колоквиум понятия

59.БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ (1654) - договорні умови, що склав Б.Хмельницький зі старшиною та царським урядом протягом січня-лютого 1654 р. Складалися з 23 пунктів. За Б. с. Україна одержувала автономію, права i вольності Війська Запорозького та окремих станів, свій адміністративно-територіальний устрій, фінанси, самостійну зовнішню та церковну політику. Але царизм поступово обмежував права українського козацтва i в 80-х pp. ХVIII ст. остаточно ліквідував залишки автономного устрою України.

60.ГЕТЬМАНЩИНА - назва більшої території України, куди з середини ХVII ст. по 1764р., включались лівобережна та правобережна територія Подніпров"я, які знаходились під гетьманським региментом. За Б.Хмельницького Г. охоплювала значний простір від Чернівців до Полтави и від Стародуба до Кременчуга. Після "Вічного миру" між Pociєю та Польщею (1686) термін Г. застосовується лише до Лівобережної України разом з Києвом.

61.ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР (1658) - укладено гетьманом І. Виговським, який після смерті Б.Хмельницького, переорієнтував зовнішню політику гетьманської держави з промосковської на пропольську. За Г.д. Україна, як "Велике князівство Руське" поверталася до Речі Посполитої на правах автономії, маєтки, землі та феодальні повинності відновлювалися. Обіцялися деякі привілеї козацькій старшині у питаннях релігії та культури.

62.Слободищенський (або Чуднівський) трактат — договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова 17 (27). 10. 1660.Слободищенський трактат скасовував невигідні для України,продиктовані Москвою Переяславські статті 1659, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв'язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658, польська сторона, репрезентована гетьманом Станіславом Потоцьким іЮ. Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору.

63.ЧОРНА РАДА (1663) — була скликана Чорна Рада під Чигирином. Рада проходила дуже бурхливо, навіть із застосуванням зброї, i закінчилася перемогою Брюховецького, якого визнали гетьманом. Гетьман Лівобережжя Брюховецький усунув всю старшину и замінив її своїми прихильниками.

64.РУЇНА — після смерті Богдана Хмельницького в Україні почався період "руїни". Україна розділилася на Лівобережну i Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, переходи гетьманів i старшин з російського боку до польського i навпаки, втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще и татар i турків, — все це були характерні риси періоду так званої "Руїни". У другій половині XVII ст. здобутки часів Хмельничини були значною мірою втрачені.

65.АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1667 р. - угода між Pociєю та Польщею за спиною українського народу про розподіл України на дві частини. За А.п. до Pociї поверталися смоленські та сiверські землі. Росія контролювала Лівобережжя, а Правобережжя, крім Киева, та Білорусь переходили під владу Польщі. Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав. Таким чином було санкціоновано фактичне роз’єднання українських земель.

66.ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ (1669) - договір укладений гетьманом Дем"яном Многогрішним (лівобережним) та московськими послами у березні 1669р.. Г. с. мали 27 статей, які по суті обмежували українську автономію: в украінських містах зберігалось правління воєвод, заборонялась самостійна міжнародна політика гетьмана тощо.

67.Чигиринські походи (1677–1678) — воєнні дії Туреччини, за підтримки частини українських козаків, з метою об'єднання Правобережної України з Поділлям (що знаходилось у васальній залежності від Туреччини з 1672 року). У центрі турецьких зусиль було здобуття гетьманської столиці Чигирина (звідки й назва всієї кампанії).У 1677 році Порта мала на меті опанувати стратегічно важливе місто Чигирин на Правобережжі й поставити там Юрія Хмельницького, яквасала Порти з титулом гетьмана Війська Запорізького й князя Сарматії (України).Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100 — 120 000 вояків під проводом Ібрагіма Паші) обложило Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 — 25 000 козаків і російський воєвода Григорій Ромодановський з 32 000 російського війська.

68.Слобідська Україна або Слобожанщина (рідше — Слобідщина)^[1] — історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході зГетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Білгородської, Курськоїобластей РФ.

