Глава 4
НАДСВІДОМІСТЬ (надсвідомий рівень) – утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії із Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії.
До надсвідомих явищ зараховують творче натхнення, що супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, а також випадки миттєвого розв’язання завдань, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і ті явища, які називають парапсихічними, тощо.
Наприклад, геомагнітні збурення впливають на психічні стани людей та їхню поведінку. Навіть різка зміна погоди, зміна пори року впливають не тільки на фізичне самопочуття людей, а й на їхній настрій.
4.4. Багатосистемність психіки
Разом із багаторівневістю, людська психіка, як цілісна система, має багато підсистем, кожну з яких можна розглядати як відносно самостійну систему.
До першої групи систем психіки належать:
•Психічні процеси, які поділяють на дрібніші підсистеми: а) психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява); б) емоційно-почуттєві процеси (емоції та почуття); в) вольові процеси.
•Психічні властивості (темперамент, здібності, характер).
•Психічні стани, яких у науці налічують чимало (і позитивних, і негативних).
•Психічні утворення (мотиви, стереотипи, переконання, установки, знання, навички, вміння тощо).
Психічні процеси – це різні форми чи види взаємодії внутрішнього і зовнішнього психічного, внаслідок чого у психіці відображаються предмети та явища. «Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому» (С.Д. Максименко).
Психічне як процес – поняття, яке ввів у психологію І.М. Сєченов, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує як процес – живий, найбільш пластичний, безперервний, не заданий, відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани й образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв’язання завдання тощо).
Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемонічними, мислен- нєвими, мовленнєвими, уявними, вольовими та ін.).
61
Психічні властивості – сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання.
Наприклад, на ґрунті психічного процесу відчуття, сприйняття, пам’яті, уваги, почуття, уяви, мислення й волі можуть породити такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнят- ливості, пам’ятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо.
Психічні стани – це різні види інтегрованого відображення людиною взаємодії внутрішніх і зовнішніх психічних впливів у певний статичний відрізок часу.
Причому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відобра- женого предметного змісту. Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, нудьга, страх, відчай, сум, той або інший настрій тощо. Вивчення психічних станів як психологічної категорії пов’язане з ім’ям М.Д. Левітова. Психічні стани так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.
Психічні стани виникають під час накладання психічних процесів, які відбуваються в цей момент, на властивості людини.
До іншої групи підсистем належать механізми психіки. «Механізм психіки – знаряддя, метод людини, завдяки якому поєднуються в цілість її органи і системи передавання і перетворення енергії та інформації в процесі її діяльності» (С.Д. Максименко).
Можна сказати, що механізми психіки – це знаряддя приймання, розкодування, перероблення й передавання психоенергії.
С.Д. Максименко виокремлює такі механізми психіки: відо-
браження, проектування та опредметнення. Він зазначає, що психічне відображення – активний цілісний процес, який виявляється в різних формах і для якого характерна єдність пізнання, переживання й прагнення, єдність психіки й діяльності людини.
Психічне відображення містить систему функцій, які регулюють діяльність людини. Воно має, по-перше, активний характер, зумовлений пошуком та добиранням відповідно до умов середовища способів дій; по-друге, має випереджальний характер, забезпечуючи функцію передбачення в діяльності та поведінці; по-третє, кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; по-четверте, у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.
Механізм проектування виконує функцію впорядкування й гармонізування смислів відображення відповідно до мети дій або діяльності людини (С.Д. Максименко).
Шлях проектування – це сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, унаслідок чого створюються образи, схеми або знакові системи – теорії будови матеріальних предметів або дій машин, споруд, їх вузлів, а також власних дій, що сприяють розв’язанню теоретичних або практичних завдань.
62
Глава 4
С.Д. Максименко визначає механізм психічного опредмет-
нення як процес перетворення та втілення людських душевних сил і здатностей із форми живої активності в образ застиглої предметності.
Ця діяльність має три основні форми:
•матеріальну, а саме: виробництво, фізична праця – в процесі яких людина перетворює і втілює себе в навколишньому світі;
•психічну – вироблення та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумові операції і переживання тощо, які є конструктивними елементами будь-якого виробництва;
•творення себе самого – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.
На нашу думку, механізми психіки є динамічними. Вони постійно залежать від видів і форм психічної діяльності. Внаслідок цього можна говорити про психічні механізми відчуття, сприйняття, запам’ятовування, аналізу, синтезу, уявлення, регулювання, спонукання, проектування та інше.
4.5. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
Під час свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетво- рення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, у неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими людьми.
Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:
•належить до певного суспільства й соціальної групи;
•усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;
•займається певною діяльністю;
•вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;
•володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.
Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєд- нанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність
– поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.
63
Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв’язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно.
Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з’ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв’язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв’язки багатопланові й багатогранні.
Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.
