his_uk1

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БАЗОВІ МОНОГРАФІЇ ТА СТАТТІ

Алексеев В.П. Становление человечества. – М.: Политиздат, 1984. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. – М.: Высшая школа, 1990. Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культуры. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1985. Античная культура Северного Причерноморья. – К.: Наукова думка, 1984. 41

ІСТОРІЯУКРАЇНИ

–––– каяК словтого.:ствіиски 1974.’на//школа,1971. 1953.,1996.1989. .ян Баран– ВБаранНаукова №– №–Генінг№–ГенінгГраков ВК.БибиковБибиковБунятянБунятянВинокурГладкихнообщинноїГодинергосударства ВБ ..:ДтрипольяНаукова1994.палеолітичної3.В4../. ККІ. АртамоновД.думкаСДнестре38.С...Эрешения ..МФ..Н .,,////Археологія.Ф.. ННППСІ.С М..БорисковскийБрайчевський....,.,.– .Пдумка–М И.М,Три .Ранні1972...: И КозакНаукова.ЮДавнєлюдини.Скифы Дслов.1992.ТелігаСтанко(– .’МатериалыСоветская1964.Розвиток–ДсуперформаціїНаука Ндумка.ВзаСоціальніступені//,М .,,иБіля№Я.Этнологическая.: яни. Н Хозяйственно3.. -ПалеолитформПолитическаяИзд Киммерийцыміжнаселення1991.- и1991.Раннетрипольскоеархеологияджерелнаукаво .формаціїрозвиткуАрхеологіяза –Украиныматеріалами. //словУкраїнивласностіАрхеологія– скифыисследования’.уМистецтво .ТерпиловськийДністромпо1965.– –Ртапоселениеэкономический– .МИА.:Кта1989.оантропологиярубежом ЛВ.––:Московского .:.№янськоїУкраїниУкраїни Лука1..первісностіпродуктивних№ Прип)//// Изд’-1953.Либідьпервісному–3. -,Ксвітогляд вояттюархеологиикомплекс–.:сил .№Проблемы –, ,ЛГУПоходження.:К-Врублевец.СССР-разви40. .державності1999. -суспільВища-пізньо.Археологія.Археологія-первіспроисхождении-по,университета

40

ГАНЧЕВО.І,.СТОЯНОВФ.Ф,.ШЕРЕМЕТАО.М.

42

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Давня історія України у 2-х Кн. – К.: Либідь, 1994. Даниленко В.Т. Кам’яна Могила. – К.: Наукова думка, 1986. Даниленко В.Н. Неолит Украины. – К.: Наукова думка, 1969. Даниленко В.Н. Энеолит Украины. – К.: Наукова думка,

1974.

ДзиговськийО.М.СарматиназаходістеповогоПричорномор’я наприкінці І ст. до н.е. – першій половині IV ст. н.е. – К.: Наукова думка, 1993.

Еленек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. – Прага: Артия,1982.

Залізняк Л. Л. Найдавніше минуле України. – К.: Наукова думка, 1997.

Збенович В.Г. Трипольские племена Северного Причорноморья. – К.: Наукова думка, 1974.

Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII-IV вв. до н.э.

– К.: Наукова думка, 1983.

Історична інтерпретація пізнього палеоліту (за матеріалами території України): Препринт. – К., 1991.

Кабо В.Р. Первобытная доземледельческая община. – М.: На-

ука, 1986.

Кобычев В.П. В поисках прародины славян. – М., Наука, 1973.

Колосов Ю.Г., Степенчук В.Н. Чабай В.П. Ранний палеолит Крыма. – К.: Наукова думка, 1993.

КрадінМ.М. Проблемиформаційноїхарактеристикикочових суспільств//Археологія, 1992. – №2.

Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья: Краткий очерк отечественных теорий колонизации. – К.: Наукова думка, 1966.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. – М.: Педагогика-

Пресс, 1994.

Магомедов Б.В. Черняховские племена Северо-Западного Причерномор’я. – К.: Наукова думка, 1987.

