28. Громадянська війна та поділ України на два гетьманства

Після смерті Б.Хмельницького загострилась боротьба за владу. Б.Хмельницький примусив старшину присягнути, що після його смерті гетьманом буде обрано Юрія Хмельницького. Проте, швидко стало очевидним, що шістнадцятирічний Юрій не здатний керувати державою. 25 жовтня 1657 р. Корсунська старшинська рада обрала гетьманом генерального писаря Івана Виговського. Так було усунуто династію Хмельницьких від влади й скасовано попередню форму правління, тобто мирним шляхом здійснено державний переворот, який зруйнував єдину перепону розгортанню боротьби за владу. Коли принцип спадковості гетьманства виявився порушеним, для багатьох старшин з’явилася спокуса поборотися за булаву, що й стало однією з причин руїни Української держави. І.Виговський намагався відстояти незалежність України. Проте він не вчинив необхідних кроків, щоб запобігти спалахові громадянської війни. Гетьман вважав за можливе повернення дореволюційної моделі соціально-економічних відносин, явно ігноруючи зміни, що відбулись. Крім того, І.Виговський став на шлях ігнорування провідної політичної ролі в державі козацтва (висуваючи на неї шляхту), а також традиційних принципів соціальної організації. Уряд почав відверто нехтувати “свободами і вольностями” городового і запорозького козацтва, зокрема змістив кошового, заборонив ловити рибу в річках і продавати вино, поширив практику оренд і збільшення поборів. Відновлювалось шляхетське землеволодіння на території Полтавського і Миргородських полків. Козацтво було незадоволеним тим, що вибори нового гетьмана відбулись не на чорній раді, тобто без їх участі. Бунт козацьких мас проти І.Виговського очолили, таємно підтримувані Москвою, кошовий Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. І.Виговський придушив бунтарів, але Гетьманщина виявилась ослабленою як військово, так і політично. Під час каральної операції проти повстанців загинуло щонайменше 50 тис. мешканців Лівобережжя. Це згодом призведе до протистояння між Право- і Лівобережжям. Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче (гетьман уклав договір з Швецією, порозумівся з Кримом та Портою) І.Виговський розпочав переговори з польським королем про повернення України на вигідних умовах до складу Речі Посполитої. У вересні 1658 р. у Гадячі між Гетьманщиною і Польщею було підписано договір, згідно з яким Україна як Велике князівство Руське входила до складу Речі Посполитої і творила, поряд з Литвою і Польщею, окреме державне утворення. Його очолював гетьман, котрий виступав київським воєводою і першим сенатором. Його влада – пожиттєва, а після смерті українські стани обирали 4 претендентів, з-поміж яких король призначав гетьмана. За польським зразком утворювались органи влади, відновлювався дореволюційний адміністративно-територіальний устрій. Руське князівство позбавилося права на міжнародні відносини. Його збройні сили мали складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманців. У сфері соціально-економічних відносин передбачалося повернення до становища, яке існувало на 1648 р. Лише козакам підтверджувалися всі права і вольності, а по 100 осіб з кожного полку могли отримати шляхетство. Визнавалася свобода релігійного віросповідування, гарантувалися права православної церкви на терені всієї етнічної України. Дозволялося відкриття двох академій і без обмежень шкіл і друкарень. Розцінивши підписання Гадяцького договору як початок війни, Москва розпочала воєнні дії проти Гетьманщини. На початку листопада 1658 р. Г.Ромадановський вступив з армією на Україну. Розпочалась московсько-українська війна, що зумовила поглиблення розколу серед еліти й спровокувала новий спалах політичної боротьби. 9 липня об’єднані українсько-польско-татарські війська розбили велику московську армію під Конотопом. Проте упішно завершити війну з Москвою та припинити громадянську війну І.Виговському не вдалось. Старшина невдоволена підступністю Варшави почала пошук шляхів до порозуміння з Москвою, тому військові дії велися дуже мляво. Замість пошуку порозуміння з опозицією І.Виговський вдався до терору, який посилював до нього ненависть значної частини населення Лівобережжя. Татари, набравши здобичі, повернулись до Криму, а без них воювати гетьман не наважувався. Подібна тактика була сприятливою для Москви. Лівобережні полки повстали проти І.Виговського, А.Трубецькой перейшов у наступ і на початку жовтня увійшов до Путивля. Водночас на Правобережжі опозиційні сили на чолі з І.Богуном, І.Ковалевським, П.Дорошенком та І.Сірком домоглися від І.Виговського зречення булави і 24 вересня 1659 р. поблизу Фастова обрали гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.). Обираючи нового гетьмана старшина сподівалась, що авторитет роду Хмльницьких допоможе зупинити внутрішні конфлікти. Ю.Хмельницький вирішив укласти новий договір з Москвою. На скликаній у Жердовій Долині раді виробляються статті спрямовані на збереження суверенітету козацької України в її конфедеративному зв’язку з Московщиною. Проте, А.Трубецькой, вдавшись до військового шантажу, відхилив ці статті і домігся на скликаній 27 жовтня 1659 р. раді ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. та додаткових статей. Нові домовленості були значним кроком у намаганнях росіян посилити свої позиції на українських землях: збільшувалась кількість урядовців та московських гарнізонів, гетьманові не дозволялось вступати у зовнішньополітичні контакти без дозволу царя, обране козацьке керівництво затверджувалось Москвою. Укладений договір не задовільняв козацьку верхівку Правобережжя; він відбивав промосковську орієнтацію лівобережної старшини й був помилкою гетьманського уряду, що призвела до розколу державної еліти за територіальною ознакою. Щоб пом’якшити її негативні наслідки Чигиринська старшинська рада у листопаді направила до Москви посольство під проводом полковників П.Дорошенка та А.Одинця, з тим, щоб домагатися скасування неприйнятних для України статей. Проте ця місія зазнала невдачі. Ю.Хмельницький був добре освічений і не був позбавлений гострого розуму, проте не мав здібностей ні політика, ні полководця. Емоційно неврівноважений, слабкої волі, він не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угрупувань. У ході війни Московщини з Річчю Посполитою українські війська брали безпосердню участь у військових діях на Правобережжі. Під впливом правобережної старшини 17 жовтня 1660 р. Ю.Хмельницький уклав з поляками Чуднівський договір, який передбачав відновлення умов Гадяцького договору (без статті про створення Руського князівстсва). Більшість лівобережного козацтва й старшини одразу ж виступили проти укладеного договору й почала відмовляти визнавати владу Ю.Хмельницького. Крім того, населення Правобережжя було невдоволене масовим поверненням польських панів та грабунками польських жовнірів. Гетьман зробив безуспішну спробу покласти булаву на Корсунській раді (21 листопада 1660 р.). У 1661-1663 роках Україною прокотилась хвиля громадянської війни. На Лівобережжі претендентами на булаву виступали Я.Сомко, І.Брюховецький і ніжинський полковник В.Золотаренко. Лівобережні полки під командуванням Якима Сомка залишились вірними Москві й виступили проти Ю.Хмельницького. На раді під Ніжином 27-28 червня 1663 р., після одномісячного гетьманування Я.Сомка, чернь за підтримки Москви обирає гетьманом І.Брюховецького (1663-1668 рр.). Ю.Хмельницький бачачи, що він не може опанувати ситуацію, на початку 1663 р. зрікся булави і постригся в ченці. На Україні розпочався період спустошивої громадянської війни, який увійшов у історію під назвою “Руїна”.