Психологія: навчальний посібник
Глава 2 0
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ГРУП
20.1. Поняття соціальних груп, їхня класифікація
СОЦІАЛЬНА ГРУПА – це певна сукупність людей, об’єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле.
За характером взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.), до них входять люди, які реально між собою не взаємодіють. Реальна група – це обмежена обсягом спільнота людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування.
Усі групи суспільства з практичного погляду доцільно поділити на
гіпергрупи, супергрупи, декагрупи, великі, середні, метагрупи, малі й мікрогрупи (у вітчизняній психології всі соціальні групи поділяють на великі й малі).
Гіпергрупи – це населення всієї планети, Європи, Азії, Південної Америки тощо як соціальні групи.
Супергрупи – населення великих за чисельністю держав – Китаю, Індії, США, Росії та ін., а також великих міжнародних організацій, блоків (наприклад, НАТО) тощо.
Декагрупи – це соціальні групи, які відображають цілі суспільства (наприклад, України, Польщі, Франції тощо) або спільнот окремих республік у складі держави (Росія) чи штатів (США).
Великі групи − це такі спільноти людей, які виокремлюють за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок, пенсіонери тощо), або реальні, чималі за обсягом та складноорганізовані спільноти людей, об’єднані спільною діяльністю (велика конфесія в конкретному суспільстві, політична партія тощо). Великі групи − це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, спільноти великих організацій тощо. Великі соціальні групи мають свою неповторну соціальну психіку, яка регулює їхню життєдіяльність. До неї належать звичаї, обряди, традиції, специфічні форми і мова спілкування, контакти, потреби, інтереси, цінності та ін.
Метагрупи – це підприємства, невеликі громадські організації, військові частини тощо.
Середні групи – це порівняно великі громадські організації та навчальні заклади, територіальні спільноти (жителі одного міста, району, села, селища). Середні групи, у свою чергу, поділяють на ті, що виникли випадково, стихійно та існують незначний проміжок часу (натовп, аудиторія).
Існують також різноманітні малі групи, тобто невеликі спільноти людей, між членами яких є безпосередні контакти, а також ієрархічна
структура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії) і підпорядкування. Отож, під малими групами розуміють порівняно стійкі, нечисленні за складом, пов'язані спільною метою об'єднання людей, у яких здійснюється безпосередній контакт між їхніми членами. Приклади таких груп – шкільний клас, студентська навчальна група, військові підрозділи (взвод, рота) та ін.
Кожна мала група має певну структуру, що складається під впливом зовнішнього середовища, внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Психологи розрізняють також формальні і неформальні малі групи. Перші мають задану ззовні структуру, другі створюють її самі. Формальна група функціонує відповідно до заздалегідь установлених офіційних цілей, завдань, інструкцій, статутів. Неформальна формується на основі особистих симпатій і антипатій. Характерно, що у формальній групі також мають місце неформальні відносини між її членами, тому успіх її діяльності значною мірою залежить від того, наскільки збігаються її формальна й неформальна структури.
МІКРОГРУПИ – це групи обсягом 2 – 4 особи (деякі сім’ї, екіпаж космічного корабля, друзі, злочинна група, група за інтересами тощо).
Оскільки у вітчизняній психології всі групи поділяють на великі й малі (до цієї категорії належать також мікрогрупи), розглянемо соціально- психологічні особливості цих груп.
Одна людина входить одночасно до кількох груп. Ту групу, якій вона надає перевагу, у якій комунікативні контакти забарвлені здебільшого позитивними емоціями та існують на формальній чи неформальній основі, називають первинною соціальною групою. Усі інші є вторинними. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2 – 7 осіб.
За суспільним статусом групи поділяють на формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи створюють на підставі наказу, розпорядження, штатного розпису та ін. Наприклад, особовий склад військового підрозділу формують наказом командира військової частини. Отож, формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності. Для них характерні юридично зафіксований статус, нормативно визначені структура (керівництва та підлеглих), права та обов'язки її членів.
Неформальна група утворюється на основі емоційної привабливості (симпатії, дружби), спільних інтересів і захоплень. Вона не має юридичного статусу, взаємини в ній законодавчо не врегульовано. Неформальні групи можуть формуватися і в межах формальних груп, і поза ними.
За значущістю для особистості можна виокремити референтні групи й групи належності. Референтна група − це спільнота, до якої зараховує себе особистість, і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Ця група виконує дві функції − нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в тому, що така група є джерелом норм поведінки, соціальних установок і ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція – у тому, що референтна група стає еталоном, щодо якого індивід оцінює себе та інших.
