Тема 26. Розслідування злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи – 6 год.

Лекційне заняття - год.

Семінарське заняття - год.

Практичне заняття - 4 год.

Самостійна робота - 6 год.

Ключові терміни та поняття до теми:

Згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ст. 152 КК України), є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи жінки.

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: з’ясування особливостей побудови слідчих версій, планування і планування проведення слідчих дій на різних етапах розслідування злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Контрольні питання:

1.Крииміналістична характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

2. Початковий етап розслідування.

3. Наступний етап розслідування.

4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій.

Самостійна робота – 4 год.

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність криміналістичної характеристики зґвалтувань та які її елементи?

2. У чому полягає початковий етап розслідування зґвалтувань?

3. У чому порлягає початковий етап розслідування зґвалтувань?

4. У чому суть наступного етапу розслідування зґвалтувань?

5. Які особливості тактики провадження окремих слідчих дій під час розслідування зґвалтувань?

Література до теми: [ 1-45, 295-313, 314-315 ].

11. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

Індивідуальна робота студентів з криміналістики може охоплювати (відповідно до “Положення навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців”):

• конспект із теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно;

• участь у роботі студентського наукового гуртка криміналістики;

• участь у студентських наукових конференціях (“круглих столах”);

• підготовка наукових доповідей та їх презентація;

• реферат з теми (модуля) або вузької проблематики;

• розв'язування практичних (наприклад, ситуативних) завдань різного рівня з теми (модуля);

• анотація прочитаної додаткової літератури з курсу криміналістики;

• вирішення тестових завдань;

• узагальнення слідчої та судової практики згідно з певними темами.

Вибір студентами видів індивідуальної роботи здійснюється за власними інтересами. Завдання для індивідуальної роботи студент отримує на кафедрі на початку навчального року.

Організацію, контроль та оцінку якості виконання індивідуальної роботи студента здійснює викладач, який закріплюється кафедрою.

12. Методичні вказівки для викладачів і студентів

Всі види занять навчальної дисципліни “Криміналістика” повинні проводитися в навчальних аудиторіях з використанням відповідних дидактичних і технічних засобів навчання. Зокрема, практичні заняття повинні проводитись у спеціалізованому класі криміналістики (ауд. 202).

При проведенні семінарських занять створюється інтерактивне середовище, яке сприятиме розвитку у студентів творчого мислення, уміння вирішувати поставлені завдання за допомогою вирішення навчально-проблемних ситуацій, що відповідають особливостям майбутньої професійної діяльності слідчого.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є :

• розвиток пізнавальної активності і самодіяльності, вміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

• поглиблення і закріплення знань, отриманих в процесі вивчення предмета;

• сприяння розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

• фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

• семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

• комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.

Методика підготовки семінарських занять

Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

2. Опрацювати необхідну літературу як рекомендовану для студентів, так і додаткову.

3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.

5. Підготувати наочні та допоміжні засоби.

6. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.

7. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

Методика проведення семінарських занять

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

• тематичні дискусії та диспути;

• колективний пошук відповідей і ролей;

• бесіда і вільний обмін думками;

• інформація про конструктивні пропозиції студентів;

• ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює і закріплює знання студентів;

• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:

• наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності;

• методикою читання лекцій;

• педагогічною майстерністю викладача;

• організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчаються; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з певної тематики);

• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, коригування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

• Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

• Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

• перетворення виступу студентів на діалог «викладач-студент» на фоні інертності аудиторії.

• Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

• недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

Практичне заняття

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ викладача;

• відповіді на запитання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:

• 1-й етап – визначення цілі;

• 2-й етап – формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям.

Основними цілями практичних занять є:

• формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов’язків;

• розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

• формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

• підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

• підготовка студентів до контрольних робіт;

• набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

• підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:

• у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не має бути надто великим;

• вибір завдань, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

• вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання необхідної інформації;

• навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

• використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, мультимедійні засоби тощо).

Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

Методика проведення практичних занять

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать такі етапи роботи:

• повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді запитань з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

• пояснення нового типу завдань з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи завдань);

• організація рішення завдань біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно;

• аналіз їх рішення з опором на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання – зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач має залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових запитань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дає розв’язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не виявив відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Самостійна робота студентів здійснюється у вільний від аудиторної роботи і виховних заходів час, передбачає підготовку до семінарських і практичних занять, виконання індивідуальних завдань, самоосвіту. Часові обсяги самостійної роботи студентів визначаються робочим навчальним планом і структурою залікового кредиту.

