звичних і неприємних для новонародженого ситуацій, немовля швидко заспокоюється, коли мама бере його на руки і, притискаючи до грудей, починає гойдати. Одночасно новонароджений відчуває звуки серцебиття матері, що ніби повертає його в звичну і безпечну для нього обстановку і сприяє швидшому заспокоєнню. Аналогічно діють коливальні рухи колиски, про яку, па жаль, іноді забувають сучасні молоді батьки. Напевно, цим пояснюється і великий потяг дошкільнят і більш старших дітей до гойдалок, які дають їм величезну втіху. І колисання немовляти, і гойдання дошкільнят сприяє розвитку і зміцненню вестибулярного апарату, зміцненню організму дитини, а гойдання, крім цього, сприяє і загартуванню повітрям. У майбутньому такі діти швидше засвоять навички їзди на велосипеді, їх не буде турбувати закачування в транспорті (автобусі, літаку, кораблі) чи застуда від найменшого протягу.
Спостереження за вагітними, які і під час вагітності виконували фізичні вправи свідчать, що їхні діти мають більш пристосовану до нових умов серцево-судинну систему, краще сформований опорно-руховий апарат, і це сприяє швидшому ставанню на ноги, вони швидше починають ходити.
Новонароджена дитина зберігає утробне положення із зігнутими руками і ногами, нахиленою вперед головою. Таке положення залежить не від стану м'язів, а від стану центральної нервової системи. Протягом кількох днів утримується підвищена механічна збудливість м'язів, що може проявлятися посіпуванням кінцівок. Упродовж перших трьох місяців після народження зберігається перевага тонусу згиначів над розгиначами3.
Відразу після народження дитину починають обмежувати в даній природою потребі рухової активності. На неї накладають пута - її сповивають і укладають так, що руки і ноги залишаються випрямленими, притиснутими до тулуба, що нефізіологічно для новонародженого і позбавляє немовля можливості змінювати положення. Це неленання викликає марні зусилля звільнитись від пут, крик і плач. Дитина, тіло і кінцівки якої вільні, менше плаче, ніж дитина, туго сповита в пелюшки.
Коли дитина починає ставати на ноги і ходити - це викликає у неї радість і задоволення. Прагнення дитини у ранньому віці (1—3 роки) до самостійності, все відчути на дотик випливає з природної потреби
•' ІІсонатология: Учебное пособис / Е. Н. Сушко, В. Й. Новикова, Л. М.Туйкова й др. — Мннск: Вьісшая школа, 1998. - С. 416.
44
пізнання світу і розвитку особистості. Непосидючість і надзвичайна цікавість щодо пізнання навколишнього середовища сприяє значному розширенню рухової активності. Дитина отримує перші уроки, пов'язані з активною руховою діяльністю - падіння, набиті ґулі на голові чи інших ділянках тіла, садна та інші ушкодження, тому одним з основних завдань батьків є запобігати таким травмам. Усе ж таки при цьому треба пам'ятати, що біль можна перетерпіти, але дитину більше турбує страх, що його посилюють батьки своєю метушнею і занепокоєнням. Якщо батьки поводять себе зважено і спокійно, дитина швидко заспокоюється і перестає відчувати біль. Якраз у цьому віці діти беруть перші уроки мужності, учаться зносити без страху легкі страждання і привчаються згодом зносити тяжкі. Цим самим дитина привчається також зі співчуттям ставитись до страждань інших людей. Саме в цьому віці у дітей починає формуватися особиста точка зору стосовно різних речей, тому необхідно, щоби батьки стали взірцем поведінки для своїх дітей, у тому числі й відносно основних постулатів валеології — рухової активності та здорового способу життя. Якщо дорослі (батьки, старші брати і сестри) виконують райкову гімнастику, показуючи дитині, як правильно робити ті чи інші фізичні вправи та вмиваються після цього холодною водою, чи приймають холодний душ, то це запам'ятовується дитині набагато ліпше, ніж численні бесіди в школі про значення фізичної культури для здоров'я, і стає потребою та звичкою у майбутньому.
Якщо ж батьки годинами, сидячи або лежачи, дивляться телевізор чи тривалий час проводять в такому самому положенні, переглядаючи пресу, чи за комп'ютерними іграми, віддають перевагу транспорту перед ходьбою, бояться найменшої застуди, то це ніби вірусна хвороба передається дітям.
На жаль, доволі часто батьки обмежують рухову активність дітей. Дитина, граючись, шумить, кричить і цим самим заважає батькові, який, лежачи, дивиться цікаву передачу по телевізору або переглядає свіжу пресу, чи читає захоплюючий роман. Своєю грою дитина заважає матері розмовляти з подругами по телефону чи займатися своїми справами. Батьки, не бажаючи відволіктися від своїх справ та захоплень, починають "заспокоювати" і утихомирювати дитину, яка грається, словами: "не заважай", "сядь каменем", "посидь тихенько" або страхають "бабаєм" та іншими негативними для дитини персонажами, чи навіть вдаються до фізичного покарання, щоби обмежити біганину дитини, що приносить їй задоволення. Всі ці обмеження не
І 45
Розділ II. Науково-теоретичні підходи до проблеми виховання