69.КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ (1687) - україно-російська угода, укладена на козацькій раді 25 липня на р.Коломак, під час обрання гетьманом І.Мазепи. Договір був обмеженням та поступками царатові, Україна втрачала економічну, соціальну та зовнішньо-політичну самостійність. У гетьманську столицю вводились стрілецькі полки, заборонялось вести торгівлю з Кримом та в Московії, обмежувався козацький реєстр, наголошувалось на злиття Українського народу з російським.

70.ВІЧНИЙ МИР (1686 р.) - договір між Московським царством та Річчю Посполитою. В.м. підтверджував умови Андрусівського перемиря 1667 р. Договором остаточно поділялась Україна на Лівобережну та Правобережну. Москва приєднувалась до антитурецької "Священної ліги".

71.Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу ^[1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

72.МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ (1722-1727) — російський цар Петро І 29 квіня 1722 року видав Указ про створення Малоросійської колегії. У ньому говорилося, що оскільки в судах, збиранні податків i взагалі, в управлінні Гетьманщини багато непорядків, цар наказав заснувати із 6 штаб-офіцерів російських полків, розташованих в Україні, колегію, на чолі з президентом — бригадиром, яка и стала вищим судовим, контролюючим органом краю.

73.Чорномо́рське коза́цьке ві́йсько — козацьке військове формування в Російській імперії 18—19 століть. Чорноморське козацьке військо поповнювалось за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ: Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін. Основні переселенські кампанії відбулися у 1808–1811, 1820–1821, 1832,1848–1849, під час яких з України переселено понад 77 тис. чол.До 1860 козацькі війська на Кубані налічували бл. 200 тис. чол. З них формувались військові підрозділи — 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійських ескадрони.Чорноморське козацьке військо брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та у Кримській війні 1853–1856.1860 — об'єднане з західною частиною Лінійного козацького війська (6 бригад) і перейменоване на Кубанське козацьке військо.Впродовж майже століття чорноморське козацтво продовжило, хоч у дещо зміненій формі, традицію запорозьких козаків.

74.ГАЙДАМАКИ - (від тюркського - "гайде" - гнати, нападати). 1. Повстанці-месники в Правобережній Україні проти польського панування. Вперше згадуються Г. на початку ХVIII ст. Найбільш активним цей рух був у 1734-1738, 1749-1750, та у період коліївщини 1768 року. 2. Г. називались також військові національні підрозділи, які утворились внаслідок українізації частин російської apмії в 1917р. Відомий т.з. Гайдамацький Kiш був також сформований на Слобожанщині С. Петлюрою.

75.ОПРИШКИ (1529) — народні борці проти феодального и національного гноблення в Галичині, на 3акарпатті и Буковині. Назва походить від латинського слова "opreser" (знищувач, утискувач) i пов'язана з тим, що вони винищували, утискували шляхту, орендаторів, багатіїв, католицьких та уніацьких священників. Вони виступали невеликими загонами, застосовуючи партизанську тактику несподіваних нападів.

76.КОЛІЇВЩИНА - народне визвольне повстання гайдамаків в Правобережній Україні проти панування поляків (1768-1769). Повстанці боролись проти кріпацтва та панщини, релігійних утисків. Учасники К. прагнули и до об"єднання Лівобережної та Правобережної України. Керівником повстання був М.3алізняк, І.Гонта та П.Уласенко. Поляки та Російський царизм люто розправились з повстанцями.

77.ПОДІЛИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ- 5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

• Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину [[Великопольща|Великопольщі]— загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол

• Австрія — Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада1918 року) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км² з 2.650;тис. мешканців.

• Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км² площі з 1.300 тис. населення.

Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

• до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;

• до Росії — українські та білоруські землі;

• Австрійських вимог до уваги не взяли.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися прусська та російська армії. У червні 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. 

Після придушення повстання у 1795 Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого:

• до Австрії приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією й Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);

• до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;

• Пруссія отримала частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.

