Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Кафедра психології

Методичні рекомендації до складання державного екзамену з психології для студентів психолого-педагогічного факультету стаціонарної та заочної форм навчання

(Освітньо-кваліфікаційний рівень:бакалавр)

Полтава – 2013

Екзаменаційні питання з психології (бакалавр)

1. Розкрийте предмет та завдання загальної психології .

2. Розкрийте зв’язок психології з іншими науками.

3. Дайте характеристику основних галузей психологічних знань

4. Дайте характеристику основних напрямів в сучасної психології.

5. Розкрийте методи психології та основні вимоги до них.

6. Поясніть особливості розвитку і виховання особистості.

7. Дайте характеристику структури особистості.

8. Охарактеризуйте основні види діяльності людини.

9. Назвіть властивості сприймання та охарактеризуйте їх.

10. Охарактеризуйте розумові дії та операції мислення.

11. Назвіть та охарактеризуйте види мислення .

12. Дайте характеристику основних якостей волі.

13. Назвіть типи темпераментів та охарактеризуйте їх.

14. Дайте характеристику поняття здібності.

15. Проаналізуйте основні риси типового характеру.

16. Розкрийте предмет та завдання вікової психології.

17. Розкрийте предмет та завдання педагогічної психології.

18. Дайте характеристику методів дослідження педагогічної психології.

19. Охарактеризуйте особливості психічного розвитку дітей раннього віку.

20. Визначте роль гри як ведучого виду діяльності дошкільника.

21. Дайте характеристику продуктивних видів діяльності дошкільника

22. Розкрийте особливості учбової діяльності молодших школярів.

23. Розкрийте поняття про провідну діяльність.

24. Розкрийте структуру та завдання психології виховання.

25. Розкрийте вікові аспекти виховання.

26. Дайте характеристику психології індивідуального підходу до дитини у процесі виховання.

27. Проаналізуйте психологічні фактори успішності учіння.

28. Дайте психологічну характеристику педагогічної діяльності.

29. Охарактеризуйте стадії педагогічного спілкування.

30. Охарактеризуйте стилі педагогічного спілкування.

Питання 1. Розкрийте предмет та завдання загальної психології

Термін "психологія"походить від грецьк.–душа і–слово, вчення, що означає "наука про душу".Психологія – одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльністьлюдини, яку вивчає наука психологія.

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.

Завдання загальної психології :

1. Вивчити умови і основні закономірності формування особистості, засобів впливу на неї, можливість керування нею.

2. Вивчити можливості щодо засвоєння людиною знань.

3. Вивчення психологічних передумов підвищення продуктивності праці.

4. Визначити індивідуальні підходи до дитини, закономірності та умови підвищення ефективності навчання та виховання.

5. Дослідження структури психологічної діяльності людини, основні прояви, форми.

Отже, знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості. Психологія – наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми психіки як відображеного в мозку людини образу дійсності, за допомогою якого відбувається управління діяльністю людини.

Питання 2. Розкрийте зв'язок психології з іншими науками

Психологія тісно пов'язана з природничими науками, що вивчають будову і діяльність головного мозку. Недаремно відомі вчені І. Сєченов, І. Павлов, П. Анохін, Олексій Ухтомський та інші. ставили перед собою завдання розкрити фізіологічні механізми людської психіки. Разом із тим у природничих науках виникають проблеми, які потребують психологічних досліджень. Так, проблема виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції, котру німецький учений Ернест Геккель назвав „світовою загадкою”, для подальшого розвитку біологічних наук є не менш важливою, ніж проблема виникнення життя.

Розв’язання багатьох проблем медичних наук також передбачає участь психологів. Борючись із захворюваннями та лікуючи хворих, лікарю завжди слід використовувати дані про психіку людей: ще Авіценна говорив, що передусім потрібно лікувати не тіло, а душу.

Дані психології постійно використовують представники технічних наук – при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення інформації тощо. Щоб збільшити надійність системи „людина – машина”, в якій людина часто є найменш надійною ланкою, що призводить до виходу з ладу техніки, аварій і катастроф, потрібно ще на рівні проекту враховувати можливості людської психіки.

Традиційним є зв'язок психології з педагогікою. Ще відомий педагог Костянтин Ушинський зазначав, що коли педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна пізнати її в всіх відношеннях. Якщо раніше завдання психології полягало в „психологічному обґрунтуванні” різних педагогічних принципів, норм тощо, то тепер психології відводиться авангардна роль. Вона повинна розкривати можливості дитини і шукати нові форми й методи ефективного навчання та виховання.

