Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Politologiya_x1.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
909.31 Кб
Скачать
    1. Поняття, ресурси і форми політичної влади

Влада, владні відносини являють собою необхідний механізм регулювання життя суспільства, забезпечення його єдності. Влада є головним елементом, який пов’язує все політичне в суспільстві в єдину політичну систему і який визначає зміст поняття “політика”. Оскільки політика знаходить свій вияв у керівництві, управлінні, організації, примусі та в інших явищах, спрямованих на упорядкування життя суспільства, то влада як змістовний складовий елемент усім їм іманентно властива. Немає політики без влади, виражених у ній політичних інтересів і потреб і розгортається політична життєдіяльність. Вона структурується, організовується у певну систему, а саме – у політичну систему суспільства. Влада є одним із стримів, навколо якого формується цілісність політичної системи. Від сутності, змісту, механізму функціонування влади залежать характер і спрямованість політичної системи.

Влада є формою волевиявлення суб’єкта влади. У світовій кратології існує багато визначень влади. І це не випадково, бо навряд чи знайдеться ще проблема, значення якої важко переоцінити, оскільки вона зачіпає інтереси кожного. Надзвичайно влучно з цього приводу висловився ще в середині ХVII ст. Томас Гоббс: “Я не сумніваюсь, що якби істина, що три кути трикутника дорівнюють двом кутам квадрата, суперечила праву будь-якого на владу або інтересам тих, хто вже володіє владою, то оскільки це було б під владою тих, чиї інтереси ця істина зачепила, вчені геометрії якщо не заперечувалося б, то було б витиснене спалювання книг з геометрії”.

Існують різні філософські і політологічні концепції влади, серед них – реляціоністська, інструменталістська, структурно-функціональна, конфліктна, марксистська та інші.

Оскільки категорія влади є багатозначною й різновимірною, а також вихідною й визначальною у державно-політичній сфері, розглянемо зміст існуючих концепцій влади. Послідовність викладу їх свідчить певною мірою про історичну послідовність дослідження влади у світовій політології. (Див. Схему № 1.)

Біхевіористська концепція влади

Англійське слово behavior, behaviour у перекладі означає, “поведінку”. Політичний біхевіоризм зводиться до намагання маніпулювати поведінкою на рівні окремої людини заради стабільності політичної системи. Влада розглядається як вихідне начало, яким детермінуються всі політичні дії особи. Виходячи з цього, виділяються такі підходи до визначення влади.

Влада, як “воля до влади”. На цьому побудована “силова модель” політичного процесу.

Політичні відносини розглядаються як ринок влади. Відповідно до цього розробляється “ринкова модель” політичного процесу, за якою влада продається і купується за правилами ринку, де діють попит й пропозиція, прагнення до вигоди, конкуренція продавців і покупців.

Зв¢язок ринку влади і влади держави. При такому підході держава розглядається як структура, що упорядковує владу, визначає правила політичної гри, приборкує ринкову стихію влади.

Політичний ринок як змагання суб¢єктів влади. На цій основі будується “ігрова модель” політичного процесу. В її тлумаченні політичний світ розглядається як театр, поле гри, де успіх влади залежить від здібностей, сили, гнучкості суб¢єкта, здатності його перевтімоватися, наполягати та ін.

Найбільш видатними представниками біхевіорізму є Ч. Мерріам, Г. Лассуел, Дж. Кетлін, Ж. Бюрдо, А. Лаксело, Ф. Когель та інші.

Реляціоністська концепція влади

Латинське слово relatio означає “донесення”. Влада постає як відносини між особами, які дають змогу одному індивіду або групі їх змінювати поведінку іншого індивіда або групи. Тут основна увага фокусується на рольових відносинах, підкреслюється асиметричність владних відносин між суб’єктом: об’єктом влади.

Реляціоністські трактування влади розглядаються у трьох основних варіантах теорій: теорії “опору”, теорії “обміну ресурсами”, теорії “розподілу зон впливу”.

Теорія “опору” основну увагу приділяє класифікації різних форм і ступенів опору в системі владних відносин, опору, підвладного тискові з боку суб’єкта влади.

