- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київ нухт 2015
- •Анотація
- •Тема 1. Предмет та зміст дисципліни «ринок праці». Ринок праці в економічній системі.
- •1.1. Мета, об’єкт, предмет і завдання дисципліни
- •1.2. Науково-методичні засади дослідження ринку праці
- •1.3. Внесок вчених України в дослідження національного ринку праці
- •1.4. Поняття, умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
- •1.5. Ринок праці як підсистема ринкової економіки
- •1.6. Сегментація ринку праці за різними критеріями
- •Тема 2. Механізм саморегулювання та державного регулювання ринку праці
- •2.1 Теоретичні основи саморегулювання ринку праці
- •2.2. Регулююча роль попиту і пропозиції
- •2.3. Закони Хікса-Маршала
- •2.4. Класичні та зарубіжні моделі ринку праці
- •2.5. Об’єктивна необхідність державного регулювання ринку праці в сучасних умовах
- •Тема 3. Індивідуальна і сукупна пропозиція та індивідуальний та сукупний попит на робочу силу
- •3.1. Складові індивідуальної пропозиції на ринку праці
- •3.2. Фактори, що впливають на індивідуальне рішення щодо пропозиції
- •3.3. Поняття сукупної пропозиції робочої сили та її джерела
- •3.4. Якісний склад пропозиції робочої сили
- •3.5. Індивідуальний і сукупний попит на ринку праці
- •3.6. Фактори, що впливають на обсяги індивідуального попиту на робочу силу
- •Тема 4 зайнятість населення та безробіття.
- •4.1. Сучасне поняття і показники зайнятості. Концептуальний поділ зайнятості (повна, глобальна, примусова)
- •4.2. Основні тенденції зайнятості в Україні
- •4.3. Сутність, види та причини безробіття
- •4.4. Приховане часткове безробіття, його наслідки
- •4.5. Макроекономічні показники безробіття
- •Тема 5. Гнучкий ринок праці. Внутрішньо фірмовий ринок праці. Соціально-трудові конфлікти, їх регулювання та розв’язання
- •5.1. Поняття гнучкості та жорсткості ринку праці. Гнучкі форми зайнятості
- •5.2. Нестандартні режими робочого часу
- •5.3. Чинники впливу на активність, мобільність, міграцію робочої сили
- •5.4. Поняття, основні елементи та особливості внутрішньо фірмового ринку праці
- •5.5. Методи пристосування внутрішньо фірмової пропозиції робочої сили до економічних умов
- •Тема 6. Нормативно-правове та інформаційне забезпечення ринку праці
- •6.1. Основні положення законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове держав не соціальне страхування на випадок безробіття»
- •6.2. Міжнародні норми зайнятості і соціального захисту. Конвенції моп
- •6.3. Державна статистична звітність, сфера її застосування, переваги і недоліки
- •6.4. Міжнародні норми адміністративної статистичної звітності
- •6.5. Моніторинг ринку праці та зайнятості
- •6.6. Наукове забезпечення державного регулювання зайнятості
- •Тема 7. Методи регулювання ринку праці та організації регулювання ринку праці
- •7.1. Економічні, правові та організаційні методи регулювання ринку праці
- •7.2. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні на випадок безробіття
- •7.3. Активні заходи держави на ринку праці та джерела її здійснення. Пасивні методи і їх роль
- •7.4. Державна та регіональні програми зайнятості
- •7.5. Державні органи регулювання ринку праці
- •7.6. Міністерство соціальної політики України, його функції, права та обов’язки
- •7.7. Система державної служби зайнятості, її структура
- •7.8. Ефективність діяльності служби зайнятості
- •Тема 8. Міжнародне співробітництво та інтеграція в світовий ринок праці
- •8.1. Глобалізація та її вплив на ринок праці
- •8.2. Міжнародна організація праці як координатор міжнародного співробітництва
- •8.3. Проблеми інтеграції України у міжнародний ринок праці
- •Список рекомендованої літератури Література Законодавчі та нормативно-правові документи
- •Допоміжна
- •Інформаційні ресурси
2.4. Класичні та зарубіжні моделі ринку праці
Основу саморегулювання ринку праці складають закони попиту і пропозиції на робочу силу. Взаємодія попиту і пропозиції визначає ціну товару «робоча сила», якою є заробітна плата. Взаємодію попиту і пропозиції на ринку праці визначають за допомогою декількох моделей взаємодії продавців і покупців праці в залежності від ступеня конкуренції. Серед них: чисто конкурентний ринок праці, модель монопсонії (монополії одного покупця), моделі з врахуванням дії профспілок, модель двосторонньої монополії. Для чисто конкурентного ринку праці характерні: наявність великої кількості фірм, конкуруючих між собою під час наймання конкретної праці; велика кількість робітників однакової кваліфікації, які пропонують свою працю незалежно один від одного; ні фірми, ні робітники не контролюють і не диктують ставки заробітної плати. Для чисто конкурентного ринку праці характерні особливості саморегулювання розглянуті на рис. 2.1.
