2.2. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

Регулятивна

правові установки та ціннісно-правові орієнтації

ФУНКЦІЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

Пізнавальна

певна сума юридичних знань, результат інтелектуальної діяльності.

Оціночна

викликає певне емоційне відношення особи до різних сторін та явищ правового життя

До права і законодавства (його принципам, нормам, інститутам)

До правової поведінки тих. Що оточують і об’єктів діяльності (злочинності, злочинам, злочинцям).

До правоохоронних органів (прокуратурі, адвокатурі і т.п.)

До своєї правової поведінки (самооцінка)

У літературі можна зустріти велике число функцій правової свідомості. Але, на думку деяких учених, існують три основні функції, а решта функцій, є похідні від них. Ці основні функції пов'язані з функціями права. Це пізнавальна, оціночна і регулятивна функції правової свідомості.

За допомогою пізнавальної функції правосвідомості індивід або група індивідів сприймають існуючу правову дійсність. Пізнавальна функція пов'язана з аналізом суспільного життя, пізнанням соціально-економічних процесів під кутом зору їх правового усвідомлення. При здійсненні цієї функції у індивіда накопичується певний життєвий досвід у сфері права, який осмислюється за допомогою оцінної функції. При цьому у індивіда формується внутрішнє психологічне відношення до відбиваної правової дійсності і того запасу досвіду, який він придбав до цього. Тут виникають у індивіда правові відчуття, емоції, настрої і навики.

Тут починає свою роботу регулятивна функція, в чому ж вона виявляється? По-перше, з регулятивною функцією пов'язана поведінка людини в суспільстві. Індивід, керуючись всіма своїми накопиченими знаннями і життєвим досвідом, здійснює певні дії і вчинки. І залежно від того чи має він уявлення про право і його інститути, індивід поступає правомірно або порушує встановлені правом заборони. Але, звичайно ж, не варто ідеалізувати цей процес, оскільки на поведінку людей окрім правої свідомості робить вплив і етичне, політичне філософське і інші види свідомості. По-друге, з регулятивною функцією пов'язано створення правових норм, тобто позитивного права. Залежно від рівня правової свідомості залежить рівень юридичної техніки. По-третє, за допомогою цієї функції правосвідомості індивід, у разі пропусків в законодавстві, може врегулювати свою поведінку згідно принципам має рацію, які він знає завдяки правовій свідомості. У четвертих, регулятивна функція дозволяє координувати правове регулювання з іншими видами спеціального регулювання, такими як моральним, етичним і іншими. Іншими словами правова свідомість дозволяє визначити межі дії правових норм і соціальних, і погоджувати їх дію в пересічних сферах дії, наприклад в кримінальному праві.

Правосвідомість не просто і не тільки «окрема частина» механізму правового регулювання. Воно пронизує весь цей механізм, відображає його, впливає на нього в цілому. Правосвідомість виступає як ідеологічний і соціально-психологічний чинник функціонування всієї системи правового регулювання.

У науковій літературі соціалістичного періоду можна зустріти цілий ряд функцій, які є похідними від трьох вище згаданих функцій. Це ідеологічна функція, функція моделювання, виховна функція, право твірна функція, прогностична.

Значення ідеологічної функції визначається тим, що предмети відображення правової свідомості - держава і право - це суспільні явища, в яких знаходять вираз глибокі загальнозначущі соціальні процеси, такі як, взаємовідносини особи і суспільства, суспільний розподіл праці та ін. І правильне віддзеркалення таких соціальних явищ і закріплення їх в праві можливо, на думку вчених, тільки з класових позицій, тобто при активній участі ідеологічної функції правосвідомості. Іншими словами ідеологічна функція служить певною призмою, дивлячись через яку людина повинна бачити те, що нав'язане державою, тобто пануючим класом.

Правосвідомість виконує також функцію моделювання. Результатом дії функції правового моделювання є формування певних моделей (правил) поведінки, які оцінюються правосвідомістю як належні, соціально необхідні для успішного розвитку суспільних відносин. Функція правового моделювання полягає в передбаченні того, які норми потрібно застосовувати і яким чином поступати, щоб, закріплені в них права і обов'язки надали найбільш ефективну дію на розвиток суспільних відносин в напрямку, необхідному для досягнення конкретної правової цілі. Правосвідомість бере участь у визначенні моделей належної поведінки не довільно, а на основі всестороннього сприйняття і оцінки людьми всієї сукупності відносин - економічних, політичних, етичних, релігійних і ін. Результатом вивчення і оцінки сукупності різних суспільних відносин є вироблення моделі належної поведінки.

Право твірна функція складає частину регулятивної функції, пов'язаної із створенням норм права. Ця функція виявляється на всіх етапах правотворчості і законотворчості. Починаючи від створення проекту закону до підписання закону вищою посадовою особою (якщо це передбачено) держави.

