2.1. Зародження банків і розвиток за роки незалежності

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис. руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. — понад 1 млн. руб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід’ємною частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та iншi кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банкiв.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Загалом на територiї України напередодні революції 1917 — 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону і була мiцно iнтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарiв, грошей i кредитних ресурсiв, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогiчним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кiлькiсно і якiсно. Український кредитний капiтал, як і ранiше, концентрувався в системi сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сферi приватновласницької позикової справи.

Реальна лiквiдацiя залишкiв автономiї української кредитної справи роэпочалася на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспортi й торгiвлi припинили iснування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х рокiв Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банкiвсько системи. Тут дiяли фiлії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.

З сiчня 1989 р. в республiцi починаеться створення комерцiйних i кооперативних банкiв.

На 20 червня 1990 р на території України було офіцiйно за реєстровано 25 банкiв (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банкiвської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тодi був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську дiяльнiсть”.

У формуванні сучасної банкiвської системи України можна видiлити кiлька етапiв:

І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii

3 2 жовтня 1991 року Нацiональний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення “міністерського” капiталу — частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.

державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.

II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банкiв “Другої хвилі”.

На цьому етапi на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. Їх було134.

Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках спостерігалося подальше зменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних “кищенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.

Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства.

ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню” Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролi Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається поступове нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банкiв.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.

У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту – додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага. 2.2. Проблеми вдосконалення комерційних банків.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з’являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження

їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів

державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не

відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну

систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої

довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка

забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та

вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики).По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

Висновки

Дослідження, проведене за темою „Комерційні банки в Україні” дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, історики й досі не дійшли згоди про час появи банків, бо на думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник коли з’явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції, а інші вважаю, що ті з’явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Отже, банки були багато сторіч тому, ефективно розвиваються зараз і будуть існувати ще дуже довго, як невід’ємна частина суспільства.

По-друге, в кожній країні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку. Її існування пов’язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості попиту i пропозицiї на грошовому ринку. Банківська система має дворівневу побудову, на першому рiвнi знаходиться Центральний банк, а на другому рiвнi знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерційними.По-третє, можна чітко визначити, що таке сучасний комерційний банк: це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю з боку органів банківського нагляду. Вони утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”.

Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

в цих якостях він розкриває свою суть.

По-четверте, можна зазначити, що специфіка діяльності комерційного банку визначається його операціями, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. У кожного банку є певний базовий набір, без якого він не може існувати і нормально функціонувати: прийом депозитiв вiд юридичних i фiзичних осiб; відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них; Розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Усi банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви - операції з мобілізації ресурсів комерційного банку та активи - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

По-п‘яте, всі банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму; акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Користування послугами комерційних банків стає все нагальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для „доходного” розміщення своїх вільних коштів, послуг з обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок тощо.

Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.

Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

Список використаних джерел

1.Аржевітін С.М. „Перші 10 років банківської справи в Україні. – К.: Діалог Пресс”, 2009 – 121с.

“Банкiвська справа. Довiдковий посiбник.” пiд редакцiєю Бабiчевої Ю.А, М: Економiка 2009 — 327с.

Василик О. «Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем Україні». «Банківська справа». - №3. - 2008. - С.44-50

Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. –К.: Академія,2010 – 313с.

Гамiдов Г.М. “Банкiвська справа”, М: Банки i бiржi, ЮНIТI, 2008 - 11с.

Кемпбелл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю „Экономикс”, Москва, 2004г. с

Ковальчук Т.Т., Коваль Н.М. Ліквідність комерційних банків: Навч. посіб. – К.: Знання,2008 – 120с.

Операції комерційних банкі, під ред. Р.Коцовська, , Київ, Алерта, 2003р. с

Лексик В. Кредит и банки: Пер. с. нем. Р. и Ф. Михалевских. – М.; Перспектива, 2006 – 118с.

Матвієнко В. Держава і банки. – К.2007. – 154с

Мороз А. “Основи банкiвської справи”, К: Лiбра, 2008р.