Теорія “обміну ресурсами” за основу аналізу владних відносин бере нерівний розподіл ресурсів між володарями і підвладними. Прагнення підвладного до отримання певних благ зумовлює наявність влади у того, хто такі блага має. Отже, влада є функцією залежності індивіда від розподілу ресурсів.

Д. Ронг, автор теорії “розподілу зон впливу”, вважає, що в системі владних відносин особи постійно обмінюються ролями – володар влади і її об’єкт.

Реляционістиське визначення влади розглядає її як відношення між двома партнерами (агентами), при якому один із них здійснює вплив на іншого. В цьому випадку влада представляється як взаємодія її суб’єкта і об’єкта, при якої суб’єкт за допомогою визначених засобів контролює об’єкт. Таке розуміння влади дозволяє визначити її необхідність, розкрити її структуру, пов’язати в ціле її різні характеристики.

Так, Т.Парсонс визначає “владу” як здібність заставити акторів виконувати обов’язки, накладені на них метою суспільства заради досягнення покладених цілей.1 Парсонс проводить тісну паралель між економічною та політичною наукою, між розумінням “гроші” та розумінням “влада” як і в економіці, так і в політиці має місце відношення взаємообміна та взаємодії.

Парсонс прирівнює функцію влади до функції грошей. Він розглядає її як просто зброю обміну між останніми та іншими підсистемами. В такому раз, по аналогії з грошима влада володіє відповідними здібностями.

Влада має елемент, який знаходиться в використанні будучи рухомим, активним і мобільним. Він постійно обмінюється, пересувається.

У нього немає постійно фіксованої маси: як і грошові суми, сума влади знаходячихся в обороті, може збільшуватися або зменшуватися.

Так, наприклад, Парсонс вивчає “процес посилення влади”, “виробництво влади”, підвищення “завдяки створенню політичного кредиту доручення кредиту”. Існує політичний еквівалент банкової системи, в силу якого до маючого в системі кількості влади можна робити начислення. Порівнюючи лідерів з банкірами або маклерами2, Парсонс відмічає, що в умовах демократичної виборчої системи політичну підтримку потрібно розглядати як широку передачу права на владу, яка, якщо вона приведе до успіху на виборах, становить вибраних лідерів в положення, аналогічне положенню банкіра. “Внески” влади зроблені виборцями, можуть бути відізваними, якщо не на першу вимогу, то в крайньому разі на наступних виборах у відповідності з правилами, нагадуючими читки години праці банка.

Таким чином у розвинутих політичних системах мається відносно “вільно плаваючий” елемент, нагадуючий кредитну систему. “Кредит влади” може вар’їруватись, він піддається змінам коливанням подібно інфляції та дефляції.3

На думку Шванценберга, влада виступає як символ: подібно грошам, вона не володіє безпосередньою користю. У неї нема “споживчої коштовності”, а є тільки “мінова коштовність”. Вона обмінюється на дещо таке, що реально цінно з точки зору ефективності суспільства, наприклад, законослухняного. Влада – засіб обміну, торгівлі та символ коштовності. Вона значима настільки наскільки дозволяє чогось досягти.

І, нарешті, остання опора влади – сила. Але право застосовувати її у влади не виявляється безпосередньо. Воно скоріш основана на інших інститутах, які символізують силу або займають її місце. І тут можна знову привести порівняння з грошима. Подібно до того, як грошова система, повністю заснована на золоті у якості реального посередника обміну. Являється примітивною, незабезпечуючи функціонування складного ринкового організму, система влади, у якої єдиною негативною санкцією являється загроза застосування сили також надається дуже примітивною, незабезпечуючою складної системи. Гроші повинні бути інституціоналізовані як символ: вони повинні бути легітимізовані і повинні інспірировати “довіру” системі. Аналогічним чином влада не може бути лише інструментом лякання; вона повинна слугувати загальною зброєю мобілізації ресурсів в ім’я ефективних дій суспільності і нести обов’язки взяті суспільством у відношенні своїх членів; при цьому вона повинна бути возведена на рівень символу та легітимізована.

