Вісник Кримінологічної асоціації №6

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що проблеми забезпечення ефективності адміністративно-правового регулювання перебувають у міждисциплінарній площині наукових знань. Концептуальні засади їх вирішення передбачають консолідацію та планомірне нарощування гносеологічного адмініс- тративно-правого потенціалу на базі загальнотеоретичного вчення про механізм правового регулювання, предмет адміністративного права й сучасних викликів та очікувань суспільства у сфері реформування публічного адміністрування.

Список використаних джерел:

1.Нечипоренко А. О. Сучасне праворозуміння : інтегральний підхід / А. О. Нечипорук // Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів 13 листопада 2012 р. / За заг. ред. А. П. Гетьмана. – Харків: НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2012. – С. 53–56.

2.Поляков А. В. Общая теория права : курс лекций /

А.В. Поляков. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 642 с.

3.Мельник О. М. Правове регулювання та шляхи підвищення його ефективності : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / О. М. Мельник. – К., 2004. – 208 с.

4.Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – М. : Бек, 1993. – 224 с.

5.Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – Харків : Консум, 2001. – 656 с.

6.Проблемы теории государства и права : учебник / Под. ред. С. С. Алексеева. – М. : Юрид. лит., 1979. – 392 с.

7.Кудрявцев В. Н. Эффективность правовых норм / В. Н. Кудрявцев, В. И. Никитинский, И. С. Самощенко, В. В. Глазырин. – М. : ВНИИСЗ, 1980. – 176 с.

8.Алексеев С. С. Общая теория права: в двух томах. Т. 2. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – 361 с.

9.Орлов Ю. В. Кримінологічна неефективність нормати- вно-правових актів: поняття та критерії / Ю. В. Орлов // Форум права. – 2011. – № 3. – С. 570-576 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11ojvptk.pdf та ін.

10.Лапаева В. В. Эффективность закона и методы её изучения / В. В. Лапаева // Эффективность закона: методология и конкретные исследования. – М. : Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 1997. – С. 28–43.

211

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

11.Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. Кн. 3 / А. П. Закалюк. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 317 c.

12.Галунько В. В. Поняття та зміст адміністративноправового регулювання / В. В. Галунько, О. М. Єщук // ACTUAL PROBLEMS OF CORRUPTION PREVENTION AND COUNTERACTION. – 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.law-property.in.ua/articles/general-administrative-law/94- the-concept-and-content-regulation-administratyvnopravovoho.html.

13.Стеценко С. Г. Адміністративне право України : Навчальний посібник / С. Г. Стеценко. – К. : Атіка, 2007. – 624 с.

14.Орлов Ю. В. Кримінологічна експертиза нормативноправових актів і їх проектів: науково-методичне забезпечення. Монографія / Ю. В. Орлов. – Сімферополь : КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав»«, 2010. – 266 с.

Статья посвящена исследованию научных принципов определения эффективности административно-правового регулирова-

ния. Основываясь на интегративной концепции правопонима-

ния, проводится анализ понятия правового регулирования. С учетом особенностей предмета административного права и

особенностей механизма правового регулирования выделены,

проанализированы структурный и функциональный блоки па-

раметров (критериев) эффективности административноправового регулирования.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование,

механизм, эффективность, стадия, способ, метод, тип, норма права.

The article is devoted to research of scientific principles, witch are using for discovering efficiency of administrative-law adjusting efficiency. Being base on integrative conception of understanding law, the analysis of concept of the legal adjusting is conducted. Taking into account the features of the article of administrative law and features of mechanism of the legal adjusting distinguished and analyzed structural and functional blocks of parameters (criteria) of efficiency of the administrative-law adjusting.

Key words: administrative-law adjusting, mechanism, efficiency, stage, method, type, norm of law.

Стаття надійшла до редакції 04.03.2014

212

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

Факт соціальної неефективності покарання досить показовий і змушує шукати шляхи його вдосконалення, переміщення акцентів на використання нових засобів кримінальноправового законодавства. За своїм характером ці засоби покликані сприяти відновленню прав потерпілого, створювати умови для осмислення правопорушником наслідків вчиненого діяння, і, з рештою, виконувати своє головне завдання – забезпечувати охорону прав та законних інтересів громадян. Тому тільки шляхом реформування інституту покарання в Україні можна забезпечити кримінально-правовий захист передбачених конституційних прав та свобод людини і громадянина.