Банківська енциклопедія. Під редакцією А.М. Мороза. К.,2007

Банківські операції: Під р./ За ред. А.М. Мороза. - 2е Вид. ВИРЮ. і доп. – К.; КНЕУ, 2005. – 476с.

„Основи економічної теорії”, Київ,2003р. Під. Ред. Мочерного С.Г.

Савлу М.І. „вступ до банківської справи”, Київ, Лібра,2008р.

«Райффайзен Банк Аваль»

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (скорочена назва — АТ «Райффайзен Банк Аваль») зареєстровано 27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року — Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль»). Із жовтня 2005 року банк став частиною банківської групи Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ, Австрія (із жовтня 2010 р. — Райффайзен Банк Інтернаціональ АГ. Станом на 1 січня 2011 року РБІ володів 96,18% акцій українського банку).

Широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг надаються клієнтам Райффайзен Банку Аваль через загальнонаціональну мережу, до якої станом на 1 січня 2011 року входили 931 відділення у великих містах, обласних та районних центрах, окремих селищах у всіх регіонах України.

Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії та вертикалі підтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпека та інші), створені на рівні Центрального офісу та 25 регіональних дирекцій банку. Як і всі міжнародні банки, Райффайзен Банк Аваль має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків.Вагомі успіхи банку традиційно визнають, і в Україні,за її межами провідні впливові видання та експерти, рейтингові компанії, партнери та клієнти.

Так, у 2010 році британський фінансовий журнал Euromoney удостоїв Райффайзен Банк Аваль звання «Кращий банк в Україні», яку банк отримує уже не вперше. «Найкращим банком в Україні-2010» Райффайзен Банк Аваль став і за версією видання Business New Europe (bne) у межах рейтингу «Найкращий банк у ЦСЄ/СНД у 2010 році».

Райффайзен Банк Аваль відзначено в двох номінаціях II Національного конкурсу «Банк року — 2010» журналу «Банкиръ»: як «Банк з високим рівнем відкритості та прозорості бізнесу» та «Найкращий банк для студентства» (за версією Університету банківської справи НБУ, Київ).

Репутація банку знову отримала найвищу оцінку за результатами регулярного дослідження іміджу найбільших українських фінансових установ, яке здійснює компанія GfK Ukraine. Своє лідерство він зберіг у 2010 році і в репутаційному рейтингу українських банків, який проводився кілька разів протягом року журналом «Власть денег» спільно з консалтинговою компанією NOKs fishes.

Найбільшою довірою серед українців користується Райффайзен Банк Аваль і за результатами онлайн-голосування, проведеного серед відвідувачів інтернет-порталу delo.ua. Депозитні продукти банку для фізичних осіб четвертий рік поспіль визнано кращими в Україні в рамках Міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року — 2010».

Банк прагне й надалі підвищувати якість обслуговування клієнтів, використовуючи свій досвід та досвід банків — членів групи Райффайзен Банк Інтернаціональ, а також новітні технології.Послуги приватним особам

Райффайзен Банк Аваль є провідним банком України, що пропонує приватним клієнтам широкий перелік банківських послуг, зокрема — розміщення коштів на поточних і депозитних рахунках, платіжні картки міжнародних систем MasterCard International і Visa International (у т.ч. – кредитні), грошові перекази в національній та іноземній валютах, споживче кредитування та багато інших.

Банк турбується про своїх клієнтів та прагне надавати їм сервіс найвищого рівня.

Ми цінуємо Ваш час та пропонуємо безкоштовну послугу:

Співробітник банку – мобільний банкір приїде до Вас у зручні час та місце, надасть консультацію та допоможе оформити документи для отримання «Кредитної картки».

Для зустрічі з представником банку - мобільним банкіром, будь-ласка, заповніть відповіднуформу. Грошові перекази.

Для максимально якісного та швидкого обслуговування приватних клієнтів Райффайзен Банк Аваль пропонує будь-як і види грошових переказів: з відкриттям та без відкриття рахунку, в національній та іноземній валюті, на користь фізичних та юридичних осіб, на території України та за кордон.

