his_uk1

80

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Старих шануй, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна , ні на отрока , щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайтеізСебевборзі, нерозглядівши[все] черезлінощі, бознагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

«Діво пречистая, в замужжі незаймана, богообрадувана, віруючим научителько, спаси мене, погиблого, який волає до сина твойого: «Помилуй мене, господи, помилуй! Коли будеш судити, неосудименевогонь[вічний], необвинименеугнівісвоїм,– молить тебе діва чистая, що породила тебе, Христе, і множество ангелів [молять], і мучеників сонм»

«Во ім’я Христа Ісуса, господа нашого, що йому подобає честь і слава, отцю і сину і святому духу, завжди і нині, [і] вічно вовік»

81

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

83

ІСТОРІЯУКРАЇНИ

82

ГАНЧЕВО.І,.СТОЯНОВФ.Ф,.ШЕРЕМЕТАО.М.

86

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

План

1.Боротьба за Галицько-Волинську спадщину між іноземними державами у XIV – поч. XVI ст.

2.Польське королівство та Велике князівство Литовське: етапи об’єднання. Кревська та Люблінська унії. Утворення Речі Посполитої.

3.Соціально-економічний та правовий розвиток України у

XIV – сер. XVII ст.

4.КримськеханствонаПівдніУкраїни. Турецькаекспансія

уЄвропу та доля українських земель.

5.Релігійне життя в середньовічній Україні.

6.Культура України в Литовсько-Польську добу.

Боротьба за Галицько-Волинську спадщину між іноземними державами у сер. XIV – поч. XVI ст.

З сер. XIV ст. почався період подолання феодальної роздробленостіукнязівствахКиївськоїРусі. Нарользбирачаруських земель претендували Галицько-Волинське князівство, Володимиро-Суздальське (пізніше Московське) та князівство Литовське. Перше зійшло з арени через боярські міжусобиці. В цей час посилюється Польське королівство, яке починає претендувати на Галичину, поряд з Угорським королівством. Після смерті Юрія II Болеслава, останнього князя Галицького, у 1340 році на Галицько-Волинську спадщину заявили права князіГедиміновичіуобличчікнязіЛюбартатаКазимирІІІВеликий, король Польщі. У Любарта, князя литовського, було більше законної влади, оскільки він був зятем Юрія Болеслава і був православним.

Тому зараз саме Любарта вважають останнім князем Галицько-Волинським. Він приєднав Литву, а Галичина увійшла до складу Польщі. Після смерті Казимира Великого, Галичина у складі Польщі підпадає під владу короля Угорського Людовіка Анжуйського, який на цей час стає і королем польським (1370–1382). Між Казимиром і Людовіком була домовленість: Людовік перестає претендувати на Галичину, а Казимир, якщо не буде мати сина, віддасть йому свою корону, а якщо матиме, то заплатить 300 флоринів. Таким чином, Казимир помер без спадкоємця, а Людовік автоматично на 12 років став королем Польським. Після смерті Людовіка у 1382 р., Галичина знову увійшла до складу королівства Польського, де залишилася до 1772 р., першого розподілу Польщі.

Велике князівство Литовське, яке утворилося у сер. XIII ст. на землях сучасної Білорусії, на чолі з Міндовгом почало відразу методично приєднувати руські землі. Гедимін, нащадок Міндовга, приєднав всі білоруські землі та здійснив воєнні походи на північну Волинь та Берестейщину. Остаточну Волинь приєднав Любарт, а найбільше українських земель захопив литовський князь Ольгерд (1346–1372). Прославився Ольгерд переможною битвою на Синіх водах з мон- голо-татарами (1362). Після чого приєднав до Литви Київщину, Чернігівщину, Поділля і посадив там своїх намісників:

у Києві – сина свого Володимира, у Поділлі – Коріатовичів, у Чернігівщині – синів Дмитра та Андрія. Дану переможну битву вважають схожою до битви на Куликовому полі. Таким чином, насередину 60-тихроків ускладі Литовського князівства опинилася більшість українських земель.

Зараз вчені дискутують с приводу того, чи було приєднання загарбанням українських земель, чи це була інкорпорація? Більшістьпритримуютьсядумки, щоданийпроцесможнавважати мирним входженням українських земель у Князівство литовське, оскільки Любарт та Ольгерд нічого не змінили у системі управління, поріднилися з Рюриковичами, сприймалися місцевим населенням як визволителі від татар, окрім того були православними. Виходячи з цього, сьогодні про «загарбання» серед науковців мова вже не йде.

Чернігівські землі перебували у складі Московського князівства з 1492

по 1611 рр.