Таким чином, влада становиться символічним та загальним посередником; простий засіб обміну, подібно грошам, перетворюється в символ і в цій якості признається усіма, отже легітимізується.

Основним поняттям системної концепції влади є політична система.

Існує три підходи до визначення поняття:

Макропідхід – влада, як властивість або атрибут макросоціальних систем. Вона є способом організації, посередником у політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і розподілу цінностей;

Мезопідхід – влада на рівні конкретних систем – сім’ї, виробничих груп, організацій. Влада аналізується у співвіднесенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами;

Мікропідхід – влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи.

Суб¢єктом влади передусім особа, дії якої є визначальним у рамках певної соціальної системи.

Звернення до аналізу вертикального і горизонтального зрізів влади стверджується, що роль індивіда у суспільстві, в мікросистемі визначає його владу.

Телеологічна концепція влади

Влада – це досягнення певних цілей, одержання запланованих результатів.

Інструменталістська концепція влади

Представники цього підходу розглядають владу, як можливість використання певних засобів, окрема насильства і примусу.

Структурно-функціональна концепція влади

Влада постає як особливий вид відносин між підлеглими і керівниками. Саме суспільство влаштоване ієрархічно. Воно диференціює управлінські і виконавські соціальні ролі. А роль особи у політичній системі чітко визначена – підтримання існуючої системи.

Конфліктна концепція влади

Представники її розглядають розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Психологічна концепція влади

Витоки влади трактуються як такі, що кореняться у свідомості і підсвідомості людей, а прагнення до влади розглядається як вияв, сублімація пригніченого лібідо, що являє собою трансформоване відчуття переважно сексуального характеру або психічну енергію взагалі. Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виконують функції суб¢єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Психоаналітики акцентують увагу на таких механізмах, як командування і підкорення.

У роботі “Німецька ідеологія” К.Маркс і Ф. Енгельс навели поняття “соціальна влада” і визначили основні риси її:

  • класовий характер у класовому суспільстві і відносини панування і підкорення;

  • обумовленість соціального панування майновими відносинами.

У наступних працях К. Маркс і Ф. Енгельс указували, що головне місце в системі соціальної влади посідає державна, політична влада.

Отже, вказані вище підходи до вивчення влади свідчать про великий інтерес у світі до проблеми влади, про надзвичайну складність її.

Феномен влади лише недавно став об¢єктом дослідження вітчизняної політології.

До останніх часів ті, хто був при владі, всіляко блокував будь-які намагання представників політичних наук зібрати дані про об¢єктивне уявлення щодо носіїв політичної влади. Сутність емперічної бази поєднувалась з догматизованою теорією влади, що зводилося до кількох максим типу “владу не дають, владу беруть”. Побудова правової держави вимагає глибоких наукових знань сутності політичної влади. Інтерес до теоретичних навичок світової політології і вивчення реального стану владарювання України пов’язано з потребою політичних змін у владній структурі життя України.

Влада – це реальна здатність суб’єкта соціального життя здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів – авторитету, права, насильства та інших засобів.

Соціальна система влади створюється цілісність, до якої входять її підсистеми – політична, економічна, правова. У суспільному житті всі вони взаємопов’язані і втілюють волю певної спільності. Волевиявлення соціального суб’єкта влади тим активніше, чім міцнішу він має матеріальну основу. Бідна людина не здатна розумно ставитися до влади, так само як бідне суспільство не здатна розумно розпорядитися нею. Оптимальний політичний устрій, політична організація влади потребують сильного “середнього класу” як прошарку матеріально-забезпечених людей.

Влада необхідно перед усього для організації суспільного виробництва, яке не можливе без підлегливості усіх учасників єдиної волі, а також для регулювання других взаємовідносин між людьми, суб’єктами та об’єктами влади, пов’язаних з життям суспільності.

У соціальної системі влади особливе місце посідає політична влада.

Політична владареальна здатність соціальної спільності індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Особливості політичної влади.