Самопідготовка студентів здійснюється у бібліотеках, комп’ютерних класах з доступом до мережі Інтернет. За студентами залишається право вільного вибору місця самостійної роботи над програмними матеріалами з навчальних дисциплін.

Перелік питань, групових та індивідуальних завдань, що виносяться на самостійну роботу укладається кафедрою і розміщується у навчально-методичному комплексі дисципліни.

Питання, що винесені на самостійне опрацювання, виносяться на підсумковий контроль поряд з матеріалами, які розглядалися під час аудиторної роботи.

Результати самостійної роботи оцінюються викладачем на занятті.

Методичні рекомендації щодо написання та захисту курсових робіт з криміналістики

Розвиток демократії, укріплення законності, ефективна боротьба з правопорушеннями неможливі без якісної підготовки юридичних кадрів, здібних правильно орієнтуватися у соціальній дійсності та із знанням справи вирішувати поставлені перед ними завдання.

Здійснення цих завдань забезпечується всім ходом навчального процесу, де велике значення у закріпленні знань студентів, виробленні творчих засад (початків), одержанні навичок самостійної професійної діяльності набуває курсова робота. Її мета – сприяти систематичному поглибленню та закріпленню теоретичних знань, одержаних студентами в процесі вивчення курсу кримінального права, прищепленню на їх ґрунті практичних навичок і здатності самостійно проводити науково-дослідну роботу. Крім того, в ході перевірки та захисту курсових робіт здійснюється контроль знань студентів, виявляються ті з них, які мають схильність до наукової роботи і т. ін.

Методичні рекомендації щодо підготовки та написання курсових робіт

1. Тему курсової роботи студент вибирає самостійно із переліку тем курсових робіт, що пропонується у цих методичних рекомендаціях. У виняткових випадках курсова робота може бути виконана з дозволу викладача і з іншої теми, якщо викладач визнає обґрунтованим бажання студента дослідити дану проблему, а саму проблему – актуальною.

2. Перш ніж розпочати писати курсову роботу, треба скласти список літератури, яку необхідно вивчити та проаналізувати. На підставі одержаних знань складається план курсової роботи.

3. Методологічною основою курсової роботи повинні бути акти законодавчої, виконавчої та судової влади з питань закріплення законності та посилення боротьби зі злочинністю.

4. При виконанні роботи треба мати на увазі, що деякі науково-теоретичні праці та нормативні акти не враховують, або не повністю враховують положення нового кримінального законодавства України, а тому під час використання літературних джерел слід порівнювати їх з нормами чинного Кримінального кодексу України.

5. Курсова робота повинна носити самостійних характер. Неприпустимо запозичення тексту, фактичних даних із літературних джерел без оформлення посилання на них, а також дослівне переписування з того чи іншого джерела. Механічне запозичення не сприяє глибокому, осмисленому і творчому вивченню та усвідомленню програмного матеріалу. Тому курсові роботи, що написані без врахування цих вимог, до захисту не допускаються.

Разом з тим, студент може спиратися у своїй роботі на відповідну навчальну і монографічну літературу з даної проблеми. При цьому, якщо він наводить цитату чи запозичує з літературного джерела якесь теоретичне положення (наприклад, визначення, висновки соціологічного дослідження, результати узагальнення судової практики, думку автора літературного джерела з того чи іншого питання і т.п.), то обов’язково треба робити посилання на літературне джерело. Відповідно до існуючих на сьогодні правил, дослівно запозичений текст береться в лапки, в кінці його ставиться символ, а у підстрочнику – прізвище та ініціали автора, назва роботи, місце її видання, назва видавництва, рік видання і номер (номери) сторінки, на якій в джерелі вміщений запозичений текст.

У випадках, коли запозичений текст (думка, ідея і т.п.) перефразовується, в посиланні перед прізвищем автора ставиться слово "Див.:". Якщо робота, з якої запозичується текст, опублікована в якомусь журналі, збірнику праць, матеріалах наукової конференції і т.п., в посиланні після прізвища та ініціалів автора та назви роботи ставиться дві скісні рисочки, а за ними назва журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, з якої запозичений текст (для збірників праць, матеріалів конференцій – назва книги, місто, видавництво, рік видання та сторінка, з якої запозичений текст).