Постійну потребу використовувати здобутки психології мають суспільні науки. У дослідженні соціальних процесів завжди виникає необхідність урахувати психологічні фактори: механізми індивідуальної та групової поведінки людей, соціальні настановлення й орієнтири, настрої, почуття, психологічний клімат, механізми навіювання, наслідування, психологічного зараження тощо.

Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох суміжних проблем. У процесі їх вивчення з'являються й набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій та наукових теорій.

Отже, між психологією та іншими науками існує двосторонній зв'язок:

в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших –науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання певних питань. Міжпредметні зв'язки психології та інших наук сприяють їх взаємному розвиткові й застосуванню на практиці.

Питання 3. Дайте характеристику основних галузей психологічних знань

Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв'язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології— космічна.

Загальна психологія – досліджує індивіда, а саме його пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення, мова) та особистість

( емоції, здібності, темперамент, характер, волю).

Серед спеціальних галузей, розглянемо ті, що тісно пов’язані з теорією і практикою навчання і виховання дітей:

Вікова психологія – вивчає психологічні особливості людини на різних етапах її розвитку та закономірності переходу від одного етапу до іншого.

Педагогічна психологія – психологічні закономірності навчання і виховання дітей, фактори, які впливають на успішність навчання і виховання, взаємодія педагога і дітей.

Соціальна психологія – психологічні явища, які виникають в процесі взаємодії людей в різних групах, соціально-психологічні явища, прояви особистості в групі (сім’ї, школі, групі дитячого садка).

Психопатологія дітей – вивчає відхилення в розвитку психічної діяльності дітей.

Сурдопсихологія – розвиток дітей з дефектами слуху.

Тифлопсихологія – розвиток дітей з дефектами зору.

Олігофренопсихологія – наука про патології психічного розвитку, пов’язані з вродженими дефектами мозку.

Отже, кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.

Питання 4. Дайте характеристику основних напрямів у сучасній психології.

Біхевіоризм(основоположник Д. Уотсон) заперечує свідомість як предмет психології. Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули. Основне у поведінці — це навички. Мислення біхевіористи зводять до мови та мовних навичок. Провідним у навчанні вони вважають дресирування, під час якого набуваються необхідні навички; при цьому усвідомлення мети, змісту та процесу навчання недооцінюють.

Гештальтпсихологія (від нім. „форма”). Німецькі вчені Т. Вертгаймер, В. Келер, К. Левін висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Було здійснено розроблення поняття психологічного образу, утвердження цілісного підходу до психічних явищ.

Фрейдизм (психоаналіз) – чи не найвідоміший у світі напрям. 3. Фрейд увів до психології важливі проблеми: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив психічних травм дитинства на поведінку людини в зрілому віці тощо. Однак уже його найближчі учні дійшли висновку., що не сексуальні прагнення переважно, а відчуття неповноцінності й необхідність компенсувати цей дефект (А.Адлер) чи колективне несвідоме (архетипи), що ввібрало в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг), визначають психічний розвиток особистості.

Представники когнітивної психології У. Найссер, А. Павійо та інші відводять у поведінці суб'єкта головну роль знанням (від лат. соgnitіо – знання ). Для них центральним стало питання про організацію знання в пам'яті суб'єкта, про співвідношення вербальних та образних компонентів у процесах запам'ятовування і мислення.

Найвизначніші представники гуманістичної психології А. Маслоу, Г. Олпорт, Г.А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс предметом психологічних досліджень уважають здорову творчу людську особистість. Метою такої особистості є самоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного начала власного „Я”. Людина відкрита світові, наділена тенденціями до постійного зростання та самореалізації.

Інтерактивна психологія (Е. Берн) розглядає людину як істоту, головною характеристикою якої є спілкування, взаємодія між людьми. Мета психології – вивчати закони взаємодії, спілкування, стосунків, конфліктів.

У вітчизняній психології також варто назвати чимало видатних імен.

Л.С. Виготський (1896 – 1934) увів поняття про вищі психічні функції (мислення в поняттях, розумне мовлення, логічна пам'ять, довільна увага ) як специфічно людську, соціально обумовлену форму психіки. Вони розвиваються в процесі навчання. Заклав також основи культурно-історичної концепції психічного розвитку людини.

