his_uk1

320

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

радикальне реформування суспільства, поступово активізувалися консерватори, івсецевідбувалосянатлі погіршення соціально-економічної ситуації, щорадикалізувалосуспіль- но-політичну активність народних мас. 21-23 червня в Києві відбувся Установчий з’їзд Всеукраїнської організації солідарності трудящих

Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного устрою. За цих обставин вони вирішили вдатися до політичногореваншу, здійснивши19-21 серпня1991 р. державний переворот. Момент був переломним і це чудово розуміли протидіючі сили. Виступаючи в ці дні на засіданні Львівської ради обласної організації УРП, Б. Горинь так оцінив його: “Українаможескористатися... ситуацієюістатинезалежною”. Демократичним силам вдалося не тільки встояти, а й за підтримки народу перемогти заколотників. Події серпня 1991 р. зумовили суттєві зміни у державному і суспільному житті країни, надзвичайнопосилившивідцентровітенденціївСРСР. За цих умов прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність було цілком закономірним. Зважаючи на обставини, президія Верховної Ради за короткий час прийняла принципово важливі постанови: про департизацію державних органів, установ та організацій; про власність Компартії України та КПРС на території України; проприпиненнядіяльностіКПУ. Цірішеннясталисвідченням краху перебудови в СРСР, розвалу Радянського Союзу.

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку України в умовах незалежності.

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги – понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському рефе-

Леонід Кравчук – Президент України у 19911994 рр. З 1960 р. перебував на партійній роботі. 1970-1989 рр. – співробітник апарату ЦК КПУ, 1988–1989 рр. – секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. – член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. Від липня 1990 р. до грудня 1991 р. – Голова Верховної Ради України. Народний депутат України.

рендумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки – Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати референдуму американський тижневик “Таймс”: “Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився”. До початку ХХІ ст. українська держава мала двох президентів, які відповідно мали свій політичний курс на зовнішній арені та у внутрішній розбудові держави. Л.Кравчук (1991–1994 рр.), Л.Кучма (1994–2004 рр.) ЗацейчасвонасформуваласвоюКонституцію (28 червня1996 р.), дієвупартійнусистему. Проголошеннядержавної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х – на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити вихід Української держави з економічної кризи та політичної нестабільності, в

321

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

322

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Чому ж так сталося? На це існувало багато чинників. Інколи складається враження, що процеси кінця 80-х – початку 90-х років заскочили наше суспільство дещо зненацька. Швидкий прорив України до національного суверенітету та державної незалежності породив серед значної частини тогочасної політичної еліти почуття надмірної впевненості у власних силах та можливостях. Суспільство опинилося в стані чи не масової політичної та економічної ейфорії. Але “медовий місяць” незалежностіУкраїниявнозатягнувся. Ставалодедалі очевиднішим, що слід переходити до розв’язання практичних завдань, пов’язаних зі створенням Української держави. А до цього, якпоказалиподальшіподії, керівництводержавинебуло готове. І не тільки з власної вини: прорив до суверенності та незалежності, розпочатий за Президента Л.Кравчука, значною мірою здійснювався на фоні психологічної, професійної та концептуальноїнепідготовленостіусіхдержавнихструктурдо роботивумовах, котрівідрізнялисявідтих, якіпрактикувалися за радянської доби. Виховані попередньою системою кадри з їхнім досвідом “соціалістичного господарювання” постали перед дилемою: або одночасно і вчитися, і працювати над створенням сучасної держави з сучасною політичною та економічною системою, або працювати приблизно так, як за старих часів. Судячи з сучасного стану українського суспільства, зокрема його економіки, владі так і не вдалося знайти оптимального розв’язання проблеми кадрів, а саме

начено такі основні напрями та пріоритетні завдання: 1) фінансова стабілізація – послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи; 2) регульована та контрольована державою лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики; 6) соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна. Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стримування інфляції. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що принциповою вимогою МВФ, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину позички, була саме лібералізація цін. Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моделі реформування: по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються з допомогою державного програмування; по-третє, ринок погано розв’язує соціальні проблеми, а також пробле-

323

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

324

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Леонід Кучма. – президент України у

1994-2004 рр.

1975-1982 рр. – секретар парторганізації, 1982-1986 рр. – перший заступник генерального конструктора.

1986-1992 рр. – генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод». Від жовтня 1992 до вересня 1993 р. – прем’єрміністр України.

1994-2004 рр. – Президент України.

