміщення магістралі внутрішнього водопроводу слід враховувати зручність монтажу й експлуатації. Трубопроводи, що прокладаються в неопалюваних приміщеннях, повинні бути утеплені, якщо температура повітря опускається нижче - 2 °С.

У виробничих будинках застосовують подвійні і циркуляційні мережі.

11

Подвійні мережі застосовують при необхідності підвищення надійності постачання водою відповідальних споживачів. Ці мережі дублюються, тобто розраховуються на пропуск однакових розрахункових витрат води.

У циркуляційних мережах (рис. 1.9) напірні й самопливні ділянки розраховують різними методами. Монтаж, матеріали, що використовуються й устаткування напірних і самопливних ділянок також можуть бути різними.

розділяють на самостійні зони, не з’єднані одна з одною. Висота зони

визначається максимально допустимим гідравлічним опором Ндоп в самій

Число поверхів першої зони nз1, яка живиться безпосередньо від мережі зовнішнього водопроводу, визначають в залежності від гарантованого напору Нгар, що прийнятий в ній у місці приєднання внутрішньої водопровідної мережі:

кожному технічному поверсі ускладнює їх обслуговування, потребує надійної звукоізоляції, збільшує експлуатаційні витрати.

12

1.4 МАТЕРІАЛИ Й ОБЛАДНАННЯ ВОДОПРОВІДНИХ МЕРЕЖ

Для обладнання внутрішніх водогінних мереж холодного і гарячого водопостачання рекомендують застосовувати труби (СНиП 2.04.01-85*) пластмасові, металополімерні, зі склопластику, сталеві, чавунні й азбестоцементні. Допускається застосовувати мідні, бронзові, латунні труби й фасонні частини до них.

Пластмасові труби

Для систем водопостачання органами охорони здоров'я дозволено використовувати пластмасові труби зі штампом «харчові» з наступних матеріалів: поліетилен низької щільності (ПВП, LDPE), поліетилен високої щільності (ПНП, HDPE), зшитий поліетилен (РЕХ), поліпропілен (МП, РР), полівінілхлорид (ПВХ, PVC), полівінілденфторид (ПВДФ, HVDF).

Найпоширеніші труби з поліпропілену. Поліетиленові труби випускають діаметром умовного проходу 10 – 150 мм на тиск до 1 МПа (1,6 МПа).

До переваг пластмасових труб відносять: висока хімічна стійкість (стійкість до корозії), низька шорсткість, простота монтажу, мала маса, не підлягають дії блукаючих токів, до недоліків – : низька межа міцності, високий коефіцієнт лінійного розширення при підвищених (більше 40 °С) температурах, залежність міцності труби від тиску і температури, бистре старіння під дією прямих сонячних променів, високий коефіцієнт дифузії кисню через стінку труби.

Сталеві труби бувають водогазопровідні, оцинковані і неоцинковані і виготовляють з умовним діаметром 10 – 150 мм; електрозварні холоднодеформовані на тиск 1 – 2,5 МПа виготовляють довжиною 2 – 12 м. Сталеві труби, як більш надійні, міцні, зручні в монтажі, застосовують, в основному, для внутрішніх водопроводів. Для водопровідної мережі, що транспортує питну воду, використовують сталеві оцинковані труби, які менш піддані корозії.

До переваг відносять: висока міцність, зручність монтажу, надійність, до недоліків – : корозія, велика маса і металоємність.

Чавунні труби виготовляють трьох класів (ЛА, А і Б) умовним діаметром 65 – 500 мм на тиск до 1 МПа, довжиною 2 – 6 м. Чавунні труби мають гладкий і розтрубний кінці. При їхньому з'єднанні кільцеві пази в розтрубах зашпаровують прядив'яним пасмом або гумовими кільцями, зашпарування азбестоцементом або свинцем (на особливо відповідальних ділянках).

Переваги: висока міцність, корозійна стійкість, надійність, недоліки: крихкість, велика маса і металоємність.