В чинному Кримінальному Кодексі (далі – КК) України не визначається кримінально-правовий статус потерпілого, а про захист його порушених прав та інтересів майже не згадується. Більшість норм звернені лише до злочинця і погрожують йому певною карою за вчинений злочин. І це відбувається

втой час, коли КК України повинен виявляти свої гуманістичні принципи насамперед до суспільства, до потерпілих громадян і

востанню чергу – до злочинців, а не в зворотній послідовності [3, 8].

Усучасних теоретичних розробках звертається увага на необхідність фундаментальних наукових досліджень проблем кримінального покарання з урахуванням відповідності його змісту природи людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення прав та інтересів громадянина, суспільства і держави, захисту та відновлення прав потерпілого. Ці ідеї набули розвитку у

дослідженнях М. І. Бажанова, В. В. Голіни, О. М. Джужи, О. І. Коваленка, В. М. Когана, М. І. Коржанського, Н. Ф. Кузнєцової, О. М. Литвака, В. В. Лунєєва, А. С. Михліна, В. В. Сташиса, С. А. Тарарухіна, В. Т. Трубнікова, І. К. Туркевич, В. П. Філонова, І. В. Шмарова, С. С.Я ценка та інших. Але не зважаючи на це, проблема захисту жертв злочинної діяльності залишається різноплановою і досить складною.

Для вдосконалення кримінально-правового захисту порушених прав та інтересів потерпілих від злочину вважаємо за доцільне переглянути конфіскацію майна як додатковий вид покарання за КК України шляхом проведення комплексного юридичного аналізу національного законодавства та КК деяких зарубіжних країн.

214

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

Виявлення суті конфіскації майна важливо як у теоретичному, так і в практичному значенні. Але правильне розуміння юридичної природи та місця цього покарання у системі кримінальних покарань неможливе без аналізу поставленої перед ним мети. У кримінально-правовому законодавстві України загальна мета покарання визначена у ч.ч. 2 і 3 ст. 50 КК України, на досягнення якої спрямовані всі види покарань. Але слід зазначити, що для кожного виду покарання мають бути визначенні певні межі, тому що вони різняться одне від іншого за змістом, як засоби досягнення конкретних цілей. З огляду на те, що в КК України відновлення прав потерпілого не закріплене як мета покарання, вважаємо за доцільне передбачити в ч.2 ст. 50 КК України положення, яке б визначало, що покарання має на меті не тільки кару, виправлення засуджених, загальну та спеціальну превенцію, а ще й відновлення соціальної

справедливості.

Для реалізації цієї мети необхідно закласти механізм відновлення в саме покарання, в процес його призначення судом та відбування винною особою. Саме тому пропонуємо надати покаранню у виді конфіскації майна рис, властивих кримі- нально-правовій реституції, яка є одним із заходів поновлення прав і законних інтересів потерпілого від злочину шляхом відшкодування обвинуваченим, підсудним чи засудженим завданої потерпілому матеріальної і моральної шкоди [4, 8].

Чинне кримінально-правове законодавство не містить визначення поняття кримінально-правової реституції, хоча своє безпосереднє закріплення й регулювання вона одержала в нормах кримінального права (наприклад, ст.ст. 45, 46, 175, 212

ККУкраїни).

ВУкраїні та інших постсоціалістичних країнах питання відновлення прав особи, потерпілої від злочину, традиційно належить до сфери кримінально-процесуального, цивільного і цивільно-процесуального права, а тому у кримінальноправовому законодавстві майже не відображається.

Так, наприклад, ст. 1177 Цивільного кодексу України «Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину» прямо зазначає, що «майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною» [5]. Слушно з цього приводу зазначає А. В. Савченко, який стверджує, що наведена норма за-

215

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

лишається декларативною, адже в Україні відсутні чіткі механізми її реалізації, а від цього – становище жертв злочину продовжує бути більш скрутним, ніж становище злочинців [6, 257].

Вважається за необхідне звернутися до зарубіжного досвіду закріплення, реалізації та застосування реституції, де вона набуває різних форм. Так, відповідно до ст. 66 КК Польщі особа, яка підлягає кримінальній відповідальності, паралельно відшкодовує завдану вчиненням злочину шкоду згідно з цивільним та цивільно-процесуальним законодавством [7, 345]. Подібне положення містить й національне кримінально-правове законодавство. Ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), передбачає право потерпілого подати цивільний позов про відшкодування завданої злочином шкоди в кримінальному процесі або в процесі цивільного судочинства. Але, на відміну від КК Польщі, ці норми закріплюються в процесуальному, а не в матеріальному законодавстві, та закріплюють лише можливість, а не обов’язок відшкодування шкоди злочинцем.