ми невиробничої сфери. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов’язаний з лібералізацією цін, не тільки не дав змогирозширитисоціальнубазуринковихреформ, айсуттєво підірвав її, зробив проблематичною масову підтримку нового реформаторського курсу.

За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки – фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуваннівідносинвласності. Набравсилуактивнийінезворотний процес розширення корпоративного та приватного секторів економіки. Станом на 1 січня 1999 р. форму власності змінили 61,8 тис. підприємств, у тому числі за період з 1994 по 1999 рр. – 50,3 тис. Напочаток2001 р. понад70% загальногообсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи – роздержавлення землі та її передання у власність юридичних осіб. Розпочалася реалізація головного завдання другого етапу реформи – формування реального власника на землю. На початок 2001 р. до 6 млн. громадян стали власниками земельних ділянок (паїв). Їхзагальнийобсягстановитьмайжеполовинуземельнихугідь України. Отже, в аграрному секторі поступово формуються основи для реалізації головної мети земельної реформи – передання землі тим, хто її обробляє, і формування в перспективі ринку землі, перетворення її на товар.

Українське суспільство і політична еліта, значною мірою виявилися не готовим до розбудови незалежної Української держави. Практично протягом усіх років української незалежності не вдалося досягти конструктивної співпраці основних

те. Фактично, як зазначається в посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.”, держава протягом майже усіх років незалежності знаходилася в стані економічної кризи. За 1990-1999 рр. ВВП країни скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, а реальні виплати пенсій – у 4 рази. Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у мирний час. Все це вкрай негативно позначається на життєвому рівні народу. Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Сьогодні до категорії бідних і злиденних, за офіційними даними, відносяться 42% її населення. Високий рівень бідності у поєднанні з психологічною неготовністю переважної частини населення України рахуватися з такою ситуацією постійнопровокуєполітичнунестабільністю, ідеологічнепротистояння. Невід’ємна складова такої ситуації – зростання корумпованості в суспільстві, створення кланово-олігархічних об’єднань, майже тотальна політична зааганжованість ЗМІ, порушення конституційних прав громадян, тощо. За рівнем корумпованості на думку “Трансперенсі Інтернешнл” Україна посідає третє місце з кінця. Все це посилювало опозиційні настрої в суспільстві, викликало гострі соціально-політичні конфлікти, підривало довіру до влади, не сприяло зміцненню міжнародного іміджу України. Події квітня 2001 р., пов’язані з відставкою уряду ще раз нагадали про це. Головним полі-

325

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

326

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

тичним підсумком 2000 р. слід вважати те, що вперше за всю історію незалежності України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання розбалансованості між економічними і політичними перетвореннями, досягнення перших економічних успіхів. Як свідчать офіційні джерела після тривалої економічної кризи досягнуто реального економічного зростання: ВВП зріс на 6%, промислове виробництво на 12,9%, валова продукція сільського господарства – на 9,2%.

Позитивнимирезультатами2000 р. сталопогашеннязаборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, в т.ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігається позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту України становила майже 60% – це дуже високий показник. Україні вдалося уникнути дефолту. Серйозно зміцнилася бюджетна позиція. Не дивлячись на все це, більшість Верховної Ради України, основу якої на день голосування, тобто 26 квітня 2001 р., склали депутати від компартії, об’єднаних соціалдемократів, “Трудової України” та “Демократичного союзу”, 263 голосами “За” відправили у відставку уряд В.Ющенка. Він став восьмим прем’єром, якого спіткала така доля за 10 р. української незалежності, але, мабуть, першим, який випав із влади нестільки зекономічних, скільки зпартійно-політичних міркувань. Цей уряд вперше у боротьбі за існування не вступивіздепутатаминівполітичні, нівмайновіторги. Президент Л.Кучма, який висловив свою незгоду з рішенням Верховної Ради заявив, що до кінця травня 2001 р. він запропонує кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, яким став Анатолій Кінах.

Україна на міжнародній арені.

Державотворчі процеси в Україні після здобуття незалежності відбувалися, як вже зазначалося, за вкрай складних та несприятливихумов, пов’язанихнасампередзважкимтягарем проблем, які вона отримала в спадщину від СРСР. Головною з них було те, що Україна, як і інші республіки колишньої радянської імперії, не мала скільки-небудь серйозного досвіду власного національного державотворення. Швидкий прорив до суверенітету та незалежності певною мірою несподівано заскочив українське суспільство. Природно, що це не могло не позначитися на формуванні зовнішньополітичних засад та інституцій нашої держави.

