тедепе

- абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків.

- казуальна гіпотеза – визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки.

Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правил, зафіксованого в дисципліні або умов, визначених у гіпотезі. (Що буде? Що станеться? Які наслідки?). Види санкцій:

- визначена (вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника ),- відносно визначена (вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника).

37. Поняття і форми правової свідомості. Правова свідомість (правосвідомість) – це специфічна форма свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його роль і місце щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: 1). Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, до юридичного упорядкування суспільних відносин. 2). Правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, вона утворюється стихійно на основі безпосереднього відображення суб’єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т.д.. 3). Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки, правові установки. Правосвідомість в особи виникають не сама по собі, а як результат процесу її правової соціалізації. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, правова пропаганда й агітація самовиховання.

38. Поняття і форми правової культури. Правова культура – це своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

39. Поняття і основні стадії правотворчості. Правотворчість – форма владної діяльності держави, спрямованої на утворення нормативно-правових актів, з допомогою яких у чинній юридичній системі змінюються чи скасовуються правові норми або запроваджуються нові. Стадії правотворчості:

- волевиявлення народу і формування юридичного мотиву,

- нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки,

- надання сформульованому правилу юридичних властивостей.

82.Психологічна концепція права. Представники психологічної школи права перетворюють його на психологічний процес, вважаючи джерелом права переживання та емоції людини. При цьому відкидалися будь –які спроби обґрунтовувати взаємозв’язок людських емоцій і об’єктивного світу. Право розглядалось у кількох аспектах: як право офіційне, тобто таке, що застосовується державною владою, і неофіційне, тобто право взагалі, право соціальних груп, різних спільнот, а також як позитивне (викладене в кодексах, законах)та інтуїтивне (право, що складалось у психіці індивіда, як результат його самовизначення в суспільстві). Головним проголошується інтуїтивне право, тому що воно є динамічним і завжди виражає інтереси людини.(Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп.)

40. Поняття і види правовідносин. Правові відносини є результатом дії приписів норм права на відносини між різними суб’єктами.

Види правовідносин:

1). За функціональною спрямованістю норм права:

- регулятивні (в яких поведінка суб’єкта є правомірною);

- охоронні (виникають з факту неправомірної поведінки суб’єкта).

2). За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

- відносні (яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників);

- абсолютні (в яких визначена одна уповноважена сторона).

3). За галузями норм права (конституційно-правові, адміністративно-правові,...).

4). За кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами), складні (три і більше суб’єктів).

5). За розділом прав і обов’язків між суб’єктами: односторонні (кожна сторона відносно іншої має або лише права або лише обов’язки), двосторонні(в яких кожна із сторін має як права так і обов’язки).

6). За характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні (зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов’язаний суб’єкт повинен утримуватись від вчинення певних дій).

7). За волевиявленням сторін: договірні (для виникнення яких необхідне волевиявлення як уповноваженої так зобов’язаної сторони), управлінські (для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони).

41. Юридичний і фактичний склад правовідносин. Склад правовідносин –це комплексне поняття, що характеризує правовідносини з точок зору її змісту, суб’єктів і об’єктів. Юридичний зміст правовідносин утворюють зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників (сторін). Фактичний зміст правовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Правосубєктивність – здатність суб’єкта бути учасником правовідносин. Правосуб’єктність юрид. осіб визначається змістом їх компетенції. Правоздатність – обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юрид. обов’язки (загальна правоздатність, галузева правоздатність, соціальна правоздатність). Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юрид. обов’язки. Деліктоздатність – здатність особи нести юрид. Відповідальність за скоєні правопорушення. Об’єкти правовідносин – матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що слугують задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій із приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої взаємні суб’єктивні права та юрид. обов’язки.

42. Зміст правовідносин. Оскільки правов відносини поєднують у собі фактичні суспільні відносини та юрид. норми, розрізняють їх юридичний та фактичний зміст.

