Міністерство внутрішніх справ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Теорія держави та права»

на тему: Місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

Виконав:

курсант 1-го курсу, 123 навчальної групи

ННІПФПСКМ

Спеціальність «Правознавство»

рядовий міліції Стаховський Т.В.

Перевірив: старший викладач кафедри теорії держави та права, кандидат юридичних наук

капітан міліції Власенко В. П.

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: ______ ECTS: _________

Київ – 2015

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1.Місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

РОЗДІЛ 2. Правосвідомість

2.1 Структура правосвідомості

2.2 Функції правосвідомості

РОЗДІЛ 3. Види правосвідомості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. І зробити це, як і прийняти в 1996 р. нову Конституцію, без врахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших документів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і в нормотворчій діяльності.

Нагальна потреба бути в Європейській спільноті (після проголошення незалежності) сприяла розширенню кола ратифікованих Україною міжнародних договорів, у тому числі й вищезгаданої Конвенції. Мета приєднання до неї - забезпечення нових можливостей для демократичних перетворень як самої держави в цілому, так і її органів влади.

Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною її національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. В наш час, коли будується незалежна самостійна Українська держава, досить важливою є проблема створення правової держави. Правова держава ґрунтується на мирному та справедливому співжитті людей. Важливим аспектом в такому співжитті людей є виховання правосвідомості. Людина не зможе жити серед інших людей без правосвідомості, адже не буде порядку і поваги до інших людей. Ще в стародавні часи підкреслювалась думка про те, щоб людина відносилась до інших людей так, як би вона хотіла, щоб інші до неї відносилися. Незнання законів веде до насильства, безпорядків, до незахищеності слабших перед сильнішими. Сама сутність, сама природа права полягає в тому, що воно твориться свідомими істотами і для свідомих істот, тобто мислячими суб’єктами і для мислячих суб’єктів. Усвідомлення людиною себе суб’єктом права - це і є правосвідомість. Права людини - це соціально-історичне явище, тобто по своїй суті вони є соціальні (природні чи позитивні). Вони створюють можливості людині, які необхідні їй для існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначають їхній рівень розвитку (економічний, духовний, соціальний) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

В діючій Конституції України записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Побудова правої держави є складним і важким процесом, зважаючи на нинішні обставини. Тим більше , що вона має бути не самоціллю, а засобом забезпечення людяного життя для більшості українців. Нам потрібно мати державу із демократичною сутністю, народну, гуманну. Гуманістична правова держава реально забезпечує всебічний розвиток особистості та враховує інтереси і потреби всіх соціальних верств і груп населення. Головними компонентами правової держави є : верховенство правових законів і серед них - конституції як головного закону; формально юридичні гарантії свободи, самостійності та власності; чіткий поділ влади (законодавча, виконавча, судова). Отже, правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності. Сьогодні найефективнішою є саме така держава, так як максимально задовольняє потреби людини, цінує її як особистість, гарантує їй права, свободи і національну самобутність. Така держава законодавчо закріплює принципи громадянського суспільства, тобто відображає в юридичному плані його основні засади.

Метою роботи є вивчення структурних елементів правосвідомості її форм,та видів.

З врахуванням визначеної мети,були поставлені наступні завдання:

-визначити місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

- проаналізувати структуру та функції правосвідомості

- розглянути види та рівні правосвідомості.

Предмет дослідження є поняття, рівень, структура, механізм, функції та процес формування правосвідомості.

Об’єкт дослідження є правосвідомість особистості.

В курсовій роботі були використані наступні методи :

а) загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого правосвідомість розглядається як явище, яке визначається природою людини та умовами її життєдіяльності, пов’язане з іншими формами свідомості та обумовлює поведінку людини, постійно розвивається та якісно оновлюється;

б) загальнонаукові методи: явище і суть, аналіз і синтез, форма і зміст, конструктивно-критичний підхід.

Учені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін.

РОЗДІЛ 1. Місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

Проблема свідомості, його призначення і функціонування є однією з найважливіших в будь-якій області суспільної науки. Яке б питання не вивчалося суспільними науками, він звернений до суті людини, особи як суб'єкта суспільно-історичного процесу. Поза свідомістю і діяльністю людини немислимий суспільний розвиток, а отже, проблема свідомості - це вивчення характеру і спрямованості діяльності людини, яка найбільшою мірою розкриває його суть. Які б питання не досліджувала юридична наука, мета цього вивчення в розкритті суті поведінки, діяльності індивідів, соціальних груп, класів, суспільства в цілому.