Азбестоцементні труби випускають двох марок: ВТ-6 і ВТ-12, діаметром 100 – 500 мм. З'єднують їх за допомогою азбестоцементних муфт, зашпаровуючи зазор між трубою і муфтою гумовими ущільнювальними кільцями або прядив'яним пасмом і азбестоцементом. Застосовують також розтрубне з'єднання азбестоцементних труб із розтрубними фасонними сполучними частинами.

13

Переваги: висока корозійна стійкість зсередини, низька шорсткість, мала маса, відносно низька вартість, не піддані впливу блукаю, недоліки: крихкість, корозія бетону зовні, деяка складність монтажу.

Для з'єднання коротких труб у єдині розгалужені мережі водопроводу застосовують такі основні види з'єднань:

·зварне – базується на поєднанні розігрітих і наплавлених поверхонь з'єднуваних елементів, у результаті чого утворюється полідифузійне з'єднання матеріалів;

·механічне – затискне, розтрубне, фланцеве, різьбове. З'єднувані елементи спочатку прикручуються з відповідними ущільнювачами, а потім дотискаються з певним зусиллям, визначеним виробником;

·клейове – спеціальний клей наноситися на відповідні поверхні елементів, заздалегідь очищені та знежирені, – суворо за інструкцією виробника. Клеї повинні мати відповідні сертифікати і обов'язково бути свіжими. Склеювання винне проводитись при температурі не нижчій за +5 °С.

Правильне виконання з'єднань є надзвичайно важливим елементом монтажу, який забезпечує надійне функціонування водопровідної мережі. Місця з'єднань труб та стики повинні бути такими ж міцними, герметичними й довговічними, як і самі труби. З'єднання труб виконують переважно нерозбірними, але для демонтажу труб під час ремонту, а також у місцях встановлення арматури, передбачаються розбірні з'єднання.

Фасонні деталі (фітинги), які застосовуються в основному для нарізного сполучення водопровідних труб, виготовляють із чавуну, сталі або бронзи. Найбільш уживані фітинги:

– муфти (стикове з'єднання труб рівного або різного діаметра);

– косинці (поворот труби на 90°);

– трійники (бічні приєднання труб);

– хрести (бічні приєднання труб).

До складу водопроводу входить арматура, яку залежно від призначення, розрізняють арматури:

-водорозбірну (крани, змішувачі);

-запірну (вентилі, кульові крани, засувки, затвори);

-регулювальну (регулятори тиску й витрати),

-запобіжну (зворотний і запобіжний клапан).

Водорозбірна арматури призначена для відбору води із системи. Вона винна бути зручною й надійною в користуванні, довговічною, не допускати втрат води, забезпечувати плавні перекриття потоку води без гідравлічних ударів, мати привабливий зовнішній вигляд, потрібні гідравлічні та акустичні характеристики.

До водорозбірної арматури відносять: крани, що подають воду одієї температури; змішувачі, які мають два підведення води і дозволяють змінювати витрати і температуру води, що подається; поплавкові клапани, які призначені для наповнення ємностей до певного рівня.

14

Розрізняють крани водорозбірні, туалетні, лабораторні, пісуарні, змивні та пожежні (рис. 1.11). Водорозбірні крани встановлюють біля раковин, мийок та технологічного обладнання; туалетні – з умивальниками та рукомийниками; лабораторні – у лабораторіях; пісуарні – у верхній частині пісуарів; зливні – використовують для промивання унітазів (рис. 1.12); пожежні – для відбору води для гасіння пожежі.