Юрид. зміст правовідносин утворюють зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юрид. обов’язки їх сторін.

Суб’єктивне право – міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів і потреб і забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших зобов’язаних осіб.

Юридичний обов’язок – це покладена на зобов’язану особу й забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона повинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фактичний зміст правовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Юрид. зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватись, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбувались у реальній дійсності.

43. Об’єкти правовідносин: поняття і види. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що слугують задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій і з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої взаємні суб’єктивні права та юрид. обов’язки. Види об’єктів правовідносин:

- Засоби виробництва – об’єкти, з допомогою яких створюється новий продукт.

- Предмети споживання – предмети, призначення яких полягає у задоволенні життєвих потреб людей.

- Продукти духовної (інтелектуальної) творчості людини.

- Особисті немайнові права людини.

- Поведінка певних суб’єктів (розгляд поведінки на предмет визначення в ній складу правопорушення).

- Результати поведінки суб’єктів (ремонт побутової техніки, будівництво будинку).

- Гроші та цінні папери.

- Стан природних об’єктів.

44. Поняття і види суб’єктів правовідносин. Суб’єкти правовідносини (суб’єкти права) – це учасники правових відносин, які мають взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Види суб’єктів правовідносин:

а) індивіди (фізичні особи):

· громадяни; іноземці; біпартиди; апартиди;

б) організації та об’єднання:

· держ. органи, установи, підприємства, їх посадові особи;

· недержавні організації , підприємства , установи та їх посадові особи, рухи, партії, органи громадського самоврядування;

в) соціальні спільноти;

· держава в цілому;

· народ, нація;

· населення певних частин території держави;

· трудові колективи.

Серед суб’єктів цивільно – правових відносин особливе місце посідають юридичні особи.

45. Правосуб’єктність та її елементи. Правосуб’єктність – здатність суб’єкта бути учасником правовідносин.

Елементи правосуб’єктності :

1). Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки:

Види правоздатності:

- загальна правоздатність;

- галузева правоздатність;

- спеціальна правоздатність – здатність суб’єкта мати права та обов’язки, що виникають з факту займання певної посади (президента, судді, водія громадського транспорту тощо).

2). Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

А). Рівень дієздатності залежить від:

- від віку (18 років повна дієздатність);

- від стану психологічного та фізичного здоров’я;

- від рівня освіти тощо.

В). Однією з форм дієздатності є:

Деліктоздатність – здатність особи нести юрид. відповідальність за скоєні правопорушення.

46. Поняття і види юридичних фактів.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Види юридичних фактів:

1). За юридичними наслідками:

- правостворюючі, на основі яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язків;

- правозмінюючі, що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків (службове підвищення);

- правоприпиняючі, що ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів;

2). За складом:

- прості, що складаються з 1-го факту, якого досить для настання юридичних наслідків (оплата проїзду у транспорті (досить лише зайти до нього));

- складні, що являть собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (пенсійні відносини (вік, трудовий стаж, рішення відповідного органу));

3).За тривалістю у часі:

- одноактні, що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка для проїзду);

- триваючі (або юридичні стани) – обставини, що існують упродовж певного часу (перебування у шлюбі);

4). Відносно волі суб’єктів:

- події – життєві обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо...);

- діє - життєві обставини виникнення яких залежить від волі суб’єктів (подача заяви про прийом на роботу).

Дії бувають:

- правомірні, що відповідають приписам норм права;

- протиправні, що не відповідають приписам правових норм.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції.

Презумпція – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом.

Правова презумпція –це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Поділяються правові презумпції на:

- презумпції, що не можуть бути спростовані; (презумпція недієздатності неповнолітнього)

- презумпції, що можуть бути спростовані (презумпція не винуватості).

47.Поняття і форми реалізації норм права норм права. Реалізація норм права – це втілення положень норм права у фактичну поведінку суб’єктів правовідносин.

