46

ЛЕКЦІЯ 13. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Основні поняття, система, функції та принципи кримінального права.

Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Структура кримінально-правової норми.

Поняття та підстави кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності. Обставини, що виключають злочинність діяння.

Мета лекції – визначити особливості кримінального права України, засвоїти такі основні поняття: “кримінально-правова норма”, “кримінальна відповідальність”, “диспозиція”, “санкція” та ін. Розглянути випадки звільнення від кримінальної відповідальності за законодавством України.

Кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небезпечнідіяння єзлочинамиіякіпокарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Норми кримінального права — це правові приписи, у яких йдеться про засади й принципи кримінальної відповідальності, а також формулюються ознаки злочинів. Ці норми є загальнообов'язковими. Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежування один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права Охоронна функція кримінального права чітко виражена вже у ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. У інших статтях ця функція має своє підтвердження. Кримінальному праву властива також регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відповідальності або до виконання покарання забороняючи їй вчинювати суспільне небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Деякі громадяни виконують заборони кримінального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчиняють злочинів тому, що їх поведінка в цілому є позитивною й правомірною. Тим самим кримінальне право виконує запобігальну функцію, про що свідчить недопущення порушеннякримінально-правових норм свідомими громадянами.

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відповідальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Особистий характер відповідальності полягає ще й у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину. Важливим принципом кримінального права також є принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призначення покарання були максимально конкретизовані та індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Отже, можна сказати, що кримінальне право як окрема галузь — це сукупність юридичних норм, що складають цілісну систему, структурні частини (підсистеми) якої пов'язані між собою, мають певні юридичні, логічні та організаційні зв'язки.

47

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. був прийнятий Кримінальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Концептуальними положенням Кримінального кодексу є: а) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та правового порядку від злочинних посягань; б) закріплення єдності законодавчого встановлення кримінальної відповідальності (таки норми зосереджуються лише в КК); в) встановлення юридичного складу злочину в діях особи, що фіксується в кримінально-правовій нормі; г) закріплення особистої і винної відповідальності; ґ) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою злочинністю; д) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого; е) істотне зниження санкцій порівняно зі старим Кримінальним кодексом; є) можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дієвому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості тощо), а також звільнення від покарання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні тощо); ж) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі; з) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо); й) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особливу частини. Загальна частина складається з 15 розділів та передбачає кримінально-правові норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо. Особлива частина включає 20 розділів та передбачає конкретизовані норми про відповідальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відповідальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля тощо.

Структура норм Особливої частини однорідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції. Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст (юридичний склад) злочинного діяння. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено певну санкцію. У санкції визначається вид і розмір покарання. За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяжкий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості (ст. 12 КК).

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносновизначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій: 1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до») та 2) максимумом покарання (на строк «до»). Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основнихпокарань, зякихсудобираєлишеодне. Значна частина санкцій у чинному КК України

єальтернативними.

Зурахуванням викладеного, кримінальна відповідальність - це особлива правова роль особи (власне її обо'вязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями особистого, майновогочиіншогохарактеру, щовизначаєтьсяобвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за один злочин більше одного разу. Розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено за обвинувальним вироком суду.

48

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюються виключно судом у випадках, передбачених КК: 1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47); 4) у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48); 5) у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49).

Обставинами, що виключають злочинність діяння є: 1) необхідна оборона (ст. 36); 2) уявна оборона (ст. 37); 3) затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); 4) крайня необхідність (ст. 39); 5) фізичний або психічний примус (ст. 40); 6) виконання наказу або розпорядження (ст. 41); 7) діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42); 8) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Запитання для самоперевірки:

1.Які функції виконує кримінальне право?

2.Яку структуру має кримінально-правова норма?

3.Скільки та які структурні частини має діючий Кримінальний кодекс України?

4.Які підстави кримінальної відповідальності існують?

5.У яких випадках можливо звільнення від кримінальної відповідальності?

6.Які обставини виключають злочинність діяння?

Першочерговим джерелом для вивчення зазначеної проблеми є Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001 р. // http: // zakon.rada.gov.ua. Також корисними при вивченні теми можуть бути Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 141-146 та Основи права України / За ред проф. В.Л. Ординського.

– Львів: Оріяна-Нова, 2005. – С. 244 -278.

49

ЛЕКЦІЯ 14. ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Поняття, ознаки, види та стадії злочину. Склад злочину. Співучасть у вчиненні злочину та її форми. Кримінальне покарання: поняття, ознаки та види.

Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Мета лекції – розглянути особливості злочину як основного поняття в кримінальному праві, його склад, стадії. Також засвоїти матерал, що стосується кримінального покарання за скоєні злочини. Тому необхідно вивчити такі юридичні терміни: “злочин”, “замах на злочин”, “пособник” тощо.

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.

В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, - можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формальноматеріальне.

Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).

Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне небезпечне діяння).

Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формальноматеріальне визначення має перевагу - воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.

КК України дає саме таке визначення. Стаття 11 встановлює: "Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність - є матеріальними, що розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя - передбачення діяння КК - формальна, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.