Так само треба оформлювати посилання, коли в роботі використовується текст законів, указів Президента, постанов верховних органів влади й управління, постанов Пленуму Верховного Суду України та інші матеріали, що публікуються в періодичних виданнях. Посилання на Кримінальний або інші кодекси робити не треба, крім випадків запозичення тексту із коментарів до якоїсь статті або коли необхідно акцентувати увагу на тому, що закон, на який посилається студент, виданий до прийняття чинного.

6. Щоб курсова робота була змістовною та відповідала вимогам, що пред’являються, студент повинен глибоко зрозуміти сутність проблеми (питання). Це найбільш важливий, складний і відповідальний момент підготовчого етапу написання курсової роботи.

Вступна частина має містити положення щодо актуальності теми курсової роботи, мети і завдань дослідження, обґрунтування його наукового та практичного значення, використаної методологічної та емпіричної бази тощо.

Основна частина курсової роботи повинна мати такий вигляд: 1) спочатку дається суспільно-політична характеристика питання, що розглядається; 2) розкривається його практична значущість; 3) аналізується нормативний матеріал (закони, підзаконні акти, керівні роз’яснення Верховного Суду) та літературні джерела; 4) наводиться думка студента з приводу того чи іншого питання або його згода (незгода) з міркуванням, яке дається в літературі. Кожну згоду (незгоду) з наведеними точками зору треба обґрунтувати. Це означає, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову та слідчу практику (із вказівкою на джерело інформації) або шляхом логічних умовиводів, повинен показати "життєвість", пріоритет своєї позиції у дискусії.

Наприкінці роботи подаються висновки – найбільш важливі теоретичні та практичні результати, одержані в ході дослідження.

Список використаних джерел подається після висновків і оформлюється відповідним чином, з обов’язковою вказівкою на загальну кількість сторінок у тому чи іншому джерелі. Якщо у роботі є додатки, то вони зазначаються окремо після списку використаних джерел.

7. Приклади для ілюстрації теоретичних положень треба підбирати після вивчення нормативного матеріалу та літературних джерел до курсової роботи. Їх (приклади) можна взяти в архівах суду або прокуратури, а з окремих тем – і в органах внутрішніх справ. Крім того, допускається використання матеріалів лекцій та практики, що публікується в Бюлетені Верховного Суду України та журналі "Право України". Не рекомендується брати приклади із підручників, навчальних посібників та монографій.

8. Оформлення курсової роботи. Її текст повинен бути надрукований або виконаний розбірливим (чітким) почерком. Якщо робота виконана на окремих листках, то вони повинні бути підшиті та пронумеровані. На першому (титульному) листку вказується назва роботи, прізвище і ініціали виконавця, номер залікової книжки. На другому – план роботи. Текст по кожному з питань плану роботи повинен починатися з назви відповідною розділу плану. Завершується робота списком використаної літератури. В цьому переліку вказуються тільки ті джерела, які студент вивчив і фактично використав, тобто зробив відповідні посилання на них у курсовій роботі. При цьому, на перше місце ставляться закони та інші нормативні акти, а далі в алфавітному порядку подається перелік навчальної та монографічної літератури, журнальних статей (в тому числі книг, що не мають на титульному листку прізвищ авторів).

На останній сторінці роботи ставиться дата її виконання та особистий підпис виконавця. Обсяг роботи близько 20-25 сторінок друкованого тексту (25-30 рукописних сторінок). При цьому головним є відповідне розкриття теми курсової роботи.

Методичні рекомендації щодо захисту курсових робіт:

Мета захисту: перевірити, як глибоко засвоєно теоретичний матеріал з теми роботи студентом і як усунуті недоліки у викладенні матеріалу, на які вказано в рецензії. Курсові роботи захищаються перед викладачем або комісією, що складається не менш ніж з двох викладачів. Захист курсових робіт проводиться публічно. Студенту надається можливість коротко викласти основні положення роботи, повідомити про зауваження, що містяться у рецензії, і що зроблено для усунення прогалин та недоліків, про які йдеться як у рецензії, так і у зауваженнях на полях роботи. В кінці доповіді студенту можуть бути задані питання з теми курсової роботи та зроблені зауваження щодо основних недоліків захисту.