Правосвідомість як форма суспільної свідомості виникає і функціонує як відображення суспільного буття, що пов’язане зі сферою права, правовими відносинами. Іншими словами, правосвідомість - це усвідомлення або діючого права, або існуючого і бажаного. Правосвідомість особистості відображає правову систему, законодавство. Це система понять, поглядів, уявлень та ідей, в якій усвідомлюється і оцінюється ставлення людей до дійсності, до самих себе з приводу чинного або бажаного права. Також це - сукупність соціально-психологічних явищ і процесів, що виражаються у почуттях, настроях, які зв’язані з реальним правом. Поняття «права» досить складне - це не тільки юридичний, а й філософський, етичний, соціологічний термін.

Причому зі всієї сукупності суспільних відношенні юридична наука звертає увагу перш за все на сферу державно-правових відносин, вивчаючи структуру свідомості і поведінки людей саме в цій області. Проблема правосвідомості як суб'єктивного чинника, що визначає діяльність людей в державно-правовій сфері, дає ключ до розуміння характеру цих суспільних відносин і діяльності людей.

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Роль свідомості в регуляції поведінки людини слід розуміти широко: мова йде не тільки про регуляцію поведінки окремо узятого індивіда; регулятивна роль свідомості - це його дія на всю соціальну систему, в межах якої складаються певні суспільні відносини, напрям діяльності даної системи. Свідомість як вища форма віддзеркалення суспільного буття додає цілеспрямований характер людської діяльності, дозволяє передбачати її результати, планувати поведінку в цілях досягнення поставлених завдань. Тому вивчення діяльності, відносин, поведінки людей - це в той же час вивчення рівня і стану свідомості. Зміст свідомості, його спрямованість детерміновані матеріальними умовами життя суспільства. Віддзеркалення цих умов, пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку - важлива функція свідомості. Проте його роль не може бути зведена лише до пізнавальної функції. Не менш важливою є організуюча, регулююча функція свідомості, без якої було б неможливе нормальне функціонування соціальної системи як колективного суб'єкта людської діяльності, відповідним чином координованої. Організація соціальної системи нерозривно пов'язана з функціонуванням свідомості як специфічній діяльності людського мозку, з вивченням природи і функцій свідомості індивідуального і свідомості суспільного.

Для виявлення ролі правосвідомості у формуванні соціальної активності людини воно повинне вивчатися на різних рівнях і зрізах у всьому різноманітті його прояву і особливостей: як свідомість індивідуальна, групова, суспільна; як система, що включає різні форми (види) віддзеркалення суспільних відносин - політичні, правові, етичні, філософські, релігійні.

Суспільні відносини людей - це їх соціальна діяльність, здійснювана в процесі виробництва, перетворення природи, організації повсякденних умов життя, а також ті стійкі взаємозв'язки, які створюються між людьми, між людиною і об'єктивним світом. У виробництві люди вступають у відношення не тільки до природи. Вони не можуть проводити, не з'єднуючись відомим чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю.

Свідомість виникає і формується в процесі регулювання соціальної діяльності. Свідомість дозволяє людині ставити перед собою певну мету, виділяти себе із зовнішнього світу, визначати своє відношення до предметів і явищ зовнішнього світу.

Всі форми суспільної свідомості виступають як елементи єдиної системи , що відображують суспільне буття. Жодна з форм суспільної свідомості не діє ізольовано від іншої; всі вони підсилюють і доповнюють один одного і, виступаючи як єдина система, надають дію на діяльність людей, на розвиток суспільних відносин в напрямі, потрібному суспільству в цілому.

Єдність різних форм суспільної свідомості визначається поряд чинників. Перш за все це єдина основа їх виникнення - умови життя суспільства, які об'єктивно породжують певні потреби. Ці потреби, що усвідомлюються як інтереси суспільства, стають метою людської діяльності. Назрілі потреби повинні бути опосередковані свідомістю, щоб прийняти форму цілеполагання. Усвідомлення потреб і інтересів суспільства приводить в рух соціальний механізм, породжує діяльність людей, направляючи її на досягнення поставлених цілей. Тому суспільна свідомість з необхідністю включається в рух певної соціальної системи в напрямі, визначуваному назрілими потребами суспільного розвитку.