Рис. 1.11 Крани: а – водорозбірний Рис. 1.12 Поплавковий клапан: 1 – корпус; 2 – звичайний; б – туалетний; в – пісуарний; г сідло; 3 – прокладка; 4 – поршень; 5 – вісь; 6 –

– водорозбірний корковий; д –змивний; ж важіль; 7 – поплавець

– лабораторний

Змішувачі виготовляють з підведеннями гарячої й холодної води настінного, настільного й вмонтованого типів. Залежно від приладу, з яким встановлюють змішувач, розрізняють змішувачі для ванн, умивальників, мийок, душів, біде тощо (рис. 1.13). Сучасна водорозбірна побутова арматури розробляється з урахуванням роботи не лише на пропуск розрахункових витрат води, але і на експлуатацію цієї арматури в так званому економному режимі, тобто з обмеженою подачею води. Клапани регулювання витрат води в такій арматурі виготовляють з керамічними шайбами, які є досить стійкими до зношування і на довгий час забезпечують легке управління арматурою без втрат води (рис. 1.4).

Запірна арматура (рис. 1.15) – коркові прохідні крани, запірні вентилі, засувки – призначена для відключення окремих ділянок водогінної мережі. Поплавкові клапани, як і змивні крани, будучи водорозбірними пристроями, можуть бути віднесені до самозамикаючої запірної арматур.

15

На трубопроводах діаметром більш 50 мм у якості запірної арматури встановлюють засувки, а на трубопроводах менших діаметрів - вентилі або кульові крани.

Регулювальна арматури

(регулятори витрати, напору, регулювальні вентилі й т.п.) призначена для регулювання витрати води, а також для підтримки певного напору й мережі або перед водорозбірними приладами. Регулювальна арматури забезпечує нормальні умови експлуатації водорозбірної арматур і підвищує гідравлічну

стійкість усієї системи. Регулятори тиску, наприклад, знижують надлишковий напір і підтримують його постійним «після себе», тому їх установлюють на введеннях у будинки і квартири, на поверхах багатоповерхових будинків.

Запобіжна арматури (запобіжні клапани) призначена для захисту від ушкодження мережі й устаткування при раптовім підвищенні напору.

До запобіжної арматур відносяться також зворотні клапани різної конструкції, що забезпечують рух води в трубопроводі тільки в одному напрямку.

До трубопроводів арматуру приєднують на різьбі або за допомогою фланців. Арматура виготовляється із чавуну, сталі, латуні, пластмаси. Для ущільнювальних елементів клапанів використовують прокладки й золотники з латуні, бронзи, гуми, шкіри, пароніту й ін.

1.5 ВВОДИ ТА ВОДОМІРНІ ВУЗЛИ

Введенням внутрішнього водопроводу вважається ділянка трубопроводу, що з'єднує зовнішній водопровід із внутрішньою водогінною мережею до водомірного вузла або запірної арматур, розміщених усередині будинку(рис. 1.16).

Рис. 1.16 Схеми влаштування вводів у будинок і монтажу загальних водомірних вузлів: а – прокладання труби введення через фундамент; б – прокладання труби введення під фундаментом. Монтаж водомірного вузла: І – на першому поверсі; II – у монтажному колодязі; III – у підвалі: 1 –ввід водопроводу; 2 – запірна арматури; 3 – водолічильник; 4 – монтажне з'єднання; 5 – фільтр; 6 – спускний кран; 7

– підпора; 8 – обвідна лінія; 9 – опломбована засувка

16

Для вводів найчастіше використовують сталеві (Д ≤ 50 мм), чавунні (Д= 65–300 мм) і пластмасові труби, які прокладають з нахилом 0,003–0,005 до зовнішніх мереж.

Число введень залежить від режиму подачі води споживачам. Так, у будинках, де неприпустима перерва в подачі води, улаштовують два введення й більш. Внутрішні водопроводи, обладнані більш ніж 12 пожежними кранами, приєднують до зовнішньої водогінної мережі не менш чим двома введеннями. Кілька введень приєднують до різних ділянок зовнішньої мережі або до одній магістралі, установлюючи на ній розділову засувку. У місці приєднання введення до зовнішньої водогінної мережі влаштовують колодязь діаметром не менш 700 мм, у якім розміщають запірну арматури (вентиль або засувку) для відключення введення.

