колоквиум понятия

105. УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПЦ) (1919) — всеукраїнська православна церковна рада 11 жовтня 1921 р. скликала Всеукраїнський церковний собор у Києві, який проголосив автокефаліюо та обрав В. Липківського митрополитом Української автокефальної православної церкви. Патріарх Московський и всія Pyci Тихон оголосив УАПЦ незаконною, тому закордонні патріархи відмовились її визнати. В 1930 р. припинила свою діяльність.

106.  п'ятирі́чка — п'ятирічний план заходів, спрямований на знищення церкви в СРСР, прийнятий керівництвом комуністичної партії СРСР у 1932 р.15 травня 1932 Сталін підписав декрет про «безбожну п'ятирічку», де ставилося цілком певне завдання: «До 1 травня 1937 р. ім'я Бога має бути забуте на території країни». Гоніння на Церкву і її служителів було розпочато з новою силою: закрито 70 єпархій, арештовано 40 архієреїв (в архієрейському служінні залишилося тільки 4), закрито 95 % церков, що існували ще в 20-ті роки.На чолі атеїзації СРСР стала створена ще в 1925 році організація «Спілка Войовничих Безвірників», очолювана Є.М.Ярославським. Згідно з неофіційним планом цієї організації в 1932—1933 р. повинні були закритися всі церкви, молитовні, синагоги й мечеті; до 1933—1934 р. — зникнути всі релігійні подання, щеплені літературою й родиною; до 1934—1935 р. — країну й насамперед молодь необхідно було охопити тотальною антирелігійною пропагандою; до 1935—1936 р. — повинні були зникнути останні молитовні й всі священнослужителі; а до 1936—1937 р. — релігію було потрібно вигнати із самих затишних її куточків. На території України діяла республіканська філія СВБ — Спілка войовничих безвірників України.Незважаючи на посилений план антирелігійних заходів у переписі населення 1937 року православним віруючими назвали себе 1/3 міського населення й 2/3 сільського, тобто більше половини населення СРСР.^[1] За іншими даними — з 30 мільйонів неписьменних громадян СРСР старше 16 років 84 % (або 25 мільйонів) визнали себе віруючими, а з 68,5 мільйона грамотних — 45 % (або більше 30 мільйонів).

107. РЕВОЛЮЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ (РУП) (1899) — вона була проголошена у Харкові. Своєю метою РУП ставила створення політичної незалежності України. Вона вважала головною рушійною силою майбутньої революції селянство.

108. Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

109. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН) (1929) — у Відні була створена ОУН. ЇЇ метою проголошувалася розбудова незалежної держави, в якій мали бути об'єднані вci Українські єтнічні землі. У 1938 р. керівник ОУН Є.Коновалець був убитий. Напередодні другої світової війни кількість членів ОУН становила до 20 тис. У органазації було дві фракції, які очолювали А. Мельник і С. Бендера. Фракція А. Мельника орієнтувалась на нацистську Німеччину. 3 ініціативи А. Мельника були створені Українські частини "Нахтігаль" i "Роланд". Командування вермахту використовувало їx для каральних дій. С. Бендера вимагав, щоб ОУН створила підпільну армію. Головним ворогом він вважав рядянський режим. Після нападу Німеччини на Радянський Союз С. Бендера добився підтримки нацистського уряду. Восени 1942 р. ОУН створила Українську повстанську apмію (УПА), яка на початку 1944р. налічувала до 100 тис., вона вела відкриті бої проти радянських партизан i регулярних військ Радянського Союзу.

110. Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа — розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня)^[2] у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовиму присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

111. Радяніза́ція — насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.

112. План «Барбаросса» (нім. Fall Barbarossa) — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР^[1].Свою назву план отримав від прізвиська імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Барбаросси, відомого своїми загарбницькими війнами. Розробка плану була розпочата в липні 1940 року. Остаточний варіант затверджений 18 грудня 1940 року.План «Барбаросса» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ (т. зв. лінія А—А). Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу.

113. Наци́зм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм додержується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (докртрина «надлюдини» і «недолюдини»).

114. Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи,мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.

115. ТРАНСНІСТРІЯ — територія між р. Прутом i р. Південним Бугом, яку займали Молдова, Одеська та Миколалвські області, окуповані румунськими військами в 1941 -1944 p.p.

116. КОЛАБОРАЦІОНІЗМ - співробітництво з фашистськими загарбниками в захоплених ними країнах під час Другої світової війни. В Україні на перших порах війни на шлях К. стала ОУН, яка намагалась за допомогою німців здобути право України мати свою незалежність. Однак, згодом, усвідомивши помилковість таких дій, перейшли до збройної боротьби УПА проти гітлерівського режиму та радянської влади.

117. Рух О́пору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», польська Армія Крайова та Українська повстанська армія. Часто також згадуваний в літературі Радянський партизанський «рух» - був організований НКВС СРСР за наказом Сталіна і тому народним «рухом опору» вважатися не може.

З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміється боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних режимів СРСР, країн Східної Європи.

118. Украї́нська повста́нська (рідше — повста́нча) а́рмія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів.^[2][3]Діяла з весни 1943 року на територіях, які входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943, Холмщина — з осені 1943),райхскомісаріату Україна (Волинь — з кінця березня 1943), та румунської Трансністрії (Північна Буковина — з літа 1944), які до 1939–1940років входили у склад Польщі і Румунії.УПА діяла до 1953 року, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

119. Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

120. Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянське культурне вчення, запроваджене секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно з цим вченням світ був поділений на два табори:

• «імперіалістичний», очолюваний США

• та «демократичний», очолюваний СРСР.

Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали притримуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.

121. Лысе́нковщина — политическая кампания по преследованию и шельмованию группы генетиков, отрицанию генетики (вейсманизма-морганизма) и временному запрету генетических исследований в СССР (при том, что Институт генетики продолжал своё существование). Получила своё популярное название по имени Т. Д. Лысенко, ставшего символом кампании. Кампания развёртывалась в научных биологических кругах примерно с середины 1930-х до первой половины 1960-х годов. Её организаторами были партийные и государственные деятели, в том числе сам И. В. Сталин, представители марксистско-ленинской философии, деятели в области биологии (видную роль, кроме Т. Д. Лысенко, сыграл И. И. Презент) и другие.

122. Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.Вислів «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург"^[1].

123. Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законамиісторичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

124. Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

125. Період «Застою» —назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.Власна (офіційна на той час) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільствіскладалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» з’явилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».

126. Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

127. Гласність — політичний термін, що позначає політику максимальної відкритості у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в сучасному слововживанні, основний компонент політики перебудови, яку проводив М. С. Горбачов у другій половині 1980-х років у СРСР і полягала в істотному ослабленні цензури і знятті існуючих у радянському суспільстві численних інформаційних бар'єрів.

128. Політичний плюралізм — характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.

129. Мажорита́рна ви́борча систе́ма — порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який одержав на виборах більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців.

Мажоритарні системи можуть бути:

а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу);

б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50 % + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії);

в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.

130. Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

.