Массон В.М. Экономика и социальный строй древних обществ. – Л.: Наука, 1976.

Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. – К.: Наукова думка, 1990.

Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья.

– К.: Наукова думка, 1984.

Ольховский В.С. Погребально-поминальная обрядность населения степной Скифии. – М.: Наука, 1981.

От доклассовых обществ к раннеклассовым. – М.: Наука, 1987.

Охотники, собиратели, рыболовы. – Л.: Наука, 1972. Павленко Ю.В. Раннеклассовые общества: генезис и пути

развития. – К.: Наукова думка, 1989.

Пасек Т.С. Периодизации трипольских поселений//Материалы и исследования по археологии СССР. – 1949. – №10.

Петров В.П. Етногенез слов’ян. – К.: Наукова думка, 1972. Пидопличко И.Г. Позднепалеолитические жилища из костей

мамонта на Украине. – К.: Наукова думка, 1969.

Патокова Э.Ф. Усатовское поселение и могильники. – К., 1979.

Ранние земледельцы. – Л.: Наука, 1980.

Рогинский Я.Я. Проблема прародины человека современного типа/Наука и человечество. – М: Наука, 1964.

РыбаковБ.А. Язычество древнихславян. – М.: Русскоеслово, 1997.

Сегеда С.П. Основи антропології. – К.: Либідь, 1995 Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. – М.:

Наука, 1979.

Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв. – М.: Наука, 1982.

Славяне Юго-Восточной Європы в предгосударственный период. – К.: Наукова думка, 1990.

Сміленко А.Т. Слов’яни та їхні сусіди у Степовому Подніпров’ї (II-XIII ст.). – К.: Наукова думка, 1975.

Смирнов К.Ф. Сарматы и утверждение их политического господства в Скифии. – М.: Наука, 1984.

Станко В.Н., Гладких М.І., Середа С.П. Історія первісного суспільства. – К.: Либідь, 1999.

Станко В.Н., Григорьева Г.В., Швайко Т.Н. Позднепалеолитическое поселение Анетовка ІІ.- К.: Наукова думка, 1989.

Станко В.Н. Культурно-исторический процесс в мезолите Се- верно-западного Причерноморья//Северо-Западное Причерноморье

– контактная зонадревнихкультур. – К.: Науковадумка, 1991. Станко В.Н. Мирное. Проблемы мезолита степей Северного

Причерноморья. – К.: Наукова думка, 1982.

Станко В.Н. Хозяйство населения степей Северного Причерноморья//Записки історичного факультету ОДУ. – 1996. – Вип.3.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1989. Телєгін Д.Я. Мезолітичні пам’ятки України. – К.: Наукова

думка, 1982.

ТелегинД.Я. НеолитКрымаичерноморскогопобережьяКавказа//Материалы и исследования по археологии СССР. – 1962.

– №102.

43

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

44

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К.: Наукова думка, 1976. Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян:

лингвистические исследования. – М.: Наука, 1991. Файнберг Л.А. У истоков социогенеза. – М.: Наука, 1980. Фрезер Дж. Золотая ветвь. – М: Политиздат, 1986.

Хазанов А.М. Социальная история скифов. – М.: Наука, 1975.

Хазанов А.М. Очерки военного дела сарматов. – М.: Наукова думка, 1971.

Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры.

– М.: Наука, 1985.

Черненко Е.В. Скифо-персидские войны. – К.: Наукова дум-

ка, 1984.

Черняков И.Т. Северо-Западное Причерноморье во второй половине II тыс. до н.э. – К.: Наукова думка, 1985.

Чмихав І.Т., Кравченко Н.М., Черняков Т.С. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992.

Черняков И.Т. Северо-Западное Причерноморье во второй половине II тыс. до н.э. – К.: Наукова думка, 1985.

Чмихав І.Т., Кравченко Н.М., Черняков Т.С. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992.

ДЖЕРЕЛА

ГЕРОДОТ «Історія у 9-ти книгах» – Кн. 4.