Для монопсонічного ринку праці характерні такі риси: робітники, зайняті певним видом праці, зосереджені в основному на одній фірмі; даний вид праці не має альтернатив, і тому робітник, що має, певну спеціальність і кваліфікацію не може знайти інше місце роботи; заробітну плату диктує фірма, але ставка заробітної плати напряму залежить від кількості найманих працівників. За умов монопсонічного ринку праці крива граничних витрат буде вищою, ніж крива S, тому що граничні витрати монополіста на наймання будуть вищими, ніж середні ставки заробітної плати. Максимізація прибутку відбувається в точці перетину кривої попиту із кривою граничних витрат. Кількість робітників, найманих в умовах максимізації прибутку монополістом, буде Lр, а ставки заробітної плати - Wм. Тобто, монополіст скорочує зайнятість, щоб знижувати ставки заробітної плати нижче конкурентних. Процес установлення ставки заробітної плати і рівня зайнятості за цих умов показано на рис.2.2.
Рис. 2.2. Модель монопсонічного ринку праці
Моделі ринку праці за участю на ньому профспілок. Профспілки покликані захищати інтереси робітників. Для цього вони впливають на збільшення попиту на працю і підвищення заробітної плати. Процеси, які відбуваються на цьому ринку праці наведені на рисунку 2.3.
Рис. 2.3. Модель ринку праці за участю на ньому профспілок
Якщо попит на працю збільшиться з D до D1, то ставки заробітної плати зростуть із Wр до Wп, а зайнятість збільшиться з Lр до Lп. Попит на працю профспілки можуть збільшувати таким чином: введенням протекціоністських митних тарифів, збільшенням попиту на продукцію, яка виробляється за допомогою реклами «товарів із профспілковою етикеткою», вимогами до уряду збільшити фінансування виробництва підприємств, інтереси яких вони захищають та ін. Профспілки можуть впливати на зростання заробітної плати завдяки обмеженню пропозиції праці через обов’язковий вихід на пенсію осіб пенсійного віку, скорочення робочого тижня та ін. (рис. 2.4). Зменшення пропозиції праці з S до S1 веде до зростання заробітної плати з Wр до Wп, хоча зайнятість при цьому зменшується з Lр до Lп.
Рис. 2.4. Модель ринку праці за участю на ньому профспілок: обмеження пропозиції праці
Профспілки об’єднують всіх робітників певної галузі через підписання галузевих угод із встановленням мінімального рівня заробітної плати, страйки, позбавляючи при цьому фірми пропозиції праці і таким чином впливаючи на роботодавців при встановленні ставок оплати праці (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Модель ринку праці за участю на ньому профспілок: встановлення мінімального рівня оплати праці в галузі
Проведений аналіз класичних моделей ринку праці дозволяє зрозуміти механізм визначення ціни праці і зайнятості на ринку праці за різних умов.
У кожній країні існує своя національна модель ринку праці, на формування якої впливає система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок.
Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель.
Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі «довічного наймання», за яким гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55-60 років). Заробітна плата працівників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і особливостей роботи. Працівники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня працівники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8-10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого відношення до виконання своїх обов’язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину працівників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.
Для ринку праці США характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх працівників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Фірми приділяють мало уваги професійній підготовці робітників, за винятком підготовки специфічних спеціалістів. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3-5 років) і пов’язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими працівниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.
Особливості шведської моделі полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться «політика послідовності» в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних працівників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значущих але мало прибуткових секторах економіки,. Активна політика зайнятості на ринку праці потребує значних витрат, що складають у Швеції 2% ВНП (у США - 0,8%).