2.4 Документи як джерело доказів

Однією з актуальних проблем є питання документів як джерел доказів у кримінально-процесуальному доказуванні , яке не досконало врегульоване законодавчому рівні та спричиняє певні проблеми на практиці.

При виконанні органами дізнання і досудового слідства завдань, вказаних у ст. 2 КПК України – охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також швидке та повне розкриття злочинів – важливе значення мають документи як джерело доказів.

Законодавець у ст. 99 КПК України визначив, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до частини другої вищезазначеної статті до документів можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок (ч. 2 ст. 99 КПК України).

Аналіз наукової літератури показую, що поняття документ має неоднозначне тлумачення серед науковців.

Так Б. Пінхасов визначає документ як матеріальний, що містить відомості про події і факти, викладені за допомогою письмових та інших знаків, які однозначно передають людську думку або закріплені і відтворюють з допомогою технічних засобів зображення чи усну мову [36, с. 234].

За характером виникнення документи поділяються на дві групи: – офіційні (надходять від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ, службових осіб); – особисті (надходять від фізичних осіб) [37, 136]. Джерелом доказу документа є його автор. Правове положення джерела доказів у цьому випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій.

Документи можуть мати офіційний характер, якщо вони виходять від державних органів, організацій (акти ревізій, документальних перевірок тощо) Авторами документів можуть бути і громадяни, коли надаються угоди, розписки та інші акти, пов’язані з реалізацією прав і обов’язків [38, 295].

Документи як докази розмежовуються за такими критеріями: – документ – самостійне джерело доказів. У змісті документа викладено інформацію (описування обставин чи фактів), яка має значення для кримінального провадження.

Такий документ можна замінити іншим аналогічним документом або дублікатом. Дублікат документа (документ, виготовлений у такий же спосіб, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа; – документ – речовий доказ, який є способом передачі інформації.

Документ несе необхідну інформацію не тільки змістом, а й особливостями своїх зовнішніх ознак, місцем виявлення, тобто як предмет матеріального світу безпосередньо відображає якісь обставини, котрі необхідно встановити під час процесуальних дій.

Варто зазначити, що у кримінальному провадженні найбільш поширені документи як докази мають письмову форму. Це загальнодоступний і поширений спосіб фіксації інформації, що безпосередньо викладається та сприймається не тільки службовою, а й будь-якою особою без всяких технічних пристроїв, але не єдиний. Зокрема, широко використовується електронна форма документів, яка застосовується при здійсненні різних злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку.

Таким чином, документи можуть містити відомості, зафіксовані не тільки у письмовому, а й в іншому вигляді.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути: письмові (усі рукописні та машинописні документи, виготовлені за допомогою оргтехніки); графічні (схеми, графіки, креслення, в яких зображення об’єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні); фотодокументи (фотокартки); кінодокументи (кіноплівки); відеозапис (відеотеки); звукозапис (фонограми як такі, що створюються за допомогою будь-якої системи звукозаписування й відтворюють звукову інформацію, наприклад, записану під час проведення нарад, засідань тощо).

Документ, складений службовою чи посадовою особою, повинен відповідати вимогам, встановленим до них (мати необхідні реквізити, містити певні факти).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КПК України до даного виду доказів за умови наявності в них зазначених відомостей можуть належати вказані нижче групи документів. Матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні).

Для визнання документів доказами у кримінальному провадженні необхідно перевірити та оцінити: їх процесуальну форму з точки зору належного суб’єкта, правомочного проводити процесуальні дії, спрямовані на отримання відповідних доказів; належність джерела відомостей, що становлять зміст документів; належність процесуальних дій, які проводяться для отримання доказів; порядок проведення процесуальних дій, що застосовувались як засоби отримання документів.

Таким чином, визнання документів як доказів допустимими, достовірними та достатніми означає реалізацію їх як засобів встановлення наявності чи відсутності обставин, що підлягають доказуванню під час здійснення кримінального провадження, а також інших обставин, які мають значення у кримінальному провадженні.

Відтак, особливого значення набуває аналіз визначення достатності кримінальних процесуальних доказів під час проведення слідчих (розшукових) та слідчих негласних (розшукових) дій.