чне (наприклад, визначення кількості помилок у перевірених роботах контрольної та експериментальної груп); медіана − показник середини ряду (наприклад, у разі наявності дванад- цяти людей у групі медіаною буде оцінка шостої людини у списку, у якому всіх розподілено за рангом їхніх оцінок); сту- пінь розсіювання − дисперсія, або середнє квадратне відхи- лення, коефіцієнтваріаціїтаін.

Для проведення цих підрахунків застосовують відповід- ні формули й довідкові таблиці. Результати, опрацьовані за допомогою цих методів, дають змогу показати кількісну зале- жністьувиглядіграфіків, діаграм, таблиць.

Безумовно, важливу роль відіграють здібності дослідни- ка, атакожйогоаналітичнаозброєність.

Контрольні запитання та завдання:

Розкрийте сутність поняття «педагогічне дослідження».

Сформулюйте загальну характеристику педагогічного дослідження.

Охарактеризуйте методи педагогічного дослідження. Розкрийте сутність методу педагогічного спостереження. У чому сутність методів опитування?

Охарактеризуйте метод вивчення продуктів діяльності, метод вивчення документації, метод експертної оцінки, метод незалежних характеристик і метод парних порівнянь та доцільність використання їх у педагогічній практиці.

Розкрийте сутність педагогічного експерименту як методу вивчення педагогічних явищ.

У чому особливість методу «мозкової атаки», методу сценаріїв, методу Дельфи і морфологічного методу?

Для чого потрібні методи теоретичного дослідження?

1.5. Педагогічний процес у вищій школі

Педагогічнийпроцес– центральнакатегоріяпедагогіки, яка у відповідній літературі має багато трактувань. Однак пе- дагогічний процес − це внутрішньо логічно пов’язана сукуп- ність процесів, які у своїй багатогранності й складності транс-

53

формують досвід людства, його знання, цінності, надбання в особистісні якості, установки та риси студентів, а також їх освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й харак- тер.

Отже, у педагогічному процесі об’єктивне, соціальне пе- реходить у суб’єктивне, індивідуально-психічне надбання людини. Цілісності педагогічного процесу досягають завдяки органічній єдності процесів навчання, виховання, розвитку й професійноїпідготовки.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – цілеспрямована, мотивована, доцільно організована та зміс- тово насичена система взаємодії суб’єктів та об’єктів навчаль- но-виховного процесу щодо підготовки студентів до профе- сійноїдіяльностійсуспільногожиття.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – багатоаспектне явище, для якого характерні численні підсис- теми, об’єднані між собою різними типами зв’язків (див. рис. 1.1).

Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб’єкти та об’єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічнадіяльність, атакожрезультат.

Педагогічний процес реалізовує замовлення суспільства на підготовку громадян і фахівців, що виражено в його зага- льнійметі.

Конкретні вимоги суспільства визначають конкретніші завдання навчання й розвитку людей, а також його зміст. Са- ме мета і зміст становлять найважливіший змістово-цільовий компонент педагогічного процесу. Мета функціонує в діяль- ності і педагога, і студентів. Вона функціонує на рівні її усвідо- мленнятареалізації.

Отже, визначена мета є відправним моментом, що зу- мовлює функціонування педагогічного процесу як системи, яка є сукупністю структурних компонентів, органічно взаємо- залежнихміжсобою.

54

Педагогічний процес є взаємодією суб’єктів та об’єктів навчання й виховання. Він спрямований на розв’язання за- вдань навчання, професійної підготовки, виховання й загаль- ного розвитку людини, а також на формування в неї певних якостей, установок, емоційно-вольової стійкості, надійності тощо.

Отже, процесуальними компонентами є не самі суб’єкти навчання, а мета, завдання, зміст, засоби, мотивація, методи та форми взаємодії педагогів і студентів, а також результати, яких досягають. Це універсальні характеристики будь-якої діяльності та взаємодії, які також властиві педагогічному про-

цесу. Їх можна означити як цілевизначальний, змісто-

вий, середовищно-організаційний, педагогічно- професійний, функціонально-процесуальний та результативно-аналітичний компоненти педагогі-

чногопроцесу(рис. 1.1).

Отже, у педагогічному процесі, як системі, воєдино зли- то процеси розвитку, виховання й навчання разом з усіма умовами, формамийметодамиїхньогоперебігу.

Основні завдання педагогічного процесу у вищому на- вчальномузакладі:

підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності;

цілеспрямоване формування особистості громадя- нина, глибоко відданого своєму народові, який має високі моральні й громадянські якості;

озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності;

забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента.