Зкінця40-хідосередини80-хрр. усуненняУРСРвідбудьякої серйозної участі у світовій політиці набуло ще більших

Віктор Ющенко. Президент України з

2004 р. по 2010 р. 1993-1999 рр. – голова Правління Національного банку України, Голова НБУ. 1999-2001 – прем’єрміністр України. 2002-2005 – народний депутат України, голова депутатської фракції «Наша Україна» у Верховній Раді України.

масштабів. Фактично чи не єдиним міжнародним форумом, де УРСР час від часу могла нагадувати про себе, залишилася ООН. Однак і за такої ситуації українські дипломати робили все можливе для того, щоб відстоювати національні інтереси своєї республіки.

Мабуть, найбільш сприятливі умови для пожвавлення зовнішньополітичної сфери за радянської доби виникли завдяки горбачовській“перебудові”. Вцейчасуроботізовнішньополітичного відомства УРСР з’явилося чимало нового. Поновиласяпрактикадвосторонніхвідносин. УРСРпоступововиходила за межі діяльності тільки ООН, її органів чи спеціалізованих установ. Уперше за весь радянський період делегація УРСР на 45-й сесії Генеральної асамблеї ООН працювала за директивами, затвердженими Радою Міністрів республіки.

Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу певною мірою породжувало ілюзію того, що труднощі, пов’язані з перехідним періодом, будуть розв’язані безболісно і в короткий термін. Але надії на те, що “Захід нам допоможе”, танули на очах. Ускладнювалися відносини з Росією. Політичні партії і рухи України обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики.

Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньоїполітики, ставАктпроголошеннянезалежностіУкраїни, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. В них, зокрема, наголошується, щонеодмінноюумовоюрозбудовинезалежної Українськоїдержавиєїїактивнетаповномасштабневходження досвітовогоспівтовариства. Торуючисвійшляхусвіт, Україна спирається на власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, а саме: стратегічні та геополітичні, пов’язані з національною безпекою України та захистом її політичної

327

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

328

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

незалежності; економічні, пов’язанізінтегруваннямекономіки України у світове господарство; регіональні, субрегіональні, локальні.

Перші кроки на зовнішній арені, досягнення, а також труднощі та проблеми в царині міжнародних відносин пов’язанізперіодомпрезидентстваЛ. Кравчука. МЗСУкраїни очолив Анатолій Зленко. Упродовж трьох місяців Україну як незалежну державу визнали понад 140 країн світу. Одними з перших заявили про це Польща, Канада, США, Італія, Бельгія, Індія, Японія, Китай, Австралія, країни Латинської Америки, Скандинавії та ін. Протягом 1992–1993 рр. Україна вступає в безпосередні дипломатичні зв’язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державамиБалтії, Скандинавіїтаін. Влипні1992 р. відбувся візитПрезидента України доФранції, підчасякого Україна приєдналася до паризької “Хартії для нової Європи”, був підписаний договір про дружбу та співробітництво між двома країнами. В цей період Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, згодом – ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного Валютного Фонду.

Важливою подією першої половини 1994 р. стало підписання14 січнятристоронньоїугодиміжУкраїною, США та Росією про виведення стратегічної ядерної зброї з України. 3–7 березняукраїнськийпрезидентвідвідуєСША, депідписує заяву про дружбу та співробітництво між двома країнами. Першою з-поміж посткомуністичних країн Східної Європи, Україна приєднується до програми співробітництва з НАТО “Партнерство заради миру”. А 23 березня 1994 р. Президент Л.Кравчук підписує у Брюсселі договір про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом.

Однак ці кроки не змінили загальної ситуації: на межі 1993–1994 рр. Україна опинилася у вкрай складному міжнародному становищі. З таким вантажем зовнішньополітичних проблем наше суспільство підійшло до президентських виборів, які відбулися в липні 1994 р.

Новий Президент України Л.Кучма проголосив про свій намір суттєво скоригувати зовнішню політику. Міністром закордонних справ України став Г.Удовенко. Був зроблений наголос на тому, що відтепер вона буде концептуально визначеною, багатовекторною, прагматичною і зваженою. Першим важливим кроком нового керівництва на шляху утвердження нового образу України на міжнародній арені стало рішення

Верховної Ради України від 16 листопада 1994 р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Змінинакращевідбулися вукраїно-американських відносинах. Розгорнуласяактивнароботазїхньоїдинамізаціїтапоглиблення. 20–24 листопада 1994 р. Президент України перебував

здержавним візитом у США. Тут було обговорено широке коло питань, які становили значний інтерес для обох країн. 11–12 травня1995 р. відбувсяофіційнийвізитПрезидентаСША Б.Клінтона до України, який закріпив позитивні тенденції у розвитку україно-американських відносин. Сьогодні дві країни вийшли на рівень стратегічного партнерства.

