- •Плани-конспекти проведення лекційних занять
- •Текст лекції
- •1. Поняття та зміст міжнародного приватного права
- •2. Предмет міжнародного приватного права
- •3. Система міжнародного приватного права
- •4. Джерела міжнародного приватного права
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •1. Матеріально-правовий метод регулювання
- •2. Колізійний метод регулювання
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •1. Правосуб'єктність фізичної особи
- •2. Особистий статут юридичної особи
- •3. Держава як суб’єкт міжнародного приватного права
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •2. Колізійні питання права власності
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •1. Поняття зовнішньоторговельного контракту
- •2. Право, що підлягає застосуванню до контрактів
- •3. Колізійні питання стосовно форми контракту
- •4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •2. Міжнародно-правове регулювання питань праці
- •3. Регулювання питань праці на рівні національних законодавств
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •1. Укладення шлюбу за законодавством різних держав
- •2. Особисті немайнові та майнові відносини подружжя
- •3. Недійсність шлюбу та його припинення
- •Національна академія внутрішніх справ
- •Текст лекції
- •Література
4. Колізійні питання, що мають відношення до змісту контрактів
1. Як уже зазначалось, контракт – це угода сторін щодо міжнародної купівлі-продажу товарів і, як така, вона являє собою дії суб'єктів права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення взаємних цивільних прав та обов'язків. Зазначалось і те, що головним питанням стосовно контракту є вибір права, якому це£ контракт підпорядковується. Внаслідок цього встановлення прав зобов'язань, які повинні знайти своє відображення в тексті контракту, обумовлюється, головним чином, нормами обраного за принципом lex vоluntatis права. Проте у випадках, коли сторони не скористалися принципом автономії волі чи скористалися ним незаналежним чином, постає наступна проблема: правове регулювання питань, які в сукупності складають зміст певного контракту, у різних національних законодавствах є різним, як різними бувають і засоби колізійного регулювання. Ними можуть бути і закон держави продавця (lex venditoris), і закон місця виконання договору (lex loci solutionis), і закон місця укладення договору (lex loci actus), і інші формули прикріплення.
Зазначені суттєві відмінності у національно-правових засобах регулювання питань, пов'язаних зі змістом контрактів, труднощі визначенням права, що підлягає застосуванню до них, та неоднозначність колізійного регулювання вказаних питань призводять до і того, що контрагенти намагаються регламентувати свої відносини за контрактом якнайдетальніше, а це вкрай ускладнює процес укладання контрактів. З іншого боку, намагання окремих держав спростити ситуацію шляхом укладання відповідних двосторонніх угод є хоча і корисним засобом, проте таким, який не здатен раз і назавжди вирішити комплекс складних питань, пов'язаних з міжнародною купівлею-продажем товарів.
Ця ситуація настільки складна, що стала навіть предметом спеціального обговорення Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, яка ще 17.12.1966р. (резолюція ГА ООН № 2205 (XXI)) зазначила, що розходження, які існують у законах різних держав у питаннях міжнародної торгівлі, становлять одну з перепон на шляху подальшого розвитку цієї торгівлі.
Всім цим якраз і обумовлюється необхідність застосування в даній сфері механізмів багатосторонньої уніфікації правових норм, які були б здатні замінити собою широке коло існуючих національних норм регулювання торгівлі, звузивши у такий спосіб кількість існуючих розбіжностей.
2. Взагалі-то процес уніфікації правових норм щодо міжнародної купівлі-продажу товарів почався ще до зазначеного розгляду питання на сесії Генеральної Асамблеї ООН і знайшов своє відтворення у трьох конвенціях:
• Гаазька конвенція від 15.06.1955 р. про право, застосовне до міжнародної купівлі-продажу товарів (інколи до її назви додають словосполучення «рухомих матеріальних речей»);
• Гаазька конвенція 1964р. про уніфікований закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів;
• Гаазька конвенція 1964 р. про уніфікований закон щодо міжнародної купівлі-продажу товарів.
Але особливо зосереджувати свою увагу на цих Конвенціях не слід, і не тільки тому, що Україна участі в них не бере. Значно більш суттєвим є те. що, по-перше, Конвенція 1955 р. широкого розповсюдження не знайшла. По-друге, 14.04.1980р. у Відні було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, згідно зі ст. 99 якої держави, що дають згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції, беруть одночасно на себе зобов'язання денонсувати обидві Конвенції 1964 р,, якщо вони є їх учасниками.
Конвенція ООН набула загальної чинності 1.01.1988 р. Україна приєдналася до неї 23.08.1989р. і з 1.02.1991 р. ця Конвенція є чинною для нашої держави, її учасниками сьогодні є більш, ніж 170 держав, тому вона не без підстав вважається «конституцією» міжнародного торгового права.
Конвенція складається зі 101-ї статті, що згруповані в 4 розділи: «Сфера застосування і загальні положення», «Укладення договору», «Купівля-продаж товарів» та «Заключні положення».