Здатність, готовність суб’єкта влади виявити політичну волю. Волюнтаризм у політиці означає позицію суб’єкта політики і спрямовує її на довільне вирішення політичних проблем.

Волюнтаризм пов’язаний перебільшенням ролі і значення політичної влади у суспільному житті, наділенням її безмежними властивостями при регулюванні і змінах соціальних умов.

Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб’єктів.

Територія, населення у поєднанні їх із владою становлять складові ознаки держави. Територія – просторова мета дії політичної влади, територія, в межах якої державна влада здійснює свою волю, є складовим елементом держави. У “Декларації про державний суверенітет України” вказувалось на державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Політичний простір як територіальний характеризується тим, що в межах території влада повинна мати певні “кордони”. У правовій державі політична влада ні в якому разі не повинна поширюватися на приватні стосунки. Введення влади у необхідні кордони можливе, якщо суб’єкти влади володіють необхідною компетенцією і культурою.

Наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

Влада – засіб, за допомогою якого суб’єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство.

Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від:

  • рівня зрілості її елементів – держави, політичних партій, рухів, інших громадських об’єднань, правильності їхньої політичної стратегії у внутрішній і зовнішній політиці.

  • осмислення політичного інтересу і політичних потреб;

  • забезпечення соціального панування в суспільстві суб’єкта політичної влади.

Різноманітність ресурсів притаманне для влади: політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб’єктних та ін.

До ресурсів влади належать суб’єктні, політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні.

Суб’єктні ресурси влади – наявність необхідних соціальних якостей: політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, вміння приймати рішення, рішучість, авторитет.

Політичні ресурси влади – наявність розвинених політичних партій, підготовлений апарат управління, політичні традиції та звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична культура.

Економічні ресурси влади – розвинена матеріальна і технічна база суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багатство корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, зовнішньоекономічні зв’язки.

Соціальні ресурси влади – суспільство з високими показниками освіти, посадової упорядкованості, соціального забезпечення, медичного обслуговування.

Культурні ресурси влади – освіченість населення, темпи поширення знань, доступність освіти і культури, вплив засобів масової інформації.

Інформаційні ресурси влади – володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронної технології, засобів масової інформації.

Демографічні ресурси влади – фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії.

Правові ресурси влади – наявність правових цінностей, розвинена система права, правова система, висока правова культура населення.

Силові ресурси влади – інститути силового впливу: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура, техніка, тюрми.

Види влади класифікуються по різним основам. Однією з найбільш змістових класифікацій влади є її поділ у відповідності з ресурсами.

Економічна влада – це контроль над економічними ресурсами, власністю, та різного роду цінностями.

Соціальна влада – передбачає поширення у соціальній структурі, статусів, посад, пільг та привілеїв.

Духовно – інформаційна влада - це влада яка здійснюється за допомогою знань і інформації. Такі взаємодії здійснюються через школи, урядові товариства, інші освітні заклади, засоби масової інформації.

Вимушена влада – це вплив на поведінку мас, груп, за допомогою засобів, якими володіє держава.

Влада поділяється на державну, армійську та сімейну.

По широті поширення влади виділяють:

  • мегарівень (ООН, НАТО);

  • макрорівень (центральні органи держави);

  • мезорівень (підпорядкованість центру організацій).

За функціями політичну владу розрізняють:

  • законодавча;

  • виконавча;

  • судова;

  • інформаційна.

По способам взаємодії політична влада буває:

  • демократична;

  • авторитарна;

  • тоталітарна.

Силові ресурси влади – інститути силового впливу.

Політична влада має різноманітні форми виявлення – державна, партійна, громадська, інформаційна.

Головним знаряддям політичної влади є державна влада.

Найсуттєвіше в політиці – устрій державної влади.

Державна влада – це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільності і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Основні компоненти політичної влади:

  • суб’єкти політичної влади;

  • об’єкти політичної влади;

  • засоби політичної влади;

  • процес владарювання.