(про побут та життєдіяльність скіфів) переклад А. Білецького

17.Від гавані борісфенітів(1) (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди (2), які є напів елліни

інапів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами(3). Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжи, а на продаж (4). Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюдне-на країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіпанія на заході від Борісфена.

18.Якщо перейти Борісфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея(1), а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби (2), яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, асамихсебетіелліниназиваютьольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху,

ідо ріки, що називається Пантікап (3), а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги(4), які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.

19.Насхід від цихскіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра(1).

20.За Герром простягається країна, що називається царською(1), іскіфи, які вній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід - до рову, що як я сказав, прокопалинародженівідсліпих, ідогаванінаМаєтідськомуозері, що називається Крем-ни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаіда (2). Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни (3), це вже інша народність, не скіфська. Вище від меланхлайнів, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна.

<...>

45

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

46

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

31.Щодо пір’їв(1), про які кажуть скіфи, ніби все повітря буває повне ними і не можна нічого побачити перед собою і йти далі, то я маю таку думку.

В північних краях цієї землі падає безперервно сніг і, звичайно, його менше влітку, ніж узимку. Отже, той, хто зблизька бачить, як падає густий сніг, зрозуміє, що я хочу сказати, бо сніг справді схожий на пір’я. І з приводу цієї суворої зими, північні частини цього материка не залюднені. Отже, я маю думку, що скіфи і їхні сусіди кажуть про пір’я, порівнюючи сніг із пір’ями. Оце, що я написав, таке розповідають про ті далекі краї.

32.Про гіпербореїв(1) ні скіфи не розповідають нічого, ні інші люди, що живуть у тих краях, за винятком мабуть ісседонів. Алеягадаю, щоівонинічогонеможутьрозповісти, боякбивони щось розповідали, то і скіфи могли б розповісти, як вони розповідають про однооких людей. Лише Гесіод розповідає про гіпербореїв, також і Гомер в «Епігонах» (2), коли правда, що Гомер написав цей епос.

33.Але далеко більше за всіх про них повідомлюють делосці, розповідаючи про те, що священні предмети(1), загорнуті в пшеничну солому, переносяться від гіпербореїв до Скіфії, а від Скіфії їх приймає кожен народ від своїх сусідів і відносить їх далеко в західні країни до берегів Адріатичного моря. Звідти їх відсилають на південь і першими серед еллінів їх одержують додонці, а від них ці предмети переносять до Малійської затоки і приставляють до Евбеї і від міста до міста їх посилають до Каріста. Проте звідти проминають Андрос (3), бо карістій-Ці переносять їх просто на Тенос, атеносцінаДелос. Отже, кажуть, щотакцісвященні предмети прибувають на Делос. Проте вперше гіпербо-реї послали двох дівчат, щоб вони принесли ці предмети, а їхні імена за словами делосців були Гіпероха і Лаодіка. Разом із ними для безпеки гіпербореї, кажуть, послали як їхніх супутників п’ятеро чоловіків, яких тепер називають перфереями і вони користуються великою повагою на Делосі. І через те, що послані гіпербореями не повернулисядосвоєїкраїни, івони, кажуть, вирішили, щоїмневигідно, якщо завжди відбуватиметься таке з їхніми посланцями, що вони їхбільшенепобачать, ідляцьоговонипереносятьсвященніпредмети загорнуті в пшеничну солому до своїх кордонів і передають їх своїм сусідам із дорученням передати їх далі іншому народові. Так, кажуть, посилають оці предмети і вони доходять до Делосу. І

ясам знаю такий звичай, я хочу сказати тут, що фракійські жінки і жінки пайонів, коли приносять жертви цариці Артеміді, виконують священний обряд із пшеничною соломою.

<...>

«Повість минулих літ»

(переклад Л. Махновця)

(про походження та розселення слов’янських племен)

Коли ж слов’янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, [і] були насильники | слов’ян.