Завдання педагогічного процесу визначають взаємоза- лежну й взаємозумовлену діяльність суб’єктів та об’єктів цієї складної системи. Суб’єкти педагогічного процесу − ті, хто впливає на студентів, щоб вони оволодівали знаннями, нави-

56

чками і вміннями. Об’єкти педагогічного процесу – ті, хто засвоюєдосвід, знання, навичкиівміння.

Водночас у педагогічному процесі виявляється єдність зовнішніх впливів і впливів, які наявні в процесі взаємодії суб’єктівтаоб’єктів. Дойогоскладувходятьнетількизовнішні освітні, виховні й розвивальні взаємодії, а й процеси духовно- го й професійного росту, нагромадження, самовдосконалення таких якостей людей, як освіченість, вихованість, розвине- ність, стійкість, дисциплінованість, старанністьтощо.

Специфіка об’єктів педагогічного процесу в тому, що во- ни – насамперед особистості з власними поглядами, сильни- ми й слабкими рисами. Тому, крім виховання, постає завдан- няперевихованняокремихстудентів.

Особливості завдань педагогічного процесу визначають зміст складових цього багатофункціонального процесу −вихо- вання (самовиховання), навчання (самоосвіти) й розвитку. Кожен з елементів функціонально-змістової структури педа- гогічногопроцесуєвідносносамостійноюпідсистемою.

Наприклад, виховання у взаємодії з навчанням і розви- тком має формувати студента як громадянина, патріота, який володіє високим рівнем національної свідомості, гідності й гордості, має високорозвинуті морально-психічні якості, не- обхідні для самовідданого виконання громадянського обов’язкупередБатьківщиноюйнародом.

Розв’язанню цих завдань відповідає зміст виховання студентів, який містить такі складові: національно- патріотичне, громадянське, трудове, моральне, правове, есте- тичне, екологічнейфізичневиховання. Кожензцихнапрямів реалізують, враховуючи його особливості, безпосередні за- вдання, засоби й методи впливу. Процесуальний аспект вихо- вання як підсистеми педагогічного процесу виявляється зде- більшогохарактеромвзаємодіїміжсуб’єктамитаоб’єктами.

Вагомою, сутнісною характеристикою педагогічного процесу є категорія «взаємодії», яку можна представити як інтеграціювзаємопов’язанихстосунківпедагогазістудентами, родичами, громадськістю, стосунків студентів між собою, їх зв’язків із предметами матеріальної та духовної культури то- що. Саме в процесі взаємодії встановлюються та виявляються

57

інформаційні, організаційно-діяльнісні, комунікативні та інші зв’язкитавідношення.

Найважливішими компонентами педагогічного процесу є навчання й виховання, які зумовлюють суттєві зміни освіче- ності, професійної підготовки, вихованості й розвитку людей, а також рівня сформованості їхніх якостей. Процеси навчання й виховання складаються з певних взаємозалежних процесів. Наприклад, процес навчання складається з викладання та учіння, процес виховання − з виховних впливів, специфічної взаємодіїйсамовиховання, якевиникаєпідчасцьогопроцесу.

Виховання − процес взаємозалежної діяльності суб’єктів (вихователів) та об’єктів (вихованців). Взаємозв’язки між ними складні й різноманітні. Вихователі (суб’єкти на- вчання, виховні структури, громадські організації) чинять цілеспрямовані систематичні педагогічні впливи на свідо- мість, почуття й волю вихованців в інтересах формування в них усього комплексу якостей людини-громадянина. Ці впли- ви можуть бути прямими (безпосередніми), якщо вони скеро- вані до конкретної особистості, групи (колективу), коли наяв- ний прямий контакт вихователя й вихованця. Вплив має опо- середкований характер, якщо здійснюється через викорис- танняумовсоціальногожиття.

Сильний вплив на людей має особистий приклад іншої людини, особливо керівника, депутата, начальника. Людина сприймає й переробляє зовнішні впливи, враховуючи свої потреби, мотиви, переконання, звички та інші внутрішні чин- ники. Усі люди є одночасно і суб’єктами, і об’єктами. Виховні впливи вони трансформують, керуючись своїми поглядами, інтересами, життєвим досвідом. Це сприйняття може бути

позитивним, негативнимінейтральним(байдужим).

Позитивно сприйняті впливи збагачують свідомість і почуття людини, зміцнюють її волю. Відбувається її подаль- ший розвиток як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності, індивідуальності. Також формуються позитивні якості, потре- битаінтересилюдини.