78. Військові поселення — особлива система організації війська в Росії, яка поєднувала військову службу з сільськогосподарською працею. Існувала у 1810–1857 роках.Військові поселення формувалися із сімейних солдатів, що прослужили не менш 6 років в армії, і місцевих жителів — чоловіків, головним чином, селян у віці від 18 до 45 років, що володіли власним майном. Всі вони іменувалися селянами-хазяями. Діти селян-хазяїв зараховувалися вкантоністи, а з 18 років переводилися у військові частини. Після досягнення 45 років поселенці йшли у відставку, але продовжували нести службу в шпиталях і по господарству. Місцеві жителі, що не ввійшли до складу війська, але підходили за віком і були придатні до служби, зараховувалися в помічники хазяїв і в резервні військові підрозділи. 

79. Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинногофабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи,США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі.

80. Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізмувзяли на себе революціонери з дворян.Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, Вітчизняна війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на грунті російської дійсності.

81. МАСОНИ — члени релійно-філософського товариства, котре виникнуло в XVIII ст. в Англії, згодом i в інших країнах. Це організація правлячих кіл. Вона існувала й в Pociї (Санкт-Петербурзі) i в Україні (Киеві, Полтаві та інших містах).

82. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО (ще братство) - політична, таємна, національна та патріотична організація, створена у Києві (1845-1847). Засновниками були викладачі та студенти Київського університету: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров та ще 9 oci6 ( також Т.Шевченко). Співчуваючих та контактуючих було за 100 чоловік. Основною метою К.-М. т. було досягнення державної незалежності України у федеративному союзі незалежних слав"янських держав. Братчики прагнули скинути самодержавство та кріпацьке ярмо. "Книга буття українського народу" - програмний документ товариства. Громадську роботу братчики проводили у руслі освіти народу, видавали популярні книжки, створювали початкові школи. Царизм покарав братчиків (12 чоловік) засланням та Т.Шевченка віддав у солдати.

83. РУСЬКА ТРІЙЦЯ (1832) — у Львові виник гурток прогресивної інтелігенції. Його утворили вихованні Львівського університету Маркін Шашкевіч, Іван Вагілевич та Яків Головацький. Група членів гуртка проголосила метою перетворення української народної мови на справжню літературну. "Руська трійця" намагалась поширювати українські історичні традиції, фолькльор, ідеї об'єднання українських земель. 3 цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах "Зоря", видання якого заборонила цензура. В 1837 р. побачив світ альманах під назвою "Русалка Дністрова".

84. ЗЕМСТВА - органи місцевого самоврядування у Pociї, існували й в Україні (з 1864 у Лівобережній та Південній, а з 1911 - в Правобережній Україні). Розпорядчі функції виконували земські зібрання, а виконавчі - земські управи. Земства контролювали питання місцевого господарства, медицини, народної освіти, ветеринарної служби, звязку, статистики тощо. В 3. обирались по куріям за становим, конфесійним та майновим принципом. Часто в 3. діяли представники ліберальної інтелігенції, з прогресивними поглядами, що поліпшувало соціальну сферу та підштовхувало уряд до прогресивних реформ.

85. ХЛОПОМАНИ — в 50-60 pp. XIX ст. молоді українські студенти i інтелігенція безмежно вірні своєму народові. Керівником хлопоманів був студент Київського університету В. Антонович, пізніше відомий український історик.

86. ГРОМАДИ - нелегальні організації української інтелігенції культурницького та суспільно-політичного спрямування, що діяли наприкінці XIX - поч. XX ст.. Г. активно діяли в Полтаві, Києві, Харкові, Одесі, Чернігові та інших мicтax. Громадівці засновували недільні школи з українською мовою викладання, видавали популярні брошури. Певна частина громадівців брала активну участь у політичному (революційному) pyci. Українофіли були активними учасниками Г. та ініціаторами "Просвіт".

87. "БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ" - таємна організація, створена харківськими студентами на шанування Т.Шевченка влітку 1891р. Керівником був І.Липа. Метою "тарасівців" було - боротьба проти самодержавства та активна праця за національне відродження. Б.т. мало свoїx прихильників в Киеві, Одесі, Полтаві, Чернігові. У статуті організації висловлювались вимоги автономії для вcix народів Pociї. Б.т. розгромлено царською охранкою у 1893 р.

