Календар профілактичних щеплень

Вік	Щеплення            проти
1 день		Гепатиту В
3 день	Туберкульозу
1місяць
3 місяці		Гепатиту В	Дифтерії, коклюшу, правця	Поліомієліту
4 місяці			Дифтерії, коклюшу, правця	Поліомієліту
5 місяців		Гепатиту В	Дифтерії, коклюшу, правця	Поліомієліту
6 місяців
12-15 місяців					Кору, краснухи, паротиту
18 місяців			Дифтерії, коклюшу, правця	Поліомієліту
3 роки				Поліомієліту	Кору, краснухи, паротиту
6 років			Дифтерії, правця	Поліомієліту
7 років	Туберкульозу
11 років			Дифтерії,
14 років	Туберкульозу		Дифтерії, правця	Поліоміє літу
15 років					Краснухи (дівчата), паротиту (хлопці)
18 років			Дифтерії, правця
Дорослі		Гепатиту В	Дифтерії, правця

 

 

 

Протипоказаннями для проведення всіх видів щеплень є гострий гарячковий стан. При імунодефіцитних станах не можна проводити щеплення живими вакцинами (БЦЖ, коровою, паротитною, поліомієлітною). При хронічних захворювання нервової системи  протипоказано вводити живі  корову й паротитну   вакцини, АКДП і ДП. Заборонено щеплення вакциною БЦЖ осіб із тяжкими формами алергічних захворювань.

    Імунізацію населення здійснюють у спеціальних кабінетах профілактичних щеплень, які розміщуються в поліклініках, дошкільних закладах і школах. У кожному кабінеті повинні бути холодильник для зберігання імунологічних препаратів, стіл, кушетка, шафа для інструментів, шафа з медикаментами для першої допомоги при виникненні післявакцинальних реакцій.

До проведення щеплень допускаються спеціально підготовлені медичні працівники, які ознайомлені з інструкціями із застосування вакцин, технікою їх введення, порядком надання першої допомоги при необхідності. Імунізація проводиться під керівництвом лікаря. Усі вакцини необхідно вводити в організм із дотриманням правил асептики й антисептики. Дільнична медична сестра щомісячно відбирає дітей, яких потрібно імунізувати в наступному місяці, з врахуванням існуючого календаря щеплень.

Стороння дія  вакцин

Стороння дія вакцин  складається з комплексу  біологічних  ефектів, які викликані різними причинами.  Реактогенність вакцини залежить  від властивостей препарата і реактивності особи,. яку вакцинують. Особливості реакції людини на вакцину в своїй більшості  визначаються генетичними факторами,  що впливають на інтенсивність імунної відповіді й поствакцинальні ускладення.

Найбільшою реактогенністю володіють живі вакцини, далі   за ними йдуть інактивовані корпускулярні препарати, субклітинні й розчинні вакцини. Висока очистка розчинних вакцин  супроводжується зниженням реактогенності, одночасно, як правило, зменшенням імуногенності препаратів. Побічна дія  вакцин може бути обумовлена  самим  препаратом або домішками, які в ньому можуть бути.

Основні види сторонньої дії вакцин:

1.Фармакологічна дія. Вакцини  викликають виділення різноманітних медіаторів, які мають виражений  фармакологічний ефект. Наприклад, інтерферон викликає лихоманку, гранулоцитопенію і токсичні явища в центральній нервовій системі, а інтерлейкін - 1 є  одним із факторів запалення.

2. Поствакцинальний інфекційний процес. Причиною інфекційного  процесу при вакцинації є залишкова вірулентність вакцинного штама і реверсія його патогенних властивостей. Як приклад таких ускладнень можуть бути лімфаденіти та остеоміеліти, які іноді виникають після введення вакцини БЦЖ. Інший приклад - вакцино-асоційований поліоміеліт, який розвивається у вакцинованих і у осіб, які контактували з ними.

3. Туморогенна дія. У звязку з розвитком  біотехнології й рекомбінантної техніки, використанням клітинних ліній  і гібридом особливе значення набуває безпека генно-інженерних вакцин  у контексті впливу  на генетичний апарат клітини. Присутність  в препаратах гетерологічної ДНК  може мати онкогенну небезпеку, тому що ДНК здатна викликати інактивацію  супресорних онкогенів або активацію  протоонкогенів після її  інтеграції з клітинним геномом.

4. Індукція утворення антитіл до непротективних антигенів вакцин. Таку нераціональну роботу виконує імунна система при введені багатокомпонентних вакцин.

5. Алергія. Вакцини містять різноманітні сенсибілізуючі субстанції. Правцевий анатоксин здатний викликати атопію. Більшість вакцин містять різні домішки: гетерологічний  білок, консерванти, ростові фактори, стабілізатори, сорбенти тощо. Вони можуть бути причиною алергічних ускладень. Деякі вакцини стимулюють синтез IgE, що створює можливість  негайної алергії до неспоріднених антигенів. АКДП-вакцина сприяє появі алергічних реакцій на пилок рослин, домашній пил і інш.   

Як сорбент дуже часто використовують гідроокис алюмінію. Його теж не можна вважати не нешкідливим. Він створює хороше депо вакцини, дає значний адювантний ефект, але в той же час  є поліклональним активатором і може обумовити алергію та аутоімунний стан.

6. Імуномодулююча дія. Багато збудників (мікобактерії, коринебактерії,  збудники коклюшу та інш.) і бактерійні препарати (пептидоглікан, ЛПС, білок А і інш.) володіють яскраво вираженими неспецифічними імуномодулюючими  властивостями, які впливають на розвиток імунної відповіді до інших антигенів.  Наприклад, збудник коклюшу впливає на кістковий мозок, тимус, селезінку, лімфатичні вузли. Цей збудник підсилює активність макрофагів, Т-хелперів і Т-ефекторів, пригнічує активність Т-супресорів.   

7. Індукція  аутоімунних станів. Ряд вакцин (коклюшна) викликають поліклональну дію і, таким чином, можуть стимулювати утворення аутоантитіл і специфічних клонів лімфоцитів, спрямованих проти власних тканин. З другого боку виникнення аутоімунної патології може бути повязане з феноменом мімікрії , наприклад, наявність спільних антигенів у менінгококової вакцини-В і глікопротеїном клітинних мембран савців.

8. Індукція імунодефіцитних станів. При певних  умовах попадання вакцини в організм (термін, доза тощо) має місце супресія імунної відповіді, яка залежить від здатності мікробних антигенів активувати клітини супресори, викликати виділення супресорних факторів.

Виявлення джерел сторонньої дії вакцин і їх ліквідація мають велике значення для вдосконалення існуючих препаратів і створення нових вакцин.