248
Глава 2 0
Група належності − це така група, до якої людина реально нале-
жить.
За характером діяльності виокремлюють групи з індивідуально- груповою та взаємопов'язаною груповою діяльністю.
За рівнем розвитку розрізняють дифузні групи, асоціації, корпо- рації, колективи.
За ставленням до загальних соціальних вимог, норм і цілей розрізняють просоціально та асоціально орієнтовані групи.
20.2. Великі соціальні групи
Великі групи — це спільноти людей, які існують у масштабах сус- пільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи. До великих груп належать класи, соціальні прошарки, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо.
Традиційно як провідну ознаку великих соціальних груп розглядають їхні потреби й інтереси. У цьому разі потреби й інтереси постають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально- психологічні явища.
Ступінь задоволення потреб великих соціальних груп виявляється в коефіцієнті їхньої життєстійкості. Цей коефіцієнт визначають, враховуючи такі показники: середня тривалість життя, дитяча смертність, поширення генетичних каліцтв, якість продуктів, концентрація підприємств важкої промисловості на одиницю території, відсоток бюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін. Коефіцієнт життєстійкості великих соціальних груп визначають за шестибальною шкалою.
Для представлення інтересів класів, груп суспільства створюють партії. Вони виникають у чітко структурованому суспільстві, штучно їх створити не можна.
Причини об'єднання людей у партії пов’язані з психологією потягу до влади. Не випадково під партією розуміють будь-яку політичну групу, яка бере участь у виборах і спроможна через вибори привести своїх кандидатів до влади.
До великих соціальних груп належать також масові рухи. Варто зазначити, що масові рухи — це об’єднання людей, як правило, неміцні й нестійкі, членів яких єднає тільки присутність в одному місці в один час. Взаємодія між ними має характер взаємного посилення емоцій. Соціально-психологічні ознаки масових рухів такі: а) відсутність організованості; б) слабка взаємодія між членами; в) анонімність.
Люди об’єднуються для захисту навколишнього середовища. Є рухи за цивільні, споживчі та інші права. Існують політичні, релігійні і расові рухи.
Рухи поділяють на «реформаторські» та «революційні». Серед них розрізняють:
249
•національно-культурні рухи. Їхня мета – вивчення й попу- ляризація традицій минулого, відродження, збереження і розвиток відповідних культур, ремесел, соціально-етнічної самобутності;
•професійні рухи, наприклад, асоціація «Анти-СНІД». Створюють їх, як правило, щоб об'єднати зусилля фахівців певної галузі, зокрема для поширення й розвитку конкретного напряму діяльності. До рухів такого типу близькі асоціації людей, що з певної причини опинилися у важкому становищі й об'єдналися для взаємодопомоги;
•культурно-виховні рухи, зокрема – «Світ через родину»;
•так звані фонди. Іноді їх створено за професійною ознакою, іноді – за ознакою благодійної організації;
•комітети підтримки, які належать до спільнот короткотривалої, оперативної дії.
Психологія великих соціальних груп формується й виявляється у процесі соціальних відносин і масового спілкування. Саме в процесі взаємодії виникають і реалізуються інтереси, групова думка, чутки, традиції й інші масові соціально-психологічні явища.
Інтереси соціальних груп – це таке соціально-психологічне явище, що відіграє вирішальну роль в інституціоналізації суспільства.
Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретної соціальної групи і слугує задоволенню її потреб. Саме цим визначаються відносини між соціальними групами. Інтереси одних соціальних груп аж ніяк не завжди узгоджуються з інтересами інших.
Групова думка (як форма громадянської думки) виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як засвідчує досвід багатьох країн, важливою формою врахування громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдум. Інші канали відображення громадської думки такі: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфестації, всенародне обговорення.
Групова думка – це привселюдно висловлене й поширене судження, що містить оцінку й ставлення до певної події, яка становить інтерес для спільноти.
Групова думка виявляється в низці функцій:
•регулює і вказує норми поведінки;
•виражає оцінки подій і фактів;
•спонукає до певних вчинків і дій.
Форми вияву групової думки: а) оцінка, скарги; б) поради, поба- жання, схвалення; в) невдоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. При цьому розрізняють обґрунтовані і необґрунтовані оцінки, скарги, незгоди тощо.
Релігійні спільноти. Є чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація віровчення і культ. Церква – релігійна організація, яка має тісні контакти з широкими прошарками суспільства і яка діє всередині нього. Секта – організація, що відкидає цінності іншого суспільства, тобто невелика група представників церкви відокремлюється і створює нову релігію. Деномінація — проміжна ланка між церквою та сектою. Культ – крайня форма секти.
250