Без відкриття та з відкриттям поточного рахунку приватні особи можуть отримувати та здійснювати перекази коштів в іноземній валюті у 200 країнах світу за допомогою всесвітньо відомої системи Western Union. При цьому послуга Quick Pay дозволить переказати кошти на користь юридичних осіб.

Крім того, Райффайзен Банк Аваль має власну систему термінових переказів «Аваль-Експрес», яка дозволяє без відкриття рахунку отримувати та переказувати грошові кошти в гривнях по всій Україні протягом п’яти хвилин.Миттєвий переказ «Аваль-Експрес».

У 2001 році Райффайзен Банк Аваль запровадив унікальну систему термінових грошових переказів «Аваль-Експрес», яка сьогодні стала дуже популярною серед населення України.

Система «Аваль-Експрес» використовується для термінових переказів по Україні в національній валюті через мережу відділень Райффайзен Банку Аваль та банків-партнерів і забезпечує миттєвий переказ коштів — їх можна отримати вже через 5 хвилин після відправки.

Для оформлення переказу потрібно заповнити спеціальний бланк, у якому вказуються паспортні дані відправника та П.І.Б. одержувача. Після введення даних система генерує 12-значний код переказу, який повинен знати одержувач.

Одержати переказ можна у будь-якому відділенні Райффайзен Банку Аваль або банку-партнеру, у якому зареєстровано агентство «Аваль-Експрес», при наявності паспорта. Сьогодні перекази по системі «Аваль-Експрес» пропонують відділення Райффайзен Банку Аваль та банків-партнерів по всій Україні.Послуги приватним особам

Перелік послуг які надаються у банку:

Грошові перекази

Миттєвий переказ «Western Union»

Миттєвий переказ «Аваль-Експрес»

Аваль-Експрес: крок за кроком

Тарифи

Переказ з Росії через установи ВАТ «Газпромбанк»

Миттєвий переказ «Быстрая почта»

Переказ з поточного рахунку

Миттєвий переказ з карткового рахунку

Грошові перекази через касу банку

Програма лояльності для клієнтів Райффайзен Банку Аваль

Оплата рахунків за товари та послуги в банкоматах

Депозитні та поточні рахунки

Кредитування

Оренда індивідуальних сейфів

Чеки

Продаж банківських металів

Послуги зберігача цінних паперів

Платіжні картки

Мобільний бонус МТС

Пакет «Преміальний»

Пакет «Оптимальний»

Отримання пенсій та грошової допомоги у Райффайзен Банку Аваль

Продаж заставного майна

Купівля-продаж валюти

Картка ідентифікації клієнта

Оплата рахунків за товари та послуги

Безпека обслуговування

Оплата ПІН-кодів для призначення співбесіди в Посольстві США в Україні

КУА «Райффайзен Аваль»

Платіжний портал

Страхові послуги

Співпраця з приватними нотаріусами

VIP-банкінг

Premium banking

Послуги малому і мікробізнесу

Послуги корпоративним клієнтам

Послуги для банків

Послуги електронними каналами

Про банк

Прес-центр

Вакансії

Відділення, банкомати та центри самообслуговування

Монети світу

Інтернет-банкінг

Баланси комерційних банків України станом на 1.01.200_ р. (тис. грн.)

Актив
	№ 1 “Аваль”
1. Грошові кошти	102058
2. Кошти в НБУ на корес­пон­­­дентському рахунку	351745
3. Кошти в банках
3.1. Залишки на коррахунках	114143
3.2. Депозити та кредити	317080
4. Портфель цінних паперів
4.1. Короткострокові обліга­ції внутрішньої державної по­зики	190244
4.2. Інші цінні папери	31174
4.3. Вкладення капіталу	10620
5. Кредитний портфель	788448
6. Основні засоби	132695
7. Інші активи	144662
Сумарні активи	2182869