Активізувалися наші взаємини з Канадою. Ця країна має значний пакет програм економічного співробітництва з Україною щорічною вартістю близько 20 млн. дол.

Одним з важливих пріоритетів зовнішньої політики України є європейський напрям. Головним досягненням тут стало прийняття України в листопаді 1995 р. до Ради Європи. Дедалі більш динамічними стають стосунки з Німеччиною, Великою Британією, Францією, Італією, Австрією, Бельгією, Фінляндією, Норвегією, Швейцарією. Предметом особливої уваги української зовнішньої політики є розбудова відносин

здержавами Центральної та Східної Європи, насамперед з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією. З цими країнами Україну об’єднують геополітична близькість, спільність або схожість проблем, які постали після краху то- талітарно-комуністичної системи.

Перспективними напрямами зовнішньої політики України є Близький Схід і Африка. Чимало економічних та політичних інтересівпов’язуєнашудержавузтакимикраїнами, якІзраїль, Туреччина, Єгипет, Ліван, Іран, Кувейт, ПАР. Активізується латиноамериканський напрям зовнішньої політики України. У цьому регіоні є 33 самостійні держави, з яких Аргентина першою визнала державну незалежність України. Динамізуються наші відносини з Мексикою, Кубою, Бразилією, Чилі, Венесуелою тощо.

Увага зовнішньої політики України спрямована також на розбудову відносин з державами Азійсько-Тихоокеанського регіону, який нині перетворюється на один із головних економічних та політичних центрів сучасного світового розвитку. Дуже корисним для України є досвід Китаю і так званих “тихоокеанських драконів” – Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню, атакожнеоіндустріальнихкраїн“другоїхвилі” – Таїланду, Малайзії, Індонезії, В’єтнаму. Належне місце в поглибленні

329

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

330

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

взаємовідносин України з державами АТР відводиться Японії, а також Індії.

Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідають відносини з країнами СНД. Україна, як відомо, була однією з держав, яка стояла біля витоків заснування співдружності. Організаційні засади СНД визначаються кількома документами установчого характеру: Біловезькою угодою від 8 грудня 1991 р., Протоколом до неї, Алма-Атинською декларацією від 21 грудня 1991 р., Статутом СНД, прийнятим 22 січня 1993 р. Ставлення України до СНД визначається її економічними та політичними інтересами, а такожнаціональнимзаконодавством. 1 грудня1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД, а 20 грудня прийняла з цього приводу заяву, в якій наголошується, що Україна виступає проти перетворення СНД на нове державне утворення і заперечує надання СНД статусу суб’єкта міжнародного права. Статут СНД не підписаний Президентом України і не ратифікований Верховною Радою. Отже, Україна не є членом СНД де-юре, а має особливий статус, який випливає із ратифікованої нею Біловезької угоди разом із згаданими застереженнями Верховної Ради. Крім того, Україна має асоційоване членство в Економічному союзі СНД. У той же час Україна не є учасницею Ташкентської угоди від 15 травня 1992 р. про колективну безпеку.

Час, якийминувзмоментустворенняСНД, переконливозасвідчив те, щобезрадикального реформування цьогоутворення, без визнання всіма його членами принципу рівноправності й добровільності перспективи СНД виглядають дуже проблематичними. Загалом Україна виходить із того, що найбільш доцільною формою співпраці в рамках СНД є двосторонні відносини, економічне та політичне співробітництво. Саме на цій основі розвиваються наші відносини з країнами – членами СНД. Особливий інтерес становлять для України взаємини з Азербайджаном, Грузією, Туркменією, Узбекистаном – насамперед в економічному сенсі, зокрема для розв’язання такої гострої для України проблеми, як проблема енергоносіїв. Чимало спільних економічних та політичних інтересів пов’язує Україну також із Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном, Вірменією, Білоруссю, Молдовою.

Свідченням поваги міжнародної спільноти до України, високого авторитету її зовнішньополітичного відомства стало обрання міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ої сесії Генеральної асамблеї ООН.

року у Ялті відбулася зустріч глав держав та урядів країнучасниць Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), де з промовою виступив Президент України Л.Кучма. Було вказано на важливість поглиблення процесів регіонального економічного співробітництва для України як однієї з найбільших причорноморських держав.