РОЗДІЛ 3. Види правосвідомості

Що ж стосується видів правосвідомості, то існує дві основні класифікації видів - за суб’єктами або носіями, тобто з погляду масовості, розрізняють наступні види правосвідомості:

1. індивідуальну - це сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретної особи, що формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; з одного боку визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, а з іншого - правовою культурою суспільства;

2. групову - вона виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства; по суті вона є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів; вона характерна для стабільних груп людей: родина, студентський колектив тощо. Усі вони мають свою специфічну правосвідомість;

3. суспільну - ця правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування.

Як приклад можна навести суспільну правосвідомість на Сицилії. У 1980-х роках на радянський телеекран вийшов італійський серіал «Спрут». Він розповідав про досить специфічне явище, що склалося на острові Сицилія і одержало назву мафії. Із серіалу можна було дійти висновку, що мафія – це злочинне угрупування. Однак це не зовсім так. Мафія склалася на Сицилії як система взаємовідносин, що спирається на досить специфічну правосвідомість, яку, без сумніву, можна вважати суспільною, адже вона стосувалася майже всіх жителів Сицилії. Ця правосвідомість спиралася на принцип хрещеного батька та закони вендети й омерти. Принцип хрещеного батька з’явився внаслідок економічних причин і полягав у тому, що в дитини бідних батьків повинен бути ще один (багатий) батько, який би піклувався про неї. Це і був хрещений батько дитини. Як правило, ним ставала поважна і багата людина. Якщо в хрещеного батька виникали проблеми, то їх «вирішував» хрещеник. Вендета, або закон кривавої помсти, була спрямована на формування позитивного ставлення до самосуду і, як наслідок, до негативного ставлення до офіційної судової системи. Суть вендети полягала в тому, що помста – це не право, а святий обов’язок месник, який потрібно виконувати, незважаючи на власні переконання. Омерту, або закон абсолютного мовчання, можна було б звести до фрази: «Хто не мовчить, той повинен вмерти». Цим законом було заборонено видавати членів кланів мафії поліції. Усе це дозволило сформувати на Сицилії правосвідомість, яка була виражена в прислів’ї: «На Сицилії три уряди: Рим, регіональний уряд та мафія. Але мафії слід беззаперечно скоритися або померти».

4. масову – така правосвідомість характерна для нестабільних, тимчасових об’єднань людей. До таких об’єднань належать бунтуючи юрба, мітинги, демонстрації тощо. На відміну від групової правосвідомості масова є нестабільною.

Ні один з цих видів правосвідомості не існує сам по собі, відокремлено від інших. Бо суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів та рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп суспільства. Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Тобто взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

Види правосвідомості виділяють також за глибиною відображення правової дійсності. Вона може бути:

1. повсякденною (непрофесійною) - вона являє собою життєві, часом поверхневі судження людини про право, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;

2. професійною - складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів). Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

3. науковою – характерна для дослідників, науковців, що займаються питанням правового регулювання суспільних відносин.

Також розрізняють такий вид правосвідомості як звичайну (буденну) правосвідомість. Це правосвідомість не юристів. Вона складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного «досвіду», оцінки фактів, що відносяться до правової дійсності, з точки зору здорового змісту. Вона є характерною для всіх громадян, адже кожен громадянин знає, що є Конституція, закони; кожен якось ставиться до них тощо.

У той же час досить цікавим є співвідношення професійної і наукової правосвідомості. Ряд дослідників вважає, що професійна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з науковою, так само, як буденна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з професійною.

Зовні це має такий вигляд: буденна правосвідомість переходить у професійну, яка, у свою чергу, переходить у наукову:

професійна

наукова

буденна

Інша точка зору полягає в тому, що професійна та наукова правосвідомість - це абсолютно рівноправні види правосвідомості, і буденна правосвідомість може перейти як у професійну, так і в наукову:

Буденна → професійна;

Буденна → наукова;

Це пов’язано з тим, що професійна правосвідомість - це правосвідомість юристів, що займаються практичною діяльністю, а наукова - це правосвідомість науковців-правознавців, що займаються науковими дослідженнями. Певна річ, іноді, буває так, що юрист-професіонал стає науковцем, однак це не означає, що його правосвідомість автоматично стає науковою, адже його менталітет схиляється не до наукових досліджень, а до практичної діяльності. Інакше кажучи, наукова правосвідомість характеризується певною абстрактно-теоретичною спрямованістю, а професійна - суто практичною.

Правосвідомість являє собою систему взаємозв’язаних компонентів, серед яких виділяють:

1. знання про право як регулятор суспільних відносин;

2. уявлення про власні права і свободи, обов’язки, відповідальність, а також видах діяльності, які регулюються правом;

3. відношення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їх діяльності);

4. установки на здійснення юридично значущих дій.

Крім елементів, у структурі правосвідомості виділяють три рівні:

1. Звичайний (буденний) рівень. Він виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти. Він характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув'язнення вбивці - це єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.

2. Професійний рівень. Він характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарській, цивільній, шлюбно-сімейній, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової - вмінням їх застосовувати.

3. Науковий рівень. Цей рівень формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підґрунтям правореалізаційної практики.

Всі ці рівні залежать від ступеня знання права та глибини відображення правової дійсності. Рівні правосвідомості в цілому збігаються з рівнями правової культури. Те ж саме можна сказати і про види правосвідомості.