Північна Буковина була приєднана до Молдавського князівства. За часів Київсь-

кої Русі дана територія була периферійною, потім входила до складу Галицько-Волинського князівства. У його складі у сер. XIV ст. увійшла до складу Угорщини. У 1359 р. із Угорщини виділилося Молдавське князівство, Північна Буковина під назвою “Шипинська земля” увійшла до його складу, спочатку на правах автономії, а потім як одна з адміністративних одиниць.

87

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

88

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

писується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. У 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію.

Значення розриву унії можна окреслити як позитивне, бо припинилося покатоличення українського населення, було збережено удільні руські князівства. Окрім того, Ягайла та Вітовта об’єднувала ідея розгрому Тевтонського ордену. Перемога над останніми відбулася під містечком Грюнвальд (1410 р.). На боці союзників виступили чесько-моравські, угорські, татарські, волоськізагони, атакожукраїнці, росіянитабілоруси. Загалом армія союзників налічувала понад 100 тис. вояків, перевищуючи армію хрестоносців, але поступаючись їй у військовому вишколі й досвіді.

Основний удар Тевтонського ордену взяв на себе смоленський полк, що дало можливість литовським і польським військам перегрупуватися і завдати відповідного нищівного удару. Серед тевтонських лицарів поранених і вбитих було понад 30 тис.

Перемога у Грюнвальдській битві значно зміцнила позиції Литви. За Торунським миром (1411 р.) Тевтонський орден передавав їй Жемайтію, а Польщі – Добжинську землю. Просування хрестоносців на схід було зупинено, і поступово Тевтонський орден зійшов з історичної сцени.

З іншого боку, Вітовт запровадив процес централізації у Литовському князівстві, на відміну від Ягайла, який цього не прагнув. Вітовт тасував удільними князівствами і ставив на місцях свої ставлеників, а Рюриковичам надавав інші землі,

89

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

90

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

чим перебирав основну владунасебе. Зайогоправління територія Великого князівства Литовського дійшла до Чорноморськогоузбережжя. Вітовтпобудував у Південній Україні декілька фортець – Чорне місто (Овідіополь) та ін. Визначною битвою стала

Кревська унія. Документ. Вигляд ззовні. битва на р. Ворсклі (1399

р.) між військами Вітовта і його татарським союзником Тохтамишем та золотоординським військом на чолі з ханом Тимуром-Кутлуком та еміром Єдигеєм. . Вітовт зазнав поразки, але це не зупинило його у планах оволодіння Кримом.

У 1413 р. було підписано Городельську унію, яка зберігала вплив Польщі над формально незалежним Великим князівством Литовським. Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, діставши можливість брати участь у великокняжій раді. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. В Литві вводився польський взірець адміністративно-територіального поділу, при цьому українські землі роздавалися католицькій церкві.

Все це не могло не викликати руху опору серед українського населення. По смерті Вітовта у 1430 р. рух очолив молодший брат Ягайла – Свидригайло Ольгердович. Тривав він до 1435 р., коли війська Свидригайла зазнали нищівної поразки від брата Вітовта – великого литовського князя Сигізмунда

– під Вількомиром. Тоді на велике княжіння обирається малолітній син Ягайла – Казимир. А у 1447 р. він стає також і польським королем Казимиром IV. Його правління було не міцним. Від Литви почали відділятися Волинь, Київщина, східне Поділля. Тоді Казимир пішов на поступки, були відновлені Київське та Волинські князівства. Але незабаром Казимир ліквідував автономію князівств, зробивши їх адміністративними частинами Польщі.

Це був останній крок, який обумовив повне об’єднання двох держав. Окрім того, загроза для Литви з боку Московського князівства, яке поступово відбирало у нього землі, наштовхувало литовських феодалів на думку про остаточне об’єднання, що могло б допомогти у збереження

Вітовт (гравюра XVII ст.) – великий князь литовський у 1392-1430 рр. Проводив активну зовнішню політику; здійснив три походи у Московське князівство, встановив з ним кордон. Уклав договори і воював з Тевтонським орденом. У Грюнвальдській битві 1410 р. очолив литовське військо, до складу якого входили українські загони.

земель і війні з Москвою. Серед українських феодалів, в свою чергу, були міцними проросійські настрої.

У 1508 р. відбулося повстання під керівництвом князя М. Глинського проти литовських магнатів. Це була остання спроба українських князів відібрати свої землі у Литви. Але через їхні нерішучі дії вона зазнала поразки.

