Суспільство

Низка дослідників вважає, що Рим створив свою оригінальну цивілізацію, яка базувалася на особливій системі цінностей, що склалася у римській громадянській общині у зв'язку з особливостями її історичного розвитку. До таких особливостей належали: встановлення республіканської форми правління внаслідок боротьби патриціїв і плебеїв, та майже безперервні війни Рима, що перетворили його з невеликого італійського містечка на столицю величезної держави. Під впливом цих факторів створювалася ідеологія та система цінностей римських громадян. Її визначав перш за все патріотизм — уявлення про особливу богообраність римського народу і самою долею призначених йому перемогах, про Рим як найвищу цінність, про обов'язок громадянина слугувати йому всіма силами. Для цього громадянин мав відзначатися відвагою, стійкістю, чесністю, відданістю, гідністю, поміркованістю у способі життя, здатністю підкорятися залізній дисципліні на війні, затвердженому законом і встановленому предками звичаю в мирний час, шанувати богів-покровителів своїх сімей, сільських общин та самого Рима.

Соціальна структура римського суспільства

Докладніше: Соціальна структура давньоримського супільства та Громадянський стан у римському праві Римське суспільство розглядається як ієрархічне, де раби (лат. servi) були на самому дні, вільновідпущеники (лат. liberti) — над ними, а вільнонароджені громадяни (лат. cives) були верхівкою. Вільні громадяни також були поділені на класи. На початковому етапі розвитку римське суспільство складалося з двох основних верств — патриціїв і плебеїв. Згідно з найпоширенішою версією про походження цих двох класів, патриції — це корінні мешканці Риму, що вели своє походження від 100 патріархів-засновників міста, а плебеї — прийшле населення, яке не мало такого походження, але мало громадянські права. Патриції були об'єднані спочатку в 100, а потім в 300 родів. Спершу плебеям заборонялося одружуватися з патриціями, що забезпечувало замкненість верстви патриціїв. Менш важливим це стало за часів пізньої Республіки, коли деякі плебейські родини стали заможними і почали займатися політикою, а деякі патриціанські роди занепали. Будь-хто, патрицій чи плебей, чиїм предком був консул, вважався благородним (лат. nobilis), а того, хто перший зі свого роду прийняв консульство, як, наприклад, Марій чи Цицерон, називали новою людиною (лат. homo novus) і благородними ставали його нащадки. Однак патриціанське походження все ще залишалося престижним, і багато релігійних інститутів були відкриті тільки для патриціїв. Характерним одягом для римських чоловіків була тога, яку могли носити тільки громадяни Риму З часом соціальна структура помітно ускладнилася, важливішим став поділ на класи згідно військової служби. Членство в цих класах періодично визначалося цензорами, згідно майновому становищу. Найзаможнішими були сенатори, які домінували у політиці та військовому управлінні. Наступними йшли вершники (лат. equites), тобто ті, що могли дозволити собі утримувати бойового коня; згодом вони сформували впливовий купецький клас. Це були особи не завжди знатного походження, але вони займалися торговими операціями (торгівля вважалася недостойним патриціїв заняттям) і концентрували в своїх руках значні багатства. Після декількох нижчих класів з тих, хто міг собі дозволити військове спорядження, йшли пролетарії — громадяни, які не мали майна. До реформ Марія вони не допускалися до військової служби і за рівнем добробуту і престижу стояли ненабагато вище вільновідпущеників. Приблизно в III ст. до н. е. патриціат об'єднується з вершниками у нобілітет. Однак нобілітет не був єдиним. Згідно римським уявленням, вельможність (лат. nobilitas) роду, до якої належить людина, визначала рівень поваги до нього. Кожен мав відповідати своєму походженню і однаково засуджувалися як негідні заняття (наприклад, торгівля) людини знатного походження, так і незнатні особи, які досягли високого положення (homo novus). Громадяни також стали розділятися на cives nati — громадян за народженням і cives facti — громадян, які отримали права за певним законом. До Риму також стали з'їжджатися люди різноманітних національностей (перш за все, греки), які не мали політичних прав, але грали важливу роль у житті суспільства. Право голосу в Республіці залежало від класу, громадяни групувалися у вибочі «триби», але в трибах багатшого класу було менше людей, ніж в бідних трибах, всі пролетарії формувалися в одну трибу. Голосування проходило у класовом порядку і закінчувалося тоді, голосували більшість триб, тому до найбіднішіх класів часто навіть не доходила черга. Союзницьким іноземним містам часто надавалося латинське право, перехідний рівень між повним громадянством і статусом іноземця (лат. peregrini), яке давало жителям цих міст всі права громадян згідно римських законів і дозволяло їх керівним магістратам ставати повноправними римськими громадянами. Хоча існувало безліч різновидів латинських прав, основний поділ був на: cum suffragio («з правом голосу», тобто право вступити в римську трибу і брати участь у трибутній коміції) sine suffragio («без права голосу», тобто без права брати часть у римській політиці) Деяки з італійських союзників Риму отримали повне громадянство після Союзницької війни 91-88 рр. до н. е., а в 212 р., за імператора Каракалли, повне римське громадянство поширилося на всіх вільнонароджених в Імперії.