Глава 1 3
системи – мислительний тип, певна їх рівновага – середній тип людей. Ці відмінності в сучасній науці пов’язують із функціями лівої (словесно- логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку.
Художньому типові властива яскравість образів, мислительному – перевага абстракцій, логічних конструкцій. У однієї й тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них більш значуща за інші. Водночас у різних людей спостерігаються ті самі здібності, які, проте, не однакові за рівнем розвитку.
Здібності розвиваються в обдарованість, а потім талант. Поняття обдарованості не має загальновизнаного визначення.
ОБДАРОВАНІСТЬ – це система здібностей людини, яка дозволяє їй досягнути значних успіхів в одній або кількох видах діяльності.
Обдарованість людина одержує як щось спадкове. Вона є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості й нерозривно пов’язана з усім її життям, виявляючись на різних етапах її розвитку. Це явище виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Обдарованість виражає внутрішні дані й можли- вості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх спів- відношенні з вимогами, які висуває ця діяльність.
Усередині тих чи інших спеціальних здібностей виявляється зага- льна обдарованість індивіда, яка співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
Талант – це такий рівень розвитку здібностей, який дає людині можливості творчо працювати й досягнути надзвичайно важливих, значущих успіхів у діяльності.
ТАЛАНТ – високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних. Це сукупність здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості та суспільною значущістю.
Талант може виявитися в усіх сферах людської праці: в організа- торській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, у найрізноманітніших видах виробництва.
Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, який втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодіння культур- ною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогре- сивному розвитку суспільства.
13.3. Розвиток здібностей
Нині перед суспільством гостро стоїть проблема виявлення законо- мірностей і механізмів формування та розвитку здібностей. Це висуває відповідні вимоги до психології.
Природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природ- жені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які
163
проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Лише своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання зумовлює формування у неї здібностей. Для цього найчастіше застосовують систематичні тренування, які передба- чають активне включення в діяльність.
Першою ознакою зародження здібностей є нахил – стійка орієн- тованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд із тяжінням до діяльності зумовлює швидке досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справж- нього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незва- жаючи на активне захоплення, дає посередні результати.
Крім задатків, важливе значення для розвитку здібностей має врахування у виховному процесі сенситивних періодів формування функ- цій. Кожна дитина у своєму розвиткові проходить періоди підвищеної чутливості до певних виховних впливів, до засвоєння тих чи інших видів діяльності. Наприклад, у віці 2–3 років дитина інтенсивно оволодіває мовою оточення, яка згодом стає для неї рідною. Важливо підкреслити, що періоди особливої готовності до оволодіння певними видами діяль- ності рано чи пізно закінчуються. Якщо ту чи іншу функцію не було розвинено у сензитивний період, то згодом її розвиток виявиться усклад- неним, а то й зовсім неможливим. Саме тому, люди, які прагнуть вивчити іноземну мову в дорослому віці, докладають багатьох зусиль, але майже ніколи не володіють нею краще, ніж рідною.
Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психоло- гічна підготовка до того чи іншого виду діяльності. Наприклад, психоло- гічна готовність особистості до професійної діяльності передбачає сфор- мованість у неї знань й умінь з фаху, а також певних моральних та емоційно-вольових властивостей.
Якісний аналіз здібностей спрямовано на виявлення таких індиві- дуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності.
Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко вико- ристовують різноманітні тести (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності тощо). Дослідження конкретно-психологічних характерис- тик різних здібностей дають змогу виокремити загальні властивості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності (наприклад, інтелект), а також спеціальні властивості, які відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (спеціальні здібності). Урахування рівня розвитку здібностей під час вибору професії та в доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.
Контрольні питання:
•Що становлять собою здібності?
•Який взаємозв’язок задатків і здібностей?
•Які рівні здібностей Ви знаєте?
•У чому виявляються загальні здібності?
•У чому виявляються спеціальні здібності?
164
Глава 1 3
•На які види поділяються здібності?
•Які особливості розвитку здібностей?
Література:
Айзенк Г. Проверьте ваши способности / Пер. с англ. – М.: Мир, 1972.
Барков В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини. – К.: Україна, 1991. Видинеев Н.В. Природа интеллектуальных способностей человека. – М.: Мысль, 1989.
Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. Психологія, діагностика, педагогіка / Пер. з рос.
– К.: ВІПОЛ, 1993.
Голубева Е.А. Комплексное исследование способностей // Вопр. психологии. – 1986. – №5. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – М.: Лантерна: Вита, 1995. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.
Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова, 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.
165
Психологія: навчальний посібник
Глава 1 4
СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
Соціопсихічна підструктура особистості утримує в собі психічні компоненти особистості, які сформувалися переважно під час соціалізації і забезпечують її рух у соціальному просторі й часі. До соціопсихічної підструктури особистості входять досвід, характер і спрямованість.
14.1. Досвід
ДОСВІД – це знання та навички, які людина набуває в процесі соціалізації. Сюди також належать уміння, звички, цінності, соціальні установки тощо.
Набувається досвід упродовж соціалізації. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник. Поряд із біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприйняття середовища, виникали вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.
Разом із двома джерелами поведінки (спадково закріпленою про- грамою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, – передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.
Досвід є важливим психічним, яке впливає на розвиток особистості та її психіки. У процесі засвоєння знань, навичок, умінь, культурних і національних цінностей, способів виробництва, всієї сукупності соціаль- них відносин людина виявляє активність, усвідомлює навколишній світ і себе в ньому. Через діяльність вона бере участь у різних системах зв’язків і відносин, певним чином впливаючи на них, стає творцем чогось нового. Однак людина сама стає об’єктом впливу всіх перелічених компонентів. Цей зворотний зв’язок має формуючий характер: засвоюючи соціальний досвід, людина розвиває свою особистість. Отже, досвід стає специфічним психічним, яке об’єктивується у психіці й впливає на функціонування інших її підсистем. Уже нове внутрішнє психічне особистості об’єкти- вується у створених нею предметах матеріальної та духовної культури, а також у вчинках.
Кожна людина, кожне покоління спирається на досвід поперед- нього, просуваючись уперед. Процес набування досвіду невід’ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Така роль означає соціальну функцію конкретної особистості, певну модель її поведінки. Вона залежить від засвоєних та усвідомлених соціальних норм, очікувань, стосунків, сукупності взаємовідносин тощо. Кількість ролей, які виконує людина, залежить від тих соціальних груп і видів діяльності, у яких вона бере участь. Але що більше соціальних ролей виконує вона, то більше набуває соціального досвіду. Через досвід формується ставлення до життя, праці,