Свідченням зміцнення міжнародного авторитету України стало її запрошення 12 червня 1998 року до Лондона на зустріч міністрів закордонних справ країн “Великої сімки”, в ході якої обговорювалася ситуація, що склалася в Південно-Схід- ній Азії внаслідок проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань. Учасники зібрання наголошували, що Україна, а також ті держави світу, які добровільно позбулися ядерної зброї, тим самим зробили значний внесок у зміцнення міжнародної безпеки та стабільності. З погляду поглиблення ук- раїнсько-польських відносин важливе значення мала зустріч президентів двох країн 26–27 червня у Харкові. Л.Кучма та А.Кваснєвський мали також зустріч з представниками ділових кіл України та Польщі.

Підводячи підсумки зовнішньої політики України з моменту проголошення її незалежності, маємо зазначити, що за цей час попри всі негаразди та проблеми було досягнуто вагомих результатів. Головним з них, безумовно, є те, що Україна відбулася як незалежна держава, як загальновизнаний суб’єкт міжнародних відносин. У політичному сенсі наша держава користується авторитетом ініціативного, самодостатнього і конструктивного учасника міжнародного життя. Свідченням цього був, зокрема, вступ України до Ради Європи, активна участь у миротворчих операціях, утвердження України як одного з регіональних лідерів, її участь у Центральноєвропейській ініціативі, ОЧЕС, Раді держав Балтійського моря, обрання

331

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

332

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

непостійним членом Ради Безпеки ООН, головування України в цьому поважному міжнародному органі тощо. Говорячи про проблеми та перспективи української зовнішньої політики, слід насамперед наголосити, що сприяння піднесенню міжнародного іміджу України – справа і завдання не тільки зовнішньої політики. Остання не може існувати відірвано від політики внутрішньої. Не тільки зовнішня політика має ефективно працювати на внутрішню, але й остання має працювати на зовнішню політику. Це одна з головних передумов її ефективності, а, отже, і зміцнення міжнародного авторитету Української держави.

Помаранчева революція 2004 р. в Україні: причини та наслідки.

У 2004 р. під час чергових президентських виборів відбулася значна політична криза. Головна боротьба за президентську посаду розвернулася між прем’єр-міністром України

– В.Януковичем та лідером опозиції – В.Ющенко. За результатами виборів переможцем визнаний В. Янукович. Опозиція, що зафіксувала масові порушення, призвала український народ вийти на майдан незалежності з акцією протесту. За кольором блоку “Наша Україна” даний період увійшов у історію держави як «помаранчева революція». За рішенням конституційного суду України був призначений третій тур виборів та змінено виборче законодавство. Нове керівництво на чолі з президентом В. Ющенком та прем’єр-міністром Ю.Тимошенко оголосило курс на реприватизацію багатьох промислових об’єктів, боротьбу з корупцією та замінило повністю держапарат. Був змінений і вектор зовнішньої політики – якщо раніше держава притримувалася позаблокового статусу, то тепер проголосила курс на швидке входження до НАТО та Європейського Союзу.

Україна сьогодні (2005-2010 рр.). 23 січня 2005 р. третій президент України В. Ющенко склав присягу на вірність Україні, і український народ розпочав нове п’ятиріччя своєї історії з новими сподіваннями і надіями. Після інавгурації командою «помаранчевих» було здійснене формування оновлених органів влади. Прем’єром Кабінету Міністрів була затверджена Юлія Тимошенко, головою Ради Національної Безпеки України Петро Порошенко, Спікером парламенту України залишився Володимир Литвин. Створення керівних органів Української держави відбувалося в атмосфері довіри і очікування позитивних змін у державі та поліпшення життя

ківназустрічлюдям”. Передбачалосязначнозбільшитипенсії, зарплати, допомоги жінкам на дітей, особливо при народженні дитини та ін. 2005 р. був проголошений часом розв’язання соціальних проблем країни.

Відповідно і бюджет його мав в основному соціальний характер. У зв’язку з тим, що на початку XXI ст. в Україні поглибилася демографічна проблема (смертність вдвічі перевищувала народжуваність), уряд збільшив допомогу жінкам при народженні дитини у 11,7 рази (від 725 грн. до майже 8,5 тис. грн.), а також допомогу одиноким матерям у 4,1 рази. Посилилася допомога малозабезпеченим та багатодітним сім’ям. Близько 405 тис. малозабезпечених сімей отримали допомогу на загальну суму майже 547 млн. грн. Матеріальну підтримку одержали 978 тис. сімей на загальну суму 584 млн. грн. На фінансування програми “Безпритульні діти” спрямовано 70 млн. грн. Створено і функціонує 1053 центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, у тому числі 316 будинків-інтернатів. Значну увагу керівництво України приділяло питанням підвищення і поліпшення пенсійного забезпечення: 16% ВВП спрямовувалося на пенсійну програму. Розмір пенсій значно зріс (більше ніж на 20%) і в середньому становив 396,38 грн. Була ліквідованазрівнялівкаупенсійномузабезпеченні, відновлена залежність пенсій від стажу роботи та заробітної плати. Збільшено обсяг видатків на медицину та освіту. Середня заробітна плата медперсоналу зросла на 20,3%. У 2005 р. посадові оклади працівникам освіти були збільшені на 51%. На 37,5% зросло фінансування культури, а працівникам галузі підвищено зарплату на 17,6%. Поряд з цим уряд збільшив кількість