Ефективність виховних впливів визначають за тим, на- скільки повно у виховній практиці реалізовано вимоги прин- ципів виховання; як грамотно та враховуючи які особливості

58

об’єкта й конкретних умов добирають найбільш раціональні методи, форми, засобивиховноїроботи.

Результатом сукупності виховних впливів є широкий спектр знань і ціннісних орієнтацій людей, які, злившись із почуттями й волею, творять переконання. А переконання, доповнені звичками поведінки, перетворюються на відповідні якості людини. Свої особливості мають також інші складові (підсистеми) змістовоїструктурипедагогічногопроцесу.

Основні елементи організаційної структури педагогіч- ного процесу такі: громадські організації, церква, засоби ма- сової інформації, професійна та інші види підготовки; стан педагогічноїактивності, системавпливу.

Результатом функціонування педагогічного процесу як системи загалом є: знання, навички, вміння і готовність лю- дини до суспільно корисної діяльності, а також професійні, громадянські, морально-психічнійфізичніякості.

Внутрішньою рушійною силою педагогічного процесу є суперечності між висунутими вимогами пізнавального, гро- мадянського, практичного, суспільно корисного характеру й реальними можливостями студентів їх реалізувати. Між ви- могами щодо засвоєння програм навчання і можливостями реалізації їх у поєднанні з професійною діяльністю часто є суперечності.

У конструюванні педагогічного процесу у вищому на- вчальному закладі необхідно дотримуватися відповідних ета- пів. Традиційно виокремлюють три етапи: підготовчий, осно-

внийізавершальний.

На підготовчому етапі розв’язують такі завдання: ви- значення цілей, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування й планування розвитку педагогічного процесу. На цьому етапі створюють необхідні навчально-матеріальні, морально-психологічні, естетичні умови, раціонально розпо- діляють наявний час. Завершують підготовчий етап розроб- леннямперспективногопланупрофесійноїпідготовкилюдей.

Етап організації й реалізації педагогічного процесу міс-

тить такі елементи взаємодії суб’єктів та об’єктів навчання: формулювання мети та роз’яснення завдань діяльності, при- йняття їх тими, хто навчається, та окремими виконавцями;

59

реалізація обраних методів, засобів і форм організації педаго- гічного процесу; забезпечення взаємодії всіх суб’єктів вихо- вання; створення сприятливих умов; здійснення різних захо- дівстимулюванняактивностілюдей.

У процесі організації педагогічної взаємодії здійснюють оперативний контроль, виокремлення слабких аспектів у ме- тодах і формах організації виховних впливів, регулювання процесу, уміло організовуючи різноманітні заходи стимулю- вання діяльності об’єктів навчання, внесення оперативних коректив у зміст діяльності суб’єктів навчання й виховання, у послідовністьокремихїївидівтощо.

Завершується педагогічний процес етапом аналізу йо- го результатів. Суб’єкти навчання вивчають слабкі й сильні аспекти навчально-виховного процесу, рівень професійної підготовленості студентів до професійної діяльності, їх гро- мадську, соціальну і моральну зрілість, рівень розвитку особи- стості, їїзмісттаін.

Особливо важливо виявити причини неповної відповід- ності результатів і цілей навчання й виховання. Аналіз при- чин відставання й недоліків – дуже важливий елемент завер- шального етапу педагогічного процесу. Без цього неможливо правильноокреслитиподальшийрухуперед.

Одним із найважливіших напрямів підвищення якості та ефективності навчання й виховання є інтенсифікація педа- гогічного процесу. Вона відбувається на основі правильного поєднання традиційних та інноваційних підходів і впрова- дження нових технічних засобів, технологій, методик тощо. Цього досягають завдяки гранично конкретному формулю- ванню навчально-виховних завдань, раціональному плану- ванню професійної підготовки, ретельному добору навчаль- ного матеріалу, ефективному використанню навчального й позанавчального часу, застосуванню сучасних методик на- вчання й виховання, забезпеченню чіткості й високої органі- зованості в роботі, постійному пошуку і впровадженню досяг- неньнауково-технічногопрогресу.

До важливого напряму вдосконалення педагогічного процесу належить його гуманізація, яка має забезпечити ко- жному учасникові процесу гідне й поважне становище у ви-

60

щому навчальному закладі. Для гуманізації характерне олюд- нення відносин; високе суспільне визнання кожного, гарантія соціальної захищеності, вияв індивідуальності; увага до внут- рішнього світу людини, задоволення її матеріальних і духов- нихпотреб.