ТомувженасерединуXVI ст. булиздійсненіпершіспроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише у 1569 р. на засіданні об’єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії (за ним магнати та дрібна шляхта мали однакові привілеї, чого у Литві не було), намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі – Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою. Повстанці змушені були повернутися на сейм. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови – спільна справа). У ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лишеупитанняхмісцевогосамоврядування, організаціїзбройних сил і у правничій сфері. Українські землі були віднесені до складу польських воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам’янець), Брацлавського (Брацлав). Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами. Спільним був король і сейм.

Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню

91

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

92

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але при цьому у її кордонах були возз’єднані українськіземлі, щозабезпечилозростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне відродження.

Соціально-економічний та правовий

більна станова система. Суспільство поділялося на чотири стани: аристократія, духовенство, міщани, селяни.

Аристократія – група найменша за кількістю, поділялася на:

а) князів – єдина група населення, що зберегла замкнений характер, включали у себе такі роди, як Гедиміновичі, Рюриковичі, князів татарського походження та невизначеного.

У XVпер. пол. XVII ст. нараховувалося 50 князівських родів, 22 з яких володіли 80% землі центральних регіонів.

б) панів – це багаті люди, але не дворянського походження. Пани разом з князями складали магнатів.

в) великушляхту– зім’яне(відсловоземля; звідсипоходить Земське право) – у Польському королівстві постійно зростали правашляхтичівякуземлеволодінні, такіусудочинстві. Шляхтич міг вільно виїжджати за кордон. Якщо він завинив 1 раз, то булодостатньоклятвидляйогозвільнення. Якщо2 – тонеобхідно було мати 2 свідків на свою користь для звільнення без суду, якщо 3 – то шість, лише на четвертий раз його могли притягти до відповідальності. Шляхтича судили лише у шляхетському суді. У 1447 році був виданий привілей Казимира, що визначав привілеї шляхтичів, не розрізняючи їх за віросповіданням.

г) шляхту збіднілу – голота – вони мали права, але не могли ними користуватися.

д) бояр – з’являється у XV ст. – у Київській Русі – це знать, а ВКЛ – це проміжна група між шляхтою та заможним селянством.

Селяни – основна маса середньовічного населення, поділялися на такі групи:

а) вільні селяни – общинники – до цієї групи застосовува-

ли назву «похожі», ті, що можуть піти, в свою чергу поділялися на

–тяглих – основна частина – ті, що мали тягло (повинність), сплачували або натуральний оброк, або гроші; залежали від влади, були приписані, як правило, до королівського фільварку;

–промисловиків абоданників – незалежали від влади, сплачували оброк (поширені були на Пд. Київщині, Поділлі, вони займали пустощі);

–чиншових – орендарі – сплачува-

ли гроші (натур продукт) за орендовану пана землю;

б) напіввільні селяни – до цієї групи застосовували назву «непохожі», ті, що не могли вільно піти

– рядовичі, закупи; в) невільне населення – раби – челядь, холопи.

Міщани – купці, торговці, ремісники – визначну роль у відділенніданоїгрупивідігралоМагдебурзькеправо(нім. місто Магдебург). Воно надавало право самоврядування. У місті головними були виборні війт та рада. Вся система управління носила назву магістрат. В Україні магдебурзьке право отримали Львів (1356 р.), Київ (1494 р.), Острог, Переяслав, Луцьк.

Духовенство – поділялося на чорне (монахи, найвідоміший Єзуїтський орден) та біле (всі інші духовні звання: священики, єпископи, і т.п.)

Державний лад та влада. Велике князівство литовське носило федеративний характер, Польське королівство являло собою централізовану державу. За найвищою посадою (у Великому князівстві Литовському – князь, у Королівстві Польському – король) йшла низка посад, які поділялися на центральні (канцлер, підскарбій, гетьман, великий маршалок) та місцеві (воєводи, старости та ін.). Королівська та князівська влада обмежувалася так званим парламентом, у князівстві Литовському – це були ради (у них входили найвизначніші магнати та князі, потім утворюються так звані пани-ради від духовенства), у Королівстві польськім – сейми (до них обиралися представники з усіх шляхетських родів, вони у свою чергу поділялися на сенат та посольську ізбу). В окремих округах існували малі сеймики з місцевих шляхтичів. Поступово ради та сейми перебирають владу у державі, закріплюють за собою право обирати короля.

93

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

94

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

межуючи норми щодо похожих селян містилися у артикулах Генріха III Валуа, за ними, до речі, закріплювалася право передачівладивідкоролядошляхтичів. Остаточнозакріпачення селян відбулося після видачі III Литовського статуту у 1588 р. За нормами даного статуту селянин не мав права покидати маєтку, а якщо він утікав, то пан мав право розшукувати його протягом 10, потім 20 років. Якщо селянин втікав до міста, бо пан погано ставився до нього, то пана могли позбавити права на кріпака, який через рік ставав вільним.