Влада – завжди двобічна, асиметрична, з домінуванням волі владаря, взаємодії її суб’єкта і об’єкта. Об’єктом влади виступають індивіди, соціальні групи, партії і інші інститути політичної системи суспільства. Підкорення також природно властиво людському суспільству, як і керування. Готовність до підкорення залежить від ряду факторів: від власної якості об’єкта володарювання, від характеру вимог які пред’являються до нього, від ситуації і засобів діяння суб’єкта, а також від того, як виконувач сприймає об’єкт в залежності від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

Якість об’єкта політичного володарювання визначається політичною культурою населення.

Можливо відзначити, що “суб’єкт А” має владу над “об’єктом В” якщо “суб’єкт А” обумовлює поведінку “суб’єкта В”.

Суб’єкт і об’єкт характеризують крайні полюси, активні початки структури влади. Їх взаємодія опосередкується комплексом засобів і ресурсів і здійснюється у рамках спеціального інституціонального механізму, регулюючого процес володарювання.

Природа і мотивація підкорення достатньо складна. Вона може засновуватись на страхи перед санкціями; на багаторічній звичці, традиції к покірності; на зацікавленості в виконуванні розпоряджень; на переконанні в необхідності підкорення; на авторитеті носія влади; на ідентифікації (встановлені збігу) об’єкта з суб’єктом влади. Ці мотиви суттєво впливають на силу влади, тобто здібність суб’єкта впливати на об’єкт.

Найбільш стабільною являється влада, побудована на інтересі (на основі переконання, авторитету). Особова зацікавленість спонукає підлеглих до добровільного виконування розпоряджень, робить зайвим контроль і застосування негативних санкцій.

Сприятливою для влади мотивацією підкорення являється авторитет. Авторитет представляє собою високо цінимі якості, котрими підлеглі наділяють керівника і котрі детермінують їх покірності без погрози санкції або переконання. Авторитет засновується на згоді. Він означає повагу до керівничої особовості (інституту), довіра до неї.

Ознаки політичної влади (див.: схема №2):

  • публічність;

  • легальність;

  • верховенство;

  • суверенність;

  • моноцентричність;

  • різноманітність ресурсів примусу;

  • ефективність і результативність;

  • передбачливість;

  • самокритичність;

  • твердість;

  • терпимість;

  • легітимність.

Основні засоби здійснення політичної влади:

  • право;

  • авторитет;

  • переконання;

  • традиції;

  • маніпулювання;

  • насильство.

Основні форми прояву та реалізації політичної влади:

  • панування;

  • примус;

  • управління;

  • керівництво;

  • організація;

  • координація;

  • контроль.

Основні тенденції розвитку політичної влади в Україні:

  • посилення процесів демократизації політичної влади;

  • зростання чинника легітимності влади як обов’язкової ознаки цивілізованої влади;

  • становлення системи розподілу влади;

  • посилення конфліктності між різними гілками влади;

  • високі темпи бюрократизації апарату владних структур.

Таким чином, основним питанням у політиці являється проблема влади.

Виходячи з усього сказаного, можна дати наступне визначення влади.

Влада у загальному змісті є здатність та можливість оказувати певну дію на діяльність, поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів: волі, авторитета, права, грошей та ін.

Влада необхідна передусім для організації суспільного виробництва, яке не можливе без підлеглості усіх учасників єдиної волі, а також для регулювання інших взаємовідносин між людьми, суб’єктами та об’єктами влади, пов’язаних з життям суспільності.

Політична влада як один з важливіших проявів влади, характеризується реальною здібністю соціальної групи, індивіда проводити свою волю, висловлену в політиці.

Поняття політична влада ширше поняття влади державної, політична влада має свою структуру, ресурси та в суспільстві виконує різні функції.

Структурними основами політичної влади являються закони, суд, державний апарат, інститут примусу, партійна дисципліна, авторитет лідера, центральні та регіональні структури. Формами здійснення влади виступає панування, керівництво, управління, координація, організація, контроль.

Головне призначення політичної влади – створювати умови для реалізації інтересів та прав громадян, забезпечити стабільність у державі та суспільстві.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]