У тій частині Конвенції, яка регулює власне відносини сторін за контрактом, визначаються зобов'язання продавця, зокрема щодо поставки товарів та передачі документів на них, кількості та якості товару, зобов'язань покупця, у тому числі з приводу цін та прийняття поставки. В ній встановлено правила щодо строків виконання, способів правового захисту на випадок невиконання сторонами договору своїх зобов'язань та положення стосовно переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товарів.
Окрему главу Конвенції становлять норми, які містять спільні вимоги як щодо продавця, так і стосовно покупця. В ній вирішуються такі питання, як можливі порушення договору, поставка товару окремими партіями, відшкодування збитків, відсотків з прострочених сум тощо. Загальні правила щодо відшкодування збитків за Конвенцією зводяться до такого.
По-перше, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків (ст. 79).
По-друге, загальною формулою відповідальності, у випадках її настання, є вимога, за якою збитки становлять суму, що дорівнює цій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укладання договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати (ст. 74).
Конвенція майже не містить колізійних норм і загальні принципи її побудови, відповідно до ст. 7, можна звести до того, що: при тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її застосування й додержання сумлінності в міжнародній торгівлі. Питання, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно Із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, а за умови відсутності таких принципів – згідно з правом, застосовним відповідно до норм міжнародного приватного права,
3. Щодо «загальних принципів», то з цього приводу можна послатись на розроблені під егідою УНІДРУА «Принципи міжнародних комерційних договорів» 1994 р. Вони мають факультативну дію, тобто будуть застосовними лише тоді, коли сторони зроблять у контракті спеціальне застереження про те, що вони підпорядковують свої відносини цим Принципам, Адміністративна рада УНІДРУА зазначила, що Принципи є доволі гнучкими, аби враховувати постійні зміни, що відбуваються в результаті розвитку технології та економіки, і стосуються практики торгівлі, яка перетинає кордони. Водночас вони покликані забезпечити чесність міжнародних комерційних відносин шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти на засадах добросовісності і чесної ділової практики та встановленням в окремих випадках стандартів розумної поведінки. Однак дані Принципи містять теж лише матеріально-правові норми стосовно укладення, виконання, а також припинення договору, внаслідок чого питання про застосування колізійного методу «відповідно до норм міжнародного приватного права» залишилось без вирішення.
Цю прогалину намагались усунути шляхом розробки уніфікації різних колізійних правил. Так, 22.12.1986р. було укладено Гаазьку конвенцію про право, застосоване до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Ця Конвенція повинна застосовуватися до будь-якої купівлі-продажу рухомих речей, коли він ускладнений іноземним елементом. До речі, вона розповсюджується і на продажі, які були здійснені на аукціоні або біржі. Головним правилом щодо вибору права, яке підлягає застосуванню до такого контракту, є положення, за яким договір купівлі-продажу товарів регулюється правом, яке було обрано сторонами. Причому, угода сторін щодо такого права повинна бути явно вираженою або прямо випливати з умов Договору та поведінки сторін в їх сукупності. Якщо ж сторони не здійснили належним чином вибір права, то тоді договір купІвлі-продажу регулюється правом держави, в якій продавець має своє комерційне підприємство в момент укладання договору.
На жаль, ця Конвенція поки що поділяє участь однойменної Конвенції 1955 p., бо тільки дві держави дали згоду на ЇЇ обов'язковість та ще три підписали, внаслідок чого вона загальної чинності не набрала.
4. Що стосується звичаю, як вже зазначалось, у Конвенції 1980р. міститься правило (ст. 9), за яким сторони зв'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили в своїх відносинах. Причому, за відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі.
Зазначена стаття, отже, відкриває широкі можливості для застосування у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів міжнародних звичаїв та сталої практики регулювання відносин. Найбільш відомою кодифікацією міжнародних звичаїв у даній сфері є Інкотермс (international Commercial Terms) - міжнародні правила тлумачення торговельних термінів, які вперше були опубліковані Міжнародною торговою палатою у 1936 p., після чого неодноразово переглядались. Останній раз перегляд цих правил відбувся у 2011р.
Взагалі ці правила застосовуються лише у випадках, коли сторони за контрактом підпорядкували свої відносини Інкотермс з використанням відповідною застереження, проте, як зазначалось (див. гл. 2,4.4), на території України вони введені в дію Указом Президента України як обов'язкові для застосування всіма суб'єктами господарювання.
5. Практика ділового обороту знаходить своє, відтворення у вигляді різних типових форм контрактів, проформ, загальних умов тощо, які розробляються як самими учасниками міжнародного обороту, так і їх об'єднаннями чи міжнародними організаціями. Наприклад, у США майже половина асоціацій імпортерів та близько 40% асоціацій експортерів використовують у міжнародній торгівлі типові форми контрактів. Під егідою Європейської економічної комісії ООН також розроблено декілька десятків подібних документів, зокрема - загальні умови експортних поставок обладнання та машин, поставок на експорт споживчих товарів тривалого використання і т. ін., які знайшли широке розповсюдження і застосування у міжнародній торговельній практиці.