Остаточна оцінка курсової роботи дається викладачем (чи комісією) особисто. Студент, який отримав незадовільну оцінку, повинен належним чином доопрацювати свою роботу і повторно захистити її у визначений строк. Студент, який не захистив курсову роботу, не допускається до іспиту (заліку).

Тематика курсових робіт

1. Використання положень філософії, логіки, психології, етики та інших суспільних наук у розвитку криміналістичної теорії, розробці засобів і методів слідчої діяльності.

2. Співвідношення криміналістики і природничо-технічних наук.

3. Криміналістика і теорія оперативно-розшукової діяльності.

4. Історія розвитку криміналістики і криміналістичних установ України.

5. Сучасний стан криміналістичної науки в Україні.

6. Стан криміналістики у країнах близького і дальнього зарубіжжя.

7. Методологія криміналістики – це сукупність певних методів практичної діяльності щодо розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

8. Роль загальних методів криміналістики в розкритті, розслідуванні і запобіганні злочинів.

9. Використання спеціальних методів криміналістики під час вирішення поставлених перед нею завдань.

10. Криміналістичне поняття способу вчинення злочину.

11. Детермінованість і повторюваність способів вчинення і приховання злочинів.

12. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної ідентифікації.

13. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної діагностики.

14. Класифікація криміналістичних ідентифікаційних і діагностичних завдань.

15. Формування криміналістичного прогнозування: історія, сучасний стан, тенденції розвитку.

16. Криміналістичне прогнозування та його значення для практики розслідування злочинів.

17. Криміналістична техніка, що застосовується при роботі на місці події.

18. Правові засади застосування техніко-криміналістичних засобів, методів і прийомів у відповідності з Конституцією України.

19. Форми застосування науково-технічних засобів і спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

20. Досвід комплексного використання техніко-криміналістичних засобів в конкретному відділі внутрішніх справ.

21. Сучасний стан техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів в Україні.

22. Організаційні засади техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

23. Сучасні фотокамери: види, структура, призначення та принцип дії окремих вузлів та механізмів.

24. Сучасні фотоматеріали: види, характеристика, процес обробки.

25. Сучасна відеотехніка: види, структура, явища, які лежать в основі запису зображення на магнітну плівку.

26. Сучасний стан криміналістичної реєстрації.

27. Система, принципи організації та функціонування криміналістичної реєстрації.

28. Дактилоскопічний облік – сутність та значення для розкриття і розслідування злочинів.

29. Нові напрями експертних досліджень у криміналістиці.

30. Призначення та проведення експертиз на досудовому слідстві.

31. Методи дослідження речових джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах.

32. Предмет, система, завдання та наукові засади трасології. Її роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

33. Сліди людини: їх класифікація, виявлення, фіксація, вилучення та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

34. Характеристика слідів злому та інструментів, їх збирання та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

35. Загальна характеристика та дослідження слідів транспортних засобів.

36. Судова балістика: поняття, наукові засади, роль у розслідуванні злочинів.

37. Засоби і методи виявлення, огляду, фіксації та вилучення об’єктів балістичного дослідження.

38. Дослідження холодної зброї: поняття, ознаки, класифікація і питання, що вирішуються даним дослідженням.

39. Поняття, види та наукові основи криміналістичного дослідження документів.

40. Судове почеркознавство і його роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

41. Авторознавча експертиза: поняття, завдання, можливості.

42. Способи захисту від підробки вітчизняних та іноземних паперових грошових знаків, цінних паперів.

43. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів для дослідження.

44. Поняття та наукові основи ототожнення людини за її зовнішніми ознаками, завдання і значення даного ототожнення.

45. Ознаки зовнішності людини, їх характеристика, ідентифікаційне значення та класифікація.

46. Судово-портретна експертиза: поняття, наукові основи, коло питань, які вирішуються, методи підготовки матеріалів для призначення експертизи.

47. Речовини і матеріали як об’єкти сучасних криміналістичних досліджень.

48. Виявлення, фіксація і вилучення речовин і матеріалів при проведенні окремих слідчих дій.

49. Можливості і завдання експертних і попередніх криміналістичних досліджень найбільш розповсюджених речовин і матеріалів у практиці боротьби із злочинністю.

50. Можливості і завдання використання засобів та прийомів акустики у практиці боротьби зі злочинністю.