Психічна структура особистості складається з таких підструктур: а) біопсихічної; б) ментально-психічної; в) інтраіндивідуальної; г) соціо- психічної; д) свідомість-самосвідомість (рис. 4.2).
|
Природне середовище |
|
МЕНТАЛЬНО- |
|
Соціальне середовище |
||||
|
|
|
|
ПСИХІЧНА |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ПІДСТРУКТУРА |
|
|
|
|
|
|
Біопсихічна структура |
|
|
|
|
|
Соціопсихічна |
||
|
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
Свідомість |
|
|
|
підструктура |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Вікові й статеві |
|
|
Самосвідомість |
|
|
Досвід |
|
|
|
особливості; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Патологічні зміни; |
|
|
|
|
|
|
Спрямованість |
|
|
|
|
ІНТРА- |
|
|
||||
|
Задатки; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Темперамент |
|
|
ІНДИВІДУАЛЬНА |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ПІДСТРУКТУРА |
|
|
Характер |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 4.2.Психічна структура особистості.
Відмінні ознаки особистості:
•свідомість;
•самосвідомість;
•саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;
•активність, що виявляється в конкретній діяльності; але діяль- ність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;
64
Глава 4
•особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага);
•індивідуальність;
•соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він є її об’єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись.
ПОЗИЦІЯ особистості характеризує суб’єктивний – активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;
•соціальна роль – спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С. Кона, роль особистості – це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає цю позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов’язковим;
•ранг – це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
•самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;
•самовираження – вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;
•самоствердження – закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.
Контрольні питання:
•Що розуміють під поняттям «людина»?
•У чому сутність людської психіки?
•У чому виявляється багаторівневість психіки?
•Що таке несвідомий рівень людської психіки?
•Як функціонує підсвідомий рівень людської психіки?
•Які ознаки людської свідомості?
•Що таке надсвідомий рівень людської психіки?
•У чому полягає багатосистемність психіки?
•Які властивості людської психіки?
•Що таке психічне?
•Яка різниця між зовнішнім і внутрішнім психічним? Яким чином вони взаємодіють?
65
•Що розуміють під психоенергією та психоенергетичним потенціалом?
•Що таке механізми психіки?
•У чому полягає психоенергетична концепція особистості?
•Яка психічна структура особистості в цій концепції?
Література:
Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.
Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. – М.: Издво Моск. ун-та, 1990.
Бессознательное. Природа, функции, методы исследования: В 3-х томах. – Т. 1. – Тбилиси, 1978.
Варій М.Й. Соціальна психіка нації : Наукова монографія. – Львів: Сполом, 2002.
Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Винницький О.Р. Мозок і парапсихологія: Монографія. – К.: Поліграфкнига, 1996. Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.: Прогресс, 1978.
Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Моск. трансперсонального центра, 1993. Донченко Е.А. Социэтальная психика. – К.: Наукова думка, 1994.
Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посібник / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.
Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., Политиздат, 1975.
Марищук В.Л. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. – М.: Политиздат, 1989.
Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.
Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. – Ростов на Дону: Феникс, 1996.
Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.
Тайны сознания и бессознательного: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. – Минск: Харвест, 1988.
Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.
Фройд З. Психология бессознательного. – М.: Прогресс, 1990. Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992.
Хардинг М.Э. Психическая энергия. – М.: Рафа-бук; К.: Ваклер, 2002. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. – М., 1993.
Ярослав Іванович Цурковський (1905 – 1995). До 100-річчя від дня народження / Упор. О.М.Лозинського, З.С.Багнюк та ін. – 2-ге вид., доп. – Львів: Вид-во Університету «Львівський Ставропігіон», 2005.
66
Психологія: навчальний посібник
Глава 5
БІОПСИХІЧНА І МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА
ПІДСТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ
5.1. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
Біопсихічна підструктура особистості формується з очевидною перевагою біологічного. Не будемо вдаватися до розкриття всіх можливих формально-логічних зв’язків між поняттями психічне, соціальне й біологічне, які є в історії науки. Зазначимо лише, що біологічний розвиток індивіда є початковою умовою його психічного розвитку.
Отже, біопсихічна підструктура особистості утримує властивості, які незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, всієї нервової системи, віку, що є підґрунтям психологічного розвитку. Вона також забезпечує зв’язок індивіда з Космосом через дію механізмів надсвідомості.
До біопсихічної підструктури особистості насамперед належать генетичні, вікові й статеві особливості, а також темперамент, задатки й патологічні утворення.
На психічні особливості людини, її задатки впливають генетичні механізми, вік, стать.
Ген – одиниця спадковості, що впливає на розвиток певної харак- теристики організму (фенотипу), яка спостерігається, вимірюється. Альтернативні форми гена, який займає те саме місце на хромосомі (локус), називаються алелями. Генотип – хромосомний набір алелей у конкретного індивіда.
