2.3 Речові джерела доказів

Речовими доказами згідно статті 98 КПК України є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У навчальних цілях цікаво з’ясувати питання про співвідношення понять «сліди злочину» та «речові докази».

Матеріальні сліди злочину являють собою результати певних, пов’язаних з розслідуваною подією змін якостей, станів, ознак, матеріальних об’єктів, що відображають обставини вчиненого злочину.

Зазвичай усі сліди злочину поділяються на три великі групи: сліди-предмети; сліди-речовини (залишки речовини); сліди-відображення. Вони є потенційними речовими доказами.

Проте поняття «сліди злочину» та «речові докази» різняться як за своїм обсягом, так і за своїм змістом.

З одного боку, поняттям матеріальних слідів злочину охоплюються такі об’єкти, які через свої особливості не можуть бути використані як речові докази (сліди у вигляді тілесних ушкоджень, труп, речовини, які швидко псуються, обстановка місця події) або не можуть бути залучені до процесу доказування через відсутність науково обґрунтованих та апробованих методик вилучення з них інформації про розслідуваний злочин [32, c. 36].

З іншого боку, до речових доказів можуть бути віднесені матеріальні об’єкти, які або взагалі не були у взаємодії з подією злочину (зліпки, відбитки слідів тощо), або не зазнали будь-яких змін – так звані «негативні обставини».

Таким чином, сліди злочину є лише частиною об’єктів матеріального світу – потенційних речових доказів. Для позначення всієї сукупності останніх може бути використано термін «речові джерела інформації». В даних поняттях мисляться всі ті «вихідні матеріали», які за певних умов можуть набувати статусу речових доказів.

Разом з тим, у поняття речових доказів вкладається більший зміст, ніж у поняття матеріальних носіїв інформації про злочин взагалі, та слідів злочину зокрема.

Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального закону, а також розгляд вказаних понять у зв’язку з динамікою пізнавально-засвідчувального процесу (доказування у справі) дозволяють зробити висновок, що сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною першоосновою речових доказів.

Безпосередньому використанню їх у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із «речі у собі» на «річ для всіх». У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуально закріплюються, оцінюються та набувають правового статусу речових доказів.

Яким же процесуальним вимогам повинні відповідати сліди злочину, щоб набути статусу речових доказів?

У розв’язанні даного питання ми виходили з того, що речові докази, як і докази взагалі, не може бути поза доказуванням.

По-перше, вони повинні мати відношення до предмета доказування, а саме, бути в змозі знімати інформаційну невизначеність щодо фактів, які підлягають встановленню, тобто стосуватись справи.

По-друге, сліди злочину, що стосуються справи, набуватимуть значення речових доказів лише тоді, коли вони зібрані в передбаченому законом порядку, тобто за умови допустимості їх до справи.

По-третє, забороняючи використання в доказуванні інформації, джерело якої невідоме або сумнівне, а також встановлюючи строгий порядок одержання речових джерел інформації та фіксації обставин їх віднайдення, вилучення та дослідження, закон тим самим переслідує мету щодо забезпечення використання у доказуванні не будь-яких, а лише достовірних відомостей – «фактичних даних». Логічно зробити висновок, що речові докази як такі мають відповідати вимозі достовірності. Тільки за цієї умови вони можуть бути покладені в основу тих або інших висновків у справі, використані як засоби доказування [33, c. 117].

Таким чином, сліди злочину можуть мати значення речових доказів лише у разі їх відповідності вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Якщо вважати речовими доказами будь-які матеріальні об’єкти, вилучені в передбаченому законом порядку (під час проведення огляду, обшуку тощо), то неминуче стикаємося з фактом наявності маси «доказів», які нічого не доводять.

Отже, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з характеру доказових якостей, Т.Ф. Одиночкіна вирізняє дві групи речових доказів: предмети, які використовуються в доказуванні за ознаками зовнішньої будови; об’єкти, роль яких у доказуванні визначається внутрішніми якостями [34, c. 35]. Разом з тим значна частина речових доказів має доказові ознаки і однієї, і другої якості.

У залежності від характеру причинного зв’язку з подією злочину вирізняють предмети, які стали речовими доказами з причини свого призначення, належності та цінності (знаряддя злочину, предмети, на які спрямовані злочинні дії); предмети, що є носіями якостей, стану, ознак, які настали від злочинних дій; предмети, що мають ознаки, які відносяться одночасно до двох вищевказаних груп предметів [28, c. 297].

У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб’єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину; мають свого роду «імунітет» проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину [35, c. 24].

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що речові докази мають вагоме значення як джерело доказів, та відіграють велику роль при розкритті злочинів.