Який склад підшлункового соку та його роль у травленні?
Підшлунковий сік секретується екзокринним відділом підшлункової залози.
Клітини ацинусів підшлункової залози секретують переважно ферменти, які знаходяться у гранулах і виділяються з клітин шляхом екзоцитозу.
Клітини протоків секретують переважно лужний секрет – секретують іони НСО3-в обмін на реабсорбцію іонів Сl-, тому концентрація гідрокарбонатів більше майже у 5 разів більша, ніж у плазмі крові..
Панкреатичного соку виділяється близько 1,5 л за добу, а його рН близько 8. Підшлунковий сік разом з жовчю та кишковим соком нейтралізують НСl, що надходить із шлунку і створює у дуоденум рН 6,0 – 7,0.
До складу підшлункового соку входять такі ферменти:
Протеолітичні ферменти секретуються у неактивному стані (проферменти), які активуються вже у порожнині кишки: фермент кишкового соку ентерокіназа активує фермент трипсиноген, перетворюючи його на трипсин. Подальшу активацію протеолітичних і деяких інших ферментів здійснює саме трипсин таким чином:
Протеолітичні ферменти гідролізують білки і поліпептиди до амінокислот і пептидів.
Ліполітичні ферменти: панкреатична ліпаза є активним ферментом і гідролізує жири, які емульговані жовчними кислотами, до моногліцеридів і жирних кислот; коліпаза виділяються у вигляді проферменту - проколіпази, що активується трипсином до коліпази, яка з’єднується з ліпазою на крапельках жиру і тим сприяє реалізації активних сайтів панкреатичної ліпази. Фосфоліпаза А2 теж виділяється у вигляді проферменту – профосфоліпаза А2, що активується трипсином і гідролізує фосфоліпіди до жирних кислот. Холестеролестергідролаза гідролізує ефіри холестеролу до холестеролу.
Панкреатична α-амілаза разом із α-амілазою слини гідролізують полісахариди (крохмаль, глікоген) до олігосахаридів: дисахарид мальтози, трисахариди мальтотріози, α-декстрини.
До складу підшлункового соку також входять рибонуклеаза та дезоксирибонуклеаза, які гідролізують РНК і ДНК до нуклеотидів.
Як регулюється секреція підшлункового соку?
Регуляція підшлункової секреції здійснюється переважно завдяки дії гормонів секретину, ХЦК-ПЗ, проте дія парасимпатичних нервів вагуса є також важливою. Основні чинники регуляції секреції такі:
секретин – продукується S - клітинами дуоденум у відповідь на появу тут іонів Н+(НСl), які надходять із шлунковим соком; діє переважно на клітини панкреатичних протоків, збільшуючи секрецію іонів НСО3-, що призводить до нейтралізації у порожнині кишки іонів водню. Вторинним посередником гормону у клітині є цАМФ;
холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-ПЗ) – продукується І – клітинами дуоденум під впливом амінокислот, малих пептидів, жирних кислот, які знаходяться у порожнині кишки; діє переважно на ацинозні клітини підшлункової залози, збільшуючи секрецію ферментів; потенціює вплив секретину на клітину протоків, що стимулює секрецію іонів НСО3-; вторинним посередником є інозитолтрифосфат (ІФ3), завдяки якому збільшується концентрація іонів Са2+ в клітині;
гастрин – гормон, що виділяється G – клітинами пілоричного відділу шлунку, також стимулює секрецію ферментів ацинозними клітинами;
ацетилхолін – медіатор парасимпатичних нервових волокон вагуса стимулює секрецію ацинозними клітинами ферментів і, подібно до ХЦК-ПЗ, потенціює дію секретину на клітини протоків;
активація парасимпатичних волокон здійснюється завдяки ваго-вагальним рефлексам, які виникають у відповідь на появу у кишках іонів Н+, амінокислот, малих пептидів, жирних кислот; активація вагуса здійснюється також у головну фазу підшлункової секреції, завдяки чому підшлунковий сік містить багато ферментів, проте в ньому багато гідрокарбонатів.
Інгібіторами секреції підшлункового соку є: 1) соматостатин, який виділяється у шлунку та кишках D – клітинами; 2) панкреатичний поліпептид продукується F - клітинами острівців Лангерганса; панкреатичний поліпептид є антагоністом дії ацетилхоліну на М-холінорецептори, а саме – він блокує виділення ацетилхоліну з нервових закінчень постгангліонарних парасимпатичних волокон вагуса. Його концентрація збільшується в разі вживання їжі, що містить білки, під час посту, гіпоглікемії.