Питання 27. Проаналізуйте психологічні фактори успішності учіння

До цих факторів належать:

• особливості розумової діяльності дитини;

• ставлення до учіння;

• самооцінка своїх успіхів;

• рівень домагань;

• вікові та індивідуальні особливості розвитку;

• метод навчання;

• умови життя та ін.;

• система здібностей до засвоєння знань та способів діяльності.

Ставлення до учіння; уміння вчитися; особливості мислення є

основним фактором успішності учня.

Поряд із загальнопсихологічними закономірностями процесу учіння на його успіхах позначаються індивідуально-психологічні особливості в сформованості і розвитку окремих психічних процесів якостей особистості.

Однією із сторін індивідуально-психологічних відмінностей учіння є індивідуальний стиль учбової діяльності, який виявляється:

• в стійких способах учбової роботи,

• в системі навичок, прийомів,

• пристосуванні індивіда до вимог діяльності.

У такій системі недоліки однієї з сторін компенсуються високим рівнем розвитку інших і в цілому система забезпечує продуктивність діяльності.

Індивідуально-психологічні особливості своєю природною передумовою мають типологічні особливості НС (силу, урівноваженість, рухливість), але не вони самі по собі зумовлюють успіхи учня, а залежно від характеру спрямування їх функцій в навчально-виховній діяльності, у їх взаємодії з навколишнім середовищем. Індивідуальні особливості виявляються в здібностях, інтересах – є дійовим фактором учіння.

У процесі учіння не тільки виявляється, а й формується індивідуальний стиль учбової діяльності учня, той склад способів і прийомів учіння, який забезпечує його успішність. Наприклад, учень з руховим типом НС успішно виконує завдання контрольної роботи в умовах дефіциту часу за рахунок таких рис, як висока швидкість реакцій, вміння швидко міняти характер власних дій, прискорювати темп. В свою чергу, учень з інертним типом НС досягає успіху, використовуючи такі розумові риси, як наполегливість, підвищена увага, самоконтроль, чіткість та систематичність у роботі.

Питання 28. Дайте психологічну характеристику педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність – це цілеспрямований виховуючи та навчаючий

вплив вчителя на учнів з метою особистісного та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення.

В залежності від продуктивності в педагогічній діяльності виділяють п’ять рівнів:

1-репродуктивний (мінімальний)- педагог вміє передавати іншим те, що

знає сам;

2-адаптивний (низький, малопродуктивний )- педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії;

3-локально –моделюючий (середній, середньо продуктивний)- педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулювати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добирати систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнавальну діяльність);

4-системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний) – педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому;

5-системно –моделюючий діяльність та поведінку учнів ( найвищий, високопродуктивний) – педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби та результат.

Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду.

Засобами педагогічної діяльності є наукові ( теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників ; відповідні уявлення, які виникають в учнів під час цілеспрямованого спостереження ( на л/б, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп’ютерні, графічні та інші засоби.

Засобами передання є пояснення показ ( ілюстрація), спільна робота з учнями під час вирішення учбових задач, безпосередня практика(л/б, польова), тренінги.

Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення.

В педагогічній діяльності виділяють ті ж мотиваційні орієнтації,що і в учбовій. Зовнішні мотиви ( н-д мотив досягнення, престижу роботи у відповідних навчальних закладах) та внутрішні мотиви (орієнтація на процес і результат своєї діяльності, особистісно-професійного росту, самоактуалізації). Специфічним мотивом виступає орієнтація на домінування, мотив влади.

Питання 29. Охарактеризуйте стадії педагогічного спілкування

В. Кан-Калік визнгачає такі стадії педагогічного спілкування, як:

1. Орієнтування під час спілкування. Вчитель адаптує власний звичайний стиль спілкування до конкретних умов, що склалися саме на цьому уроці чи на виховному заході. Така адаптація ґрунтується: на усвідомленні педагогом власного стилю спілкування з учнями; на мисленному відтворенні минулих особливостей спілкування з певним класом; на уточненні стилю спілкування у нових комунікативних умовах діяльності, що випливають із ситуації у класі та висунутих педагогічних завдань.

2. Початкова стадія спілкування. На підставі нової інформації про ситуацію та конкретні умови коригуються обрані прийоми і способи спілкування. Система спілкування приводиться у відповідності до системи педагогічних завдань, які вчитель має розв’язувати. Важливим є перше враження, яке справив педагог на учнів. При цьому не можна покладатися лише на офіційні правила взаємовідносин, які регламентують процес педагогічного спілкування. Вчитель має розв’язувати цю проблему як важливе комунікативне завдання.Розрізняють такі варіанти розв’язання комунікативного завдання: мовний (словесне звертання до учнів), поведінково-знаковий (записи на дошці, використання наочних посібників тощо) та змішаний, який містить елементи трьох попередніх.

3. Зосередження уваги учнів на вчителеві. Педагогічне спілкування буде продуктивним лише за умови концентрації довільної уваги учнів на вчителеві.

4. Вербальне спілкування – уміння педагога домагатися, щоб учень не лише почув, зрозумів, а й “побачив” внутрішнім зором почуте. Звідси випливають вимоги виразності мови вчителя, точності його формулювань, здатності впливати не лише на розум, а й на почуття учнів, стимулювати при цьому їхнє мислення, уяву, потребу в пошуковій діяльності. Все зазначене залежить від рівня розвитку у вчителя образного мислення та педагогічної уяви, сформованості власних мовних здібностей. Усе це потребує наявності мовної пам’яті, вміння правильно добирати мовні засоби, логічно будувати та викладати думки, орієнтувати розмову на співрозмовника. Важливими є також загальна ерудованість та культура педагога.