Законодавство та судова система Речі Посполитої базува-

лася на Литовських статутах. Вони на той час були найкращим систематизованимкодексомнормтаправауЄвропі. Відомітри редакції Литовських статутів (1529, 1566, 1588 рр). Основа Литовських статутів – це одна із “Руських правд”, звичаєве право, що діяло на Русі, Привілеї та сеймові установи. У І статуті за вбивство однієї простої людини встановлювалася головщина (плата родичам за померлого), а у ІІІ статуті за вбивство вводили вже смертну кару. За ІІІ статутом скасовували поняття «рабство», але сам стан не відмінили, за цією ж редакцією остаточновводилосякріпоснеправо. 5 та10 розділибулиприсвячені приватному праву, 11,13 – карному, описувалися політич-

(шляхетський суд) – збирався тричі на рік – головували суддя, підсудок та писар – розглядалися справи кордонів шляхетських володінь. Бродський суд – (замковий) – державний

– головували люди призначені королем та князем – розглядалися переважно карні справи. Підкоморський суд – розглядали питання земельних суперечок. Продовжував діяти копний суд (копа-громада). Селяни громадою самостійно знаходили винного та назначали карну міру.

Судова система Речі Посполитою була яскравим прикладом феодального судочинства.

Економічний розвиток був переважно пов’язаний з розвиткомміст, найбільшимиторгівельнимицентрамибулиті, щомали магдебурзьке право. Міщани займалися промислами. З XVI ст. поширюються винокуріння, поташний промисел (поташ – речовина, якавикористовуваласядлявиготовленняскла, якмедичний препарат), який централізувався у будах, де працювали наймані робітники(першаознакакапіталістичної системи виробництва).

Шляхтичі за литовськими статутами не мали право торгувати, але вони часто спонсорували зовнішню систему торгівлі. З середини XVII ст. основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку.

При цьому розвивається у Речі Посполитій фільваркова система. Фільварок – це велике землеволодіння, на якому працювали кріпосні селяни. Продукт виробниц-

тва, якправило, хлібйшовназовнішнійринок. Цебулаперехідна система від феодалізму до капіталізму. Польща стає хлібним донором Європи. Також характерною рисою було велике магнатське землеволодіння, джерелом якого виступали українські землі. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла – млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

95

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

96

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Кримське ханство на Півдні України. Турецька експансія у Європу та доля українських земель.

та генуезькі колонії (які після занепаду Візантії були вільними), переніс столицю до Бахчисараю зі Старого Криму. Найбільшого розквітуКримськеханствозазналоприМенгліГіреї(1479-1466). Він побудував такі міста як Очаків, Іслам-городок у середній течії Дніпра, звідки контролював Подніпров’я. XIV-XV ст. – це час османського поневолення Балканів, у 1475 році Кримське ханство підпало під напад турецьких яничарів. Внаслідок того, що Кримське ханство було досить слабким, щоб протистояти могутній Османській імперії, у 1478 році воно визнало васальну залежність від Великої Порти, яка продовжувалася аж до 80- х років XVIII ст. Близьке за розташуванням Дністро-Дунайське межиріччя, так званий Буджак, увійшов до вкладу Османської Портипротягом1487-1497 рр.

У соціально-економічному та політичному розвитку Кримське ханство носило неоднорідний характер. Окрім титульної нації, тут мешкали італійці та вірмени. Вони мали свої міста у степовійчастиніКриму, займалисяторгівлеютаремеслом. Татарибрализнихданину. Самівонимешкалипереважноугірській частині Кримського півострова і займалися скотарством.

Землеволодіння було декількох типів:

▪ханське землеволодіння – землі, що належали Гіреям, правлячий династії.

▪бейське землеволодіння – землі, що належали іншим відомим родам (в політичному контексті беї – це магнати); династія Ширинів – їм належали землі від Коросу до Керчі; династія Агінів – їм належав основний масив земель навколо Кафи; Беї стояли на чолі ханських улусів.

▪мурзинськеземлеволодіння – (мурзивсерединіулусівво-

вчасно данину. Бідність татар – була причиною їхніх походів на українські землі за ясиром. Процвітала работоргівля у м. Кафі, м. Гізлєв, м. Карасу-базар. О.Пріцак стверджує, що на середину XVII ст. серед населення Кримського ханства близько 600 тис. мало слов’янське коріння.

