тедепе

- при умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел);

- при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість).

68. Поняття і види юридичної відповідальності. У сучасному правознавстві розрізняють перспективну та ретроспективну юридичну відповідальність.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність – це сумлінне (відповідальне) виконання суб’єктом усіх правових приписів

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність – полягає в закріпленому в законі обов’язку правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки (санкції) за скоєне ним правопорушення.

Види юридичної відповідальності:

1). Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочину і передбачає найбільш жорстокі заходи (застосовується тільки у судовому порядку);

2). Адміністративна відповідальність (передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження); застосовується органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі, і в судовому порядку;

3). Цивільна відповідальність (за порушення обов’язків, що зазначені у договорах, інших умовах. У разі заподіяння шкоди здоровлю чи майну особи), вирішується судом, арбітражем або адміністративними органами держави;

4). Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ внаслідок порушення правил внутрішнього розпорядку. Вона накладається згідно з нормами трудового законодавства. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права.

70. Суспільний порядок і правопорядок: поняття і співвідношення. Правопорядок – це система спільних відносин, будь – яких інших дій, що мають правове значення здійснюється в суспільстві відповідно до вимог норм права. Суспільний порядок – правильно налагоджений стан всіє сукупності суспільних відносин, врегульованих не лише правовими, а й усіма іншими соціальними нормами. Правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку (тобто норми моралі, звичаїв, корпоративних, релігійних, правових норм.). Правопорядок пов’язаний з реалізацією правових норм. У суспільному порядку важлива роль належить нормам моралі громадянських організацій, традиціям, звичаям. Поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше ніж поняття правопорядку. Кожне правопорушення правопорядку одночасно буде порушенням і суспільного порядку, але не кожне порушення суспільного порядку буде порушенням правової норми, а тому може й не бути порушенням правопорядку.

71. Поняття законності. Законність – один з основоположних принципів діяльності держ. органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Законність розглядається у двох аспектах:

- законність як правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативно – правових актів сіх сферах державного і суспільного життя;

- законність як існування належного та ефективного та контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм , виявлення правопорушень і притягнення винних у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

72. Принципи законності. Принципи законності – це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, що розривають її сутність, основу її змісту як обов’язкового режиму державного та суспільного життя.

ПРИНЦИПИ:

1). верховенство закону в системі нормативно –правових актів;

2). нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

3). обов’язковість вимог законності для всіх громадян, посадових осіб .державних органів і громадських організацій;

4). забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

5). зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

6). неприпустимість протиставлення законності та доцільності;

7). єдність законності;

8). встановлення дієвого контролю і нагляду за дотриманням законності;

9). участь мас у діяльності із забезпечення законності;

10). притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення лише при наявності вини за його споєння;

11). невідворотність юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

74. Поняття і елементи системи права. Поняття системи права відображає внутрішню будову (форму), структуру права як системи правових норм.

Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1). єдністю його складових частин;

2). диференціація права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об’єднань правових норм (галузі та інститути права );

3). наявністю різних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних...).

Галузь права – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмета і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на:

1). Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду;

2). Інститут права – це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.

76.Романо – німецька правова система. – в основі цієї правової системи закладені принципи Римського права; - диференціація права на публічне і приватне; - диференціація публічного права на галузі ( конституц., амін., міжнародне, кримінальне...); - правова норма – загальна, формально – визначене правило поведінки. Вона не повинна створюватись судами; - кодифікація; - основним джерелом права у країнах Романо – німецької правової системи є нормативно – правовий акт – офіційний письмовий документ, що містить загальнообов’язкове правило поведінки (норму права); - право складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем , а й включає норма, що створюються в результаті їх тлумачення.

83. Соціологічна юриспруденція. Згідно соціологічній концепції права – право має вивчатись юриспруденцію системно, з урахуванням його функціонування, у тісному зв’язку з суспільством, як інструмент забезпечення гармонії між державою, корпорацією, родиною, людиною і різними спільнотами людей. Право корениться не в законах, а в самому суспільстві. Законодавець тільки виявляє і закріплює право, вже знайдене суддями й юристами – практиками. Право оголошується головним інструментом соціального компромісу, який функціонує в суспільстві з метою забезпечення загальної єдності. Право розуміли як правопорядок, протиставляючи його праву в законі. (Є. Єрліх, Р. Паунд, Д. Френк, К. Ллевелін, М. Кожен.)

77.Система англійського права.

1). Джерелами Англійського права є:

- преценденти, що створюються судовою практикою;

- закони і підзаконні нормативні акти;

- звичай.

2). Англійське право не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загально соціальне й юридичне.

3). Воно не диференціюється на цивільне і адміністративне, кримінальне і торгове.

4). Класифікується на загальне право і право справедливості.

5). В Англійському праві не існує галузевих інститутів права.

6). Англійського право створювалось судовою й адміністративною практикою.

7). Норма права є відповідальне судовою практикою рішення з конкретної справи.

8). Норми Англійського права – це положення, які беруться з особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями.

9). Англійська норма права тісно пов’язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймалися. Таку норму не можна зробити загальною.

78. Основні особливості мусульманського права. А). Джерелами мусульманського права є: Коран, суна , іджма. Б). Нерозривний зв’язок з релігією. В).Шаріат – сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а його думки і почуття.

Шаріат містить 4 групи приписів:

- норми, що фіксують регіону догматику ісламу – те, у що зобов’язаний вірити мусульманин;

- норми, що закріплюють основи мусульманської моралі та етики;

- норми, що регламентують стосунки віруючих з Аллахом;

- правила поведінки між мусульманинами та з не мусульманами.

Г). Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно стосунки між людьми.

79. Концепції держави загального благоденства та елітарної держави. 1). За теорією держави загального благоденства сучасні буржуазні суспільства і держава позбувається класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Держава втрачає класові сутності і, як наслідок цього, різко звужується сфера державного примусу. Репресивно–каральні функції держави відмирають завдяки розширенню соціально – економічних функцій: державного регулювання економіки, здійснення соціальних послуг населення, культурно – освітньої функції... Ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широке коло суспільних відносин. 2). За теорією елітарної держави політика – це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої “сірої маси”, що охоплює решту населення. Демократія розглядається як утопія, міраж. Суспільством завжди править і повинна правити еліта. Правляча еліта утворюється у трьох головних сферах суспільних відносин – політичній, економічній, інтелектуальній – шляхом висування індивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. До складу еліти може увійти кожен, хто має належний рівень освіти і досяг успіхів у своїй професійній діяльності.

80. Етатизм та анархізм про роль держави у житті суспільства. 1). Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави у життя суспільства і кожної конкретної особи. Стверджується необхідність необмеженого й вирішального втручання держави практично у всі сфери суспільних відносин – аж до найінтимніших сімейних відносин і виправданість максимального обмеження самоврядування населення.2). Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави у повсякденне життя суспільства і особи, а з іншого – максимально підвищується роль населення в управлінні загальними справами. У зовнішніх відносинах на державу повинно покладатися лише забезпечення оборони країни віз збройних нападів зовні, та підтримання необхідних насамперед економічних, зв’язків з іншими державами. У середині держави її функції повинні зводитись до прийняття конкуренції та невеликої кількості найважливіших законів. Усі іншу внутрішні питання повинні вирішуватись населенням усієї країни або населенням окремих частин її території (шляхом сходів, референдумів, виборів) чи органами місцевого самоврядування (радами), що обирається населенням відповідних територій.