Пасив
	№ 1 “Аваль”
Зобов’язання банків
1. Заборгованість перед:
1) бюджетними устано­ва­ми	269620
2) НБУ	38043
2. Заборгованість перед бан­ка­ми
2.1. Залишки на коррахунках	20130
2.2. Кредити та депозити	44071
3. Заборгованість перед клі­єн­тами:
1) юридичними особами	1010206
2) фізичними особами	373681
4. Цінні папери власного бор­гу	61476
5. Інші зобов’язання	191882
Сумарні зобов’язання	2009109
Капітал банків
1. Статутний капітал	103173
2. Резервний фонд	3880
3. Результат минулих років	52739
4. Результат поточного року	2193
5. Інший капітал	11775
Балансовий капітал (усього)	173760
Сумарні пасиви (сумарні зобов’я­­зання "+" балансовий капітал)	2182869

2.1. Визначити питому вагу в загальній сумі активів:

а) високоліквідних активів за формулою

=(102`058+351`745+114`143/2`182`869)*100=26018`32%

де ГК – грошові кошти;

К_НБУ – кошти в НБУ на кореспондентському рахунку;

ЗК – залишки на коррахунках в інших банках;

АС – сумарні активи;

б) ліквідних активів за формулою

=317`080+190`244+61.476+788`144`8*100/2`182`869=62163.3

де ДК – депозити та кредити в інших банках;

ЦП – портфель цінних паперів;

КП – кредитний портфель;

в) малоліквідних та недоходних активів за формулою

=132`695+144`662/2`182`869*100=

де ОЗ – основні засоби;

АІ – інші активи.

Високоліквідні активи повинні складати в сумарних активах не менше 15%. Ліквідні активи в структурі активів повинні складати 61-70%.

2.2. Розрахувати показник загальної ліквідності як співвідношення су­мар­них активів (АС) до сумарних зобов’язань (ЗС) банку за формулою

=2`182`869/2`009`169*100=108.61

Нормативне значення показнику Лз повинно бути не менше 100%. Якщо значення менше ніж 100%, це свідчить про те, що банк не може за­без­пе­чити погашення всіх своїх зобов’язань.

2.3. Визначити частку власного капіталу у загальній сумі активів бан­ку, тобто показник платоспроможності, за формулою

=173`76/2`182`869*100=79.63

де БК – балансовий капітал (усього).

Нормативне значення П повинно бути не менше 8%.

2.4. Розрахувати коефіцієнт фінансової стабільності як співвідно­шен­ня власних та залучених коштів банку за формулою

=173`76/2`009`169=86.48

де ЗС – сумарні зобов’язання.

Нормативне значення К_ФС повинно бути не менше 0,05.

2.5. Визначити у загальній сумі залучених коштів:

а) частку операцій з клієнтамі за формулою

=(1`010`206+373681/2.009`169)*100=18598

де З_КЛ – заборгованість перед клієнтамі;

ЗС – сумарні зобов’язання;

б) частку операцій з банками за формулою

=38`043+20130+44071/2`009`169*100=11935

де З_б – заборгованість перед НБУ та іншими банками;

в) частку коштів, одержаних за рахунок випуску та розміщення бор­гових зобов'язань, за формулою

=61`476/2`009`169*100=3059.7

де ЦБ – цінні папери власного боргу

г) частку інших зобов’язань за формулою

100= (191^¢882+269^¢620/2`009`169)*100=22971

де ІЗ – інші зобов’язання;

З_бу – заборгованість перед бюджетними установами

2.6. Зробити висновки за одержаними результатами та проаналізувати перспективи розвитку банку.

Для подальшого функціонування цього банку , йому потрібно збільшити кількість клієнтів, і зменшити суми боргу перед НБУ та іншими банками і бюджетними установами, так як якщо вони не примуть заходів то борг буде збільшуватись. Потрібно шукати інвестиції для розвитку банку

Для подальшої стабільної роботи банку, якщо не буду вживатись заходи банк в подальшому стане банкротом. Збільшити частку власного капіталу теж не заважало б.

2.7. Запропонувати заходи, що дозволяють знизити різні види ризиків у діяльності банку:

Останнім часом банки різних країн усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш актуальна для вітчизняної банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання.

Часто ефективність кредитних угод, про яку ми можемо судити за показниками рентабельності вкладень, рівнем проблемних кредитів у портфелі банку й іншими критеріями, залежить як від факторів зовнішнього середовища, так і від сукупності методів управління кредитним ризиком. Оскільки впливу зовнішніх факторів уникнути практично неможливо, першочерговим завданням банків повинна стати розробка системи методів управління, адекватних потенційному кредитному ризику, з урахуванням внутрішніх можливостей.

У публікаціях останніх років увага концентрується на прикладних аспектах управління кредитним ризиком. Теоретичної ж сторони питання практично не застосується. Однак теорія управління ризиками вже зараз представляється набагато ширшою, ніж просто теорія. Визнаючи її обмеженість, багато банківських фахівців вважають, що вона, натомість, сприяє кількісному виміру ризиків, визначенню ступеня їх імовірності і прийняттю правильних рішень.

Спираючись на загальноприйняте визначення поняття «управління ризиком», слід зазначити, що управління банківським кредитним ризиком — це суворо формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів і методів управління. Також заслуговує на увагу теза про те, що керувати ризиком — починати дії, спрямовані на підтримку такого його рівня, який відповідає цілям, пріоритетним у даний момент управління. Управління ризиком як процес містить у собі етапи планування стратегії у сфері ризику, реалізацію стратегічних орієнтирів банку за допомогою сукупності тактичних методів, ідентифікацію ризику, визначення й аналіз факторів ризику, розробку і здійснення заходів, спрямованих на попередження, вимір, оцінку, прогнозування, зниження, запобігання, мінімізацію наслідки реалізації ризику. Тому методи його оцінки, вимірювання і прогнозування є невід'ємним елементом системи методів управління кредитним ризиком банку, іншими словами, якщо процес управління містить у собі стадію аналізу кредитного ризику, методи його здійснення логічно віднести до сукупності методів управління кредитним ризиком банку.

Під методом управління банківським кредитним ризиком розуміють сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт (кредитний ризик) для досягнення поставлених банком цілей.

Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1. Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2. Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик. Характеризуючи методи управління банківським кредитним ризиком, необхідно розкрити їх спрямованість, зміст і організаційну форму. Спрямованість методів управління орієнтована на об'єкт управління — кредитний ризик у всіх його проявах. Специфіка прийомів і способів впливу на об'єкт управління складає зміст методів управління кредитним ризиком. Організаційна форма визначає характер впливу на ризикову ситуацію. Це може бути прямий (безпосередній) і непрямий (створення відповідних умов) вплив.

В економічній літературі найчастіше говорять про чотири загальні методи управління фінансовим ризиком: запобігання, зниження (мінімізація), страхування, усунення. Стосовно управління кредитним ризиком комерційного банку досить добре вивчені такі методи регулювання ризику як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

Разом з тим методи вимірювання й оцінки кредитного ризику, як правило, розглядаються відокремлено від усієї системи методів управління. А методологія попередження, запобігання й усунення кредитного ризику дотепер не знайшла належного відображення в роботах учених-економістів.

У зв'язку з цим доцільно заповнити даний пробіл у теорії управління банківським кредитним ризиком, представивши методи управління кредитним ризиком, розкривши їх зміст і організаційну форму.

Дослідження причин виникнення кредитного ризику доводить, що адміністративні і персональні причини його виникнення стають усе більш важливими. Традиційно банки велику увагу приділяють конкретним інструментам хеджування ризиків, методам розрахунку лімітів і контролю за ними, новим підходам у нагляді з боку центрального банку, розробці систем внутрішнього контролю. Рідше розглядаються такі проблеми як організація управління кредитним ризиком у взаємозв'язку з управлінням персоналом, Саме ця сфера кредитних відносин є об'єктом регулювання, що здійснюється за допомогою методів попередження банківського кредитного ризику.

Заходи щодо попередження чи профілактики кредитного ризику зорієнтовані в першу чергу на роботу з персоналом банку, а також на розвиток взаємин між кредитними фахівцями і клієнтами банку. За формою організації ці дії відносяться до методів непрямого впливу, що припускає створення співробітникам більш сприятливих умов діяльності. Зміст методів попередження банківського кредитного ризику складають такі заходи:

• добір і оцінка висококваліфікованих фахівців (кредитних менеджерів, керівників кредитних відділів);

• оптимізація трудових процесів у частині розгляду заявок, процедур оформлення необхідних документів, прийняття рішень про кредити;

• постійний розвиток персоналу;

• вивчення потенційного клієнта;

• постійний моніторинг клієнта.

Здійснення перерахованих попереджувальних дій дозволяє значною мірою усунути передумови виникнення кредитного ризику банківської установи.

Показники кредитного ризику банку (індивідуального і сукупного), отримані в результаті аналізу ризикової ситуації, є основою для застосування тих чи інших методів регулювання ризику. Оцінку кредитного ризику розподіляють на два взаємодоповнюючих види: якісну і кількісну. Перша являє собою ідентифікацію всіх можливих факторів кредитного ризику, а також стадій кредитного процесу, при виконанні яких ризик виникає, друга — вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях.

Іноді якісну і кількісну оцінки здійснюють на основі аналізу впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, коли визначається питома вага кожного фактора в їх сукупності і ступінь їх впливу на показник кредитного ризику. Хоча цей метод є досить працемістким, його застосування приносить позитивні результати.

Коли результати вимірювання кредитного ризику не відповідають прийнятному рівню, суперечать обраній ризиковій стратегії банку, створюючи реальну загрозу його платоспроможності, найбільш дієвим методом управління вважається запобігання кредитного ризику. Методи запобігання кредитного ризику припускають відмову від розширення кола клієнтів і фінансування проектів, реалізація яких викликає серйозні побоювання. Дані методи орієнтують банк на роботу тільки з клієнтами, які підтвердили свою надійність. Однак у більшості випадків відхилення від ризику означає втрату можливостей одержання прибутку, котрий часто сполучений з потенційним ризиком.

Тому найбільш широко застосовуються методи зниження (мінімізації) кредитного ризику, зміст яких складають такі заходи:

• раціоналізація кредитів;

• резервування коштів на покриття можливих збитків по сумнівних боргах;

• диверсифікованість кредитів;

• структурування кредитів.

Раціоналізація кредитів припускає встановлення лімітів. Як відомо, певні обмеження на кредитну діяльність банку накладають вимоги центрального банку, такі як максимальний ризик на одного чи групу пов'язаних позичальників, ліміти кредитування акціонерів, керівників та ін. Проте доцільним для банківської кредитної установи є створення системи лімітів кредитної діяльності, що встановлюються і змінюються самимбанком. До них можна віднести ліміти повноважень по прийняттю рішень про видачу кредитів, ліміти кредитування одного позичальника, галузі, регіону, обмеження на видачу великих кредитів у рамках вже існуючих обмежень центрального банку.

Особливе значення для банку має метод зниження ступеня кредитного ризику, що припускає створення за рахунок внутрішніх ресурсів банку власного резервного фонду. Такі резерви, хоча і знижують розмір прибутку, що залишається в розпорядженні банку, дозволяють оперативно переборювати тимчасові складності в його діяльності у випадку виникнення проблем з поверненням кредиту.

Ключовим інструментом тактичного управління ризиком у сфері зниження кредитного ризику є методи диверсифікації кредитів. Вони припускають розподіл, з одного боку, позичок банку між широким колом клієнтів (населенням і суб'єктами, що господарюють, підприємствами різних форм власності, з різних галузей, використання різних видів забезпечення), а з іншого боку — відповідальності між учасниками угоди.

Методи страхування кредитного ризику банку представлені двома видами:

• страхування кредитного ризику за допомогою страхової організації;

• страхування кредитного ризику з використанням похідних фінансових інструментів. Страхування, чи передача ризику страхової організації, являє собою передачу ризику від одного суб'єкта управління (страхувальника) до іншого (страховика). Страхування кредитного ризику можливе також на фінансовому ринку при укладенні угод з використанням похідних фінансових інструментів (опціонів, свопів та ін.).

Методи усунення кредитного ризику означають, що всю відповідальність за проект, що кредитується, банк залишає за собою. Ризик мінімізують власними силами, роблячи ставку на професіоналізм менеджерів. З метою утримання кредитного ризику на визначеному рівні банк може скористатися такими заходами: припиненням на певний час діяльності у високоризикових галузях; пошуком нових секторів кредитного ринку, проведенням робіт зі створення нових кредитних продуктів; створенням невеликого структурного підрозділу, завданням якого стане повернення проблемних кредитів. Усунення ризику варто визнати економічно доцільним, якщо можливі збитки по кредитах можуть бути компенсовані за рахунок власних коштів без збитку для фінансового стану кредитора.

Таким чином, проблема управління банківським кредитним ризиком набуває трохи іншого змісту, оскільки сукупність методів управління в ній розглядається як система заходів непрямого і прямого впливу на керований об'єкт — кредитний ризик. Вивчення цього питання виявило недостатнє застосування в практиці вітчизняних банків окремих методів управління (попередження, страхування, усунення ризику), що відносяться до методів непрямого впливу. Безсумнівно, що при виникненні серйозних проблем з поверненням кредитів переважного значення набувають методи прямого впливу. Проте застосування непрямих методів, основу яких складають методи попередження ризику, дозволяє значною мірою ліквідувати передумови виникнення в банку подібних ситуацій кредитного ризику

1. Иванов В.М. Деньги и кредит. – К.: МАУП, 2010. – 230 с.

1. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К.: МАУП, 2009. – 232 с.

2. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. – К.: Видавничий дім “Скарби”, 2008. – 336 с.

3. Кузнецова Н.С., Назарчук И.Р. Рынок ценных бумаг в Украине. – К.: Юринком, 1999. – 525 с.

4. Купчинский В.А., Улинич А.С. Система управления ресурсами бан­ка. – М.: Экзамен, 2008. – 224 с.

5. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 2011. – 169 с.

6. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика. – К.: Товариство “Знан­ня”, КОО, 2009. – 215 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту____

природоохоронної діяльності

Факультет __________________

____________________________________

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Гроші та кредит”

на тему ____________________

___________________________

Виконав студент групи _____

_________________________

^(ПІБ)

Керівник _________________

^(ПІБ)

Курсова робота перевірена та

допущена до захисту

“___” _____________ 20 __ р.

_________________________

^{(підпис керівника)}

Одеса – 20 __

Зав. кафедрою менеджменту

природоохоронної діяльності

студента заочного факультету

____________________ курсу

групи ___________________

____________­­­­­­­­­­­_____________

^(ШБ)

ЗАЯВА

Прошу затвердити тему курсової роботи з дисципліни

“Гроші та кре­дит”: __________________________________

^{(вказати тему)}

Керівником курсової роботи кафедра затверджує

________________________________________________

^{(посада) (ПІБ)}

Підпис студента _________

Підпис керівника _________

Протокол № ____ від “___” ___________ 20__ р.

Зав. кафедрою _______________

^(ПІБ)

Тема курсової роботи "Затверджена" на засіданні кафедри "Менедж­мен­ту природоохоронної діяльності"

1. Иванов В.М. Деньги и кредит. – К.: МАУП, 2010. – 230 с.

2. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К.: МАУП, 2009. – 232 с.

3. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. – К.: Видавничий дім “Скарби”, 2008. – 336 с.

4. Кузнецова Н.С., Назарчук И.Р. Рынок ценных бумаг в Украине. – К.: Юринком, 1999. – 525 с.

5. Купчинский В.А., Улинич А.С. Система управления ресурсами бан­ка. – М.: Экзамен, 2008. – 224 с.

6. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 2011. – 169 с.

7. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика. – К.: Товариство “Знан­ня”, КОО, 2009. – 215 с.

45