333

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

334

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

бюджетних навчальних місць для від 50% у 2004 р. до 54% у 2005-2006 навчальному році, що дозволило додатково навчатися «не за плату» 12 тис. молодих людей які вступили до вузів завдяки своїм знанням і здібностям. Уряд зумів погасити заборгованість по зарплаті шахтарям, що накопичувалася від

1994 р.

Однаквекономічнійсферідосягнення“командиМайдану” виявилися набагато скромнішими, що пояснюється багатьма причинами: значним зростанням цін на нафтопродукти на світових ринках, зниженням вартості українських експортних товарів, особливо металу та ін. Як наслідок, приріст економіки у 2005 р. – 2,4%. Невирішеною запишається проблема безробіття, хоча за 2005 р. було створено майже мільйон нових робочих місць. Уряд намагався здійснити ряд заходів спрямованих на створення сприятливих умов для малого і середнього бізнесу. Для цього довелося ліквідувати більше 100 норма- тивно-правових актів, які заважали розвитку підприємництва, прийняти ряд нових актів, спрямованих на його підтримку та спрощення процесу реєстрації бізнесу. Однак ці заходи виявилися недостатніми, щоб прискорити розвиток економіки в країні. Особливо болючим явищем для населення була висока інфляція та зростання цін. І всі спроби зупинити цей процес виявилися марними, хоча уряд намагався це зробити, вживаючирізнихзаходів. Цесвідчилопронеефективністьліберальної економічноїполітики“помаранчевої” команди, провтратунею контролю над економічними та фінансовими процесами, про необхідність значного удосконалення соціально-економічної стратегії. Невдачі і труднощі в економіці певною мірою посилювали незадоволення населення, внутрішні суперечності і тертя в таборі “помаранчевих”, що завершилося розколом і відставкою у вересні 2005 р. Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко та приходу до влади уряду Юрія Єханурова. До того ж наступні вибори до Верховної Ради у березні 2006 р. та розширення повноважень Прем’єра у зв’язку зі зміною Конституції, що зробило цю посаду дуже привабливою, загострили ситуацію у країні. У 2005 — на початку 2006 р. в Україні часто виникали різні економічні кризи: бензинова, цукрова та ін. Особливо важкою та небезпечною була «газова», коли Росія підняла майже у п’ять разів ціни на газ, що поставлявся в Україну. Хоч після драматичних змагань і переговорів вдалося підписати з Росією нові газові угоди, виходячи із збільшення ціни лише у два рази, економічна ситуація в Україні погіршувалася. Надзвичайно складною залишалася ситуація в сільсь-

комугосподарстві. У2005 р. вдалосязібратихорошийурожай. Однакуряднезумівнадатидопомогуселянамвйогоуспішній реалізації, і вони залишилися без прибутків, не змогли оновитидавновжезастарілутехніку. ЗусиллямиурядуЄхануровата Верховної Ради в бюджеті 2006 р. були запрограмовані досить ефективні заходи, спрямовані на розв’язання зростаючих проблем села. Вперше за всю історію незалежної України в цьому бюджеті було заплановано виділити на його потреби більше 12 млрд. грн. Значна їх частина була спрямована на дотації: розширення площі посівів, зростання тваринництва, газифікацію. У 2005—2006 pp. уряд не допустив закриття сільських лікарень, шкіл, розширив автобусне обслуговування учнів. Відчувалося намагання підтримати фермерство. Однак ігнорувалися великі можливості кооперативного руху в розвитку виробництва і соціальної сфери на селі. Деяке підвищення зарплат, пенсій та різних виплат сприяли незначному зростанню споживання населенням продуктів, промтоварів, збільшенню вкладів у банках, однак воно було б значно істотніше при зменшенні темпів зростання цін та інфляції.