З гуманізацією нерозривно пов’язана демократизація педагогічного процесу, яка створює умови для того, щоб кож- на людина стала активною діючою особою цього процесу. Демократизація − це викорінювання будь-яких виявів форма- лізму, черствості, пасивності, бюрократизму в навчанні й ви- хованні людей, в організації їхнього життя й діяльності. Це підвищення суспільної й пізнавальної активності людей, їх- ньої зацікавленої причетністю до справ суспільства. І найго- ловніше − реалізація духовного потенціалу всіх учасників пе- дагогічного процесу в інтересах підвищення його ефективнос- ті.

Щоб демократизувати педагогічний процес, у вищому навчальномузакладі потрібно створитисприятливі умовидля вияву активності, творчості, ініціативи студентів. Для цього їх залучають до планування, організації та проведення конкрет- нихнавчально-виховнихзаходів. Забезпечення провідної ролі науково-педагогічних працівників в удосконалюванні педаго- гічного процесу додає процесу системного характеру і є ви- значальним чинником оптимізації всієї діяльності з навчання йвиховання.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – не механічна сума процесів навчання, виховання, освіти, про- фесійної підготовки й розвитку, а самостійне цілісне явище, щомаєсвоїзакономірності.

Закономірності педагогічного процесу. Педаго-

гічний процес у вищому навчальному закладі − складний, суперечливий, багатоступінчастий процес. На нього вплива- ють різні чинники − внутрішні й зовнішні, об’єктивні й суб’єктивні, тривалі й ситуативні. Тому в цьому процесі своє- рідно виявляються закони й закономірності різного рівня й виду.

Вищий рівень становлять найзагальніші закони розвит- ку природи, суспільства й мислення. У педагогічному процесі

61

своєрідно виявляються закономірності розвитку суспільства, формування особистості й колективу, пізнавальної діяльності тощо. І, звісно, йому властиві педагогічні закономірності, які комплексновиявляютьнайважливішізв’язкицьогопроцесу.

Визначальний вплив на педагогічний процес у вищому навчальному закладі мають соціально-економічні умови краї- ни, політика держави, рівень розвитку освіти, науки, техніки, інформаційних систем, культури. В умовах науково- технічного прогресу й далі зростає залежність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі від технічного чинни- ка, особливоінформатизації.

Процес формування особистості студента має цілісний характер, тобто всі функції, властивості та якості людини роз- виваються комплексно, утворюючи цілісну систему. Зазначе- на закономірність зумовлює органічну єдність усіх структур- них компонентів педагогічного процесу, комплексний підхід довсієїнавчально-виховноїроботи.

Провідна роль у формуванні особистості студента нале- жить соціальним умовам. Проте формування особистості сту- дента також зумовлено: залежністю розвитку людини від ха- рактеру й змісту діяльності; взаємозумовленістю внутрішніх психічних чинників і зовнішніх впливів на людину; урахуван- ням вікових та індивідуальних особливостей; характером вза- ємин між людьми, духовною атмосферою, якістю навчально- виховноїроботивсіхнауково-педагогічнихпрацівників.

Особистість студента формується у групі, колективі. Група (колектив) є важливим чинником виховання, а водно- час– складниморганізмом.

Педагогічному процесу, як уже було зазначено, властиві також специфічні педагогічні закономірності. Провідною з них є єдність виховання (самовиховання), навчання, освіти (самоосвіти) ірозвитку.

Наприклад, єдність процесів навчання й виховання не означає, що вони не мають своїх специфічних особливостей. Однак охарактеризувати ці відмінності досить важко, тому що в реальному педагогічному процесі у вищому навчальному закладі насамперед впадає в око їхня спільність: процес вихо- вання здійснює функцію навчання, а процес навчання немо-

62

жливий без виховання. От чому, порівнюючи ці процеси, тре- ба обов’язково спиратися на дуже важливий методологічний принцип виокремлення домінуючих функцій навчання й ви- ховання.

Якщо порівняти основні функції навчання й виховання, то насамперед треба зазначити, що вони реалізуються в єдно- сті чотирьох основних функцій – освітньої, виховної, формую- чої й розвивальної. Але з огляду на твердження Л. С. Виготсь- когопро те, що навчання йде попереду розвитку, можна ска- зати, що розвиток створює сприятливі передумови для успіш- нішого навчання й виховання на подальших етапах педагогічногопроцесу.

Процеси навчання й виховання зумовлюють загальний розвиток окремої людини і групи. Навчання здебільшого впливає на інтелектуальну, а виховання − на мотиваційну та емоційну сфери. Завдяки цьому процес навчання постає в ролі одного із засобів виховання, а процес виховання − у ролі одногоізчинників, щостимулюютьнавчання.