Форми реалізації норм права :

1).Додержання норм права – полягає в утриманні від здійснення дій, яке заборонене нормами права (шляхом дотримання реалізуються забороняючи норми права. Дотримання норм права здійснюється пасивною поведінкою суб’єкта).

2). Виконання норм права – полягає у здійсненні зобов’язуючих приписів норм права (шляхом виконання реалізується зобов’язуючі норми права. Виконання здійснюється активною поведінкою суб’єкта).

3). Використання норм права – полягає у здійсненні повноважень (прав), які надаються норми права. (Шляхом використання реалізується уповноважуючи норми права. Використання норм права може здійснюватись як активною так і пасивною поведінкою суб’єкта )

4). Застосування норм права – державно–владна діяльність компетентних органів держави або, з дозволу держави, інших суб’єктів, яка здійснюється у встановлених нормами права формах і процедурах, з метою вирішення конкретної юридичної справи, шляхом видання правозастосовчого акту .

48. Дотримання норм права як форма їх реалізації. Дотримання норм права –це форма реалізації норм права, за якої суб’єкт не вчиняє дій, заборонених приписами права. Сутність дотримання норм права полягає в тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться в тих чи інших правових нормах. Шляхом дотримання норм права реалізуються забороняючи норми права. Додержання норм права здійснюється пасивною поведінкою суб’єкта: вони не чинять дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб додержуються правових заборон.

49. Виконання норм права як форма їх реалізації. Виконання норм права – це форма їх реалізації, за якої суб’єкт виконує дії, до вчинення яких його зобов’язують приписи норми права. Шляхом виконання реалізуються зобов’язуючі норми права, що знаходить свій вираз у діях суб’єктів щодо здійснення зобов’язуючого припису права. Виконання норм права здійснюється активною поведінкою суб’єкта права: вони чинять дії, до яких їх зобов’язують приписи правової норми, тобто виконують покладені на них правові обов’язки.

50. Використання норм права як форма їх реалізації. Використання норм права – це форма їх реалізації, за якої суб’єктів використовує права, надані йому відповідно до приписів правових норм , що знаходить свій вираз у здійсненні тими чи іншими суб’єктами повноважень, наданих їм нормами права. Шляхом використання реалізуються уповноважуючи правові норми. Використання норм права може здійснюватись як активною так і пасивною поведінкою суб’єкта. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує, використовувати суб’єктивне право, що йому належить, чи утриматися від цього. Використання норм права може бути тільки добровільним.

51. Застосування норм права як особлива форма їх реалізації. Застосування норм права – це державно-владна діяльність компетентних органів держави або, з дозволу держави, інших суб’єктів, яка здійснюється у встановлених нормами права формах і процедурах, з метою вирішення конкретної юридичної справи, шляхом видання правозастосовчого акту. Застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації такими ознаками: 1. Здійснюється від імені держави її органами або, з дозволу держави іншими суб’єктами. 2. Здійснюється в спеціально встановлених формах і процедурах. 3. Застосуван-ня норм права здійснюється в момент видання компетентним суб’єктом правозастосовчого акту.

Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Результати застосування є обов’язковими для всіх адресатів. Правозастосовчу діяльність можуть здійснювати держ. органи, посадові особи і в деяких випадках з дозволу держави – громадські організації та деякі інші суб’єкти, наприклад адміністрація навчального закладу недержавної форми власності.

52. Випадки при яких реалізація норм права здійснюється у формі застосування. Необхідність реалізації норм права у формі їх застосування виникає у таких випадках:

- Коли правовідносин можуть виникнути на основі рішення компетентного органу (зарахування на навчання, призов на службу).

- Коли важливість суспільних відносин потребує контролю з точки зору їх законності (реєстрація нотаріальним органом заповіту).

- Коли для виникнення правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності або відсутності певних юридичних фактів (визначення в судовому порядку батьківства).

- Коли виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не можуть дійти згоди (поділ майна при розлученні).

