- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київ нухт 2015
- •Анотація
- •Тема 1. Предмет та зміст дисципліни «ринок праці». Ринок праці в економічній системі.
- •1.1. Мета, об’єкт, предмет і завдання дисципліни
- •1.2. Науково-методичні засади дослідження ринку праці
- •1.3. Внесок вчених України в дослідження національного ринку праці
- •1.4. Поняття, умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
- •1.5. Ринок праці як підсистема ринкової економіки
- •1.6. Сегментація ринку праці за різними критеріями
- •Тема 2. Механізм саморегулювання та державного регулювання ринку праці
- •2.1 Теоретичні основи саморегулювання ринку праці
- •2.2. Регулююча роль попиту і пропозиції
- •2.3. Закони Хікса-Маршала
- •2.4. Класичні та зарубіжні моделі ринку праці
- •2.5. Об’єктивна необхідність державного регулювання ринку праці в сучасних умовах
- •Тема 3. Індивідуальна і сукупна пропозиція та індивідуальний та сукупний попит на робочу силу
- •3.1. Складові індивідуальної пропозиції на ринку праці
- •3.2. Фактори, що впливають на індивідуальне рішення щодо пропозиції
- •3.3. Поняття сукупної пропозиції робочої сили та її джерела
- •3.4. Якісний склад пропозиції робочої сили
- •3.5. Індивідуальний і сукупний попит на ринку праці
- •3.6. Фактори, що впливають на обсяги індивідуального попиту на робочу силу
- •Тема 4 зайнятість населення та безробіття.
- •4.1. Сучасне поняття і показники зайнятості. Концептуальний поділ зайнятості (повна, глобальна, примусова)
- •4.2. Основні тенденції зайнятості в Україні
- •4.3. Сутність, види та причини безробіття
- •4.4. Приховане часткове безробіття, його наслідки
- •4.5. Макроекономічні показники безробіття
- •Тема 5. Гнучкий ринок праці. Внутрішньо фірмовий ринок праці. Соціально-трудові конфлікти, їх регулювання та розв’язання
- •5.1. Поняття гнучкості та жорсткості ринку праці. Гнучкі форми зайнятості
- •5.2. Нестандартні режими робочого часу
- •5.3. Чинники впливу на активність, мобільність, міграцію робочої сили
- •5.4. Поняття, основні елементи та особливості внутрішньо фірмового ринку праці
- •5.5. Методи пристосування внутрішньо фірмової пропозиції робочої сили до економічних умов
- •Тема 6. Нормативно-правове та інформаційне забезпечення ринку праці
- •6.1. Основні положення законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове держав не соціальне страхування на випадок безробіття»
- •6.2. Міжнародні норми зайнятості і соціального захисту. Конвенції моп
- •6.3. Державна статистична звітність, сфера її застосування, переваги і недоліки
- •6.4. Міжнародні норми адміністративної статистичної звітності
- •6.5. Моніторинг ринку праці та зайнятості
- •6.6. Наукове забезпечення державного регулювання зайнятості
- •Тема 7. Методи регулювання ринку праці та організації регулювання ринку праці
- •7.1. Економічні, правові та організаційні методи регулювання ринку праці
- •7.2. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні на випадок безробіття
- •7.3. Активні заходи держави на ринку праці та джерела її здійснення. Пасивні методи і їх роль
- •7.4. Державна та регіональні програми зайнятості
- •7.5. Державні органи регулювання ринку праці
- •7.6. Міністерство соціальної політики України, його функції, права та обов’язки
- •7.7. Система державної служби зайнятості, її структура
- •7.8. Ефективність діяльності служби зайнятості
- •Тема 8. Міжнародне співробітництво та інтеграція в світовий ринок праці
- •8.1. Глобалізація та її вплив на ринок праці
- •8.2. Міжнародна організація праці як координатор міжнародного співробітництва
- •8.3. Проблеми інтеграції України у міжнародний ринок праці
- •Список рекомендованої літератури Література Законодавчі та нормативно-правові документи
- •Допоміжна
- •Інформаційні ресурси
8.2. Міжнародна організація праці як координатор міжнародного співробітництва
Пріоритетне місце в практиці діяльності МОП займають конвенції та рекомендації, які спрямовані на захист прав працівників, серед яких важливо виділити наступні:
Конвенція про свободу асоціації і захисту права на організацію № 87 (1948 р.) − встановлює право всіх працівників і підприємців на створення організацій і вступ до них за своїм вибором без одержання попереднього дозволу та визначає ряд гарантій щодо свободи їх діяльності без втручання органів державної влади.
