§ 3. Порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Порядок реалізації господарсько-правової відповідальності — сукупність заходів і обставин, які необхідно здійснити і з'ясувати для застосування до правопорушника господарських санкцій.

Зокрема, при реалізації заходів відповідальності, окрім з'ясу­вання підстав і складу господарського правопорушення, суд повинен ураховувати терміни реалізації господарсько-правовОї відповідаль­ності, межі господарсько-правової відповідальності, можливість зменшення розміру відповідальності, можливість звільнення від відповідальності, дотримання правопорушником досудового по­рядку реалізації господарсько-правової відповідальності.

Терміни реалізації господарсько-правової відповідальності (термін давності) знаходять віддзеркалення в ст.ст. 223, 250, 322 ГК України і ст.ст. 257, 258 ЦК України, ст. 42 Закони «Про захист економічної конкуренції». Для застосування господарських санкцій у горизонтальних гос­подарських відносинах у вигляді відшкодування збитків і штрафних санкцій ГК України відсилає до застосування загальної і скороче­ної позовної давності, передбачених ст.ст. 257, 258 ЦК України. Водночас, окремі автори висловлюють думку про можливість за­стосування у сфері господарювання тривалішої позовної давності, передбаченої ч.ч. З і 4 ст. 258 ЦК України (п'ятирічна позовна давність стосовно вимог про визнання правочинів недійсними під впливом обману і насильства, і десятирічний — щодо вимог про за­стосування наслідків нікчемного правочину). Слід ураховувати, що триваліші терміни позовної давності можуть бути передбачені саме ГК України. Наприклад, позовна давність для вимог замовника за договором підряду на капітальне будівництво визначається в ст. 322 ГК від одного року до тридцяти років.

Скорочена позовна давність в один рік, застосовна в господар­ських відносинах, встановлюється для вимог:

1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної в засо­бах масової інформації;

3. про переклад на співвласника прав і обов'язків покупця при порушенні переважного права покупки частки в праві загальної пайової власності;

4. у зв'язку з недоліками проданого товару;

5. у зв'язку з перевезенням вантажу, пошта.

Для адміністративно-господарських санкцій ст. 250 ГК Укра­їни передбачає особливі строки застосування. Адміністративно- господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта госпо­дарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господар­ської діяльності, окрім випадків, передбачених законом.

Зокрема, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» від 11.01.2001 р. встановлений п'ятирічний строк давності застосування адміністративно-господарських санкцій за порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, а за дії, що перешкоджають АМКУ в здійсненні його функцій, — трирічний.

ГК України передбачає межі господарсько-правової відпові­дальності і порядок зменшення розміру і звільнення від відпові­дальності. Зокрема, в ст. 219 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань або порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відпо­відає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання або оперативного управління майном, якщо інше не передбачене ГК України та іншими законами.

Зокрема, згідно з ч. 7 ст. 77 ГК казенні підприємства несуть відповідальність за своїми боргами лише в межах належних їм ко­штів. При недостатності цих коштів держава в особі органу, в сферу управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, окрім випадків, передбачених за­коном або установчими документами цього суб'єкта.

Наприклад, додаткова відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства, членів виробничого кооперативу встановлена ст.ст. 80, 108 ГК Укра­їни. Аналогічна відповідальність виникає у холдингової компанії у випадку, якщо діями чи бездіяльністю такої компанії дочірнє підприємство доведене до банкрутства (п. 6 ст. 126 ГК України).

Обмеження, зменшення розміру або звільнення від відповідаль­ності господарського правопорушника допускається як виняток, який має бути передбачений у законі або договорі.

Поняття обмеження і зменшення відповідальності розрізня­ються.

Обмеження відповідальності є закріпленими в законі чи договорі зниженим обсягом відповідальності, який не залежать від обставин правопорушення.

Наприклад, перевізник відповідає за загибель вантажу в ме­жах його вартості, а упущена вигода потерпілого не враховується (ст. 314 ГК). Аналогічним чином обмежено стягнення упущеної вигоди за договорами на виконання науково-дослідних і дослідно - конструкторських робіт (ст. 900 ЦК). Хоча перший із вказаних випадків обмеженої відповідальності гостро критикується в літера­турі, то з другим більшість правознавців погоджується — творчий пошук наукової діяльності завжди пов'язаний з ризиками і повна відповідальність тут стримувала б наукові розробки.

Проте не допускається угода між сторонами договору про обме­ження їхньої відповідальності, якщо цей розмір визначений законом (ч. 5 ст. 225 ГК України).

Наприклад, за невиконання зобов'язання щодо своєчасного при­йому сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника контрактант сплачує виробникові штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, а також відшкодовує заподіяні збитки, а щодо продукції, яка швидко псується — повну її вартість (ч. 2 ст. 274 ГК). В даному випадку сторони договору не мають права пом'якшити негативні наслідки санкцій у порівнянні з вказаними в законі. В умовах економічної слабкості сільського господарства це служить державною гарантією прав сільгоспвиробників.

На відміну від даних положень ГК України для загально цивільних відносин ЦК України передбачає в аналогічній ситуації

нікчемність лише того правочину, який скасовує або обмежує відповідальність за умисне порушення зобов'язання (ч. З ст. 614 ЦК).

Зменшення розміру відповідальності (звільнення від відпові­дальності) правопорушника можливе у разі порушення будь-якого зобов'язання, але за наявності певних, вказаних у законі обставин.

Згідно з ч. З ст. 219 ГК України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) іншої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Правила ст. 226 ГК України допускають зменшення розміру збитків. Зокрема, сторона, яка порушила своє зобов'язання або безумовно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна негайно повідомити про це іншу сторону. У такому разі вона наділяється правом посилатися на неприйняття іншою стороною за­ходів щодо запобігання збиткам і вимагати відповідного зменшення розміру їх відшкодування.

Положення ст. 233 ГК України уточнюють порядок зменшення розміру штрафних санкцій. По-перше, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій у випадку, якщо вони надмірно високі у порівнянні із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, що беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. По-друге, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір штрафних санкцій, що належать до сплати, якщо порушення зобов'язання не заподіяло збитки іншим учасникам господарських відносин.

Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які, зважаючи на надзвичайний і невідворотний їхній характер, є під­ставою для звільнення правопорушника від господарсько-правової відповідальності (форс-мажорні обставини), а також порядок по­свідчення факту виникнення таких обставин (наприклад, шляхом надання висновку торговельно-промислової палати).

Підставою звільнення боржника від відповідальності є простро­чення кредитора, коли останній не виконав дії, до здійснення яких боржник не міг виконати своє зобов'язання, згідно зі ст.ст. 220 і 221 ГК України. Наприклад, пред'явлення векселя до платежу необхідне для здійснення платежу за векселем.

Слід ураховувати, що застосування господарських санкцій не звільняє правопорушника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених законом чи договором, або відмови уповноваженої сторони від прийняття виконання (ч. З ст. 193 ГК).

ГК України передбачає вимоги до досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності (ст. 222 ГК). На відміну від порядку, що існував раніше, чинний досудовий порядок врегулю­вання спору — право, а не обов'язок потерпілої сторони. Навпаки, для правопорушника — це обов'язок. Тобто, пред'явлена претензія має бути розглянута одержувачем в місячний строк з дня її одержан­ня. Інакше при поданні позову до суду сторона, що потерпіла, має право вимагати перекладення на іншу сторону держмита за подання позову, незалежно від результатів розгляду спору, керуючись по­ложеннями ч. 4 ст. 49 ГПК України.