- Коли слід вдатися до застосування заходів державного примусу (конфіскація майна, притягнення до певного виду юридичної. відповідності).

53. Основні стадії застосувань норм права. Стадії процесу стадії застосувань норм права – це певна послідовність дій в результаті виконання яких норма права реалізується у формі застосування. Основними стадіями застосування норм права є: а). встановлення і аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує вирішення чи врегулювання. б). Вибір і встановлення автентичності тексту норми права, що регулює даний випадок (на цій стадії встановлюється норми права, на основі змісту якої повинна розглядатися дана конкретна ситуація). в). Тлумачення норм права (на цій стадії встановлюється дійсний зміст норм права, тобто державна воля правотворчого органу, що виражена у нормі права).

54. Поняття і види тлумачення норм права. Тлумачення норм права означає переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу й доступну мову конкретних понять і висновків. Види тлумачення права:

1. за своїм змістом тлумачення поділяється на:

А) Буквальне тлумачення (зміст норми права відповідає її словесному виразу).

Б) розширювальне (розповсюджене) тлумачення (зміст норми права ширше її буквального значення).

В) Обмежувальне тлумачення (зміст норми права вужче її буквального значення).

2. За суб’єктами (за юрид. силою):

А) офіційне тлумачення:

- нормативне тлумачення,

- казуальне тлумачення.

Б) неофіційне тлумачення:

- доктринальне (наукове),

- компетентне (професійне),

- повсякденне (буденне).

55. Офіційне тлумачення норм права: поняття і види. Офіційне тлумачення – це сформульоване у соціальному акті роз’яснення змісту і мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має обов’язкове значення.

Види офіційного тлумачення:

1). Нормативне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норми права, що має загальнообов’язковий характер і неодноразово використовується в юридичній практиці. Нормативне тлумачення поділяється на: а). Автентичне, за якого зміст норми права роз’яснює той суб’єкт, що її видав. б). легальне – яке здійснюється суб’єктом, що не видав дану норму, але уповноважений її тлумачити (Конституційний суд, Пленум суддів).

2). Казуальне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норми права, яке має обов’язкове значення лише для даного конкретного випадку і стосовно осіб, які мають до нього певне відношення.

Види казуального тлумачення:

а). Судове, яке здійснюється судовими органами при розгляданні конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах.

б). Адміністративне, яке здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою держ. адміністрації посадовими особами

56. Неофіційне тлумачення норм права: поняття і види. Неофіційне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норм права, яке немає обов’язкового характеру. Види неофіційного тлумачення: а). доктринальне ( наукове), яке здійснюються науковцями і науково – дослідними закладами в статтях, в підручниках, монографіях, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів. б). Компетентне (професійне), яке здійснюються особами, які мають відповідну юридичну освіту або певний досвід юридичної діяльності. в). Повсякденне (побутове) – це роз’яснення змісту норм права всіма суб’єктами, які не мають юридичної освіти або досвіду юридичної діяльності.

57. Обмежувальне тлумачення норм права. Обмеження тлумачення - це тлумачення ,за якого даний зміст правової норми встановлюється вужчим за його текстуальний вираз.

58. Розповсюджу вальне (розширювальне) тлумачення норм права. Розширювальне тлумачення – це тлумачення за якого даний зміст правової норми встановлюється ширшим за його буквальний текстуальний вираз.

59. Граматичне тлумачення норм права. Граматичне тлумачення – один з основних способів тлумачення норм права, за яким дійсний зміст норм права встановлюється у відповідності з правилами граматики, словесних формувань, синтаксису, етимології (походження) слів тощо.

60. Логічне тлумачення норм права. Логічне тлумачення – це один із основних способів права, при якому дійсний зміст норми права встановлюється шляхом безпосереднього використання законів мислення (формальної логіки).

61. Нормативна, правова і правомірна поведінка: поняття та співвідношення. Нормативна поведінка – це така поведінка людей, що регулюються будь – якими соціальними нормами звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права...