51. Проблеми, що вирішує судово-акустичне дослідження матеріалів звукозапису.

52. Поняття, наукові засади, завдання та можливості криміналістичної одорології в розкритті і розслідуванні злочинів.

53. Проблемні питання призначення та проведення одорологічної експертизи.

54. Мікрооб’єкти як носії криміналістично значимої доказової інформації при розслідуванні злочинів.

55. Мікрооб’єкти: прийоми їх виявлення і використання в розслідуванні злочинів.

56. Основи криміналістичної тактики у світлі вимог кримінально-процесуального законодавства України.

57. Тактичний прийом: джерела, функції і критерії його допустимості та ефективності.

58. Поняття, класифікація і значення слідчих ситуацій у ході розслідування злочинів.

59. Тактичний ризик у діяльності слідчого.

60. Проблеми організації і планування розслідування злочинів у світлі вимог чинного законодавства України.

61. Слідчі версії – основа плану розслідування у кримінальній справі.

62. Використання знань психології під час проведення слідчих дій.

63. Створення психологічного портрету злочинця у ході розкриття і розслідування злочинів.

64. Криміналістичні та процесуальні гарантії забезпечення норм моралі під час проведення слідчих дій.

65. Місце і роль слідчого огляду у розкритті і розслідуванні злочинів.

66. Особливості і тактика огляду місця події: підготовка, учасники, етапи, тактичні прийоми проведення, оцінювання результатів.

67. Мета і тактика проведення огляду трупа та освідування живих осіб у процесі розслідування злочинів.

68. Прийоми і засоби фіксації результатів огляду місця події.

69. Зміст та завдання затримання, як акту фізичної ізоляції особи, у відношенні якого прийнято процесуальне рішення про затримання або взяття під варту.

70. Використання криміналістичних обліків і оперативно-розшукових можливостей у розшуку підозрюваних та потерпілих.

71. Особливості фіксації акту затримання, поведінки особи, що затримується в період проведення операції, а також інших обставин і слідів, що мають значення у справі.

72. Поняття і завдання обшуку і виїмки в розкритті і розслідуванні злочинів.

73. Основні тактичні прийоми обшуку і виїмки.

74. Особливості проведення окремих видів обшуку та виїмки.

75. Забезпечення прав і свобод особи під час проведення накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, її дослідження, огляду і виїмки.

76. Особливості проведення і тактичні прийоми накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, її дослідження, огляду і виїмки.

77. Зберігання таємниці слідства при накладенні арешту на кореспонденцію, знятті інформації з каналів зв’язку, її дослідженні, огляді і виїмці.

78. Допит як важлива слідча дія в розкритті і розслідуванні злочинів.

79. Тактичні прийоми допиту і психологічні основи його проведення.

80. Особливості тактики допиту підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх.

81. Пред’явлення для впізнання як галузь криміналістичної тактики та його роль в розкритті і розслідуванні злочинів.

82. Тактичні прийоми підготовки і проведення пред’явлення для впізнання, їх криміналістична характеристика.

83. Прийоми та технічні засоби, що застосовуються для фіксації результатів пред’явлення для впізнання.

84. Поняття, завдання, види, наукові основи відтворення обстановки і обставин події та його загально тактичні положення.

85. Підготовка до слідчого експерименту та прийоми його проведення.

86. Тактика перевірки показань на місці події.

87. Використання судових експертиз у розкритті і розслідуванні злочинів.

88. Тактичні прийоми підготовки до призначення судових експертиз.

89. Способи і методи оцінювання та використання висновку експерта у кримінальному судочинстві.

90. Поняття і види зразків для порівняльного дослідження у процесі розслідування злочинів, правові і моральні вимоги їх отримання.

91. Експериментальні зразки у порівняльному дослідженні, криміналістичні і процесуальні правила їх отримання, оформлення і вилучення.

92. Місце і роль криміналістичної методики в розкритті і розслідуванні злочинів.

93. Потреби слідчої практики як умова розвитку криміналістичної методики.

94. Поняття, роль і значення криміналістичної характеристики злочинів для удосконалення засобів і методів розслідування злочинів.

95. Перспективи алгоритмізації розслідування.

96. Слідчо-оперативна група як форма взаємодії органів слідства і дізнання при розкритті і розслідуванні злочинів.

97. Організація взаємодії при проведенні окремих слідчих дій та розшуку і викраденого майна у процесі розслідування злочинів.