Слід зауважити також, що стала практика відносин може мати і будь-яку іншу форму. Наприклад, у міжнародних відносинах існує правило, за яким форс-мажорні обставини повинні бути підтверджені національними торговими палатами і у разі наявності відповідного документа строки виконання зобов'язань продовжуються на період дії таких обставин. До речі, таке правило відтворено і у ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2.12.1997р.
6. На особливу увагу заслуговує питання про виконання договору купівлі-продажу товарів шляхом грошових розрахунків, точніше - платежів в іноземній валюті. Справа в тому, що стосовно контрактів прийнято розрізняти валюту ціни (валюту контракту) та валюту платежу.
Валюта ціни - це грошова одиниця, в якій визначена ціна товару. Зрозуміло, що ціна товару є необхідною змістовною обставиною, без визначення якої договір купівлі-продажу взагалі не може бути укладеним. Відомо, що з різних причин національні законодавці вимагають, щоб грошові зобов'язання у контрактах містилися в їх відповідних валютних одиницях. Саме це і є підставою для застосування до контракту спеціальної колізійної прив'язки -lex monetal (закон валюти боргу), за якою контракт у відповідній частині може бути підпорядкованим праву держави валюти боргу.
Проте, оскільки міжнародні контракти зазвичай укладаються на тривалий термін, на день виконання зобов'язання (платежу) реальний зміст фінансового зобов'язання може змінитися. Цю можливість якраз і прийнято позначати у якості валютних ризиків, котрі поділяються на курсові (втрати, що виникають внаслідок коливання курсів валют на міжнародному ринку) та інфляційні ризики (знецінення валют внаслідок інфляції). Звідси й випливає питання, яке сформульовано Н. Ю. Єрпильовою так: що є предметом грошового зобов'язання - надання певної кількості грошових одиниць чи певної «купівельної здатності», що в них відтворена? Поступово доктрина й практика МПрП схилилися до схвальної відповіді саме щодо реальної вартості грошового зобов'язання, коли передбачається можливість здійснення фактичних розрахунків у більш стійкій валюті, що отримала назву валюти платежу. Втім, і щодо цієї валюти вироблені спеціальні засоби, спрямовані на захист від можливих коливань курсу, які отримали назву захисних застережень (protective clauses). Цитований вище автор виокремлює такі види захисних застережень:
• золоте застереження (розмір платежу у той чи іншій спосіб, прирівнюється до золотого еквіваленту);
• валютне застереження (сума платежу змінюється пропорційно зміну курсу валюти платежу), різновидом якого є мультивалютне застереження, коли прирівняння суми платежу здійснюється до «корзини» валют;
• індексне застереження (сума платежу ставиться в залежність від індексів цін на світових товарних ринках);
• застереження про перегляд контрактної ціни (встановлюються певні межі допустимих коливань цін за поставками товару, коли передбачене більш різке коливання стає підставою для перегляду контрактної ціни);
• ескалаторне застереження (встановлення у контракті умовної ціни, яка підлягає перегляду залежно від ступеня змін ціноутворюючих факторів).
У зв'язку з валютними застереженнями слід мати на увазі, що за сталою практикою у контрактах містяться доповнення, згідно з якими при зміні курсового співвідношення між валютами ціни і платежу виграш або програш, що внаслідок цього виникає, сторони ділять навпіл .
7. Певною мірою зазначені питання знайшли відображення у новому цивільному законодавстві нашої держави. Так, згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Однак сторонам дозволяється визначити грошовий еквівалент зобов'язання і в іноземній валюті. Проте, відповідно до правил ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів а іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
До речі, питання розрахунків в іноземній валюті поки що регулюються в Україні Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. та Указом Президента України від 4.10.1994 р. № 566 «Про заходи щодо упорядкування розрахунків за договорами, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України».
За Законом від 23.06.2005 р. (ст. 32), як вже зазначалося, зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місцепроживання або місцезнаходження.
Причому, відповідно до ст. 33 цього Закону, дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
Контрольні запитання
1. Що слід розуміти під зовнішньоекономічним договором і чим він відрізняється від зовнішньоекономічного контракту?
2. Які питання регулюються зобов'язальним статутом?
3. Як визначається право країни, що підлягає застосуванню до зовнішньоторговельного контракту?
4. Якими є колізійні питання стосовно форми такого контракту?
5. Як здійснюється правове регулювання змістовних питань контрактних зобов'язань у сучасному МПрП?
6. Що Вам відомо про захисні застереження у контрактах?
Укладач:
к.ю.н., доцент, професор кафедри
цивільно-правових дисциплін
навчально-наукового інституту права
та психології НАВС Н.В.Плахотнюк