Правова поведінка – це поведінка людей, що регулюється нормами права.

Правомірна поведінка – це поведінка, яка є соціально – корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Співвідношення:

- правова поведінка є видом нормативної поведінки;

- правомірна поведінка є видом правової поведінки.

62. Поняття і види правопорушень. Правопорушення – це суспільно шкідливе, винне протиправне діяння, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

Види правопорушень:

1). Злочини – це суспільно небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчиняти суттєву шкоду певним суспільним відношенням, що охороняється кримінальним законом.

2). Провини – це правопорушення, що порушують приписи інших, крім Кримінального Кодексу, норм права і не досягають рівня суспільної небезпеки.

Види провин:

1). Адміністративні – порушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані із здійсненням держ. Управління (адміністративне, фінансове, аграрне право);

2). Дисциплінарні – правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну, тому утрудняють виконання їх виробничих функцій.

3). Цивільно – правові провини – це – правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин.

63. Поняття і елементи складу правопорушень. Склад правопорушень – це сукупність передбачених у законі ознак, при наявності яких діяння визначається правопорушенням. Елементи складу правопорушень: - об’єкт – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає , - суб’єкт – це особа яка вчинила правопорушення, - об’єктивний бік правопорушення – це зовнішнє вираження протиправного діяння, те як воно виявилось у реальній дійсності. Елементи об’єктивного боку правопорушень – це час, місце, спосіб його вивчення, причинний зв’язок між скоєним діяння і шкідливими наслідками – результат його діяння, - суб’єктивний бік правопорушення – характеризує внутрішнє психологічне ставлення суб’єкту до вивченого протиправного діяння та його наслідки (вина, умисел, необережність).

64. Об’єкт правопорушення. Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини , які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає.

Об’єктом правопорушень завжди є саме охоронювані правом суспільні відносини, а не якісь речі. (ПРИКЛАД: Крадіжка автомобіля: Об’єкт – відносини , пов’язані із здійсненням права власності громадянина на автомобіль. Предмет - автомобіль).

65. Об’єктивна сторона правопорушення. Об’єктивна сторона правопорушення – зовнішнє вираження протиправного діяння, те, як воно виявилось у реальній діяльності. Об’єктивно правопорушення може здійснюватись як в активній (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній (невиконання правових обов’язків) поведінки суб’єктів правопорушень. Елементами об’єктивної сторони правопорушення є місце, час, спосіб його вчинення, результат цього діяння. Об’єктивна сторона правопорушень відповідає на такі питання:

- яким чином скоєне правопорушення

- якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення

- у чому поведінка правопорушника відрізняється за результатом від правомірної поведінки.

66. Суб’єкт правопорушень. Суб’єкт правопорушень – це особа, яка вчинила правопорушення. Необхідною умовою визначення особи суб’єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинення право рушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково – неповнолітні. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров’я , посади та інш.. Суб’єктами ряду видів правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи (люди), а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб’єктами злочинів.

81. Позитивістська концепція права. Концепція позитивізму пов’язує правотворчу діяльність тільки з державою і основним джерелом права вважає закон. Право є сукупність норм, даних об’єктивно , які не потребують ідеологічного обґрунтовування. Його роль у суспільстві полягає у забезпечує соціального компромісу. Право являє собою рівно дію двох сил – джерелом однієї з них є інтереси володарюючи , а іншої – інтереси підвладних. Норма права розглядається як раз і назавжди усталена догма, а єдиним джерелом права визнавалась державна влада , наділена примусовою силою.(Д. Остін, К. Берг, М. Коркунов, Г. Шершеневич).

67. Суб’єктивна сторона правопорушення. Суб’єктивна сторона правопорушення характеризує внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до вчиненого діяння а його наслідків. Це ставлення знаходить свій вияв у понятті вини, яка може виявлятись у формах умислу та необережності: - прямого та непрямого умислу, протиправної само надійності та протиправної недбалості.