Тема 12. Інвестування підприємницької діяльності
1. У вітчизняній і зарубіжній науці й практиці немає єдиної точки зору щодо змісту поняття інвестицій. Можна виділити два підходи до трактування цієї категорії — звужений і розширений. Так, в економічній літературі, що видавалася в колишньому СРСР, а також у практиці господарської діяльності поняття інвестицій, по суті, зводилося до капіталовкладень у просте і розширене відтворення основних фондів. Таке звужене розуміння категорії інвестицій характерне і для деяких зарубіжних авторів (наприклад, Кемпбелл Р., Міакконелл, Стенді Л. Брю. Економікс (пер. з англ.), т. 1, С. 136). Водночас ряд економістів поняття інвестицій розглядають дещо ширше, розуміючи під ними додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних фондів у процесі господарської діяльності (див.: Касл Е., Беккер М., Нелсон А. Эффективное фермерское хозяйство. Пер. с англ. М.: ВО. Агропромиздат, 1991. С. 172). Проте в практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі країн Заходу інвестиції нерідко трактуються ширше, коли під ними розуміють усі напрямки вкладення коштів, що забезпечують одержання прибутку.
Для умов ринкової економіки таке трактування інвестицій найбільш прийнятне. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Основні напрями інвестицій — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, «ноу-хау», інтелектуальні цінності, майнові права тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств , інших господарських одиниць).
2. Поняття та прав.забезпечення інвест. діяльності. Стаття 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року дає таке визначення: “Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій”. “Інвестиційна діяльність - це послідовна, цілеспрямована діяльність, що полягає в капіталізації об’єктів власності, у формуванні та використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування і міжнародного руху інвестицій та інвестиційних товарів, створенні відповідного інвестиційного клімату і має на меті отримання прибутку або певного соціального ефекту” На думку А.В. Мертенса, основний зміст діяльності інституційного інвестора можна охарактеризувати поняттям інвестиційний процес, складовими якого є: — формування інвестиційної стратегії на основі цілей та обмежень діяльності організації, а також тих можливостей, які надаються ринком; — аналіз інвестицій, під яким розуміється аналіз ринку в цілому, його сегментів, окремих цінних паперів; — формування інвестиційного портфеля; — управління портфелем; - оцінка ефективності інвестиційної діяльності.
3. Поняття і види інвестицій. Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.. Класифікація інвестицій. Інвестиції класифікують за певними ознаками: 1.За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні і фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери. 2.За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України "Про оподаткування підприємств" від 22.05. 1997 р. №283/97 – ВР пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельні інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних папері, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. 3.За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції на період до одного року. Довгострокові інвестиції – це інвестиції, на період більше одного року. 4.За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні і спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав. 5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні – поза її межами.
4. Обєкти інвестування. Визначені в ЗУ "Про інвестиційну діяльність" об'єкти інвестування можуть бути поділені на такі групи: матеріальні цінності, цінні папери та майнові права, інтелектуальні цінності. Визначені види об'єктів інвестування можуть бути як об'єктами, в які вкладаються кошти, так і формами, в яких здійснюються вкладення. Залежно від характеру інвестицій інвестор може вкладати кошти у споживчі, фінансові чи підприємницькі об'єкти. Споживчі об'єкти — це об'єкти особистого або сімейного довгострокового використання (нерухомість, різні види транспортних засобів особистого використання, предмети розкоші тощо). До споживчих можуть бути віднесені також вкладення, що пов'язані з підвищенням якості виробничого та офісного побуту. Підприємницькі об'єкти — це вкладення у будь-які види виробничої чи комерційної діяльності. Фінансові об'єкти — вкладення у заснування або розвиток фінансових структур (банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо), а також придбання активів у вигляді цінних паперів чи майнових прав. Реальні та фондові (фінансові) інвестиції можуть здійснюватись у підприємницькі об'єкти та їх розвиток (через розробку та реалізацію інвестиційних проектів) або у впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв (венчурне інвестування). Будь-які інвестиції пов'язані з певним рівнем ризику. Для зниження ризику вкладення здійснюються не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів. Метод генерування об'єктів інвестування у певну сукупність називається формуванням інвестиційного портфеля. Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність активів (різного виду інвестицій) інвестора.
5. Субєкти ІД. Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів. Інвестиційних посередників поділяють на: 1) банківські установи; 2) небанківські фінансові установи (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди та ін.); 3) інститути спільного інвестування. Розмежовують індивідуальні та інституційні суб'єкти інвестиційного ринку. Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи: 1. Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи та компанії. 2. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування. Водночас портфель їх інвестицій є широким і відносно стабільним. До зазначеної групи входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний рівень доходу на капітал. У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. 3. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули тощо. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.
6. Правові гарантії захисту інвестицій, у т. ч. іноземних, поділяються на: 1) гарантії від зміни законодавства. Ці гаранти означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність"); Закон України "Про режим іноземного інвестування" (ст. 8) гарантує іноземному інвестору у разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладення інвестицій; 2) гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та ст. 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками. Закон України "Про інвестиційну діяльність" (ч. 2 ст. 18) та ст. 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" забороняє державним органам поза межами їхньої компетенції втручатися в інвестиційну діяльність; 3) гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності завдані цим збитки піддягають відшкодуванню у повному обсязі названими органами (ч. 2 ст. 18 Закону "Про інвестиційну діяльність", ст. 10 Закону "Про режим іноземного інвестування"); 4) гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають: а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин; б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (із відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього), права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій - закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестицій (ст. 21 Закону "Про інвестиційну діяльність", ст. 11 Закону "Про режим іноземного інвестування"); 5) гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих у результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих від інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством податків та інших обов'язкових платежів, у т. ч. іноземним інвесторам - право безперешкодного та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку (після сплати податків та інших обов'язкових платежів) та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах; 6) гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Пов'язані з інвестуванням спори, у т. ч. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України; усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у т. ч. за кордоном.
7. Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі: 1) інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності; 2) державного інвестування; 3) іноземного інвестування; 4) спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.
8. Спеціальна економічна зона - це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що в них створюються сприятливі валютно-фінансові умови для розвитку банківсько-кредитної системи, страхування та системи державного інвестування. Згідно із Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: 1) зовнішньоторговельні зони- частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;2) комплексні виробничі зони- частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;3) науково-технічні зони- це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;4) туристично-рекреаційні зони- це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;5) банківсько-страхові (офшорні) зони- це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;6) зони прикордонної торгівлі- частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі. Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком).Залежно від місцезнаходження СЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).