О.М. Леонтьєв (1903 – 1979) провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування віщих психічних функцій як процесу інтеріоризації вищих форм знаряддєво-знакових дій до суб'єктивних структур психіки людини.

О.Р. Лурія (1902 – 1977) особливу увагу приділяв проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій та їх порушень. Він став одним із творців нової галузі психологічної науки – нейрофізіології.

П.Я. Гальперін (1902 – 1988) розглядав психічні процеси (від сприйняття до мислення включно) як орієнтувальну діяльність суб'єкта в проблемних ситуаціях. Сама психіка в історичному плані виникає тільки в ситуації рухливого життя для орієнтування на основі образу і здійснюється за допомогою дій у плані цього образу. П.Я. Гальперін – автор концепції поетапного формування розумових дій (образів, понять). Практична реалізація цієї концепції допомагає істотно підвищити ефективність навчання.

Отже, останні два сторіччя розвиток психології тісно пов'язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.

Питання 5. Розкрийте методи психології та основні вимоги до них

Методи наукового дослідження – це ті прийоми та засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій.

Психологія висуває до методів дослідження психологічних явищ певні вимоги:

• психологічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності;

• метод психологічних досліджень повинен бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприйняття її дій в різних природних умовах (праця, гра, учбова діяльність).

Позитивне – вивчають те, що не виявляється технічними приладами, не можна описати за допомогою математичних формул; природність умов.

Негативне

• дослідник пасивний (не має права втручатися, чекає коли буде те чи інше явище);

• важко виділити причинно-наслідкові зв’язки;

• суб’єктивізм;

• дані вимагають перевірки на достовірність та надійність.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно повинно відповідати певним вимогам:

• бути цілеспрямованим, а не випадковим;

• здійснюватися планомірно й систематично;

• бути забезпеченим достатньою кількістю інформації про спостережуване явище (якомога більшою кількістю фактів);

• точно фіксувати результати спостереження.

Експеримент – збір фактів в спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв психічних явищ, продумано створена штучна ситуація, в якій досліджувана властивість, виявляється та оцінюється краще всього.

Позитивне:

• активне втручання дослідника в діяльність досліджуваного;

• створення умови;

• зміна напрямку дослідження ( змінюються одні умови, інші не змінюються);

• можливість повторного досліду (відкидається випадковість).

Види експерименту:

Лабораторний:

-лабораторні умови, дії визначаються інструкцією;

• спеціальні прилади, апаратура;

• поведінка не дуже природня (страх, намагання показати себе з кращої сторони);

• більш точні

Природній – вперше запропонував в 1910 А.Ф. Лазурський:

• природні умови ( гра, урок);

• немає приладів;

• дані більш відповідають типовій життєвій поведінці досліджуваних;

• не завжди точні (тому що експериментатор не може строго контролювати впливи різних факторів).

Психологічні тести – система випробувань та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини.

Вимоги:

• чітка процедура збору та обробки первинних даних;

• стандартизованість зовнішніх умов;

• обов’язковий для всіх комплекс випробувальних завдань (однакові можливості);

• наявність більш-менш фіксованої системи оцінювання результатів;

• зміст тексту та інструкція мають бути максимально чіткими та зрозумілими.

Позитивне:

• велика кількість досліджуваних;

• фіксована система оцінок;

• легко обробляти.

Негативне:

- досліджуваний може свідомо вплинути на результати (коли знає для чого);

• не можна застосовувати, коли досліджуваний не повністю впевнений в існуванні тих чи інших якостей або свідомо чи підсвідомо не бажає визнавати наявність певних якостей у себе.

Опитування– метод при використанні якого людина відповідає на ряд запитань.

Усне опитування (бесіда) – збір даних в процесі особистого спілкування за спеціально складеними програмами. Застосовують, коли потрібно проспостерігати за поведінкою та реакцією людини, що відповідає на запитання.

Позитивне :

• безпосередній контакт;

• можна змінювати питання.

Негативне:

• великі затрати часу.

Письмове опитування – різновид: анкета –система питань, адресованих великій кількості людей.

Позитивне:

-нестандартні відповіді;

• більш повні дані;

• велика кількість людей.