У кримінальному законодавстві США реституція розглядається у ролі окремого (додаткового) виду покарання, що має властиву йому специфіку. Її призначення врегульовано законодавчо федеральними нормами (§ 3556 «Наказу про реституцію» гл. 227 розд. 18 федерального законодавства США). За загальним правилом розмір призначеної судом реституції не повинен перевищувати розміру штрафу, який іноді може сягати десятки мільйонів доларів [6, 253].

Вважаємо, що реституція ні в статусі цивільного позову в кримінальній справі (КК Польщі), ні як окреме покарання (Федеральний збірник законів США) не здатна забезпечити найбільш повного відновлення прав потерпілого. В цьому аспекті більш зручним, на нашу думку, було б поєднання ознак реституції та покарання у виді конфіскації майна (адже безповоротне вилучення в дохід держави майна засудженого позбавляють того чи іншого суб’єкта матеріальних благ, змушуючи їх замислитися над своєю поведінкою).

Конфіскація майна відповідно до ст. ст. 52 та 59 КК України – це додатковий вид покарання, який полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього чи частини майна, яке є власністю засудженого. На основі аналізу структури видів покарання, призначених засудженим особам у 2002-2006 роках (за вироками, що набрали законної сили) авторами розроблена таблиця «Застосування до засуджених осіб

216

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

конфіскації майна у 2002-2006 роках (за вироками, що набрали законної сили)» [8]. Вона надає можливість: простежити практику застосування додаткових видів покарань та призначення конфіскації майна як додаткового покарання; ознайомитися з тенденцією призначення конфіскації майна у відношенні до кількості засуджених осіб за статтями КК України, санкції яких передбачають конфіскацію майна (тобто використаної можливості суду призначити це покарання); проаналізувати відсоток кількості засуджених, яким призначена конфіскація майна до кількості засуджених осіб, яким призначено додаткове покарання; визначити роль конфіскації майна в питомій вазі застосування усіх видів покарань.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінальних покарань», вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. У вироку має бути зазначено, конфіскується все майно чи його частина, причому потрібно уточнити, яка саме частина, або перелічити відповідні предмети [9, 79].

Разом з тим, не всі суди при судовому провадженні справ ретельно перевіряють, чи є заарештоване майно дійсно особистою власністю підсудного або спільною з іншими особами. Так, Запорізьким обласним судом при розгляді справи щодо Р. та інших установлено, що п'ять автомобілів, заарештованих слідчим, не є власністю підсудних. У справі по обвинуваченню К. та інших установлено, що три автомобілі, описані під час слідчого провадження справи, належали іншим особам. У зв'я- зку з цим обласним судом у зазначених справах автомобілі були звільнені від арешту (вироки відповідно від 26 жовтня та 8 грудня 1998 р.) [10].

Конфіскація за КК України повинна бути цивілізованим майновим покаранням, яке не передбачає позбавлення в правопорушника найостаннішої речі. Тому під час його призначення суд має враховувати: суму збитків, які зазнала кожна жертва в результаті вчинення злочину; фінансові ресурси підсудного, фінансові потреби та заробітні можливості підсудного та залежних від нього осіб (тих, хто перебуває на його утриманні), а також інші фактори, які мають значення для суду.

217

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що взаємообумовленість конфіскації майна та реституції зможе надати відновлюючого характеру вітчизняному кримінальноправовому законодавству, що стане засобом захисту особи як найважливішої, найвищої суспільної цінності.

Список використаних джерел:

1.Антипов В. В. Обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Антипов В. В. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – 19 с.

2.Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : монографія / Маляренко В. Т. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.

3.Вандышев А. Стратегия профилактики / Вандышев А., Овчинский В. // Сов. юстиция. – 1991. – С. 6-10.

4.Бойко А. М. Кримінально-правовий обов'язок відшкодування заподіяної злочином шкоди : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Бойко А. М. – К., 1995 – 14 с.

5.Цивільний кодекс України //http://zakon1.rada.gov.ua.

6.Савченко А. В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження : монографія / Савченко А. В. – К. : КНТ, 2007. – 596 с.

7.Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації : монографія / Хавронюк М. І. – К., Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

8.Верховний Суд України. Інформаційний сервер // http://www.scourt.gov.ua.

9.Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1973-2005 рр. – Х. : «Одіссей», 2006. – 528 с.

10.Вус С. М., Панєвін О. С. Практика застосування судами конфіскації майна // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 3

(19)// http://www.scourt.gov.ua.

В статье рассматриваются проблемные вопросы восстановле-

ния прав потерпевшего при применении наказания в виде кон-

фискации имущества. Разработаны предложения по совершенствованию действующего законодательства.