88. ПРОСВІТА (1868) — заснована у Львові. Це культурно-просвітницьке товариство, яке видігравало чималу роль в духовному відродженні українського народу. "Просвіта" існувала в Києві, Чернігові, Одесі та інших мicтax України.У ній активно прцювали М. Коцюбинський, Леся Українка. "Просвіта" сприяла виданню книг i газет українською мовою. Вона організовувала бібліотеки в селах.

89. МОСКВОФІЛЬСТВО (1848) — народилось під час революційних подій 1848 р. Москвофіли робили ставку на російську династію Романових. Це були прибічники русифікації України.

90. НАРОДОВЦІ — це передова Українська інтелігенція, яка прагнула до національного відродження, не знаходила підтримки з боку москвофілів в боротьбі проти загрози полонізації.

91. СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ) (1914) — соціалісти-емігранти з Наддніпрянщини — В. Дорошенко, О. Скоропис-Йолтуховський, Д. Донцов, А. Жук, М. Меленевський, М. 3алізняк створили у Львові “СВУ” яка своєю метою проголосила відродження самостійної української держави. Для досягнення цієї мети його діячі встановили тісні зв'язки з урядовими колами Німеччини та Австрії. Від них “СВУ” регулярно отримувала матеріальну допомогу, що вважалось державним боргом майбутньої Української держави. “СВУ” діяла у Відні, де призупинила свою діяльність наприкінці червня 1918 р.

92. ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ (ТУП) (1908) — виник міжпартійний блок буржуазних національних партій — ТУП. До його складу ввійшли колишні члени Української радикально-демократичної партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, Украінської народної партії, представники автономних "громад" в Москві, Петербурзі та інших міст Pocii. Це була суспільно-політична організація, в яку увійшли М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, С. Чикаленко та інші.

93. УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА СПІЛКА (УСДС) (1904) — її лідерами були М. Меленевський i А. Скоропис-Йолтуховський. Вони хотіли, щоб партія представляла ycix робітників України, незалежно від їx національності і приєдналися у 1905 р. до російських меншовиків на правах автономної організації.

94. УНІВЕРСАЛИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ — документи, які носили характер маніфестів.

95. Тимчасо́вий у́ряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму. Тимчасовий уряд має повноваження до створення постійного уряду. Тимчасові уряди часто створюються під час війни або революції.

96. Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (за старим правописом: Українська Народня Республіка; УНР) — українська держава, що існувала в 1917–1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі зМихайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицькогожовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись насоціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

97. Двовладдя - дія паралельних суспільних систем в Росії в період між Лютневої і Жовтневої революціями: (1) системи, пов'язаної з офіційною владою - органамиТимчасового уряду, регіонального та міського управління, політичними і станово-професійними організаціями освічених і заможних верств населення, (2) системи, що виникла на базі Рад, їх загальнодержавних і регіональних об'єднань і включала ті політичні організації, які були або представлені у радах, або орієнтувалися на них 

98. Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. Заснований 15 (28) червня 1917 року.

99. Корні́ловський за́колот — невдала спроба генерала Корнілова у вересні 1917 встановити диктатуру в Росії. дяки рішучим діям солдатів, спроба підняти заколот штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський заколот та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана «більшовизація рад». Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI з'їзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду. А народне господарство країни на осінь 1917 р. було у стані розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, трудящі маси голодували.

100. Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика; ЗУНР) — українськадержава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями —Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.

101. УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА) (1918) — командуючим був генерал М. Омелянович-Пасленко, а начальником штабу призначено полковника С. Мишковського. УГА налічувала 30 тис. чоловік. На початку 1920 р. вона увійшла до складу Червоної apмії, коли Галичину окупувала Польща.

102. Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕП було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).

103. Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.

104. Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.Паралельно існував інший радянський фразеологізм «братство народів», який також віддзеркалював концепцію марксистської теоріїсоціального класу