Негативне:

• важка обробка;

• неможливо співвіднести відповідь з реальністю і поведінкою;

• не можна врахувати реакцію досліджуваного на зміст питань, і тому не можна їх змінювати.

Метод вивчення результатів діяльності – цінна інформація про внутрішній світ людини, про її ставлення до оточуючих, особливості сприймання, психічних якостей та властивостей особистості, рівень її розвитку.

Позитивне:

• Зафіксовані матеріально результати діяльності – це дозволяє неодноразово повертатися до них, порівнювати результати.

До продуктів діяльності відносять – малюнки, письмові твори, технічні поробки.

Питання 6. Поясніть особливості розвитку і виховання особистості

Розвиток особистості–це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються.

Керуючи розвитком особистості, слід зважати на те, що характерні для певного віку особливості розвитку не завжди збігаються з паспортним віком дитини. Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік, дехто відстає від нього. Іноді це зумовлюється природженими анатомо-фізіологічними особливостями організму, але здебільшого причиною цього є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють її розвитку або гальмують його. Завдання школи та вчителя –виявляти ці причини або зміцнювати те, що сприяє успішному розвитку дитини, й усувати те, що негативно позначається на вихованні її особистості.

У формуванні особистості важливу роль наслідування дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне так і негативне, оскільки у них ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих. Наслідування особливо яскраво виявляється у дітей дошкільного віку. Діти цього віку не виявляють самостійності у ставленні до вчинків, поведінки, думок, висловлювань дорослих і механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у підлітковому та юнацькому віці, зі зростанням її інтелекту і самостійності діти критично оцінюють вчинки та поведінку дорослих, запозичують краще, а гірше заперечують і відкидають. Проте і в старшому віці вони можуть переймати від дорослих негативне, якщо позитивний досвід навколишньої дійсності не стане домінуючим в їхньому житті та не сформується морально-етичне ставлення до вчинків інших і самовладання.

Дошкільний вік–це період підготовки дитини до навчання у школі та елементарного самообслуговування. У цей період життя настають значні зміни в анатомо-фізіологічному та духовному розвитку дитини, завдяки яким вона стає здатною навчатися у школі, засвоювати знання, норми моральної поведінки й виконувати посильні суспільно корисні трудові доручення. Важливим аспектом розвитку дітей-дошкільників є їхнє прагнення до знань, оволодіння першими нормами поведінки в колективі, здатність самостійно виконувати нескладні доручення дорослих, обслуговувати себе, допомагати іншим, спрямовувати свої дії не тільки на безпосередньо сприймані, а й на уявлювані предмети та ситуації. Хоча емоції в дошкільному віці ще неусталені, воля слабка, переважає навіюваність, за належно організованих умов дошкільники виявляють наполегливість і уважність під час виконання інтересної роботи, здатні виконувати найпростіші трудові доручення.

Життя та діяльність дітей молодшого шкільного вікузумовлені їхньою навчальною діяльністю. У процесі навчання у них успішно розвиваються психічні процеси–сприймання та спостережливість, пам'ять та увага, уява, набуваючи цілеспрямованого, довільного характеру.

Учні молодшого шкільного віку глибше осмислюють і здатні аналізувати мову та мовлення: слово усвідомлюється як частина мови, висловлювані судження–як речення, в реченні усвідомлюються його члени. Це сприяє поглибленню суджень і міркувань, формуванню логічних висновків, засвоєнню абстрактного математичного та граматичного матеріалу, формуванню культури мовлення. Молодші школярі оволодівають правилами поведінки в колективі, розглядають свої вчинки та поведінку не тільки з власної позиції, а й з позиції колективу, критично оцінюють поведінку приятелів, стають вимогливими до них. У молодших школярів розвиваються такі якості, як самовладання, наполегливість, ціле спрямованість, витриманість, дисциплінованість. На цих засадах формується здатність керувати власною поведінкою, підпорядковувати її шкільним завданням. Молодші школярі успішно включаються в трудову діяльність, усвідомлюють її соціальний зміст і значення.

Середній шкільний,або підлітковий, вікпривертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особливо пов'язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни істотно позначаються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізнавальній діяльності та поведінці, на стосунках у колективі.

У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий розвиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє. Учні середнього шкільного віку поміч по виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення при неправильному вихованні може виявлятися у викривлених формах негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчинках та браваді порушеннями норм поведінки. Це трапляється тоді, коли підліток не включається в життя колективу, не виконує суспільне корисних доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяльності, а вчителі та батьки не спонукають його до цього, не враховують вікових особливостей його розвитку.