Політичний устрій Кримського ханства відповідав нор-

мамкласичногофеодальногосуспільства. Головнавладаналежала – ханові (тільки із представників роду Гіреїв), яка обмежувалася представницькими органами влади – Малою та Великою Радами. До першої входили лише представники знаті. Вони вирішували питання фінансів, міжнародної політики та судів. Велика Рада була більш широкою. Другою людиною у державі був калга-султан – він призначався з роду Гіреїв, був правою рукою хана, одночасно був головним воєначальником в армії. Нурредін-султан – також призначався з роду Гіреїв

– командував меншимикорпусами. Каймакан – вінпризначався з роду Ширинів, був намісником фортеці Перекоп, що була важливим стратегічним пунктом.

Муфтій – голова всіх судів, тлумачив закони.

У Зовнішній політиці Кримського ханства можна виділити три періоди:

▪до 70 – рр. XV ст. – мало дружні відносини з Великим князівством Литовським та королівством Польським, підтримували Вітовта у просуванні на Південь.

▪70-ті рр. XV ст. – поч. XVI ст. – період правління Мен- глі-Гірея, час визнання васальної залежності від Османської

97

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

98

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

імперії, при цьому головним союзником виступає Московське князівство.

▪ 20-ті рр. XVI ст. і на далі – процес конфронтації з Московським князівством, – вели постійну боротьбу за Казанське та Астраханське князівства.

▪1783 р. – сходженняКримськогоханствазполітичноїарени, приєднано до Російської імперії.

Релігійне життя в середньовічній Україні.

Релігія в середньовічному суспільстві відігравала важливу роль. За вплив на українську церкву боролися ті самі держави, що і за Галицько-Волинську спадщину (Московське князівство, Велике князівство Литовське, Угорське королівство). З часів хрещення Русі, після татаро-монгольської навали доля Київської митрополії була складною, вона знаходилася у Володимирі на Клязьмі, потім у Москві. Українська еліта була дуже стурбована даним питанням. Юрію Болеславу, останньомукнязевігалицькому, вдалосяповернутимитрополіюнатериторію України. У 1301 році виникає Галицька митрополія, але вона поступово занепадає. У 50-х рр. XIV ст. князівство Литовське на чолі з Ольгердом відправляють до Константинополя отця Романа, щоб висвятити його як митрополита всієї Русі, поряд з цим Москва відправляє свого ставленика – отця Олексія. Патріарх Константинопольський висвятив на митрополію обох – Романа як митрополита Малої Русі та Великого князівства Литовського, а Олексія – митрополита всієї Русі. За часів Казимира у 1371–1415 рр. була відроджена галицька митрополія. Ідея унії виникає поряд з послабленням Візантії. ВажливурольуцьомупитаннявідігравФлорентійськийсобор (1439 р.). На ньому було вирішено, що Візантіє приймає ідею об’єднання церков, а Папа Римський доможе їй з хрестовими походами проти османів. Флорентійська унія – це правова база Берестейської унії 1596 р.

Після падіння Візантії (1453р.) процес реалізації ідеї унії почався. Москва відразу стала претендувати на центр православ’я, хоча Константинопольський патріархат не було ліквідовано, він діяв в умовах Мусульманської Порти.

У 1458 р., висвятивши у Константинополя митрополита, Москва проголошує автокефалію, незалежність від Константинопольського патріархату. Київ висвячує власного митрополита Григорія. Формується два центра православ’я.

На середину XVI ст. православна релігія на українських землях знаходиться у стані кризи, що виражається моральним

створювались при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно з активізацією діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга (“Про єдність церкви Божої”, 1577 р.), працюють над ідеєю унії. У 1589 р. митрополитом Київським стає Михайло Рогоза, який був прихильником унії.

У 1590 р. ця ідея активізувалася. Львівський єпископ Г. Балабанвиступивзапідписанняунії.Йогопідтрималиєпископи холмський, пінський та луцький, які вбачали в унії вихід із кризового стану у вигляді державної підтримки церкви. Вони подаютьзаявукоролюСигізмундуIII, ітойу1592 р. відповідає згодою. 7 грудня 1594 року була підписана Торчинська декларація сімома правлячими ієрархами, представниками православної церкви, серед яких М.Рогоза – митрополит Київський, Іпатій Потій – єпископ Володимирський, Кирило Терлецький – єпископом Луцький та Острозький. У даній декларації були обумовлені основні пункти унії. У 1595 р. у Краковіпапськийнунційсхвалюєданіумови(всього33статті), і25 груднятогожрокувприсутностіПапиримськогоКлимента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало

99

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