Кожне введення водопроводу в житлових будинках розрахований на кількість квартир не більш 400.

Глибина закладення труби введення водопроводу узгоджується по СНиП 2.04.02-84 для зовнішніх мереж і перебуває по формулі:

Hзал = Нпромерз + 0,5 м, (1.3)

де Нпромерз – нормативна глибина промерзання ґрунту в даній місцевості; 0,5 м – запас півметра.

Ввід закінчується водомірним вузлом, основним елементом якого є водо лічильник (рис. 1.17). Водолічильники або витратоміри встановлюються на трубопроводі між двома засувками або вентилями для обліку кількості спожитої води. За положеннями СНиП 2.04.01-85 лічильники холодної води необхідно встановлювати: на введеннях у будинки;

на відгалуженнях до водонагрівачів централізованого гарячого водопостачання; на відгалуженнях у квартири житлових будинків; на відгалуженнях до виробничоуправлінських приміщень, фінансова діяльність яких незалежна від власника будинку. На роздільному протипожежному водопроводі лічильник води встановлювати не потрібно. Водолічильники за методом вимірювання поділяють на: тахеометричні (крильчасті та турбінні), дифманометричні, вихрові, ультразвукові та електромагнітні.

Розрізняють водомірні вузли прості (без обвідної лінії) і з обвідною лінією, на якій установлюють вентиль або засувку в закритому (опломбованому) положенні.

1.6 ТРАСУВАННЯ ВОДОПРОВІДНИХ МЕРЕЖ У СЕРЕДИНІ БУДИНКУ

Правильний вибір місць прокладання мереж внутрішнього водопроводу знижує вартість влаштування системи і полегшує її експлуатацію. Трубопроводи прокладають паралельно стінам і лініям колон та за можливістю прямолінійно.

17

Магістральні трубопроводи прокладають таким чином, щоб об'єднати всі стояки і трубопровід, що подає воду в будинок. У мережах з нижнім розведенням їх розміщують у підвалах, технічних поверхах або прихованих каналах. При верхньому розведенні магістралей трубопроводи прокладають на горищі або міжфермовому просторі будинків. Для захисту труб від конденсації вологи й промерзання їх утеплюють. Для спуску води магістралі прокладають з кутом нахилу 0,002-0,005 вбік введення або водорозбірних точок. У нижніх точках мережі встановлюють водовипускні пристрої (крани або трійники з заглушками).

На магістральних лініях у будинках слід передбачати підключення поливальних кранів діаметром 25 мм, які розміщують на цоколі зовнішніх стін з розрахунку 1 кран на 60-70 м периметра будинку. Трубопроводи від магістралей до поливальних кранів прокладають по найкоротшій відстані з ухилом для їх спорожнення на зиму через спускні вентилі.

Водопровідні стояки прокладають за можливістю в місцях розташування найбільшої кількості водорозбірних приладів таким чином, щоб кількість стояків і довжина підведень до санітарних приладів були мінімальними. Для зручності стояки водопроводу розміщують поряд з іншими трубопроводами, використовуючи для цього спільні прорізи в перекриттях, спільні ніші та шахти

(рис. 1.18).

Залежно від призначення та ступеню благоустрою будинку трубопроводи прокладають двома основними способами: відкрите прокладання – по колонах, балках, фермах, стінах та приховане прокладання – у борознах, каналах, нішах,

блоках і панелях. Прокладати водопровідні труби у вентиляційних і димових каналах забороняється.

До будівельних конструкцій труби кріплять за допомогою гаків, хомутів, кронштейнів, підвісок, закладних деталей, дерев'яних корків або дюбелів. При перетині трубопроводів з перекриттями на трубах влаштовують гільзи з толю, листового заліза або обрізків труб (рис. 1.19).

Підведення від стояків до санітарних приладів прокладають у житлових будинках переважно відкрито по стінах кухонь і санвузлів. Доцільно розміщувати їх під санітарними приладами на висоті 15-40 см над підлогою.