Слід зазначити, що в суспільстві до середини літа 2005 р. відчувалося дивне самозаспокоєння, надії на те, що все необхідне уже зроблено. Час був втрачений, авторитет «помаранчевої» влади значно підірваний, частина виборців розчарована. Це чітко виявилося в наступних парламентських виборах.

Вибори до Верховної Ради і місцевих рад 2006 р. за пропорційним принципом проходили в надзвичайно гострій боротьбі між найбільш авторитетними політичними силами: Партією регіонів (лідери В.Янукович, Р.Ахметов), “Нашою Україною” (В.Ющенко, Ю.Єхануров), блоком Ю.Тимошенко, Соціалістичною партією (О.Мороз), Комуністичною партією (П.Симоненко) та ін. Всі вони виступали розрізнено, не намагаючись до закінчення виборів створити союзи і блоки. Всього у виборчій кампанії брали участь 45 партій і союзів, які представляли різні соціальні і політичні сили, Боротьба між багатьма з них була надзвичайно гострою, навіть жорстокою. В ній відстоювались переважно вузькопартійні та особисті інтереси. Єдності в боротьбі за інтереси України та її народу не проявляли більшість суб’єктів передвиборної боротьби. Вибори 26 березня 2006 р. до підрахунку голосів у виборчих комісіях проходили в основному демократично і чесно. Однак незабаром виявилося, що при проведенні підрахункових засідань деяких виборчих комісій були допущені помилки, які викликали обурення і демонстрації протесту

335

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

336

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

(зокрема Крим, Харків). Це призвело до того, що в багатьох областях довелося проводити повторний підрахунок голосів. У підсумку більшість депутатських місць отримали помаранчеві сили – “Наша Україна”, блок Ю.Тимошенко, Соціалістична партія України — майже 42% голосів сукупно. Партія регіонів отримала майже 32%. Інші партії і блоки зібрали менше трьох відсотків голосів кожний і не змогли пройти в парламент, тому що діяв так званий “трьохвідсотковнй бар’єр”. Цей бар’єр подолала також Компартія України (трохи більше 3,5% голосів).

Однак в міжпартійні союзи вона не вступала і традиційно виконувала роль “ідеологічної опозиції”. Помаранчеві сили, за результатами виборів, дістали можливість створити парламентську більшість, яка отримала право формувати уряд, підзвітний Верховній Раді. Об’єднані сили “помаранчевих” в результаті перемоги на виборах мали продовжувати програми реформ, обіцяних в часи революційних виступів на Майдані у листопаді – грудні 2004 р. певної їх частини. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 р. подання у Верховну Раду на призначення В.Януковича прем’єр-міністром.

2 квітня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор ЮщенконазвавнеконституційнийспосібформуванняконституційноїбільшостіуВР, асамевходженнядокоаліціїокремих депутатів а не цілих фракцій.

Депутати коаліції заявили, що не будуть виконувати указ і зібрали позачергове засідання Ради. Коаліції вдалося заблокувати впровадження цього рішення поданням до Конституційного суду. Як наслідок 26 квітня 2007 року Віктор Ющенко видає другий указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою стало формальна відсутність коаліції (як незаконно створеної) у ВР протягом одного місяця. Ряд причин, а саме: призначення президентом на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна; заяви СБУ щодо фактів хабарництва деяких Конституційних суддів; порушення Генеральною прокуратурою кримінальних справ проти кількох суддів Конституційного Суду за порушення присяги, посилення позицій президента у РНБО змусили партії коаліції вдатись до з президентом.

Результатом переговорів стало визнання коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 р. було під-

писано Третій указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007 року. За результатами виборів, які були оприлюднені 15 жовтня 2007 року, до парламенту пройшли Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, Блок „Наша Україна-Народна Самооборона”, Комуністична партія, Соціалістична партія та Блок Литвина. Прем’єр-міністром стала Юлія Тимошенко.

2007–2008 рр. в Україні пройшли у рамках світової фінансової кризи, що відобразилося на економічному розвитку держави.

