Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

IkursIn18 / мова 2

.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
35.86 Кб
Скачать

1 Фонетика як розділ науки про мову.

Фоне́тика — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Розділи фонетики

Звуки мови можна вивчати в різних наукових зрізах. Тому фонетику розмежовують на окремі фонетичні розділи.

Щодо часу виділяють:

історичну (діахронічну) фонетику , що вивчає становлення й розвиток фонологічної мовної системи

описову (синхронічну) фонетику , яка досліджує стан фонологічної системи на певному етапі, як правило, на сучасному.

Стосовно мов виокремлюють:

загальну фонетику, яка аналізує загальні особливості звукового боку мови

конкретну фонетику, що фіксує звуковий бік окремої мови

зіставну фонетику, яка описує звукові особливості однієї мови порівняно з іншою чи іншими.

Що стосується системи вияву мови, кажуть про:

фонетику літературної мови (є галуззю вивчення літературної мови)

діалектну фонетику, що досліджує звуковий бік діалектної мови (є галуззю діалектології)

фоностилістику, яка вивчає звуковий бік стилістично навантаженого мовлення. (Є галуззю лінговстилістики)

Відповідно до методів вивчення говорять про теоретичну фонетику, в якій використовують теоретичні методи дослідження, і експериментальну фонетику, де застосовують емпіричні методи дослідження (безпосереднє спостереження й інструментальні методи дослідження: палатографуваннярентгенографуванняосцилографування,спектрографуванняінтонографування тощо).

Стосовно практичного застосування фонетичних знань визначають нормативну фонетику, знання якої застосовують у межах лінгвістичних дисциплін, і прикладну фонетику, знання якої знаходять застосування в межах інших наук (наприклад,логопедіїсурдопедагогіцікриміналістиціпсихологіїсоціології тощо) чи набувають широкого практичного застосування в суспільстві.

Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її розвитку. Це вивчення може здійснюватися в трьох ас­пектах:  1.  З погляду артикуляційного звуки вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів.  2.   Перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння.  3. Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх зву­чання, тобто як явища акустично-фізичного.  Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.  Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.  Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми — внаслідок неперіодичних коливань.  У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні — це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).  Звуки (тони і шуми) розрізняються інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю.  Інтенсивність звука залежить, в основному, від амплітуди коливань голосних зв'язок, яка, в свою чергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепони на його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша інтенсивність (сила) звука. Інтенсивність, як об'єктивну характеристику звука, слід відрізняти від гучності. Під гучністю розуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежність між інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові по силі, але різні висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності.  Висота звука визначається швидкістю коливань в одиницю часу. Звуки людської мови за своєю природою складні. Внаслідок коливань голосових зв'язок утворюється основний тон. Основний тон завжди найнижчий. Його висота залежить передусім від довжини голосових зв'язок і ступеня їх напруженості. Зміни висоти основного тону в мовленні характеризують його мелодику.  Тони, які виникають у гортані, можуть резонуватися (викликати вторинні коливання) у надгортанних порожнинах (ротовій, носовій, глотковій), внаслідок чого виникають додаткові тони (парціальні, складові тони, обертони). Вони в ціле число разів вищі за основний тон, тому вони звуться гармонічними складовими тонами.  Додаткові тони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимові різних звуків неоднакові силою, висотою й областю їх концентрації. 

Артикуляційна фонетика

Артикуляційна фонетика займається проблемами генерації (творення) звуків. Через те предметом артикуляційної фонетики є мовленнєвий апарат людини. Артикуляційна фонетика досліджує енергетичний відділ, що складається з дихального апарату людини (легені, бронхи, трахеї), і покликаний забезпечити необхідний струмінь повітря;генераторний відділ, що позначає гортанний апарат (гортань і голосові зв'язки), і покликаний генерувати фонаційне (голосове) звучання як провідне джерело звуку; резонаторний відділ, тобто надгортанний апарат (ротова, носова і глоткова порожнини), що забезпечує артикулювання необхідного звуку.

Джерела виникнення звуку:

фонаційне джерело, тобто коливання голосових зв'язок, що забезпечує утворення голоснихсонорних і дзвінких приголосних;

шумове джерело. Шумні звуки можуть утворюватися двома шляхами — турбулентним й імпульсним. Турбулентний шум, тобто турбулентне завихрення повітряного потоку, з'являється у звуженнях ар тикуляційного тракту і забезпечує утворення глухих щілинних. Імпульсний, або вибуховий, шум твориться в наслідок різкої зміни тиску повітря при явищах зімкнення і розмикання, як наслідок, утворюються глухі проривні;

фонаційно-імпульсне джерело. Синкретичний спосіб утворення звуків (поєднує особливості фонаційного й імпульсного джерел). Таким способом творяться дзвінкі проривні.

Прийоми артикуляційної фонетики:

самоспостереження (інтроспекція)

палатографування;

лінгвографування;

одонтографування;

фотографування;

кінозйомка;

рентгенографування;

кінотензоосцилографування;

міографування

Акустична фонетика (фоноакустика)

Акустична фонетика розглядає фізичний аспект звука. Тому об'єктом акустичної фонетики є фізичне середовище, в якому відбувається мовлення. Для звучання в цілому потрібне пружне середовище, в якому воно (звучання) передається коливаннями. Отже, звукове коливання стає предметом акустичної фонетики. З точки зору акустики, звук мовлення — це явище фізичне, що існує як коливання пружного середовища, яким є повітря. Звукове коливання характеризується величинами, серед яких найважливішими є:

Частота — кількість коливань за одиницю часу, вимірюється в Герцах (Гц). Діапазон мовленнєвих частот людини — від 50 до 10 000 Гц;

Інтенсивність — амплітуда коливання, тобто розмах коливання, вимірюється дециБелами (дБ);

Час — тривалість звука, вимірюється в мілісекундах (мс).