98. Особливості і значення боротьби із злочинами проти життя і здоров’я громадян на сучасному етапі.

99. Криміналістична характеристика вбивств та її значення для розслідування даного виду злочинів.

100. Завдання і тактика невідкладних слідчих дій, їх поєднання з оперативно-розшуковими заходами під час розслідування вбивств.

101. Організація розшуку злочинця, взаємодія з оперативно-розшуковими підрозділами при розслідуванні злочинів проти волі, честі та гідності особи.

102. Взаємодія з оперативними та спеціальними підрозділами у процесі розслідування захоплення заручників.

103. Встановлення події злочину та порушення кримінальної справи при розслідуванні торгівлі людьми.

104. Проблеми розслідування зґвалтувань засобами і методами криміналістики.

105. Значення і завдання криміналістичної характеристики зґвалтувань в ході розслідування даного виду злочинів.

106. Особливості початкового і наступного етапів розслідування зґвалтувань.

107. Особливості встановлення події злочину та порушення кримінальної справи при розслідуванні злочинів проти прав і свобод громадян.

108. Криміналістична характеристика злочинів проти особистих прав громадян

109. Особливості розслідування злочинів щодо порушення права приватного життя громадян, на отримання освіти і медичної допомоги.

110. Роль і значення криміналістичної характеристики крадіжок в розкритті і розслідуванні даного виду злочинів.

111. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій в ході розслідування розбоїв і пограбувань.

112. Особливості розслідування грабежів і розбоїв на початковому та наступному етапах їх розслідування.

113. Основи методики розслідування виготовлення та збуту підроблених грошей і цінних паперів.

114. Взаємодія слідчого з митною службою та оперативними підрозділами під час розслідування контрабанди.

115. Особливості розслідування та системи доказування при розслідування злочинів у кредитно-банківській системі.

116. Особливості отримання інформації про злочин і порушення кримінальних справ при розслідуванні злочинів проти довкілля.

117. Роль експертиз у виявленні характеру, об'єму та наслідків екологічної події, що трапилась при розслідуванні злочинів проти довкілля.

118. Криміналістична характеристика злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності.

119. Участь фахівців та проведення експертиз при розслідуванні терористичних актів.

120. Особливості проведення слідчих дій при розслідуванні злочинів щодо незаконних дій з вогнепальною зброєю та вибуховими речовинами.

121. Роль і значення криміналістичної експертизи в ході розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

122. Етапи розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

123. Особливості тактики провадження окремих слідчих дій в ході розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

124. Криміналістична характеристика злочинів у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

125. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій при розслідуванні злочинів у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

126. Міжнародне співробітництво в боротьбі з наркоманією.

127. Криміналістична характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів).

128. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій при розслідуванні злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів).

129. Призначення експертиз та їх можливості щодо встановлення факту злочинних дій під час розслідування у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів).

130. Актуальність і особливості боротьби з посадовими злочинами у сучасних умовах.

131. Вилучення та дослідження документів з метою встановлення характеру порушення посадових функцій посадовою особою.

132. Тактична операція "затримання з речовими доказами" та використання оперативно-розшукових можливостей при розслідуванні хабарництва.

133. Зміна характеру та видів злочинів проти громадської безпеки у зв’язку із соціально-економічними перетвореннями в житті суспільства.

134. Особливості огляду місця події у справах про пожежі, встановлення осередку пожежі, характеристика ознак підпалу.

135. Роль та значення уставів і правил, які регламентують порядок проходження військової служби при розслідуванні злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

136. Військові органи дізнання та їх взаємодія з органами слідства при розслідуванні злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

137. Особливості затримання підозрюваного та визначення запобіжних заходів при розслідуванні військових злочинів.

138. Необхідність і завдання узагальнення досвіду розслідування та розробки окремих методик, які групуються за ознаками суб'єкту, організації розслідування, результатами попередньої діяльності та інших засадах.

139. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій при забезпеченні розкриття злочинів по "гарячих слідах".

140. Взаємодія слідчого з оперативними працівниками, співробітниками відділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх, батьками, школою і громадськістю в процесі розслідування злочинів вчинених неповнолітніми.

141. Значення та напрямки боротьби з організованою і груповою злочинністю на сучасному етапі розвитку держави. Поняття і співвідношення групової та організованої злочинності.