З урахуванням цих ознак можна дати наукове визначення поняття злочину: злочином визнається суспільне небезпечне, винне, протиправне і кримінальне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Кожна з цих ознак злочину відображає його різні істотні властивості, має свій зміст.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, так, у ст. 185 КК досить докладно закріплені ознаки складу крадіжки, як таємного викрадення чужого майна. Тут зазначений предмет посягання (чуже майно), описаний характер дії (таємне викрадення), але в той же час нічого не говориться про суб'єкта злочину, форму вини

50

й інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки мають загальний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини, до яких і потрібно звертатися.

Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину Ґрунтується на теоретичному узагальненні типізованих ознак, властивих всій сукупності складів конкретних злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнені ознаки, що характеризують об'єктивні і суб'єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

1)склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільне небезпечне діяння як злочинне;

2)тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак;

3)перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

4)тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом йогозакінчення.

Кожна стадія вчинення злочину, являючи собою його частину, сама є суспільно небезпечним діянням. Не є стадіями вчинення злочину той або інший факт виявлення свідомості особи (її думки та наміри), оскільки при цьому не об'єктивується злочинний умисел. Стадії вчинення злочинів є різновидом цілеспрямованої діяльності, що охоплює етапи реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети.

У КК України визнаються злочинними і караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом із готуванням до злочину становить незакінчений злочин; 3) закінченийзлочин.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.

Об'єктивні ознаки співучасті виражені у такому формулюванні: “злочин, вчинений кількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно”.

З об'єктивної точки зору, злочин при цьому вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль і конкретні дії кожного із співучасників можуть розрізнятися, але при цьому злочин — це результат їх спільної діяльності.

Розрізняються такі види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, пособник (cт. 27 КК). Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка безпосередньо або шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням (ч. 3 ст. 27). Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками.

У КК України передбачені заохочувальні норми, що увільняють від відповідальності учасників злочинної організації в разі виходу з неї, добровільного повідомлення органам влади про діяльність злочинної організації, сприяння у викритті злочинців.

Добровільною відмовою вважається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1. ст. 17). При закінченому злочині добровільної відмови бути не може. Якщо особа відмовилася добровільно від доведення злочину до кінця, то вона може

51

бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17).

При співучасті, коли діють не одна, а кілька осіб, добровільна відмова опосердкована поведінкою виконавця злочину. Інші співучасники злочину при добровільній відмові виконавця мають відповідати за готування до злочину або замах на злочин.

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК). Покарання є своєрідним мотиватором законослухняної поведінки. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, юридичним наслідком злочину. Покарання має публічний характер і може бути застосоване тільки за вироком суду від імені держави. Як форма примусу покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

Система покарань містить такі їхні види: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, в КК України (ст. 51) передбачено 12 видів покарань.

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями. По-перше, покарання призначається в межах санкції статті, по-друге, суд повинен врахувати положення Загальної частини КК України (чи має місце замах на злочин, яким є ступінь і характер вини, тощо), по-третє, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

За наявних підстав винна особа може бути повністю або частково звільнена судом від покарання за вчинений злочин. До засуджених або притягнутих до кримінальної відповідальності можуть застосовуватися такі гуманні акти, як амністія (ст. 86) або помилування (ст. 87).

Неповнолітні за кримінальним законом отримують особливий правовий статус. Поперше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. По-друге, у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочини, а лише ті, які вчинили найнебезпечніші злочини. Санкції за їх вчинення є досить диференційованими, зокрема серед злочинів, що належать до середньої тяжкості, санкції складають від 2 до 5 років, серед тяжких злочинів вони є досить великими і коливаються у межах від 5 до 10 років, особливо тяжких злочинів — від 10 років позбавлення волі.

Але вчинення злочину у неповнолітньому віці є обставиною, що пом'якшує покарання. У КК України передбачено два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: 1) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

Отже, неповнолітні при цьому звільняються від засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом. До них можуть застосовуватися заходи виховання, переконання, які спрямовані на забезпечення правослухняного формування особистості, виключення антисоціального оточення, попередження вчинення ними правопорушень.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно кілька примусових заходів виховного характеру. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності. Неповнолітні, засуджені до позбавлення

52

волі, відбувають його у спеціальних виховних установах, максимально для них пристосованих. Особливим є порядок призначення покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. Судова практика йде частіше шляхом застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

Запитання для самоперевірки:

1.Які характерні ознаки злочину Вам відомі?

2.Чим характеризується склад злочину?

3.Які форми співучасті у злочині Вам відомі?

4.При яких умовах має місце добровільна відмова?

5.Що собою являє кримінальне покарання?

6.В чому полягають особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх?

Першочерговим джерелом для вивчення зазначеної проблеми є Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001 р. // http: // zakon.rada.gov.ua. Також корисними при вивченні теми можуть бути Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 141-146 та Основи права України / За ред проф. В.Л. Ординського.

– Львів: Оріяна-Нова, 2005. – С. 244 -278.