У філософській літературі широкого поширення набуло положення, згідно якому ідеологічні форми розрізняються тим, що вони відображають і як відображають, тобто по предмету (об'єкту) і способу віддзеркалення. Розмежувати ідеологічні форми по предмету віддзеркалення навряд чи можливо, оскільки всі ідеологічні форми відображають суспільне буття, що виявляється в суспільних відносинах людей. Причому одні і ті ж сторони суспільного буття відбиваються часом всіма ідеологічними формами: і політичними переконаннями, і моральними, етичними, філософськими поглядами, і правосвідомістю. Специфіку кожної ідеологічної форми обумовлює не об'єкт віддзеркалення, а спосіб віддзеркалення, який визначає функції, соціальне призначення тієї або іншої ідеологічної форми.

Роль правосвідомості в процесі виконання правових норм полягає в тому, що вона забезпечує доцільне їх застосування, допомагає правильно у кожному окремому випадку, вирішувати питання про порушення має рацію і соціальній відповідальності особи, про небезпеку тієї або іншої особи для суспільства.

Правосвідомість включає погляди і ідеї людей на норми права в державі, правомірність і неправомірність поведінки громадян, уявлення людей про свої власні права і обов'язки. Правосвідомість можна виділити як особливу форму свідомості і завдяки специфіці складових його елементів: емоційних, логічних і нормативно-оцінних.

Будь-яке суспільство - це взаємодія індивідів, їх великих і малих груп. В процесі такої взаємодії стикаються різні інтереси, установки, різна спрямованість цілей і волі. Жодне суспільство не могло б існувати, якби воно не регулювало поведінку індивідів, груп, відповідно до певних потреб, що об'єктивно складаються. Регулювання соціальної поведінки індивідів, необхідне, у всіх сферах їх життя і діяльності неможливе без системи норм і інститутів, встановлених в суспільстві. Така інституалізація суспільного життя є способом здійснення соціального контролю за діяльністю членів суспільства. Створення такої системи цінностей відбувається в результаті розвитку людської культури і є її складовою частиною.

При розгляді взаємодії правосвідомості, законності і права слід незмінно враховувати тісний сплав всіх форм суспільної свідомості. Немає жодної форми свідомості, байдужої, нейтральної до права, законності. Але ступінь дії кожній з них на право і законність різна. Цілком зрозуміло, що активніше взаємодіють з правом так звані ідеології «першого порядку» - політичні погляди, правосвідомість, етичні переконання. Філософія, мистецтво, релігія пов'язані з правом опосередкованого. Наприклад, для правильного відображення назрілих потреб суспільного розвитку право і законність повинні будуватися на основі знання філософських законів і категорій. Людина, що володіє науковими філософськими переконаннями, завжди виконуватиме вимоги законності, розуміючи їх соціальну необхідність і справедливість. Навіть така віддалена від права область, як естетика, робить свій вплив на право.

На відміну від правосвідомості право існує не тільки як сукупність встановлених державою, зафіксованих в законі, юридичних, тих, що відображають волю пануючого класу і закріплених в різних формах права (цивільне, трудове, адміністративне, конституційне, кримінальне тощо), але і як певна система правових відносин. В рамках цієї відмінності між правом і правосвідомістю існує взаємозв'язок і взаємозалежність.

Вони полягають в тому, що право і його закони, норми, принципи, і перш за все система відповідних правових відносин, виступають як основа формування правосвідомості, оскільки саме на базі системи права, що діє, в основному виробляються уявлення людей про права і обов'язки, про законне і незаконне, справедливе і несправедливе, про доцільне і недоцільне існування тих або інших правових норм. Проте така взаємодія не знімає існуючої якісної відмінності між правом і правосвідомістю:

По-перше, зміст правосвідомості і права характеризується як збігом одночасно їх частковим неспівпадінням. Останнє виражається в тому, що в правосвідомості можуть міститися погляди, які не відбиті в праві, його нормах, а тому не можуть бути реалізовані у відповідних правових відносинах і поведінці людей.

Друга особливість правосвідомості полягає в тому, що воно може бути реалізоване, лише за допомогою застосування відповідних правових норм. Це означає, що тільки через право правосвідомість може впливати на економічні і інші відносини, робити не тільки ідеологічний вплив, але і спиратися на примусову силу держави. Наприклад, впливати на мистецтво методами державної цензури, на релігію - шляхом регламентації діяльності релігійних організацій і тому подібне.

РОЗДІЛ 2. Правосвідомість