18

Горизонтальні ділянки підведень з'єднуються вертикальними трубопроводами з водорозбірною арматурою, яка встановлюється з кожним санітарно-технічним приладом, як правило, по осі приладу на нормованій висоті.

Встановлення запірної арматури на внутрішніх водопровідних мережах належить передбачати: на вводі; на кільцевій мережі для відключення ремонтних ділянок; біля основи стояків господарсько-питної або виробничої мережі в 3-х поверхових будинках і вище; біля основи пожежних стояків з числом пожежних кранів 5 і більше; на відгалуженні від магістральної лінії водопроводу; на відгалуженнях у кожну квартиру чи номер готелю; на підведеннях до зливних бачків, зливних кранів і водогрійних колонок; перед зовнішніми поливальними кранами; перед приладами спеціального призначення. Для обліку витрат води на відгалуженнях у кожну квартиру обов'язково після запірної арматури встановлюють водолічильник.

При проектуванні внутрішніх водопроводів будують аксонометричну схему системи водопостачання, яка дає повне уявлення про систему і є основою для гідравлічного розрахунку.

1.7 ВЛАШТУВАННЯ СИСТЕМ ГАРЯЧОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ

Системи гарячого водопостачання в житлових і громадських будинках призначені для подачі гарячої води, температура якої повинна бути не нижче 50 °С і не вище 75 °С. При користуванні гарячою водою споживач має можливість знижувати температуру до необхідної величини в змішувачах, що встановлюються в місцях водорозбору. За необхідності більшої температури гарячої води влаштовують місцеві установки для нагріву води або кип'ятильники.

обладнанням не змінюється якість води. У господарсько-побутових системах гарячого водопостачання якість води повинна відповідати вимогам державних стандартів на питну воду. У виробничих системах якість води визначається за технологічними потребами.

19

Системи гарячого водопостачання залежно від місця приготування гарячої води поділяють на місцеві і централізовані (рис. 1.20). Місцеві системи влаштовують у невеликих будинках, у яких нагрівання води здійснюється для кожного споживача або групи споживачів. Вода із системи холодного водопостачання подається в місцеву установку (місцевий водонагрівач), у якій використовуються газ, тверде паливо, електроенергія тощо. За наявності в будинках газопостачання і централізованого опалення, приготування води може здійснюватись у швидкісних і ємнісних газових водонагрівачах. У малоквартирних будинках інколи використовують систему гарячого водопостачання, поєднану з опаленням.

Останнім часом, у зв'язку з низьким завантаженням, деякі готелі переходять на нові методи готування гарячої води. Для цієї мети використовуються електричні водонагрівальні прилади, які встановлюють у кожному номері.

Вибір нагрівального обладнання потрібно здійснювати, ґрунтуючись на потрібній потужності, схемі системи (окреме гаряче водопостачання чи поєднане з системою опалення), ефективності котлів, виді палива, довговічності, технічних і економічних характеристиках. Серед них не останнє місце займає зовнішній вигляд агрегатів, компактність. Так, настінні котли дозволяють економити корисну площу помешкання. Зокрема вироби французької фірми FRISQUET зарекомендували собі високою якістю й довготривалим терміном роботи теплообмінників, виготовлених з міді, що запобігає відкладенню продуктів горіння й зберігає високий ККД ( до 95,3 %) понад 20 років.

Електричні водонагрівачі – найбільш гігієнічні і

влаштовують безпосередньо на стіні помешкання над приладом, у який подається гаряча вода, таким чином, щоб змішувач розташовувався на висоті 1- 1,1 м від підлоги.

Централізовані системи гарячого водопостачання (рис. 1.20б) завдяки їх економічності, простоті експлуатації та обслуговування найчастіше використовуються в житлових і громадських будівлях. Їх влаштовують за наявності потужних джерел тепла (ТЕЦ, районних котелень тощо).

20