Конвенція № 95 (1949 р.) про охорону заробітної плати − основний її принцип − своєчасна і повна виплата заробітної плати, націлена на усунення протизаконної практики щодо заробітної плати.
Конвенція № 102 (1952 р.) про мінімальні норми соціального забезпечення − визначає мінімальні норми різних допомогу відсотках від загальної суми попередніх доходів або заробітної плати.
Конвенція № 122 (1964 р.) і рекомендація № 169 (1984 р.) про політику в області зайнятості − передбачає активне сприяння щодо повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.
Конвенція № 131 (1970 р.) і рекомендація № 135 про встановлення мінімальної заробітної плати − встановлено, що мінімальна заробітна плата має силу закону і не підлягає зниженню, а порушення цього обумовлює карні та інші санкції.
Конвенція № 142 (1975 р.) про розвиток людських ресурсів. Конвенція № І44 (1976 р.) щодо механізмів тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних правових норм.
Конвенція № 154(1981 р.) про сприяння колективним переговорам − поширюється на всі галузі економічної діяльності та, зокрема, містить визначення терміну "колективні переговори".
Конвенція № 155 (1981 р.) про безпеку, гігієну праці і виробниче середовище − вперше на міжнародному рівні закладені основи національної політики з питань безпеки та охорони праці, які стосуються всіх працівників, усіх трудових процесів і всіх галузей виробничої діяльності.
Конвенція № 159 (1983 р.) про професійну підготовку і трудову зайнятість інвалідів.
Конвенція № 160 (1985 р.) про статистику праці. Цією Конвенцією обумовлюються завдання, що стоять перед статистичною наукою в сфері ринку праці. Зокрема, в статті 1 зазначається, що держава зобов’язується регулярно збирати, аналізувати та публікувати дані щодо: економічно активного населення, зайнятості, безробіття; структури і розподілу економічно активного населення; вартості робочої сили.
Конвенція № 168 (1988 р.) і рекомендація № 176 про сприяння зайнятості і захисту від безробіття − комплексно розглянуто ряд правових питань, пов’язаних з виплатою допомоги з безробіття. Відповідно до цієї Конвенції, допомога, яка надається в разі повного безробіття і перерви в отриманні заробітку, викликаної тимчасовим припиненням виробництва без будь-якого припинення трудових відносин, виплачується протягом дії вказаних обставин. Одночасно в разі повного безробіття: а) початкова тривалість виплати допомоги може бути обмежена 26 тижнями в кожному періоді безробіття або 39 тижнями протягом будь-якого періоду в 24 місяці; б) у разі, якщо безробіття триває понад початковий період виплати допомоги, тривалість виплати допомоги може бути обмежена певним періодом (стаття 16 Конвенції передбачає, що допомога в цьому випадку, враховуючи інші види допомоги, на які має право безробітний, має забезпечувати здорові й достатні умови життя, які відповідають національним нормам). Якщо законодавство держави-члена передбачає, що тривалість початкової виплати допомоги змінюється залежно від тривалості страхового періоду, то середня встановлена тривалість виплати допомоги становить не менше 26 тижнів. У передбачених пунктом б) випадках кожна держава-член прагне надати відповідне додаткове сприяння зацікавленим особам з тим, щоб вони одержали можливість знайти продуктивну і вільно обрану зайнятість.
Рекомендація № 91 (1951 р.) про колективні договори - пропонує процедуру ведення колективних переговорів для вироблення, затвердження, перегляду і поновлення колективних договорів. Виділено форми взаємин суб’єктів соціального партнерства, які є загальними та поширюються на всі галузі економічної діяльності.
Щоб отримати соціальні здобутки від глобалізації, країни ЄЕС поставили перед собою наступні завдання: поліпшувати прогнозування зайнятості і тенденцій розвитку ринку праці, удосконалювати статистку і механізм взаємного обміну інформацією між державами з метою своєчасного прийняття заходів; прискорити в рамках створеного загального ринку праці усунення дискримінації трудових мігрантів, поліпшення умов їх праці та життя; боротися із структурним і регіональним безробіттям і напівбезробіттям; підвищувати професійну мобільність робочої сили, удосконалювати і наближувати системи професійного навчання, розвивати загальну політику ЄЕС у цій області; залучати до економічного життя працівників з низьким рівнем кваліфікації, що мають обмежені можливості або бажання підвищити цей рівень.