Психогенетичні особливості також вивчає психогенетика (в англо- мовній літературі традиційно використовують назву behavioral genetics – генетика поведінки), що сформувалася як міждисциплінарна галузь знань, предметом вивчення якої є спадкові й середовищні
детермінанти варіативності психологічних і психофізіоло- гічних функцій людини.
Генетичні особливості вказують на те, що в процесі розвитку життєдіяльності (онтогенезу) особистості в неї виявляються певні генетичні чинники, які впливають на її психіку. Йдеться насамперед про біологічні (анатомо-фізіологічні) чинники розвитку організму та вищої нервової системи людини, її мозку. Наприклад, колір шкіри, волосся та очей, риси обличчя, ріст, вага, чутливість різних аналізаторів, задатки і навіть структура певних ділянок мозку переходять у спадок унаслідок дії генів. Отже, перераховані ознаки є психічним, яке впливає на внутрішнє й зовнішнє психічне особистості.
З віком відбуваються не лише фізіологічні зміни в людини, а й психічні.
Психологічний вік – це час індивідуального розвитку людини. Його вивчає вікова психологія, яка визначає такі періоди вікового розвитку людини (згідно з найбільш вичерпною віковою періодизацією психічного розвитку):
•до народження – переднатальний період (сьогодні його загалом не досліджують у психології);
•перед народженням та навколо нього – перинатальний період
(його досить плідно досліджено у трансперсональній психології С. Гроффа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дає змогу людині знову пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження
–найвідповідальнішу в житті, згідно з О. Ранку);
•від народження до одного року – вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов’язують із початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричинюють фізичну втому, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, які зумовлюють розумову втому; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);
•від 1 до 3 років – період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою трьох років, що її пов’язують із розвитком предметної діяльності; вияви цієї кризи вже яскравіші: упертість, негативізм – тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);
•від 3 до 6-7 років – період дошкільного дитинства (він закінчується кризою семи років, яку пов’язують із зумовленою початком навчання у школі соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);
•від 6-7 до 10 років – молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка навколишніх, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);
•від 10 до 15 років – підлітковий вік (цей період супроводжується найпомітнішою кризою в житті людини, головним чинником якої визнають пубертат – статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система ставлення до навколишніх; відчуття дорослості спричинює труднощі соціальної взаємодії);
•від 15 до 17 років – рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов’язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути його сутність – одразу й назавжди, із побудовою власного ставлення до всіх явищ дійсності, яке базується на певній індивідуалізованій картині світу);
•від 17 до 21 року – юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчої життєдіяльності; відбувається професійне самовизначення);
•від 21 до 35 років – період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень стають чинниками кризи 30 років, яка складається із
68
Глава 5
загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);
•від 35 до 60 років – період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піку» своїх можливостей, але на певному їх «плато» – сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40 і 50 років є змістовно близькими одна до одної – розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття – тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);
•від 60 до 75 років – похилий вік (цей період, як правило, є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того, чим визначається цей вік, – мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує. Кризи цього і двох наступних періодів пов’язані з розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, з примиренням щодо його наближення);
•від 75 до 90 років – старечий вік;
•понад 90 років – довгожителі.
Для кожного віку характерна зміна внутрішнього психічного стану особистості, що впливає на її діяльність і поведінку.
Питання про відмінність між чоловіками і жінками також пов'язане з подвійною детермінацією досліджуваних ознак. Урахування еволю- ційно-біологічного чинника зумовлює розуміння статі як конституціо- нальної координати, що спричинює відмінність між двома групами людей чоловічої і жіночої статі в аспекті несоціальних впливів. Розуміння ж людської поведінки як здебільшого соціального феномена, що переживає вплив культурного контексту, зумовлює розуміння статевої або сексуаль- ної ролі, запропонованої суб'єктові як членові групи. У цьому разі відмін- ності, про які йдеться, досліджують як статеворольові стереотипи, що зумовлюють жіночий або чоловічий тип поведінки. Незалежно від джерела походження, особистісні відмінності виникають насамперед як соціальний феномен, що не визначається такою ж мірою природними чинниками, як, наприклад, фізичні відмінності між чоловіками і жінками.
Вплив генетичних факторів на розвиток статевої самоідентифікації триває впродовж усього життя. Особливо помітні відмінності між статями починають виявлятися під час дозрівання, коли організм виділяє більше гонадотропних гормонів, що коректують формування еволюційно- біологічних ознак статі.
Задатки. Задатки – це ті анатомо-фізіологічні особливості людини (її мозку, нервової системи, аналізаторів, кровопостачання та ін.), які в неї сформувались до моменту народження.
Задатки є спадковими властивостями периферичного і централь- ного нервового апарату. Вони є суттєвими передумовами здібностей людини, але лише передумовами. Від задатків до здібностей – таким є шлях розвитку особистості. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах, перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності людини, її здібності водночас тією чи іншою мірою становлять продукт діяльності. У цьому виявляється взаємозалежність здібностей людини та її діяльності.
69