Внутрішня політика Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко була орієнтована на виконання соціальної програми. 8 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ Щодо заходів з будови доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян України житлом. “Я впевнений, що забезпечення кожної родини доступним житлом — це універсальна відповідь на цілий ряд проблем соціального характеру. 17 мільйонів людей потребують покращення умов проживання. 1,3 млн. родин стоять у черзі за житлом. Щорічно його надають 20 тисячам родин. Соціально це нестерпно. Головна задача наради — мобілізувати всі органи влади для вирішення цієї проблеми”,— сказав Президент. Згідно указу, Кабмін має передбачити на 2009 та наступні роки кошти на будівництво доступного житла в об’ємі не менш як 0,5 % від ВВП. 11 грудня2007 рокуназустрічіПрезидентаУкраїниВіктораЮщенказпредставникамибізнесутавладибулозапочатковано проект “Зігрій любов’ю дитину”– благодійництво на підтримку багатодітних родин. Президента щодо благодійної допомоги багатодітним родинам підтримав великий бізнес: бізнесмениВікторПінчуктаРенатАхметовзголосилисявзяти безпосередню участь в ініціативі Президента України Віктора Ющенка щодо благодійної допомоги багатодітним родинам

Зовнішня політика України за президентства Ющенка була орієнтована на європейську та євроатлантичну інтеграцію, з вступом до Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору. Значним успіхом курсу інтеграції України в європейський і світовий простір стали вступ до Світової організації торгівлі у травні 2008 року та ухвалення рішення про підготовку угоди про асоціацію з ЄС. Успішно відбуваються переговори про створення зони вільної торгівлі

337

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

338

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

зЄСтапробезвізовийрежимзЄвросоюзом. Знаковоюподією на шляху інтеграції України в європейський та євроатлантичний простір стало рішення Бухарестського самміту 2008 року про те, що Україна стане членом НАТО, підтверджене наступними рішеннями Альянсу. Євроатлантична інтеграція Української держави на сьогоднішній день реалізується шляхом виконання річних національних програм, що є аналогом документів, які виконуються країнами-аспірантами в рамках Плану дій щодо членства. Україна за Ющенка послідовно дотримувалася курсу на розвиток взаємовигідного дієвого партнерства з усіма державами світу. Особливе місце серед них займають Сполучені Штати Америки, відносини з якими вийшли на новий стратегічний рівень: були підписані ключові двосторонні документи – Хартія про стратегічне партнерство, Дорожня карта пріоритетів співробітництва, угоди про співробітництво у сфері торгівлі та інвестицій, про дослідження та використання в мирних цілях космічного простору, а також низка комерційних енергетичних угод. США надали суттєву підтримку Україні на міжнародній арені, зокрема з проблематики євроатлантичної інтеграції, а також набуття членства в СОТ та Раді з прав людини ООН. Дієвим було співробітництво в актуальних для України галузях, зокрема енергетичної безпеки, а також торгівлі й інвестицій. У 2008 році зафіксовано зростання товарообігу у 1,7 рази до 5,7 млрд. дол. при рівномірному збільшенні обсягів експорту та імпорту. США за президентства Ющенка незмінно підтримували зовнішньополітичні пріоритети Української держави, зокрема її євроатлантичний курс. У Вашингтоні виходили з того, що Україна сама ухвалюватиме остаточне рішення про приєднання до НАТО, визначатиме швидкість реалізації цього напряму та здійсненнявідповіднихреформ. УВашингтоніпідтверджують гарантії безпеки, які отримала Україна згідно Будапештського меморандуму 1994 року. Нова Адміністрація США суттєво збільшилаобсягиамериканської технічноїдопомогиУкраїніу 2009 році (до 120 млн. дол. з нинішніх 90 млн.).

Президентські вибори 2010 року спочатку були призна-

ченіВерховноюРадоюУкраїнина25 жовтня2009 року, алеця дата була оскаржена чинним Президентом, Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначилавиборина17 січня2010 року. Використовуваласясистема абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у

виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але у 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника. Вибори – 2010 коштували державному бюджету України 1 млрд. 532 млн. грн. Зареєстровано було 18 кандидатів. Найбільше голосів у першому турі набрали Віктор Янукович, Юлія Тимошенко та Сергій Тігіпко. У другому турі виборів з а результатами обробки 100,00% протоколів переміг лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко програла на 3,48 відсотки— 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів— 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців— 69,15% (66,76% у першому турі). Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації ”в цілому по Україні на понад 1 млн. голосів за різними технологіями” і почала у Конституційний Суд на оскарження результатів.

НовийпрезидентВікторЯнуковичсформувавновийкабінет міністрів.Прем’єр-міністромставМиколаАзаров,віцепрем’єр- міністром України призначили Сергія Тигіпка, міністерство культури очолив Михайло Кулиняк, міністерство освіти – Дмитро Табачник та міністерство Закордонних справ очолив Констянтин Грищенко. 8 міністрів з 29 родом з Донеччини, 5 міністрів– зКиївськоїобласті, 3 – зДніпропетровської. Новий Кабінет Міністрів на чолі з Президентом почав реалізовувати свою передвиборну програму.

339

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