У вихованні надзвичайно важливе значення має вплив середовища, засобів масової інформації, які не можна не вра- ховувати під час організації цього процесу у вищому навчаль- номузакладі.

Одна із специфічних закономірностей педагогічного процесу у вищому навчальному закладі − відповідність навча- льно-виховнихвпливівсуб’єктівнавчаннядуховнимпотребам іпізнавальнимможливостямстудентів.

Ця закономірність виявляє спрямованість дій усіх суб’єктів педагогічного процесу, прагнення врахувати внутрі- шні сили студентів, у розв’язанні завдань їхньої соціалізації та професійної підготовки. Їхня діяльність, з одного боку, має максимально відповідати завданням майбутньої професійної діяльності студентів, а з другого − індивідуальним і груповим особливостям людей, їхній індивідуальній та груповій діяль- ності, фізичним та інтелектуальним можливостям, рівню на- вченостійвихованості.

Наступною педагогічною закономірністю є моделюван-

ня (відтворення) процесів соціалізації та професійна підго-

товка студентів до умов діяльності. Ця закономірність по-

63

требує, щоб педагогічний процес відповідав особливостям сучасноїекономіки, апроцеспідготовкистудентіввідбувавсяз урахуваннямїхніхдійвінформаційномусуспільстві.

Усі закономірності педагогічного процесу діалектично взаємозалежні між собою. Це ускладнює та одночасно гармо- нізує навчально-виховний процес. Однак постаючи у вигляді стійких тенденцій, ці закономірності чітко визначають на- прями діяльності суб’єктів та об’єктів навчання й виховання у вищомунавчальномузакладі.

Якщо закономірності виявляють істотний зв’язок між причиною і наслідком, то принципи є основними вимогами, щовизначаютьзагальнеспрямуванняпедагогічногопроцесу.

Принципи педагогічного процесу – система основних вимог до навчання і виховання, до- тримання яких дає змогу ефективно розв’язувати проблеми всебічного розвитку особистості.

У сучасній педагогічній теорії та практиці виокремлю- ютьтакіосновніпринципипедагогічногопроцесу:

принцип суспільно-ціннісної цільової спрямованос- ті педагогічного процесу — відповідність вимогам сучасного суспільства, єдність з іншими природни- ми та суспільним процесами;

принцип комплексності різних видів діяльності —

оскільки в систему педагогічного процесу входить декілька підсистем, у кожній із яких використовують різні види діяльності (а не лише пізнавальну), то ви- никає органічний зв’язок, комплекс усіх можливих видів діяльності студента у вищому навчальному за- кладі та поза ним: навчально-пізнавальної, суспіль- но-політичної, трудової, спортивної, вільного спіл- кування, художньої, побутової діяльності. Тому й виникають численні міжпредметні зв’язки, що да- ють змогу сприймати світ у всій його різноманітності та єдності. Лише такий підхід забезпечить єдність організації та результатів процесів виховання і на- вчання;

64

принцип колективного характеру виховання та навчання. Передбачає використання всього позити- вного потенціалу студентського колективу в інтере- сах особистості, яка розвивається. Послідовне поєд- нання масових, колективних, групових, індивідуаль- них форм роботи з студентами;

принцип єдності вимогливості та поваги до особис- тості; гуманізм, довіра;

принцип поєднання педагогічного керівництва з організацією спільної діяльності, а також із про-

явом самодіяльності, творчості та ініціативи студен- тів у навчанні та вихованні;

принцип естетизації студентського життя,

створення позитивного, емоційно комфортного се- редовища, розвиток художньо-естетичного смаку, пізнання краси навколишнього світу;

принцип урахування індивідуальних особливостей студента у всьому педагогічному процесі та його під- системах;

принцип свідомості, активності, самодіяльності, креативності студентів у педагогічному процесі.

Сприяє формуванню свідомих, активних, самостій- них і творчих особистостей, запобігає виникненню формалізму, безініціативності, байдужості;

принцип наочності передбачає розвиток аналітич- ного мислення, вміння досягати образного виявлен- ня різноманітних технічних і суспільних проблем;

принцип науковості передбачає формування та розвиток у студентів наукового світогляду, вироб- лення умінь і навичок наукового пошуку, засвоєння способів наукової організації праці;

принцип доступності враховує рівень можливостей студентів та запобігає їхнім інтелектуальним, фізич- ним, психологічним та моральним перевантажен- ням;

принцип цілеспрямованості педагогічного процесу

сприяє цільовій спрямованості змісту, організації

65