2. Політичнадіяльність

У 82 році до н. е. Рим завоювали суллянські війська і диктатором став Сулла. Спершу він скасував усі закони, прийняті Марієм і Цінною. Їх прибічники були покарані. Цезар був усунений з посади жреця Юпітера. Потім від нього вимагали розлучення з Корнелією. Але Цезар не виконав наказу Сулли, ризикуючи потрапити у проскрипційні списки. Це обернулося погано для Гая Юлія: посаг Корнелії було конфісковано, а Цезар позбавлений спадку. Під загрозою арешту, переодягнений, хворий на лихоманку, Цезар блукав в Сабінській області. Та, не зважаючи на всі застережні заходи, його схопив суллянський патруль. Цезар викупив своє життя за 12 000 динарів.

Немилість диктатора змусила, Юлія Цезаря виїхати з Риму в Малу Азію, де він відбував військову повинність в штабі пропретора Марка Мінуція Ферма. Тут йому також довелося виконувати дипломатичні доручення при дворі віфінійського царя Нікомеда.

Під час облоги і штурму Мітілени він заслужив військову відзнаку — corona civica, громадянський вінок (його плели з листя дуба), який отримав з рук самого пропретора Марка Мінуція Ферма. У зв'язку з реформами Сулли володар громадянського вінка негайно, незалежно від віку, ставав членом Сенату. Згодом він знаходився в Кілікії, в таборі Сервілія Ісавріка.

Після смерті Сулли (78 до н. е.) Цезар повернувся в Рим і включився у політичну боротьбу (виступаючи на римському Форумі з промовами проти прихильників Сулли Гнея Корнелія Долабелли і Гая Антонія, що звинувачувалися у здирництві у провінціях Македонія і Греція відповідно). Обидва процеси Цезар програв, але, незважаючи на це, отримав популярність як один з кращих ораторів Риму.

Щоби досконало оволодіти ораторським мистецтвом, Цезар у 75 до н. е. відправився на Родос до знаменитого викладача Аполлонія Молона, в якого перед цим навчався Цицерон. По дорозі він потрапив у полон до кілікійських піратів, за звільнення йому довелося заплатити значний викуп у розмірі п'ятидесяти талантів, і поки його друзі збирали гроші, він більше місяця провів у полоні. Після звільнення він одразу ж зібрав в Мілеті флот, захопив піратську фортецю і наказав розіп'яти захоплених у полон піратів.

62 до н. е. Цезар одержує посаду претора. 61 до н. е.  — управляє Південною Іспанією. 60 до н. е. три видатні політики Риму — Г. Помпей, Марк Ліциній Красс та Юлій Цезар утворили Перший тріумвірат (від слів «тріумф» — три та «вір» — муж). Це був союз, спрямований проти сенату. Триіумвіри поділили між собою керівництво провінціями і домовилися підтримувати один одного.

Користуючись підтримкою колег Юлій Цезар організовував військовий похід у Галлію (територія сучасної Франції). У ході тривалої Галльської війни (58-50 рр. до н. е.) приєднав до Риму величезну територію. Цезар вийшов до протоки Ла-Манш і навіть переправився на Британські острови. Завойовані землі увійшли до складу римської держави як провінції Галлія.

Поки Красс воював з парфянами в месопотамських пустелях, а Цезар придушував повстання в Галлії, Помпей залишався в Римі і все більше впливав на державні справи. Після смерті в 53 році до н. е. Красса Помпей фактично ставав єдиним правителем держави. Політична анархія в Римі підказувала сенатській олігархії необхідність сильної влади. Помпей здавався сенату кращим союзником, ніж Цезар. В 52 році до н. е. Помпей був обраний консулом вперше в римській історії без колеги.

У 50 році до н. е. Помпей, наляканий успіхами Цезаря у Галлії, почав схиляти сенат до прийняття рішення про відкликання Цезаря з завойованих земель. 1 січня 49 року до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ. Народні трибуни наклали на це рішення «вето» і втекли до Цезаря. У розпорядженні Гая Юлія було лише два легіони (близько 10 тисяч воїнів). Перебуваючи біля кордонів Італії, він розумів, що, перейшовши річку Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі «за» і «проти», зі словами «Жереб кинуто!» — він переправився на той бік річки. Помпей відступив до Греції. У Греції, поблизу міста Фарсал. У 48 році до н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців.

Військо Цезаря складали 34 тисячі піхоти і 1 400 вершників, військо Помпея — 60 тисяч піхоти і 7 тисяч кінноти. Помпей втратив 15 тисяч вбитими і 24 тисячі полоненими. Помпей після своєї поразки хотів втекти до короля парфян, але друзі його відрадили, мотивуючи тим, що парфяни після війни з Крассом були дуже вороже налаштовані до римлян. Тоді Помпей поїхав до Єгипту, шукати допомоги в боротьбі з Цезарем. Але, піддавшись вмовинам придворних, молодий єгипетський король Птолемей XIV вирішив не допомогати Помпею, щоб отримати прихильність Цезаря. Назустріч Помпеєві вислали невеликий човен із кількома людьми, які, коли втікач відвернувся, вбили його. Голову Помпея єгиптяни переслали Цезарю, але останній, навпаки, засмутився, що його суперник так марно загинув.

Цезар з-під Фарсала переїхав до Малої Азії, а потім із 25 кораблями поплив до Александрії. В Єгипті він затримався на півроку, щоб отримати гроші, які один із попередніх королів зобов'язався заплатити Римові, а також упорядкувати життя країни. Тоді у єгипетській королівській родині почалася війна за владу. Молодий Птолемей XIV зчепився зі своєю старшою двадцятирічною сестрою Клеопатрою. Цезар став на бік останньої, але єгипетський народ збунтувався. Врятувала Цезаря допомога, яка надійшла з Азії. На той час Цезар вже мав близькі стосунки з Клеопатрою і навіть хотів взяти її собі за жінку. Разом з Клеопатрою він подорожував Єгиптом, а потім, у 46 р. до н. е., вона відвідала Цезаря в Римі. Син Клеопатри і Цезаря дістав ім'я Цезаріон.

У серпні 47 року до н. е. відбулася вирішальна битва між Цезарем і Понтійським царем Фарнаком. Цезаря було проголошено диктатором на 10 років, але щороку він обирався консулом. Тоді «диктатором» називали людину, яка організовує боротьбу проти зовнішнього ворога. Головною метою політики Цезаря було відновлення стабільного життя держави.