IkursIn18 / зл

Головні образи поем.

Поемы Гомера представляють цілу галерею індивідуально окресленних типових обраів.

Центральною постаттю “Іліади” є Ахілл, юний фессалийский герой, син Пелея і богині Фетіди. Ахілл - цілісна й шляхетна натура, уособлюючи собою ту військову доблесть у сенсі древніх героїв, яка служить ідеологічною основою всієї поеми. Він чуждий до хитрості і двоєдушності. Через свідомості своєї юридичної чинності і величі він звик повелівати. Гнів його проявляється у самих бурхливих формах. Бажаючи помститися троянцям за Патрокла, він працює нагадує якогось демона-винищувача.

Таке ж безумство також і з зовні над трупом Гектора (XXII, 395-401), у тому, що він вбиває на могилі Патрокла дванадцять троянських бранців. Ще йому дано риси співця-поета (IX, 186). Нарешті, він пом'якшується, бачачи собі сльози і жахливе благання батька, який прийшов до нього за тілом вбитого сина.

Якщо ідеал військової доблесті дано від імені Ахілла, то носієм життєвої мудрості є Одіссей - герой “хитромудрий” і “багатостраждальний”. У “Іліаді” він виступає як і воїн, як і мудрий радник, але й як людина, готовий на будь-який обман (X, 383, III, 202). Саме взяття Трої з допомогою дерев'яного коня була його хитрість. Завжди насторожений.

В обох поемах крім головних героїв виведено ще багато другорядних. Деякі їх риси змальовані також дуже яскраво. У “Іліаді” таких осіб більше, ніж “Одіссї”.

Микенский цар Агамемнон, старшого із Атридов, є ватажком всього походу - й називається “владикою чоловіків” чи “пастирем народів”. Менелай - спартанський цар, чоловік викраденої Парисом Олени - головне був зацікавлений у війні. Однак, поет зображує їх обох далеко ще не привабливими рисами. (Обаятельными) рисами наділений образ Нестора - вічний тип старця, який любить згадувати роки юності, і давати свої настанови. Здійснюючи подвиги, він захоплюється мрією опанувати Володаря кілець і від руки Гектора (XVI, 817-857). Престарелый троянський цар Приам змальований виключно привабливими рисами. Це тип справжнього патріарха, оточеного численної сім'єю. По старості звільнив право воєначальника старшому сину Гектору. Він відрізняється м'якістю. Навіть до зневажеваної і усіма Олені він ставиться до дуже сердечно. В “Одіссеї” жваво змальована особистість Телемаху. Поема зображує поступове зростання цього юнака. На початку поеми він представлений ще зовсім юним і несамостійним, у чому він сам визнається матері (XVIII, 227-232). Наприкінці поеми він діяльно допомагає батькові в розправі його з женихами. У цьому вся образі греки змогли побачити тип ідеального юнаки - “эфеба”.

В поемах трапляються й дещо жіночі образи. Особливо виразні образи Андромахи і Пенелопи.

Андромаха - правдива і любляча чоловіка Гектора. Вона живе у постійної тривозі по чоловікові, який, як бачить, докладає всіх себе, постійно беручи участь у боях, “убитий своєю доблестю”. Доля Андромахи глибоко трагічна. При руйнуванні Ахіллом її рідного міста Фів Плакийских вбиті її батько і брати, а мати невдовзі після цього вмирає. Для Андромахи все життя нині у її улюбленому дружині. Наприкінці поеми вона оплакує свого чоловіка при похованні (XXIV, 723-745). Цей зворушливий образ неодноразово привертав увагу поетів й у пізніші часи.

Взірцем сімейної чесноти і вірності, змальована Пенелопа в “Одіссеї”. У перебігу двадцяти років, поки відсутній Одіссей, вона не змінила щодо нього своїх почуттів та завзято вірить у повернення. Становище її вкрай важке, оскільки віа оточена недоброзичливими людьми, хто вважає її вдовою і домагаються її руки, сподіваючись в такий спосіб отримати й царську (власть).

Такі головні образи гомерівських поем. Усі вони різняться цілісністю, простотою, у часто навіть наївністю, яке характерне для епохи “дитинства людського суспільства”. Вони змальовані із чудовою силою і життєвістю й відзначена найглибша людська правда.

Майстерність Гомера.

Велика заслуга Гомера полягає в тому, що до нього поети викладали в коротких піснях тільки невеликі частини з великої області сказань про події Троянської війни, а він поєднав у художньої композиції, дотримуючись законів поетичної єдності, великий, закінчений цикл сказань. Цей цикл, з якого Гомер почерпнув матеріали для обох великих поем, «Іліади» та «Одіссеї», — Троянський цикл^[5]. До основних сюжетно-стилістинчих особливостей поем Гомера слід віднести такі:

розповідь про дійсні історичні події поєднується з авторською вигадкою.

у монументальній, ідеалізованій формі відтворюються норми героїчної поведінки людини, яка захищає честь, свободу і незалежність свого народу.

традиційна композиція: заспів, який готує читача до сприйняття розповіді про події; вказує на час і місце події, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або інших осіб (наприклад, Муза).

немає розгорнутих описів зовнішності героїв.

у стилі поем збереглося багато елементів, які беруть початок у пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, речі — усі має епітети: хмарогонитель Зевс, волоока Гера, прудконогий Ахіллес, шоломосяйний Гектор, ясноока Афіна і так далі.

у поемах багато повторень. Кількість віршів, що повторюються сягає 2253 (явище ретардації).

До речі, останнім часом усе більшого розповсюдження набуває думка, що Гомер для обробки поеми використовував писемну фіксацію, без неї неможливо осягнути й так струнко, обдумано скомпонувати величезний обсяг матеріалу. Звичайно, про створення письмового тексту в сучасному розумінні, тобто тексту для читання, не було й мови. Уривки героїчного епосу про Троянську війну, як і раніше, виконувалися рапсодами усно. А якщо немає фіксованого, записаного канонічного тексту, то неминуче з’являються різні варіанти, вставки (інтерполяції), купюри тощо. Виникає загроза “розчинення” першоджерела у переспівах, версіях. Сáме бажання зберегти, не дати розчинитися в імпровізаціях текстові “Іліади” спонукало в середині VІ ст. до н.е. (час правління в Афінах тирана Пісістрата) створити комісію, яка закріпила текст поеми письмово. не можна не погодитися з думкою відомого літературознавця античника В. Ярхо: “Хоч би як сучасна філологія уявляла собі виникнення гомерівського епосу, для європейської суспільної та естетичної думки протягом багатьох століть Гомер залишався свого роду еталоном усієї давньогрецької культури”.

Гомер і Україна.

Конкретно Гомера та Україну пов язує лише те, що багато митців слова використовували цитати, думки цього античного автора, які дійшли до нас з його творами «Ілліада» та «Одіссея»