Висновки

Сучасне українське суспільство, звільняючись від опіки держави, стоїть перед проблемою самостійного пошуку шляхів розвитку. Тому потрібно переоцінювати нові теоретичні засади, що спрямовували б прогрес суспільства. Новою концепцією суспільного розвитку, що виправдала себе у Західній Європі, стала побудова громадянського суспільства. Більшість дослідників стверджують, що саме відсутність громадянського суспільства в Україні зумовлює бюрократичний і важкий шлях побудови правової держави. Ті народи, які сформували добре структуроване, зріле, життєздатне громадянське суспільство, вже давно зуміли збудувати демократичні правові держави.

Постійний економічний спад, політична нестабільність, відсутність сформованих структур громадянського суспільства у нашій державі негативно позначаються на соціально-політичній активності та ініціативі населення. Відмічається низька правова культура людей, незнання своїх прав та обов’язків, юридична неосвіченість, втрата почуття людської гідності, байдужість до політичних процесів. Такі суспільні негаразди стають звичними перешкодами на шляху побудови громадянського суспільства та реалізації основної мети - благополуччя людей. Мабуть, це загальна проблема країн, що прагнуть позбутися залишків тоталітарного режиму, сформувати якісно нові відносини, структуру та механізми функціонування суспільства. Складність становища України полягає у тому, що вона одночасно вирішує дві фундаментальні проблеми. Першу - відродження і зміцнення власної державності, забезпечення реального суверенітету та гідного місця у світовому співтоваристві. Другу - перехід до якісно іншої, нової форми соціально-політичної, економічної організації суспільства, модернізації його основ. Стабільність і майбутнє України залежить від успіху в обох напрямках. Отримання незалежності стало лише початком, першим кроком на шляху розв'язання наболілих питань багатовікової історії українців.

Стереотипи колективної правосвідомості, що склалися, звичайно, не залишаються незмінними. Під впливом життя, пропаганди, реформ, що відкривають нові можливості, вони розвиваються, модифікуються. Проте навряд чи величезна країна може швидко скинути з себе ярмо багатовікової авторитарної традиції і спрямуватися назустріч ринковій і політичній свободі. Ще більший сумнів викликає можливість швидкого формування нової особи, девізами якої є «свобода», «приватна власність», «заповзятливість». Збільшується вірогідність неспівпадіння законів, що приймаються державою, і права, що виражає норми масової культури. Суперечність, що виникає тут, гальмуватиме ухвалення нових «ринкових законів» і знижуватиме ефективність вже прийнятих. Лише подолання стереотипів масової свідомості дозволить успішно рухатися до суспільства, заснованого на обмінних відносинах.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996

2. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Мінюст України. - К.,1998. - С. 5-6

3. Антонович М. Конвенція про захист прав і основних свобод людини у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. - 2000. - № 8. - С. 42-46;

4. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. - М.,1981. - Т. 1. - С. 200-213.;

5. Альчук М., Матвеєва Г. Правосвідомість як чинник стабільності // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2002. - Вип. 4. - 352 с.

6. «Взаимодействие форм общественного сознания», изд-во МГУ, 1964, стр. 12.

7. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - № 4. - с. 154 - 159

8. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. - К.. 2003. - С. 6.

9. Дмитрієнко Ю. М. Українська правосвідомість за дослідженнями зарубіжжя: персоналії, звичаї, новації - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - С. 41-50

10. Кононенко О., Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України. - 2001. - №2

11. Курочкіна, Н. М. Інтуїтивне право та правосвідомість: поняття та співвідношення - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 82-87

12. Легеза, Ю. О. Щодо форм та методів впливу відомчих засобів масової інформації на професійну правосвідомість. - // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 3

13. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К., 1998- С.231

14. Патей-Братасюк М. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. - Тернопіль, 1999.

15. Романова А. С.. Роль і місце естетичної культури у праві - // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична : Збірник наукових праць / голов. ред. В. Л. Ортинський : ЛьвДУВС, 2006. - Вип. 3. - С. 377-385

16. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. - К., 2002

17. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс. Свердловск, 1990;

18. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000.

19. Теория государства и права - Шульга А.М., Харьков, 2000; Теория права и государства. - Ильин И.А., Москва, 2003

20. Теория государства и права. / Курс лекций под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. Юрист, М. 1998 г.

21. Теория государства и права. В.М.Корельский и В.Д.Перевалов, издательская группа Норма-Инфра. Москва 1999 год.;

22. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. - Венгеров А.Б., Москва, 2000

23. Тимошенко, В. І. Типологія правосвідомості - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 5. - С. 46-56

24. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. - 2005. - №4.

25. «Формы общественного сознания», изд-во МГУ, 1960, стр. 23-24.

26. Харченко М.В. - Правосвідомість і правова культура // Правова держава очима молодих дослідників. - 2004. - с. 11-13.

27. Хропанюк В. Н. Теория Государства и Права. - М., 1995.

28. Цимбалюк М. // Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності//Право України 2003 рік, №9

29. Швачка, В.Ю. Рівень правової свідомості як результат її правової соціалізації - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 11. - С. 77-88