А по сьому прийшли білі угри і успадкували землю Слов’янську, прогнавши волохів, які раніш захопили були Слов’янськуземлю. Боціугриз’явилисязаІраклія, цесаря[грецького], які ходили [з ним] на Хоздроя, цесаря перського.

Утісамічасиіснувалийобри, щовоювалипротицесаряІраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов’ян і примучили дулібів, що [теж] були слов’янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] недававвінзапрягтиніконя, нівола, авелівупрягтитри, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина,— і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їхбог, іпомерливонивсі, інезостався аніодинобрин. Ієстьприказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри»,— бо нема їхнього ні племені, ні потомства.

Після цих же прийшли печеніги, а потім ішли чорні угри мимо Києва,— але опісля, за [часів] Олега.

Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов’янського і назвалися полянами, а деревляни теж [пішли] від слов’ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два брати — [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на [ріці] Сожу, [од якого] й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися вятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни,

ірадимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі [й] тиверці сиділи по [другому] Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заревіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер,

ідо матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів,

47

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

51

ІСТОРІЯУКРАЇНИ

54

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

План

1.Виникнення держави у східних слов’ян: Київська Русь. Теорії державотворення.

2.Політична історія Київської Русі (IX – поч. XIІ). Християнізація Русі.

3.Соціально-економічний та політичний устрій Київської

Русі.

4.Феодальна роздробленість Київської Русі. ГалицькоВолинське князівство.

5.Культура Київської Русі.

6.Татаро-монгольськанаваланаземляхПівденно-Західної Русі: історія та значення.

Виникнення держави у східних слов’ян: Київська Русь. Теорії державотворення.

Впродовж чотирьохсот років свого існування Київська Русь була однією з найбільших держав Європи. Вона заклала традиції державотворення на території сучасної України, дала могутній поштовх розвитку української народності та її культури. Давньоруський період був справжньою «золотою добою» в історії України і мав велике значення для українського народу.

Протягом 8–9 ст. слов’яни розселилися на території Східної Європи. На північному-заході сусідами східних слов’ян були варяги, на сході й півдні – кочові племена хозарів, печенігів, з якими у східних слов’ян часто виникали зіткнення через контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

Формування державності у східних слов’ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв’язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією. Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада – спочатку виборна, а потім спадкова. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових.

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні – насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIII–IX ст. в слов’янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави.

Вперше про походження давньоруськоїдержавирозповідавНестору“Повісті минулих літ”: ”Откуда пошла земля рус-

ская...”. У документі відзначено, що на Нестор літописець Руські землі були запрошені варяги, що

сприяло формуванню держави. На цій

тезі німецькими вченими у середині XIX ст. (Баєр, Міллер, Шлетцер) була сформована норманська або північна теорія державності. Окрім цього, в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів – “руотсі”.

Антинорманська теорія, яку висунули вітчизняні вчені М.С. Грушевський, В. Костомаров та В. Соловйов відстоює південне, тобто автохтонне походження Київської Русі. Вчені говорять про те, що назва «Русь» походить від назви місцевих річок – Рось, Русява, Роставиця. Окрім того, на перевагу даної теорії говорить назва полянського союзу “Рось”, який існував у Середньому Подніпров’ї у 6-7 ст. Вперше дана назва згадуєтьсяувізантійськихджерелах, колиАскольдпішовнаКонстантинополь у 860 році. Існує два трактування самого поняття “Рось”. У широкому значенні – це вся територія Київської Русі від Києва до Новгорода. У вузькому значенні “Рось” – це Південно-Західна Русь– територіярозселенняполян, древлян, сіверян. Декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами. Зокрема Аль-Хорез- мі, мандрувавши нашою територією, згадує річку Друс, що витікає з гори руської (“Книга картин земл”).

Норманська теорія була остаточно спростована у 30 рр. XX ст., хоча на сьогодні сформувалася школа неонорманістів щодо державотворення Київської Русі (Г.Янкул, Г. Штоколь, Р.Портнер).

Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, який вважає, що ідею державотворення можна занести в будь-яку країну. Саме

55

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

56

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

хозарські воїни та купці привнесли ідею державності на території Русі. Він спирається на те, що деякі терміни державотворення співпадають у слов’ян та хозарів: каган, як найвища посада, а також форма правління – дуумвірат (спільне правління двох осіб)

– Олег і Ігор, Ольга та Свя-

Васнєцов А.М. Покликання варягів. тослав у Київській русі. Його теорію повністю спростовують археологи, оскільки на території полян не простежується

хозарської археологічної культури.

Існує також точка зору, що ідея державності була занесена у Київську Русь з Візантії, тому князі київські постійно тяжіли до цієї культури і держави. Цього не можна заперечувати, але все одно, для формування держави повинні були скластися передумови соціально-економічного та політичного характеру на місці.

Сьогоднінеможнаговоритипроперевагутієїчиіншоїтеорії. Найбільш прийнятою є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючиварязький, візантійськийіхозарський, упроцесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі. Але головним є те, що для формування держави є недостатнім привнесення ідеї зі сторони, необхідно, щоб на самій території булипередумови– соціально-економічні, політичні, державотворчі процеси повинні знаходитися у тому стані, щоб держава могла сформуватися. Виходячи з цього, можна говорити про те, що на IX ст. на території розселення східних слов’ян склалися передумови для формування держави – Київська Русь.

ПолітичнаісторіяКиївськоїРусі(IX-поч. XIІст.). Християнізація Русі.

Навколо Києва наприкінці VIII – на початку IX ст. відбуваєтьсяоб’єднаннятериторійміжЧорниміБалтійським морями. Правили тоді Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва – князя Кия.

Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнивКиївськуРусь, поставившиїїнарівнізВізантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні

слов’ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. УКиєві відновлюється язичницький культ.

У907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну, угоду, було укладено у 911 р.

Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбнимидревлянами, вінвиступивпротипеченізькихорд, які нападали на Русь.

У941 і944 рокахІгорздійснивнедужевдаліпоходинаВізантію, післячогоРусьвтратилаконтрольнаЧорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов’язалася надати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий.

Синові Ігоря, Святославові, у той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря – княгині Ольги. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління.

За часів Ольги зміцніла економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет.

57

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

58

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в’ятичів, придунайські міста.

Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, – в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.

У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але цього разу йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), в районі острова Хортиця князівське військо натрапило на пе-

ченізьку засідку і цілком загинуло. Поліг Князь Олег і сам Святослав.

Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави. Після його смерті починається жорстока боротьба за владу. Ярополк прагнув підкорити братів і одноосібно правити Руссю. У 977 р. він повів дружину на Овруч і розбив Олега.

Володимир, не чекаючи зіткнення зі старшим братом, біжить до Скандинавії, де наймає професійне варязьке військо.

У 978 р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем. Враховуючи, що князівська влада на місцях була практично необмеженою, Володимир починає своє правління, посадовивши синів і старших дружинників у містах Русі. Ті в свою чергу створюють апарат управління нижчого рангу. Це не могло не зумовити консолідацію держави.

Володимир повертає Русі землі хорватів і дулібів, радимичів і в’ятичів, фактично завершуючи формування державної території. На сході

Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, західний кордон проходив Дністром, Карпатами, Західним Бугом, Німаном і Західною Двиною, на півночі – Чудським, Ладозьким та Онезьким озерами, на півдні – річками Південним Бугом, Доном, Россю, Сулою. Серйозною проблемою доби Володимира Святославича були набіги кочовиків. Для протидії цьому необхідна була сильна армія. Отож Володимир упроваджує військову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська, – службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, створюється досить розгалужена система фортець, валів, опорних пунктів тощо.

Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу.

Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади пот-

рібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві візантійського обряду. Це мало кілька підстав: по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом і княгинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влада домінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично була єдиною.

Введення християнства на Русі відбувалося таким чином. Василій II, візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києва послів з проханням про військову допомо-

59

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