- •Міністерство освіти і науки України
- •2. Історична доля півдня України: Кочовики
- •Кіммерійці
- •Сармати
- •Авари та болгари
- •Печеніги
- •Половці
- •Антична колонізація Північного Причорномор'я (VII ст. До н.Е. - V ст. Н.Е.)
- •3. Слов’янські племена
- •Докиївські часи
- •4. Походження назви «Русь»
- •6.Київська Русь(іх-хіІст.)
- •7. Державний Устрій Київської Русі
- •9. Галицько-Волинське князівство (хіі – хіv ст.).
- •13. Кревська унія 1385р
- •23.Визвольна війна українського народу (1648-1676 рр.)
- •24. Козацько-гетьманська держава
- •25. Становище Правобережної України під владою Польщі
- •26. Українське національне відродження XIX ст.
- •1. Політичні й економічні наслідки остаточної втрати Української автономії
- •2. Політизація національного руху в Україні Зародження перших політичних організацій
- •3. Національне відродження в західноукраїнських землях. "Руська трійця"
- •Національно-визвольний рух у другій половині XIX ст.
- •27. Соціально-економічна модернізація України
- •Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України
- •Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки
- •28. Україна на початку XX ст. Активізація революційно-визвольної боротьби
- •Україна в революції 1905-1907 рр.
- •Столипінська аграрна реформа в Україні
- •Україна в роки Першої світової війни (серпень 1914 - листопад 1918 рр.)
- •Культурний розвиток України на поч. XX ст.
- •30.Доба Українсьеої Центральної Ради. Відродження державності(березень 1917- квітень 1918 рр.)
- •32. Утворення зунр (квітень - грудень 1918р.)
- •33. Доба Директорії унр(грудень 1918-1920рр.). Злука унр і зунр:
- •35. Індустріалізаця Ураїни
- •38. Західноукраїнські землі у 20-30-х роках
- •39. Початок другої світової війни
- •40. Окупація України військами Німеччини та її союзників
- •41. Рух Опору в Україні
- •42.Визволення України від фашистських загарбників(грудень 1942- жовтень 1944рр)
- •43. Тоталітарний режим
- •45. Україна в період застою та загострення кризи радянської системи (1965-1985)
- •46.Десиденський рух в Україні
- •47. Україна в період перебудови
- •48.Аварія на Чорнобильській аес.
- •49. Утворення незалежної української дежави
- •50. Основні державотворчі події
- •51. Конституційні процеси
- •54.Економічна криза. Проблеми економічного будівництва
- •56. Духовне життя суспільства.
- •57. Відродження релігії і церкви:
- •58.Зовнішня політика України
- •60. Акт проголошення незалежності України.
7. Державний Устрій Київської Русі
За формою правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією, яка трималася на системі військово - і державнослужилого землеволодіння. За формою устрою це була федерація земель, а за політичним режимом - автократія. Вона об'єднувала 20 народностей, тобто була багатонаціональною.Вища законодавча, судова, військова та адміністративна влада в державі належала великому князю київському з династіїРюриковичів. Його законодавча влада полягала у виданні уставів, судних грамот, укладанні міжнародних угод, в кодифікації норм права. Князь очолював судову систему і його суд був вищою судовою та апеляційною інстанцією. Як адміністратор він встановлював адміністративний Поділ, призначав адміністраторів (посадників, воєвод, удільних князів). Силовою структурою було військо - дружина та військові округи на чолі з воєводами. У розпорядженні князь мав численний апарат урядовців як в центрі (він називався княж-двір - тіуни, мечники, ябедники, огнищани, під'їзні тощо), так і на місцях.Дорадчим органом виконавчої влади при князі була рада бояр (боярська рада) з найближчого аристократичного оточення князя та місцевої знаті. Державні функції виконувала також християнська церква з її поділом на єпархії на чолі з єпископами та парафії, які очолювали священики. На зламі XI та XII ст. скликалися з'їзди князів (1097, 1100, 1103 pp.), які видавали закони.Органом місцевого самоврядування з попередніх часів лишалися народні збори - віче, що скликалися в сільських общинах - вервях та в містах. Найменшою адміністрацією держави була община - верв на чолі з вервним старостою. Верві об'єдналися в повіти, волості та погости на чолі з тіуном, уділи та землі з князями з династії Рюрика. Місцевими адміністраторами виступали призначені князем десяцькі, соцькі, тисяцькі, тіуни, мечники, воєводи, вірники, ябедники та посадники.Насамкінець важливо відзначити, що державний устрій Київської Русі пройшов тривалу еволюцію, не був незмінним і залежав від конкретних історичних, економічних та політичних змін.
Політичний устрій Київської Русі
Політичний устрій Київської Русі Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом». Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та від посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної владив Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату. Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями. Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був гранично простим — голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами. Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.
8. Історичне Значення Київської Русі Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між азійським сходом і европейським заходом, стала першим захисником европейських держав від кочових, войовничих племен сходу. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських. Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України. Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час не було.