Кольоросприйняття

Здатність ока розрізнювати кольори має важливе значення в різних областях життєдіяльності. Сприйняття оком того або іншого колірного тону залежить від довжини хвилі випромінювання. Фізіологія колірного сприйняття остаточно не вивчена. Найбільше поширення отримала трьохкомпонентна теорія кольорового зору, висунута ще в 1756 р. великим російським вченим М. В. Ломоносовим. Вона підтверджена роботами Юнга (1807), Максвелла (1855) та Гельмгольця (1859). Згідно з цією теорією, в зоровому аналізаторі існує три види кольорочутливих елементів (колбочок), які по-різному реагують на світлові хвилі різної довжини: червоний, зелений, синій. Це основні кольори, від змішування яких утворюється все різноманіття кольорів і відтінків, що розрізнюються оком людини. Для дослідження кольоросприйняття застосовують поліхроматичні таблиці Рабкіна і аномалоскопи.

Людина з нормальним кольоросприйняттям – нормальний трихромат. Порушення кольоросприйняття бувають природжені та набуті. Незначні порушення  аномалії трихромазії: протаномалія, дейтераномалія, тританомалія. Відсутність сприйняття одного кольору  дихромазія: протанопія (не розрізнюється червоний колір), дейтеранопія (не сприймається зелений колір) і тританопія (не сприймається синій колір). У випадку ахромазії людина не розрізнює кольори.

Вроджені порушення кольоросприйняття зустрічаються у 8-10 % чоловіків і у 0,5 % жінок, набуті – при захворюваннях сітківки і зорового нерва.

Поле зору

Полем зору називається простір, який одночасно сприймається оком при нерухомій фіксації ока і голови. Поле зору забезпечує орієнтацію в просторі. Розміри поля зору нормального ока визначаються як межами оптично діяльної частини сітківки, так і конфігурацією сусідніх з оком частин обличчя (спинка носа, верхній край орбіти).

У нормі межі поля зору на білий колір такі: зовні – 90 градусів, знизу – 70 градусів, зверху – 55 градусів, зсередини – 55-60 градусів. У скроневій половині поля зору на 12-18 градусах від точки фіксації визначається сліпа пляма розміром за вертикаллю 8-9 градусів, за горизонталлю  5-8 градусів.

Для дослідження поля зору застосовуються такі методи: контрольний, периметрія, сферопериметрія, кампіметрія.

Зміни поля зору: скотоми, звуження і геміанопсії.

Скотоми бувають фізіологічними (сліпа пляма – проекція диска зорового нерва в полі зору; ангіоскотоми – випадіння відповідно до судин сітківки) і патологічними (при захворюваннях сітківки і зорового нерва).

Вони поділяються на позитивні (людина бачить пляму перед оком) і негативні (людина не помічає скотому); абсолютні (повне випадіння зору в якійсь ділянці) і відносні (зниження зору в якій-небудь ділянці поля зору).

За локалізацією скотоми можуть бути центральними, парацентральними, периферичними; за формою  круговими, кільцеподібними, сектороподібними, неправильної форми, дугоподібними тощо.

Звуження поля зору можуть бути концентричними (при пігментній дегенерації сітківки), переважно з однієї сторони (при глаукомі – з носової сторони).

Геміанопсія – половинне випадіння поля зору. Геміанопсії бувають гетеронімні та гомонімні. Гетеронімні спостерігаються при ураженні зорових шляхів в місці зорового перехрестя (chiasma opticum).

Якщо страждає центр хіазми (пухлини гіпофіза, спинки турецького сідла), виникає бітемпоральна геміанопсія. При ураженні зовнішніх відділів хіазми (склероз, аневризми внутрішніх сонних артерій) виникають біназальні геміанопсії. При ураженні зорового тракту, підкоркових і коркових центрів зорового аналізатора виникають гомонімні (право- або лівобічні) геміанопсії, причому при геміанопсіях центрального походження зберігається центральна частина поля зору. Таким чином, характер зміни поля зору допомагає в топічній діагностиці захворювань центральної нервової системи.