Функцією часу є такі величини, як швидкість і прискорення. Інші величини: період, фаза, відхилення. Акустична модель звукотворення Найперша акустична модель звукотворення належала Кратценштейну (1779). Класична ж теорія акустичної фонетики спирається на праці Г.Фанта (1964). За теорією Фанта, людина породжує звук певної частоти — основний тон. Проте, рухаючись у мовленнєвому тракті, хвиля резонується і набирає додаткових тонів (гармонік). Водночас хвиля фільтрується: одні тони стають сильніші, інші, навпаки, слабшають — залежно від артикуляційних рухів. Відтак кожен звук набуває свого частотного складу — спектра. Прийоми в акустичній фонетиці:

осцилографування (зображення форми звукової хвилі);

спектрографування (зображення частотного сектру звука. Виділяють загальну спектрограму — у площині частота-рівень інтенсивності, а також сонограму — у площині частота-час);

інтонографування (зображення контура інтенсивності звука);

тонографування (зображення контура частоти основного тону).

Перцептивна фонетика

Перцептивна фонетика досліджує сприйняття, засвоєння і вплив окремих звуків і мовлення загалом.

Людина сприймає звукові коливання в певних частотних межах — від 16 до 20000 Гц. Найкраще сприймається звук у частотному діапазоні від 2000 до 3000 Гц. Низькочастотні звукові хвилі, тобто такі, що мають частоту, меншу за 16 Гц, називаються інфразвуком. Хвилі, що мають частоту, більшу за 20000 Гц, називаютьсяультразвуком. Найменша зміна сили звука, що сприймає людина, дорівнює зміні інтенсивності в 1 дБ.

Слухова система людини охоплює:

Периферійний відділ (зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо, де повітряні коливання перетворюються на нервові імпульси);

Центральний слуховий шлях, де нервові імпульси передаються в слухову зону кори головного мозку;

Слухову зону кори головного мозку, що опрацьовує нервові імпульси.

Людина, сприймаючи частоту основного тону, говорить про висоту голосу (низький голос/високий голос, або бас, баритон, тенор, альт, контральто, сопрано), сприймаючи інтенсивність звука, говорить про силу(гучний, або сильний/ тихий, або слабкий голос), сприймаючи час звучання мовленнєвого сигналу, говорить про тривалість і швидкість мовлення (довго/недовго, швидко/повільно). Сприймаючи гармоніки, говорить про тембр голосу.

Методи перцептивної фонетики:

слуховий аналіз;

аудиторський аналіз.

Звуки класифікують:

  • за участю голосу й шуму

  • за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків

  • за способом творення, або як саме утворюється звук

  • за акустичним вираженням

  • за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до твердого піднебіння

За участю голосу й шуму

За участю голосу й шуму приголосні звуки поділяють на:

  • Сонорні — (лат. sonorus — «звучний») — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом

  • Шумні — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на:

    • дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом

    • глухі — ці звуки складаються тільки з шуму

Сонорні

Дзвінкі

Глухі

[в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]

[б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз']

[к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ш], [ц], [ц'], [ч]

Речення для запам'ятовування глухих приголосних: Це теща Феха кашу спече. Усе це кафе «Птах і чаша». Або: Когда папа спит, тогда Федя ходит целый час, шумит.

Для запам'ятовування сонорних: Ми винили рій.

Крім того, шумні звуки (дзвінкі і глухі) утворюють акустичні пари (крім [ф]). Сонорні звуки таких пар не мають.

Дзвінкі

Глухі

[б]

[п]

[д], [д']

[т], [т']

[ж]

[ш]

[з], [з']

[с], [с']

[дж]

[ч]

[дз], [дз']

[ц], [ц']

[ґ]

[к]

[г]

[х]

За місцем творення

За місцем творення приголосні поділяються на:

  • губні

  • язикові — приголосні, які в залежності від того, яка частина язика торкається до піднебіння, поділяються на:

    • передньоязикові

    • середньоязикові

    • задньоязикові

  • глотковий (фарингальний) звук г.

Губні

Передньоязикові

Середньоязикові

Задньоязикові

Глотковий

[б], [п], [в], [м], [ф]

[д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [c], [c'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р']

[й]

[ґ], [к], [х]

[г]

За пасивним органом

За пасивним органом передньоязикові поділяються на:

  • альвеолярні (піднебінно-зубні)

  • зубні — решта передньоязикових приголосних

Піднебінні

Зубні

[ж], [ч], [ш], [дж], [р], [р']

[д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [с], [с'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [л], [л'], [н], [н']

Для того, щоб краще запам'ятати зубні приголосні, використовують речення: Де ти з'їси ці лини.

За способом творення

За способом творення приголосні звуки поділяються на:

  • зімкнені (проривні):

    • зімкнені чисті

      • ротові

      • носові

    • африкати

  • щілинні

  • дрижачі

Ротові

Носові

Африкати

Щілинні

Дрижачі

[б], [п], [д], [д'], [т], [т'], [ґ], [к]

[м], [н'], [н]

[дж], [дз], [дз'], [ч], [ц], [ц']

[в], [ф], [з], [з'], [с], [с'], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л']

[р], [р']

За акустичним вираженням

-свистячі (ц, с, з, дз)

-шиплячі (ш, ч, ж, дж)

За твердістю і м'якістю

М'які приголосні: [д'], [т'], [н'], [дз'], [ц'], [з'], [с'], [й], [л'], [р']

Речення для запам'ятовування (усіх, крім [дз']та [р'] ): Де ти зси ці лини.

7

Соседние файлы в папке IkursIn18