У підлітка помітно зменшується навіюваність і міцніє воля, підищується інтерес до трудової діяльності, змінюються стосунки в колективі, розвиваються і стають більш стійкими морильні почуття, естетичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формуються ідейна спрямованість, світогляд і самосвідомість особистості. Діяльність стає цілеспрямованішою і соціально вмотивованішою.

Старший шкільний,або молодший юнацький вік є поглиблення розумового і морального розвитку особистості. У центрі уваги молодшого юнака стають самопізнання та самокритичність, які при неправильному вихованні можуть набрати негативних рис самовпевненості, самозакоханості або невпевненості, невіри у свої сили.

У цьому віці чітко окреслюються пізнавальні інтереси, схильність займатися певною науковою діяльністю, видом спорту, визначаються професійні нахили. Але ці особливості не завжди бувають глибокими та стійкими, якщо не спрямовуються й не зміцнюються школою, вчителями, досвідченими старшими. Молодший юнацький вік–це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами, усталення вольових якостей, рис характеру, дійового застосування засвоєних морально-політичних позицій. Властива старшому шкільному вікові спрямованість на прагнення разом з колективом реалізувати свої задуми є важливим чинником морального й розумового формування особистості в цей період.

Отже, на розвиток особистості впливає уклад суспільного життя, досягнення науки і техніки, багатство інформації, одержуваної через кіно, радіо, телебачення, книги і газети. Тому не можна обмежуватися суто шкільними засобами навчання та виховання підростаючої генерації.

Успішне керування формуванням особистості потребує досконалого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його використання у навчально-виховній роботі.

Питання 7. Дайте характеристику структури особистості

Особистість— це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

Структуру особистостірозглядають по-різному. Одні вважають, що доцільно розглядати лише психологічнікомпоненти (пізнавальні,емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще йбіологічніаспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

У структурі особистості розрізняють типовета індивідуальне.Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура – спрямованість особистості:моральні

якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям

людини.

Друга –підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя –підструктура форм відображення.Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості.Об'єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Отже, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо –складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Питання 8. Охарактеризуйте основні види діяльності людини

До основних видів діяльності людини відносяться гра, навчання, праця.

Ігрова діяльність.Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Гра–не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товарискість, правдивість, чесність тощо. Ушколярівпереважають дидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. Упідлітковому та юнацькому віціможуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність.Навчання–основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Поряд із загальноосвітніми цілями з'являються практичні — підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, умінь і навичок.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до і трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов'язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості –розуміти та засвоювати складніші знання.

Праця.Праця–свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Від генерації до генерації праця ставала дедалі різноманітнішою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалися землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарське ремесло, судноплавство.

У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці–наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій.Цим її трудові дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ста­вить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, слід після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями високої кваліфікації.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці впродовж усього часу її виконання. Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі роботи людина переживає успіхи та невдачі. Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов'язаного з ними ставлення людини до трудових обов'язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-психологічні якості людини, як акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість різних видів праці. Різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичнута розумову.До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності.Результатом фізичної праціє матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини.Результат розумової праці–це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя.Специфічні особливості цієї праці зумовлені передусім її завданням та об'єктом. Завдання вчителя полягає в тому, щоб озброїти учнів міцними та глибокими знаннями основ наук, всебічно розвинути їхні здібності. Звідси випливають також вимоги, що їх ставить педагогічна діяльність до її виконавця. Вчителеві потрібно передусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, які він має передати учням, постійно збагачуючи і розширюючи власні знання. Він повинен знати своїх учнів, вікові та індивідуальні особливості їх розвитку, уміти передавати учням знання, якими володіє сам, відповідно організовувати їх пізнавальну та трудову діяльність. Особливо велике значення мають такі риси особистості вчителя, як впливовість, контактність, освіченість, культура мови, переконаність, принциповість, а також інші позитивні риси характеру, такі як любов до своєї професії, любов до дітей, вимогливість і чуйне ставлення до них, педагогічний такт, що ґрунтується на правильному психологічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому доводиться діяти, ініціатива в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної роботи невпинне прагнення до вдосконалення власної педагогічної майстерності.

Отже, людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності.