his_uk1

300

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ДЖЕРЕЛА

КОНЕВ И.С. ЗАПИСКИ КОМАНДУЮЧОГО ФРОНТОМ

(М., 1987 р.)

Битва за Днепро

11 августа1943 г. Гитлеротдалприказофорсированиистроительства стратегического оборонительного рубежа, проходившегосевернееЧудскогоозера, порекеНарве, восточнееПскова, Невеля, Витебска, Орши, далеечерезГомель, порекамСожиДнепр в его среднем течении и по реке Молочная. Особое внимание фашистское командование уделяло организации обороны по Днепру. И это естественно: Днепр – многоводная и широкая река, третья по величине в Европе после Волги и Дуная. Удобство Днепра для обороны заключалось еще и в господстве правого высокого берега над левым, на большом протяжении низким и пологим. К концу сентября враг создал здесь развитую в инженерном отношении, насыщенную противотанковыми и противопехотными средствами оборону—так называемый «Восточный вал». В местах, где, по мнению немецкого командования, советские войска могут наметить переправу, была подготовлена наиболее прочная многополосная оборона. В ряде районов на левом берегу Днепра противник построил сильные предмостные укрепления. Особо мощные укрепления были в районах Кременчуга, Запорожья и Никополя. Гитлеровцы ухватились за Днепр как за якорь спасения. Фашистскиегенералысчитали, что, используяестественную мощную водную преграду и созданные на ней укрепления, они не допустят форсирования Днепра Красной Армией. «Скорее Днепрпотечетобратно, – заявилпослепадения Харькова Гитлер,

– нежели русские преодолеют его – эту мощную водную преграду 700-900 м ширины, правый берег которой представляет цепь непрерывных дотов, природную неприступную крепость».

В самой фашистской Германии и в гитлеровских войсках геббельсовские пропагандисты твердили, что на Днепре фронт будет прочным, что Советская Армия не сумеет преодолеть этот глубоководный рубеж. Стремление врага удержаться на днепровском валу понятно. Удержание Днепра было связано с сохранением богатых районов юга Украины, имеющих огромное экономическое значение для фашистской Германии. Гитлер понимал, что крушение позиций по Днепру лишает фашистскую

Германию украинского хлеба, железной руды Криворожья, марганца и цветных металлов Запорожья и Никополя. Словом, потеря Украины означала для немцев и их союзников утрату важной сырьевой базы.

Выполнение благородной задачи освобождения Украины было возложено на войска пяти фронтов: Центрального, Воронежского, Степного, Юго-Западного и Южного. Для координации боевых действий фронтов Ставка назначила Маршалов Советского Союза Г. К. Жукова и А. М. Василевского.

События развивались быстро. Мы имели ограниченное время на подготовку нового удара, однако сумели провести необходимые мероприятия по перегруппировке войск, определить задачи и организовать операции по дальнейшему освобождению Левобережной Украины от немецко-фашистских захватчиков. 15 сентября Гитлер принял решение об отводе войск за Днепр.

Нужнобылосорватьнемецкийпланорганизованногоотступления и самое важное – захватить переправы через реку. Немец- ко-фашистское командование, приняв решение об отводе войск за Днепр, всеми силами старалось выиграть время и поэтому оказывало упорное сопротивление нашим войскам на промежуточных рубежах. Противник двигался к постоянным переправам у Киева, Канева, Кременчуга, Черкасс, Днепропетровска. При отступлении фашисты варварски по заранее разработанному плану разрушали города и села, промышленные предприятия, мосты, сжигали посевы, уводили скот, насильно угоняли в фашистское рабствосоветскихлюдей. ВсвоейкнигеМанштейнциничнопризнает, чтоонотдалраспоряжениеобуничтожениитольковажных военных объектов Донбасса. Мы же своими глазами видели эту зону «выжженной земли», чудовищные сплошные разрушения и зверски замученных людей. Все это вызывало у наших воинов жгучую ненависть к [50] фашистским оккупантам. Над пепелищами сожженных деревень, разрушенных городов, над трупами замученныхлюдейнашисолдатыиофицерыклялиськрепчебить врага и скорее изгнать его за пределы Родины. Советские войска неотступно преследовали врага, чтобы не дать ему возможности превратить богатый край в сплошные развалины и организованно отступить за Днепр.

Танковые, механизированные и кавалерийские соединения стремились выходить на тылы противника и перерезать пути его отхода. Авиация фронтов наносила удары по вражеским колоннам, узлам дорог и переправам. Активизировали свои действия партизаны Черниговщины, Полтавщины, Днепропетровщины, Донбасса. Наше наступление развернулось на 700-километро-

301

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

302

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

вом фронте. Оно было чрезвычайно трудным, так как войскам пришлось преодолеть множество рек, использованных врагом для обороны. Берега Сейма, Сожа, Северного Донца, Ворсклы, Ореля, Миуса, Десны были тщательно укреплены. Однако наши воины преодолевали все препятствия с ходу. Ничто не могло ослабить их наступательного порыва.

Солдаты проявляли находчивость и подлинный героизм. Форсирование, однако, проходило медленно. Здесь-то и сказались недостаток переправочных средств, опаздывавших с прибытием, и неорганизованное, слабое управление со стороны некоторых командиров. Несмотря на все трудности и упорное сопротивление противника, главные силы 57-го стрелкового корпуса 29-30 сентября переправились на правый берег реки. В ходе напряженных

иожесточенныхбоевонисоединилиотдельныеплацдармыводин общий плацдарм оперативного значения. В последующем там были сосредоточены войска для наступления. С прибытием переправочных средств были созданы все условия для переброски через Днепр основных сил 37-й армии.

Боевые действия 37-й и 7-й гвардейской армий по форсированию, захвату и расширению плацдармов велись 15 дней – с 27 сентября по 11 октября. За это время не только осуществлялось форсирование Днепра, но и велись активные боевые действия по отражению атак противника, пытавшегося сбросить войска армий с плацдармов. В итоге ожесточенных боев войска 7-й гвардейской

и37-йармийнанесливрагузначительныйурон. Ониуспешнофорсировали Днепр и захватили на правом берегу плацдарм оперативногозначения, разгромиличетырепехотныедивизии, ачетыретанковые и одна пехотная дивизии понесли серьезные потери. Воины проявили при этом массовый героизм.

Танкисты армии совершили марш от 100 до 200 км, переправились через Днепр по мосту специально сделанному для танков,

иуспели подготовиться к наступлению. 52-я и 4-я гвардейская армии получили приказ активизировать действия на широком фронте и перейти в наступление с занимаемых плацдармов для уничтожения противостоящего противника и расширения плацдармов. 52-й армии ставилась задача освободить Черкассы.

Таким образом, войска 2-го Украинского фронта во время летне-осенней кампании 1943 г. выполнили поставленные задачи

идобились крупных оперативных успехов. Они сыграли решающую роль в разгроме врага под Харьковом и Полтавой, с ходу на широком фронте форсировали Днепр и создали стратегический плацдарм юго-западнее Кременчуга. Развитие наступления с плацдармов в октябре могло быть еще более успешным, если бы

одновременно с нами перешел в наступление сосед справа – Воронежский фронт.

В исторической битве за Днепр отличились все рода войск: пехота, артиллерия, танки, авиация, связь, но особенно инженерные войска Красной Армии. Упорство, смелость и героизм советских войск, высокое оперативное искусство командиров и начальников всех степеней обеспечили блестящий успех переправы и захват плацдармов на правом берегу реки. Войска фронта в жестоких боях не только удерживали, но и успешно расширяли всезахваченныеплацдармы, превративихвстратегические. Подводя итоги битвы за Днепр, следует подчеркнуть, что в результате боев был взломан считавшийся гитлеровцами неприступным «Восточный вал» врага, развеяны в прах все стратегические планы и надежды немецкого командования, удержаться на Днепре и выиграть время в оборонительных боях.

КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1977 РОКУ

(Хрестоматия по истории России с древнейших времен до наших дней./ Сост. .А.С. Орлов и др. – М., 2000)

Глава 1. Политическая система

Статья 1. Союз Советских Социалистических Республик есть социалистическоеобщенародноегосударство, выражающееволю и интересы рабочих, крестьян и интеллигенции, трудящихся всех наций и народностей страны.

Статья 2. Вся власть в СССР принадлежит народу. Народ осуществляет государственную власть через Советы народных депутатов, составляющиеполитическуюосновуСССР.Вседругиегосударственные органы подконтрольны и подотчетны Советам народных депутатов.

Статья 3. Организация и деятельность Советского государства строятся в соответствии с принципом демократического централизма: выборностью всех органов государственной власти снизу доверху, подотчетностью их народу, обязательностью решений вышестоящих органов для нижестоящих. Демократический централизм сочетает единое руководство с инициативой и творческой активностью на местах, с ответственностью каждого государственного органа и должностного лица за порученное дело. <...>

Статья 6. Руководящей и направляющей силой советского общества, ядром его политической системы, государственных и

303

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

304

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

общественных организаций является Коммунистическая партия Советского Союза. КПСС существует для народа и служит на-

роду. <...>

Глава 2. Экономическая система

Статья 10. Основу экономической системы СССР составляет социалистическая собственность на средства производства в форме государственной (общенародной) и колхозно-кооператив- ной собственности. Социалистической собственностью является также имущество профсоюзных и иных общественных организаций, необходимое им для осуществления уставных задач.

<...>

Статья 11. Государственная собственность – общее достояние всего советского народа, основная форма социалистической собственности. В исключительной собственности государства находятся: земля, ее недра, воды, леса. Государству принадлежат основные средства производства в промышленности, строительстве и сельском хозяйстве, средства транспорта и связи, банки, имущество организованных государством торговых, коммунальных и иных предприятий, основной городской жилищный фонд, а также другое имущество, необходимое для осуществления задач государства.

Статья 12. Собственностью колхозов и других кооперативных организаций их объединений являются средства производства и иное имущество, необходимое им для осуществления уставных задач.

Государство содействует развитию колхозно-кооперативной собственности и ее сближению с государственной. <...> .

Статья 13. Основу личной собственности граждан СССР составляют трудовые доходы. В личной собственности могут находиться предметы обихода, личного потребления, удобства и подсобного домашнего хозяйства, жилой дом и трудовые сбере-

жения. <...>

Статья 16. Экономика СССР составляет единый народнохозяйственный комплекс, охватывающий все звенья общественного производства, распределения и обмена на территории страны. Руководство экономикой осуществляется на основе государственных планов экономического и социального развития, с учетом отраслевого и территориального принципов, при сочетании централизованного управления с хозяйственной самостоятельностью и инициативой предприятий, объединений и других организаций. <...>

Статья 17. В СССР в соответствии с законами допускаются

индивидуальная трудовая деятельность в сфере кустарно-про- мышленных промыслов, сельского хозяйства, бытового обслуживания населения, а также другие виды деятельности, основанные исключительно на личном труде граждан и членов их семей. <...>

Глава 3 Социальное развитие и культура

Статья 19. Социальную основу СССР составляет нерушимый союз рабочих, крестьян и интеллигенции. Государство способствует усилению социальной однородности общества - стиранию классовых различий, существенных различий между городом и деревней, умственным и физическим трудом, всестороннему развитию и сближению всех наций и народностей СССР. <...>

Статья 24. В СССР действуют и развиваются государственные системы здравоохранения, социального обеспечения, торговли и общественного питания, бытового обслуживания и коммунального хозяйства.

Государствопоощряетдеятельность кооперативныхидругих общественных организаций во всех сферах обслуживания населения. Оно содействует развитию массовой физической культуры и спорта.

Статья 25. В СССР существует и совершенствуется единая система народного образования, которая обеспечивает общеобразовательную и профессиональную подготовку граждан, служит коммунистическому воспитанию, духовному и физическому развитию молодежи, готовит ее к труду и общественной деятельности.

Статья 26. В соответствии с потребностями общества государство обеспечивает планомерное развитие науки и подготовку научных кадров, организует внедрение результатов научных исследований в народное хозяйство и другие сферы жизни.

<...>

Глава 4. Внешняя политика

Статья 28. СССР неуклонно проводит ленинскую политику мира, выступает за упрочение безопасности народов и широкое международное сотрудничество.

Внешняя политика СССР направлена на обеспечение благоприятных международных условий для построения коммунизма в СССР, защиту государственных интересов Советского Союза, укрепление позиций мирового социализма, поддержку борьбы народов за национальное освобождение и социальный прогресс, на предотвращение агрессивных войн, достижение всеобщего и полного разоружения и последовательное осуществление при-

305

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

306

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

нципа мирного сосуществования государств с различным социальным строем. В СССР пропаганда войны запрещается.

Статья 29. Отношения СССР с другими государствами строятся наосновесоблюденияпринциповсуверенногоравенства; взаимного отказаотприменениясилыилиугрозысилой; нерушимостиграниц; территориальной целостности государств; мирного урегулирования споров; невмешательствавовнутренниедела; уваженияправчеловека и основных свобод; равноправия и права народов распоряжаться своей судьбой; сотрудничества между государствами; добросовестного выполнения обязательств, вытекающих из общепризнанных принципов и норм международного права, из заключенных СССР

международныхдоговоров.

Статья 30. СССР как составная часть мировой системы социализма, социалистического содружества развивает и укрепляет дружбу и сотрудничество, товарищескую взаимопомощь со странами социализма на основе принципа социалистического интернационализма, активно участвует в экономической интеграции и в международном социалистическом разделении труда.

Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. М., 1977.

314

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ПЛАН

1.Україна на шляху до незалежності у другій пол. 80-х

–поч. 90-х рр. XX ст.

2.Особливості соціально-економічного та політичного розвитку України в умовах незалежності.

3.Україна на міжнародній арені.

4.Помаранчева революція 2004 р. в Україні: причини та наслідки.

5.Україна сьогодні (2005-2010 рр.).

Україна на шляху до незалежності у другій пол. 80-х

– поч. 90-х рр. XX ст.

На початку 80-х років дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ

увсіх сферах суспільного життя. З обранням у березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайла Горбачова,

умасах зародилася ілюзорна надія на позитивні зрушення в країні. Розпочатий ним процес оновлення одержав назву “перебудова”. Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші – уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій. Взявши за основу суттєві зміни та зрушення, що відбулися у процесі самоусвідомлення, розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві, період з квітня 1985 по серпень 1991 р. можна поділити на кілька етапів.

Іетап(квітень1985 –січень1987 рр.) –визріванняполітич-

ного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція “згори”. У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію “людського фактора”, перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін “перебудова” вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом). Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та

Михайло́ Сергійович́ Горбачов́, політичний діяч та єдиний в історії Президент СРСР, при владі в 1985-1991 роках.Народився в селі Привольне Красногвардійського району. Із 13 років періодично поєднував навчання в школі із роботою в МТС і в колгоспі. Із 15 років працював помічником комбайнерамашинно-тракторноїстанції. У1948 році, сімнадцятирічним, був нагороджений орденом Трудового Червоного Знамена, як знатний комбайнер. У тому ж році призваний у Радянську

армію, служив начальником продскладу. У 1950 році вступив до МГУ імені М.В.Ломоносова. Після закінчення в 1955 році юридичного факультету МГУ був направлений у Ставрополь у краєву прокуратуру. Працював заступником завідувача відділу агітації іпропагандиСтавропольського крайкомуВЛКСМ, першимсекретаремСтавропольськогоміськкомукомсомолу, потім другим і першим секретарем крайкому ВЛКСМ (1955-1962). Був членом Політбюро з 1980. Як Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу 1985-1991, Голова Президії Верховної Ради СРСР 1988-1989, Голова Верховної Ради СРСР 1989-1990, Президент СРСР 1990-1991 проводив ліберальні реформи всередині країни, які були названі Перебудовою і призвели до появи багатопартійності, спробував обмежити гонку озброєнь.

технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо). Перші результати в економіці були досить обнадійливими, щозміцнюваловкерівництваутопічнінадіїна швидке поліпшення життя звичними командними методами. Але з часом виявилася безплідність такого підходу, тому реформаційні акценти дедалі більше починали зміщуватися з економічної сфери в політичну. У лютому 1986 р. XXVII з’їзд КПРС прийняв “нову редакцію” програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, проголошено курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді М.Горбачов висунув два принципові лозунги: “гласність” і “широка демократія”, які суттєво вплинули на подальший розвиток сус-

пільних процесів. Одним з головних здобутків гласності стала ліквідація “білих плям” історії завдяки поверненню політично дискримінованих імен, літера- турно-мистецьких творів та ін.

Породжений гласністю плюралізмдумокдедалібільшевсту-

315

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

316

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

загальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості: уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний. Переосмислення існуючих суспільних порядків в Україні каталізувала катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 p., яка стала символом граничної кризовості, жорстким випробуванням для гласності, суворимпопередженнямсвітовомуспівтовариству про наслідки можливої ядерної війни. Вона підірвала довіру дорадянськоїсистеми, розбудилаусвідомленнянаціональних інтересів,спричинилапідвищенняактивностітаорганізаційне згуртування політичних сил, похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені. З екологічної трагедії вона перетворилася на потужний політичний чинник суспільного життя.

У другій половині 1986 р. назріла потреба поглиблення, розширення та радикалізації концепції перебудови.

II етап (січень 1987 – літо 1988 рр.) – кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ й ослаблення

соціального напруження в суспільстві. Тому на січневому Пленумі ЦК КПРС (1987 р.), який поклав початок новому етапові перебудови, постало питання про консерватизм, гальмування реформ, на перший план було висунуто завдання демократизації суспільного

життя. Воно мало на меті Група ліквідаторів на ЧАЕС

пом’якшення режиму, забезпечення під контролем партії доступу народу до важелів

влади, посилення їх суспільної активності, розширення соціальної бази перебудови.

На цьому етапі відбулося два докорінних зрушення:

1)політичний центр сформулював, а згодом і обнародував стратегічну тріаду перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий (1987 р.) Пленум ЦК КПРС); демократизація політичної системи.

2)розпочалося активне формування соціальної бази перебудови. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), “Товариство Лева” (Львів), “Народний союз сприяння перебудові” (Одеса) та ін. Більшість з них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали позацензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації.

III етап (літо 1988 – травень 1989 рр.) – зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень—липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було порушено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи. Тоді було офіційно проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади. Рішення конференції дали новий поштовх вільнодумству, сприяли формуванню нових політичних структур, насамперед реформованих Рад.

У цей період пожвавилася діяльність неформальних організацій, які виникали у різних містах республіки спершу на основі спільних інтересів та потреб (музика, екологія, культурологія, історія, фізичне удосконалення, колекціонування тощо). Найпомітнішими серед них були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товарис-

317

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

318

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

тво “Меморіал”, екологічне громадське об’єднання “Зелений світ”, які ідейно сформувались та організаційно зросли під час масових дискусій щодо ліквідації “білих плям” історії; відновлення прав української мови, надання їй державного статусу; екологічної безпеки. Саме на цьому пос-

Будівля Верховної Ради України тав феномен Народного руху України.

IV етап(травень1989 – лютий1990 рр.) – розмежування,

консолідація та протистояння політичних сил. Розвиток політичного плюралізму сприяв розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичноюпартієюсталастворенавжовтні1989 р. ум. Львові Українська національна партія (УНП), на чолі з багаторічним політв’язнем Г. Приходьком.

V етап (лютий – грудень 1990 рр.) – поступове зміщення вправо акцентів політики керівництва СРСР і радикалізація народних мас. У цей період ситуація в країні особливо загострилася. Спад в економіці був найвідчутнішим за останні роки. У1990 р. вУкраїніваловийсуспільнийпродуктзнизився на 2,4% порівняно з 1989 p.; національний доход відповідно зменшився на 3,6%. Водночас грошові доходи населення республіки 1990 р. зросли на 15,7% порівняно з 1989 p., що спричинило небувалий тиск на товарний ринок. Політичне життя в Україні на цьому етапі було особливо активним. Відчутний імпульс йому задано святкуванням річниці злуки УНР і ЗУНР 21 січня 1990 p., коли організований Народним Рухом живий ланцюг (за різними даними, від 450 тис. до 5 млн. осіб), простягнувся від Києва до Львова. Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори у березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними (на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало майже 3 тис. кандидатів).

Вперше в історії України Верховна Рада республіки 15 травня 1990 р. почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, а 60 робочих днів). З ініціативи Де-

ка Народно-Демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у

центрі – Українська селянсько-демократична партія (УСДП), ПартіязеленихУкраїни(ПЗУ), Партіядемократичноговідродження України (ПДВУ), на лівому фланзі – Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ) та ін.

VI етап (грудень 1990 – серпень 1991 рр.) – кінець перебудови. Однією з головних подій даного періоду став референдум з питання про майбутню долю країни. Питання було винесене в такому формулюванні: “Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?” Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове питання: “Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?” На перше питання «так» відповіли 70,2%, на друге – 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі. У державі почалися страйки. 16 квітня в Києві було утворено республіканський страйковий комітет. І хоча широкомасштабного страйку не відбулося, ці події мали широкий резонанс у республіці, сприяли активізації президента СРСР. 23 квітня М. Горбачов провів у Ново-Огарьово (під Москвою) зустріч з керівниками дев’яти республік (РСФРР, України, Білорусії, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменистану), яка стала спробою спільного пошуку компромісної формули нового Союзного Договору. Дефіцит часу для прийняття кардинальних рішень був надзвичайно гострим. До літа 1991 р. ситуація в країні суттєво ускладнилася. Але центр не встигав за подіями, демократи енергійніше виступали за

319

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