Ключевые слова: потерпевший, права, конфискация, реститу-

ция, наказания.

218

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

The article deals with the problematic issue of restoring the rights of the victim at the time of punishment in the form of confiscation. Suggestions for improving the existing legislation.

Key words: victim, law, forfeiture, restitution, punishment.

Стаття надійшла до редакції 12.02.2014

Лагода Катерина Олександрівна,

(Харківський національний університет внутрішніх справ)

УДК 343.97

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ФАКТОРІВ НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття присвячена дослідженню окремих правових та органі-

заційно-управлінських факторів невиконання судових рішень.

Акцентується увага на криміногенних недоліках норм матеріального права, зокрема, конструювання їх санкцій, що сприяють

ухиленню від виконання судових рішень. Відстоюється думка

про суттєвий криміногенний вплив корупції в судових органах, Державній виконавчій службі, відсутності належного судового й

внутрішньовідомчого контролю за виконанням судових рішень,

а також кримінологічно обґрунтованої методики прийняття (винесення) таких рішень, забезпечення їх виконання.

Ключові слова: судове рішення, невиконання, правові фактори,

організаційно-управлінські фактори, контроль, корупція.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території держави. Ця норма закріпила одну з основ механізму розбудови правової, демократичної, соціальної держави. І в цьому сенсі правосуддя має бути живим. Його онтологічний вимір втілюється не тільки у справедливому, об’єктивному, неупередженому судовому розгляді, а й у реалізації прийнятих судом рішень, упорядкуванні життєдіяльності згідно його приписів, що мають вирішувати в правовому полі соціальні конфлікти, знімати напруженість, утверджувати основоположні принципи ліберально-демократичного суспільного устрою, зміцнювати вектор розвитку, націлений на цінності громадянського суспільства. Разом з тим, як засвідчують дані офіційної статистичної звітності МВС України щоро-

© Лагода К. О., 2014

219

ISSN 2304-4556 Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 6

ку реєструється близько 300 злочинів, передбачених ст. 382 КК України – невиконання судового рішення. Значне поширення кримінальної активності за означеним напрямком підриває функціональну спроможність судової влади, а заразом – й державної влади в цілому. Інтенсивне відтворення невиконання судових рішень створює живильне підґрунтя для правового нігілізму, зростання розриву зв’язку між громадськістю та апаратом публічного управління, консервування останнього на виконанні вузькокорпоративних, а інколи – й політизованих, задачах при збереженні номінальних параметрів легітимності. Відтак, створюються й умови для активізації злочинної діяльності – похідної від процесів нівелювання судових механізмів впливу на суспільні відносини.

У зв’язку з цим можна стверджувати, що невиконання судових рішень є потужним фактором самодетермінації злочинності, розгортання якої зумовлює криміногенні наслідки як на індивідуальному рівні відтворення злочинної поведінки, так і у їх проекції на площину масових соціальних практик. Наразі вказані проблемні аспекти реалізації правосуддя в Україні лишають чимало вільних зон для наукового пошуку, провадження якого на сьогоднішній день видається нагальною потребою.

Теоретичним дослідженням протидії злочинам проти правосуддя приділялася увага такими вченими, як Ю. В. Александров, М. І. Ануфрієв, М. І. Бажанов, О. М. Бандурка, В. І. Борисов, Ю. В. Баулін, А. М. Бойко, І. Г. Богатирьов, О. О. Вакулик, А. В. Воронцов, А. В. Галахова, М. Н. Голоднюк, В. В. Голіна, В. О. Глушков, Н. О. Гуторова, С. А. Денисов, Т. М. Добровольський, О. М. Джужа, О. О. Дудоров, А. П. Закалюк, В. С. Зеленецький, О. Г. Кальман, В. Ф. Кириченко, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, М. І. Колос, М. В. Косюта, В. М. Кудрявцев, О. М. Литвак, О. М. Литвинов, В. Т. Маляренко, О. І. Медведько, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, С. С. Мірошниченко, А. А. Музика, Ю. В. Орел, В. І. Осадчий, Л. М. Палюх, М. І. Панов, І. О. Плужнік, А. В. Савченко, Г. П. Середа, В. О. Туляков, А. В. Раденький, Ш. С. Рашковська, Б. В. Романюк, О. М. Сокуренок, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, Е. Г. Стоматов, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, М. Д. Шаргородський, с. С. Яценко та інші На дисертаційному рівні кримінологічні проблеми запобігання злочинам проти правосуддя були досліджувані у докторській дисертації С. С. Мірошниченка (2012 рік). Разом з тим, визнаю-

220